Розділ 10 Юридична відповідальність за екологічні правопорушення

Спори у галузі охорони навколишнього природного середо­вища вирішуються судом, Радами чи органами, які утворюються ними, відповідно до їх компетенції і в порядку, встановленому законодавством України.

Спори підприємств, установ і організацій України у галузі охорони навколишнього природного середовища з підприєм­ствами, установами та організаціями інших держав, розгляда­ються комісіями, що утворюються на паритетних засадах із представників України і заінтересованих держав, або третейсь­ким судом.

Конституція України в ст. 124 визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поши­рюється на всі правовідносини, що виникають у державі, в тому числі й на екологічні. Судочинство здійснюється Конституцій­ним Судом України та судами загальної юрисдикції.

У ст. 125 Конституції України передбачається, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві су­ди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Судова система України виписана в Законі України «Про су­доустрій України»^[465]. Її складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Суди загальної юрисдикції утво­рюють єдину систему судів. Конституційний Суд України є єди­ним органом конституційної юрисдикції в Україні. Судова си­стема забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в по­рядку, встановленому Конституцією України та законами.

Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрис­дикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Ст. 21 вищезазначеного закону^[466] передбачає види і склад місцевих судів.

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, адміністративні та кримінальні справи, а також справи про адміністративні право­порушення. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України^[467] та Закону України «Про міжнародне приватне право»^[468]. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені ЦПК України, застосовуються правила міжнародного договору. Правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом^[469].

Місцевими господарськими судами є господарські суди Авто­номної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утво­рюються в округах відповідно до указу Президента України. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Підприємства, устано­ви, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без ство­рення юридичної особи і в установленому порядку набули стату­су суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспо­рюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України^[470] заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встанов­лені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських пра­вовідносин, крім випадків, передбачених законодавством. Тре­тейський суд - це недержавний незалежний орган, що утво­рюється за угодою або відповідним рішенням зацікавлених фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому За­коном України «Про третейські суди»^[471], для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Спори, що виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності, можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом^[472] та Морською арбітражною комісією^[473] при Торгово-промисловій палаті України^[474] та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління (справи адміністративної юрисдикції). Адміністра­тивний суд є судом загальної юрисдикції, до компетенції якого Кодексом адміністративного судочинства України віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. Справа адміністра­тивної юрисдикції (адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на ос­нові законодавства, в тому числі на виконання делегованих пов­новажень.

Закон України «Про доступ до судових рішень»^[475], який набере чинності з 1 червня 2006 року, визначає порядок доступу до су­дових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та спри­яння однаковому застосуванню законодавства. Цим новітнім нормативним актом регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ве­дення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до ст. 33, що регламентує повноваження у сфері регу­лювання земельних відносин та охорони навколишнього при­родного середовища, відносить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських Рад делеговане повноваження що­до вирішення земельних спорів у порядку, встановленому зако­ном.

Органи, які вирішують спори в галузі охорони навколишньо­го природного середовища, диференціюються залежно від того, з приводу якого природного об’єкта виникає спір.

Так, земельні спори відповідно до ст. 158 ЗК України вирішу­ються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу во­лодіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо роз­межування меж районів у містах.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у викори­станні земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Порядок розгляду спорів з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів регламентується ст. 109 ВК України. Ця категорія спорів розглядається державними орга­нами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, геології, місцевими Радами, судом або третейсь­ким судом у порядку, встановленому законодавством.

Спори з питань використання та охорони вод, які виникають з іншими державами, а також між іноземними юридичними особами і громадянами та власником вод, розглядаються відповідно до законодавства України.

ЛК України у ст. 97 передбачає порядок розгляду спорів у га­лузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів. Вказа­на категорія спорів у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів розглядається місцевими Радами народних депутатів, судом або третейським судом у порядку, встановлено­му законодавством.

Ст. 64 Кодексу України про надра передбачає порядок розгляду спорів з питань користування надрами. Спори з питань користування надрами розглядаються органами державного геологічного контролю, державного гірничого нагляду, охорони навколишнього природного середовища, місцевими Радами народних депутатів, судом або третейським судом у порядку, встановленому законодавством України. Місцеві Ради народних депутатів вирішують спори з питань користування надрами, пов’язані з розробкою родовищ корисних копалин місцевого значення, торфу, прісних підземних вод.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» в ст. 33, яка передбачає відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, містить посилання, що спори з питань охорони атмосферного повітря вирішуються у встановленому законом порядку.

Але деякі з поресурсових законів України, зокрема «Про рос­линний світ» та «Про природно-заповідний фонд України», вза­галі не передбачають правового інституту вирішення спорів, і тоді слід користуватися лише коментованою статтею Закону.

Закон Республіки Крим «Про охорону навколишнього при­родного середовища» ст.

Порушення законодавства України про охорону навколишнь­ого природного середовища тягне за собою встановлену законо­давством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:

а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навко­лишнє природне середовище;

б) порушенні норм екологічної безпеки;

в) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправ­дивого експертного висновку;

г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

д) фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку дер­жавної екологічної експертизи;

е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, роз­міщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів;

є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог викори­стання природних ресурсів;

з) самовільному спеціальному використанні природних ре­сурсів;

и) порушенні строків внесення зборів за використання при­родних ресурсів та забруднення навколишнього природного се­редовища;

і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації еко­логічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на нав­колишнє природне середовище;

ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють дер­жавний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам;

й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсич­них, радіоактивних речовин та відходів;

к) невиконанні вимог охорони територій та об’єктів природ­но-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особ­ливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної ін­формації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середови­ща або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстанов­ки чи захворюваності населення;

м) приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середо­вища, посяганні на їх життя і здоров’я.

Законодавством України може бути встановлено відповідаль­ність і за інші порушення законодавства про охорону навко­лишнього природного середовища.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середо­вища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компен­сації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природ­ного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Незаконно добуті в природі ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення - конфіскації. Одержані від їх реалізації дохо­ди спрямовуються в республіканський Автономної Республіки Крим і місцеві фонди охорони навколишнього природного сере­довища.

Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та викори­стання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки за поданням державних органів охорони навколишнього природ­ного середовища згідно з рішеннями їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарсь­кої діяльності повністю або частково.

Порядок позбавлення премій визначається законодавством України.

Відповідно до ст. 147 Кодексу законів про працю України^[476], за порушення трудової дисципліни до працівника може бути засто­совано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про трудову дис­ципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Дисциплінарна відповідальність - обов’язок державного службовця відповідати за здійснений ним дисциплінарний вчинок та нести міру стяг­нення, передбачену чинним законодавством^[477]. До службовців, крім дисциплінарних стягнень (зауваження, догана, сувора до­гана), передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися і такі дисциплінарні заходи: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду^[478].

Згідно зі ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопо­рушення^[479], адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передба­чені КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою згідно із законом кримінальної відповідаль­ності. Дивись докладніше коментар до ст. 70.

Цивільна відповідальність регулюється чинним законодав­ством України. У більшості випадків вона розглядається як май­нова. Важливим для екологічного права є поняття екологічної шкоди та її відшкодування, в першу чергу в натурі, а також у грошовому вимірі, засоби визначення розміру скоєної шкоди (реальної шкоди та втраченої вигоди, моральної шкоди). Для обчислення розміру шкоди широко застосовуються спеціальні такси, тобто умовні одиниці оцінки шкоди з урахуванням поне­сених затрат^[480]. Дивись докладніше коментар до ст. 69.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення осо­бою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Особа вва­жається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, поки її вину не буде доведено в за­конному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідаль­ності за той самий злочин більше одного разу. Кримінальна відповідальність встановлена в основному Розділом VIII - Зло­чини проти довкілля. Дивись докладніше коментар до ст. 70.

Види відповідальності, передбачені в коментованій статті, знаходять також відображення у поресурсових законах та кодек­сах. Наприклад, Закон України «Про екологічну експертизу» в ст. 50 регламентує правопорушення в галузі екологічної експер­тизи. Особи, винні в порушенні законодавства в галузі екологіч­ної експертизи, притягаються до дисциплінарної, адміністра­тивної, цивільної або кримінальної відповідальності.

Закон України «Про мисливське господарство та полювання» в ст. 42 визначає відповідальність за порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання. У ній записано, що порушення законодавства у галузі мисливського господар­ства та полювання тягне за собою дисциплінарну, адміністра­тивну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Постановою Верховної Ради України було затверджено Поря­док обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинен­ня діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Цей Порядок визначає правові основи прийняття рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупи­нення) чи припинення діяльності підприємств, установ, ор­ганізацій і об’єктів незалежно від форм власності у разі пору­шення ними законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища. Проект Екологічного кодексу України відносить даний вид до адміністративного правопорушення, пе­редбачаючи відповідну ст. 282 - Обмеження, тимчасова заборо­на (зупинення) чи припинення екологічно небезпечної діяль­ності об’єктів в адміністративному порядку^[481].

Закон України «Про колективні договори і угоди»^[482] в ст. 7 пе­редбачає зміст колективного договору. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокре­ма нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (до­плат, надбавок, премій та ін.).

Ст. 2 Закону України «Про оплату праці»^[483] встановлює струк­туру заробітної плати. Додаткова заробітна плата - це винагоро­да за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та ви­нахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чин­ним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробни­чих завдань і функцій.

Регулювання оплати праці на рівні підприємств здійснюється шляхом розроблення, затвердження і застосування внутрішніх (локальних) нормативних документів, зокрема, положень: про оплату праці; про преміювання за виконання виробничих зав­дань і функцій; про винагороду за підсумками роботи за рік.

Під час розроблення положення про преміювання слід пе­редбачити показники преміювання, а також конкретний розмір премії для працівників певних категорій. У цьому положенні визначаються умови, порядок і строки виплати премій, порядок розгляду спорів стосовно преміювання. Рекомендується також обумовити випадки, коли працівники можуть бути позбавлені премії.

Преміювання може поділятися на індивідуальне і колек­тивне. Перший вид - це винагорода конкретного працівника за якісне виконання виробничих завдань (посадових обов’язків), другий - полягає у виплаті винагороди за підсумками роботи структурного підрозділу (бригади, цеху, відділу тощо).

На практиці преміювання працівників здійснюється, як пра­вило, щомісячно або щоквартально^[484].

Особи, які вчинили екологічне правопорушення, поряд з притягненням до адміністративної чи кримінальної відповідальності або застосуванням до них заходів громадського впливу, позбавляються всіх видів премій повністю або частково протягом періоду, що встановлюється адміністрацією за погод­женням з трудовим колективом чи з профспілковим комітетом (профспілковим бюро) підприємства, установи, організації, їх структурних підрозділів або радою бригади. Працівник може оскаржити таке рішення про позбавлення премії чи зменшення її розміру в установленому чинним законодавством порядку.

Особливості застосування цивільної відповідальності поля­гають у тому, що шкода, заподіяна внаслідок порушення зако­нодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосу­вання норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та по­гіршення якості природних ресурсів.

Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкоду­вання неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлен­ня здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для вико­ристання за цільовим призначенням.

Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної не­безпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій по­терпілих.

Шкода, заподіяна довкіллю у зв’язку з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягає відшкодуванню відповідно до ви­мог статті 29 Закону України «Про угоди про розподіл про­дукції».

Цивільно-правова відповідальність виражається найчастіше у двох формах: відшкодування збитків і стягнення неустойки. Відшкодування збитків у натурі в еколого-правовій практиці має обмежене застосування. Різновидом майнової відповідальності в галузі охорони довкілля є так звана таксова відповідальність за екологічні правопорушення. Екологічні збитки відшкодовують­ся незалежно від застосування інших видів юридичної відповідальності^[485].

Роз’ясненням Вищого арбітражного суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням зако­нодавства про охорону навколишнього природного середови- ща»^[486] відповідно до п. 1.2. шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення цього законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення пору­шення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.

Відсутність таких такс або методик не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. У такому випадку шкода компенсується за фактичними витратами на відновлення пору­шеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням завданих збитків, у тому числі неодержаних до­ходів, тобто загальними правилами природоохоронного законо­давства.

З метою визначення розміру збитків, заподіяних природному середовищу, господарський суд згідно з вимогами статей 41 - 43 Господарського процесуального кодексу України може призна­чити відповідну експертизу.

Пункт 1.5., виходячи з вимог коментованої статті Закону, визначає, що особи, які володіють джерелами підвищеної еко­логічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну ними навколишньому природному середовищу шкоду відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України^[487] -Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Такий же порядок відшкодування (компенсації) запроваджено і для шкоди, за­подіяної довкіллю у зв’язку з діяльністю інвестора, пов’язаною з виконанням угоди про розподіл продукції (ст. 29 Закону України «Про угоди про розподіл продукції»).

Питання про віднесення підприємств, організацій до числа таких, що являють собою підвищену екологічну небезпеку, вирішуються відповідно до вимог частини третьої ст. 66 Закону та Постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну не­безпеку» (з подальшими змінами). Такі підприємства звільня­ються від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тільки у разі, коли доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Наявність у цьому разі вини потерпілого у формі необережності не є підставою для звільнення відповідного підприємства від обов’язку щодо відшкодування шкоди.

Що ж до підприємств, не віднесених до власників джерел підвищеної екологічної небезпеки, але діяльність яких пов’язана з підвищеною екологічною небезпекою, то вони звільняються від відшкодування шкоди, якщо доведуть, що шкоду заподіяно не з їх вини.

Згідно з п. 1.6., вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, госпо­дарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушни- ка (ст. 1166 - Загальні підстави відповідальності за завдану май­нову шкоду та ст. 1173 - Відшкодування шкоди, завданої орга­ном державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування - Цивільного ко­дексу України). Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природ­ному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

П. 1.7. передбачає, що у вирішенні питання про відшкодуван­ня шкоди, заподіяної природному середовищу, господарському суду слід перевіряти, чи не є дане правопорушення наслідком діяльності або бездіяльності кількох підприємств. У разі коли з матеріалів справи видно, що шкоду заподіяно кількома підприємствами, господарський суд повинен визначити розмір відповідальності кожного з них, для чого у разі необхідності мо­же бути призначена відповідна експертиза.

Якщо у процесі вирішення спору буде виявлено факт пору­шення природоохоронного законодавства, зумовленого недоліками у роботі проектувальної чи будівельної організації, у господарського суду немає підстав для задоволення позовних вимог. У такому випадку позивач, з урахуванням характеру і строків виявлення недоліків, не позбавлений права на звернен­ня з позовом до згаданої організації.

Застосування щодо громадян - суб’єктів підприємницької діяльності заходів дисциплінарної, адміністративної або кри­мінальної відповідальності згідно із коментованою статтею За­кону не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної заб­рудненням навколишнього природного середовища та погір­шенням якості природних ресурсів. У даному разі штраф хоча й має матеріальний характер, але є заходом відповідальності, а не відшкодування шкоди.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про су­дову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» наголосив, що, розглядаючи у кримінальних справах цивільні позови про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, суди повинні керуватися нормами природоохоронно­го законодавства, а у випадках, коли це питання не врегульоване зазначеним законодавством, - відповідними положеннями Ци­вільного кодексу України, зокрема главами 19 та 82. Необхідно також враховувати роз’яснення Пленуму з цього питання (по­станови «Про практику розгляду судами цивільних справ за по- зовами про відшкодування шкоди»^[488], «Про практику застосуван­ня судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»^[489] та ін.).

При обчисленні розміру відшкодування шкоди, заподіяної знищенням або пошкодженням природних ресурсів, потрібно також дотримувати вимог тих нормативних актів, якими вста­новлено відповідні правила, зокрема з’ясовувати ті кількісні та якісні критерії (кількість, вага, розмір тощо), які відповідно до існуючих такс при цьому враховуються.

Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що розміри відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пору­шення законодавства про природно-заповідний фонд, визнача­ються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки вклю­чених до його складу територій та об’єктів, що провадиться відповідно до ст. 65 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», і спеціальних такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчис­лення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України»^[490]. Цією постановою за­тверджено такси для обчислення розміру відшкодування шко­ди, заподіяної природним комплексам територій та об’єктів природно-заповідного фонду юридичними і фізичними особами внаслідок:

- незаконної рубки або пошкодження деревних видів рослин і таких, що мають здерев’яніле стебло, до ступеня припинення росту;

- пошкодження деревних видів рослин і таких, що мають здерев’яніле стебло, до ступеня неприпинення росту;

- знищення або пошкодження лісових культур, молодняку природного походження, самосіву на площах, призначених для лісовідновлення, сіянців і саджанців у розсадниках та на план­таціях, газонів і квітників;

- знищення або пошкодження трав’яного покриву;

- незаконного збору (або знищення) дикорослих нижчих і вищих трав’янистих рослин, їх квітів і плодів, ягід, горіхів, лікарської та технічної сировини, живиці та інших деревних соків, лісової підстилки, другорядних лісових матеріалів, грибів;

- незаконного добування чи знищення тварин, пошкоджен­ня або знищення їх жител, місць перебування і розмноження;

- пошкодження карстово-спелеологічних, геологічних та гідрологічних об’єктів;

- проїзду транспорту, прольоту та посадки літальних апа­ратів;

- самовільного використання їх земель;

- знищення або пошкодження інформаційно-охоронних та інших знаків;

- знищення або пошкодження осушувальних канав, дре­нажних і протиерозійних систем, шляхів, рекреаційних об’єктів та інших споруд.

За непередбачені в затверджених цією постановою таксах по­рушення правил відпуску деревини на пні під час здійснення лісогосподарських заходів у межах територій та об’єктів природ­но-заповідного фонду застосовуються майнові стягнення, за­тверджені Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвер­дження Правил відпуску деревини на пні в лісах України»^[491], збільшені у півтора рази.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законо­давства про природно-заповідний фонд України^[492]:

- для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об’єктам природно-заповідного фонду внаслідок незаконної рубки або пошкодження дерев і чагарників до ступеня припи­нення росту;

- для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об’єктам природно-заповідного фонду внаслідок пошкодження дерев і чагарників не до ступеня припинення росту;

- для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об’єктам природно-заповідного фонду внаслідок знищення або пошкодження молодняка природного походження, самосіву лісових культур на площах, що призначені для лісовідновлення;

- для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об’єктам природно-заповідного фонду внаслідок сінокосіння та випасання худоби без спеціального на те дозволу;

- для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об’єктам природно-заповідного фонду внаслідок знищення або пошкодження трав’яного покрову;

- для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об’єктам природно-заповідного фонду внаслідок знищення або пошкодження мурашників;

- для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об’єктам природно-заповідного фонду внаслідок заготівлі (збо­ру) дикорослих плодів, ягід, горіхів, грибів, лікарських рослин, технічної сировини без спеціального на те дозволу;

- для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об’єктам природно-заповідного фонду внаслідок проїзду транс­порту там, де це заборонено чинними нормативними актами;

- для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об’єктам природно-заповідного фонду внаслідок влаштування без спеціального дозволу неорганізованих місць відпочинку;

- для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об’єктам природно-заповідного фонду внаслідок незаконного добування чи знищення тварин, пошкодження або знищення їх жител, місць перебування і розмноження.

У справах про відшкодування шкоди, заподіяної забруднен­ням і засміченням вод, іншими порушеннями водного законо­давства, слід керуватися, зокрема, ст. 111 Водного кодексу України, статтями 1166, 1192 ЦК України. Розмір шкоди при цьому визначається відповідно до Методики розрахунку роз­мірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок по­рушення законодавства про охорону та раціональне викори­стання водних ресурсів^[493]. Відповідальність юридичних і фізичних осіб за цією методикою настає внаслідок порушення ними вста­новлених умов водокористування, а саме:

- самовільного водоспоживання, тобто забору води з по­верхневих чи підземних джерел без дозволу на спецводокори- стування;

- самовільних скидів зворотних вод з підприємств, суден та об’єктів, для яких не видані дозволи на спецводокористування або не встановлені норми гранично допустимих чи тимчасово узгоджених скидів шкідливих речовин;

- перевищення затверджених нормативів і норм скидів заб­руднюючих речовин (г/куб. м);

- перевищення затверджених нормативів і норм витрат зво­ротних вод (куб. м/годину);

- скидів забруднюючих речовин, не зазначених у дозволах на спецводокористування чи нормах ГДС(ТУС), якщо їх концен­трація перевищує ГДК;

- самовільних скидів зворотних вод чи сировини з морських або річкових суден, плавзасобів, надводних або підводних споруд;

- надходження зворотних вод або забруднюючих речовин в поверхневі, підземні та морські води внаслідок аварій на насос­них станціях, колекторах і інших спорудах, витоку таких вод чи речовин внаслідок порушення технологій, техніки безпеки, ски­ду сировини внаслідок аварій на нафтопродуктопроводах, нафтотерміналах і т. ін.;

- вимушених санкціонованих аварійних скидів, що не пе­редбачалися проектом, але здійснюються з метою попередження аварійних ситуацій;

- скидів шкідливих речовин, що призвели до забруднення підземних вод як безпосередньо, так і внаслідок забруднення поверхні землі та зони аерації ґрунтів.

При вирішенні справ, пов’язаних із відшкодуванням збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, необхідно керуватися Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України»^[494] і Положенням про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, за­подіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших пла­вучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України^[495].

Відповідно до коментованої статті та Положення про здійснення органами Держводгоспу України контролю за раціо­нальним використанням, охороною та відтворенням водних ре­сурсів, затверджено Методику розрахунку розмірів відшкоду­вання збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкоджен­ня водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації. Методикою визначаються розрахунки розміру збитків, заподіяних унаслідок: забруднення та засмічення по­верхневих вод; самовільного водокористування; переуступки права водокористування; забору води з порушенням планів во­докористування; без господарського використання води; пору­шення правил ведення первинного обліку кількості води, що забирається з водних об’єктів і скидається до них; самовільного захоплення водних об’єктів; порушення режимів роботи водо­господарських споруд і пристроїв; руйнування русел річок, струмків та водотоків; пошкодження водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв; порушення режиму госпо­дарської діяльності на землях водного фонду; порушення водо­охоронного режиму на водозборах; самовільне проведення гідротехнічних робіт.

Ст. 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» передбачає відшкодування шкоди, завданої порушенням зако­нодавства про охорону атмосферного повітря. Шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом. Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів заб­руднюючих речовин в атмосферне повітря^[496], встановлює основні вимоги щодо порядку визначення і розрахунку розмірів компен­сації збитків за наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря і є обов’язковою для спеціалістів Міністер­ства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, що здійснюють державний контроль за дотри­манням підприємствами, установами, організаціями, іноземни­ми юридичними та фізичними особами незалежно від форм власності вимог законодавства про охорону атмосферного по­вітря.

У справах про лісопорушення розмір заподіяної шкоди об­числюється за відповідними таксами, затвердженими Постано­вою Кабінету Міністрів України «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству»^[497], для обчис­лення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству підприємствами, установами, організаціями та громадянами:

- пошкодженням дерев і чагарників до ступеня неприпи- нення росту;

- знищенням або пошкодженням лісових культур, насад­жень і молодняка природного походження та самосіву на зем­лях, призначених для лісовідновлення та лісорозведення;

- знищенням або пошкодженням сіянців і саджанців у лісо­вих насадженнях та на плантаціях;

- самовільним сінокосінням, випасанням худоби;

- знищенням і пошкодженням лісогосподарських та відмежувальних знаків;

- знищенням або пошкодженням мурашників;

- пошкодженням сіножатей та пасовищних угідь;

- знищенням або пошкодженням лісоосушувальних каналів, дренажних систем і шляхів;

- незаконною рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту;

- самовільною заготівлею (збиранням) недеревних рослин­них ресурсів у порядку спеціального використання, а також за­гального використання на ділянках, де це заборонено чи допус­кається тільки за спеціальним дозволом.

Такси для обчислення розміру стягнень за шкоду, заподіяну лісовому господарству підприємствами, установами, ор­ганізаціями та громадянами, застосовуються також для обчис­лення шкоди, заподіяної знищенням, пошкодженням чи неза­конною рубкою окремих дерев, груп дерев, чагарників на сільсь­когосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садо­вих ділянках, що не належать до лісового фонду.

З метою поліпшення стану охорони зелених насаджень у межах міст та інших населених пунктів Кабінет Міністрів України затвердив такси для обчислення розміру шкоди, за­подіяної підприємствами, установами, організаціями та грома­дянами зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів внаслідок^[498]:

- знищення або пошкодження дерев і чагарників;

- знищення або пошкодження газонів і квітників;

- використання не за призначенням парків, скверів, гідро­парків, інших озеленених та земельних ділянок, відведених для їх створення, а також самовільний проїзд та заїзд на них транс­портних засобів, засмічення водойм на їх територіях.

Визначаючи розмір шкоди, заподіяної незаконним добуван­ням або знищенням диких звірів і птахів (крім видів, занесених до Червоної книги України), знищенням їхніх жител, біотех- нічних споруд, потрібно керуватися таксами, затвердженими Наказом Міністерства лісового господарства і Міністерства охо­рони навколишнього природного середовища та ядерної безпе­ки України, «Про затвердження такс нарахування розміру стяг­нення за збитки, заподіяні незаконним добуванням або зни­щенням диких звірів і птахів (крім видів, занесених до Червоної книги України), їх жител, біотехнічних споруд»^[499]. При цьому необхідно враховувати, що для обчислення розміру шкоди, за­подіяної територіям та об’єктам природно-заповідного фонду внаслідок незаконного добування чи знищення тварин, пош­кодження або знищення їхніх жител, місць перебування і роз­множення, застосовуються спеціальні такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням приро­доохоронного законодавства у межах територій та об’єктів при­родно-заповідного фонду України^[500].

Ст. 20 Закону України «Про Червону книгу України» перед­бачає відповідальність за порушення законодавства у сфері охо­рони, використання та відтворення рідкісних і таких, що перебу­вають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України. Кабінет Міністрів України затвердив Постанову «Про розміри компенсації за до­бування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України»^[501]. Цією постановою пе­редбачено такси для обчислення розміру компенсації за шкоду, заподіяну будь-якими підприємствами, установами, ор­

ганізаціями та громадянами незаконним добуванням (збиран­ням) або знищенням чи пошкодженням:

- тварин, з числа видів, занесених до Червоної книги України, які постійно або тимчасово перебувають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, кон­тинентального шельфу та виключної (морської) економічної зо­ни;

- тварин, з числа видів, занесених до Червоної книги України, шляхом погіршення середовища їх перебування, у випадках, коли неможливо підрахувати абсолютну кількість за­гиблих тварин;

- рослин, з числа видів, занесених до Червоної книги України, Європейського Червоного списку та їх місцезростання.

При визначенні розміру шкоди, заподіяної водним живим ресурсам, залежно від конкретних обставин справи, застосову­ються такситакси, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добу­вання (збирання) або знищення цінних видів риб та інших об’єктів водного промислу»^[502]. При цьому необхідно враховувати як і в попередньому випадку, що для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об’єктам природно-заповідного фонду внаслідок незаконного добування чи знищення тварин, пош­кодження або знищення їхніх жител, місць перебування і роз­множення, застосовуються спеціальні такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням приро­доохоронного законодавства у межах територій та об’єктів при­родно-заповідного фонду України^[503].

Таким чином, з метою посилення охорони цінних видів риб, водних безхребетних і водних рослин у рибогосподарських вод­них об’єктах, на континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні України затверджено такси для об­числення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства:

- цінних видів риб, водних безхребетних і водних рослин у рибогосподарських водних об’єктах України;

- водних безхребетних і водних рослин, що є природним ба­гатством континентального шельфу України;

- живих організмів у виключній (морській) економічній зоні України, а також анадромних видів риб, що утворюються у річ­ках України за межами цієї зони.

Вимогами природоохоронного законодавства передбачено вилучення у правопорушника незаконно добутої продукції (звірів, птахів, риби, деревини, хутра тощо). Якщо вилучену у правопорушника продукцію реалізовано до розгляду справи в судовому засіданні, суд враховує вартість реалізованого при вирішенні цивільного позову. Якщо ж незаконно добута про­дукція не була вилучена, а використана чи реалізована самим правопорушником або стала непридатною, суд вирішує питання про стягнення її вартості.

При розгляді справ про злочини проти довкілля суди на ви­конання вимог п. 1 ч. 1 ст. 81 КПК України мають обговорювати питання про конфіскацію належних винним особам знарядь злочину. Під знаряддями злочину в таких справах треба ро­зуміти предмети чи технічні засоби, які умисно використовува­лися їх власником чи співучасниками злочину для незаконного полювання, рибальства, порубки дерев тощо, а також для по­легшення вчинення зазначених дій: рушниці, вибухівка, ри­бальські сіті, транспортні засоби (останні можуть бути визнані знаряддям злочину не тільки тоді, коли вони використовувалися безпосередньо в процесі полювання чи рибальства, а й коли без їх використання вчинення злочину було б неможливим чи надто складним). Рішення про конфіскацію таких речових доказів мо­же бути прийнято лише за умови, що вони визнані знаряддями злочину органами досудового слідства чи судом.

Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забруд­ненням і засміченням земельних ресурсів через порушення при­родоохоронного законодавства розроблена на основі вимог Зе­мельного кодексу України. Методика встановлює порядок ро­зрахунку розмірів відшкодування шкоди, завданої державі юри­дичними особами та громадянами в процесі їхньої діяльності через забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, і поширюєть­ся на всі землі, незалежно від форм їх власності.

Розміри збитків, заподіяних власникам землі та землекори­стувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям зе­мельних ділянок у встановленому порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськи­ми, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) Рад відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам^[504].

У такому ж порядку визначаються збитки, заподіяні обме­женням прав власників землі та землекористувачів, погіршен­ням якості земель або приведенням їх у не придатний для вико­ристання за цільовим призначенням стан унаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, ор­ганізацій та громадян.

Визначення складу екологічних правопорушень і злочинів, порядок притягнення винних до адміністративної та криміналь­ної відповідальності за їх вчинення встановлюються Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України.

Кодекс України про адміністративні правопорушення^[505] містить перелік видів екологічних правопорушень. Перша група екологічних правопорушень наведена в гл. 6, яка передбачає адміністративні правопорушення, що посягають на власність:

- порушення права державної власності на надра (ст. 47);

- порушення права державної власності на води (ст. 48);

- порушення права державної власності на ліси (ст. 49);

- порушення права державної власності на тваринний світ (ст. 50).

- Основна група екологічних правопорушень наведена в гл. 7, яка визначає адміністративні правопорушення в галузі охоро­ни природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури:

- псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52);

- порушення правил використання земель (ст. 53);

- самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53¹);

- приховування або перекручення даних земельного кадаст­ру (ст. 53²);

- несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призна­ченням (ст. 54);

- самовільне відхилення від проектів внутрігосподарського землеустрою (ст. 55);

- знищення межових знаків (ст. 56);

- порушення вимог щодо охорони надр (ст. 57);

- порушення правил і вимог проведення робіт по геологіч­ному вивченню надр (ст. 58);

- порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59);

- порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59¹);

- порушення правил водокористування (ст. 60);

- пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, по­рушення правил їх експлуатації (ст. 61);

- невиконання обов’язків по реєстрації в суднових докумен­тах операцій з шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62);

- незаконне використання земель державного лісового фон­ду (ст. 63);

- порушення встановленого порядку використання лісосіч­ного фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці (ст. 64);

- незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка (ст. 65);

- знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень (ст. 65¹);

- знищення або пошкодження підросту в лісах (ст. 66);

- здійснення лісових користувань не у відповідності з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку (ст. 67);

- порушення правил відновлення і поліпшення лісів, вико­ристання ресурсів спілої деревини (ст. 68);

- пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях дер­жавного лісового фонду (ст. 69);

- самовільне сінокосіння і пасіння худоби, самовільне зби­рання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід (ст. 70);

- введення в експлуатацію виробничих об’єктів без обладна­ння, що запобігає шкідливому впливу на ліси (ст. 71);

- пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовина­ми, нафтою і нафтопродуктами, шкідливими викидами, відхо­дами і покидьками (ст. 72);

- засмічення лісів відходами (ст. 73);

- знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фон­ду (ст. 74);

- знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах (ст. 75);

- знищення корисної для лісу фауни (ст. 76);

- порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 77);

- самовільне випалювання рослинності або її залишків (ст. 77-1);

- порушення порядку здійснення викиду забруднюючих ре­човин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78);

- порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78-1);

- недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79);

- недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуа­тацію об’єктів або споруд (ст. 79-1);

- випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих ре­човин у відпрацьованих газах (ст. 80);

- експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих ре­човин у відпрацьованих газах (ст. 81);

- порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання відходів (ст. 82);

- порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами або неподання чи подання звітності щодо утворення, викори­стання, знешкодження та видалення відходів (ст. 82-1);

- виробництво продукції з відходів чи з їх використанням без відповідної нормативно-технічної та технологічної докумен­тації (ст. 82-2);

- приховування, перекручення або відмова від надання пов­ної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і звер­неннями громадян та їх об’єднань щодо безпеки утворення від­ходів та поводження з ними (ст. 82-3);

- змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу (ст. 82-4);

- порушення правил передачі відходів (ст. 82-5);

- порушення встановлених правил і режиму експлуатації установок і виробництв з оброблення та утилізації відходів (ст. 82-6);

- порушення правил застосування, зберігання, транспорту­вання, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 83);

- порушення законодавства про захист рослин (ст. 83-1);

- порушення правил використання об’єктів тваринного світу (ст. 85);

- виготовлення та збут заборонених знарядь добування об’єктів тваринного або рослинного світу (ст. 85-1);

- експлуатація на водних об’єктах водозабірних споруд, не забезпечених рибозахисним обладнанням (ст. 86-1);

- порушення вимог щодо охорони середовища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування ди­ких тварин (ст. 87);

- незаконне вивезення з України і ввезення на її територію об’єктів тваринного і рослинного світу (ст. 88);

- порушення порядку придбання чи збуту об’єктів тварин­ного або рослинного світу, правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах (ст. 88-1);

- порушення правил створення, поповнення, зберігання, використання або державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій та торгівлі ними (ст. 88-2);

- жорстоке поводження з тваринами (ст. 89);

- порушення вимог щодо охорони видів тварин і рослин, за­несених до Червоної книги України (ст. 90);

- невиконання правил і норм у процесі створення, вироб­ництва, зберігання, транспортування, використання, знешкод­ження, ліквідації, захоронення мікроорганізмів, біологічно ак­тивних речовин та інших продуктів біотехнологій (ст. 90-1);

- порушення правил охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 91);

- невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впро­вадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промисло­вих зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, тех­нологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91-1);

- перевищення лімітів та нормативів використання природ­них ресурсів (ст. 91-2);

- приховування перевищення встановлених лімітів на обся­ги утворення та розміщення відходів (ст. 91-3);

- відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації (ст. 91-4);

- порушення правил охорони і використання пам’яток історії та культури (ст. 92);

Застосування засобів адміністративної відповідальності здійснюється з урахуванням положень спеціального екологічно­го законодавства в порядку, який встановлюють розділи III - Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, IV - Провадження в справах про адміністра­тивні правопорушення, V - Виконання постанов про накладання адміністративних стягнень КУпАП.

Адміністративна відповідальність за вчинені правопору­шення передбачає такі санкції: штраф; попередження;

конфіскація предметів, які були знаряддям правопорушення або безпосередніми об’єктами правопорушення; позбавлення права займатися діяльністю, пов’язаною з деякими видами експлуата­ції природних ресурсів і охорони природи.

Кримінальна відповідальність за екологічні злочини вста­новлена нормами Кримінального кодексу України^[506] в основному у розділі VIII - Злочини проти довкілля:

- порушення правил екологічної безпеки (ст. 236);

- невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237);

- приховування або перекручення відомостей про еко­логічний стан або захворюваність населення (ст. 238);

- забруднення або псування земель (ст. 239);

- порушення правил охорони надр (ст. 240);

- забруднення атмосферного повітря (ст. 241);

- порушення правил охорони вод (ст. 242);

- забруднення моря (ст. 243);

- порушення законодавства про континентальний шельф України (ст. 244);

- знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245);

- незаконна порубка лісу (ст. 246);

- порушення законодавства про захист рослин (ст. 247);

- незаконне полювання (ст. 248);

- незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249);

- проведення вибухових робіт з порушенням правил охоро­ни рибних запасів (ст. 250);

- порушення ветеринарних правил (ст. 251);

- умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 252);

- проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253);

- без господарське використання земель (ст. 254).

У розділі XX, який містить перелік злочинів проти миру, без­пеки людства та міжнародного правопорядку, знаходиться спеціальна ст. 441, в якій дається визначення екоциду - як масо­вого знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмо­сфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що мо­жуть спричинити екологічну катастрофу.

Кримінальна відповідальність за екологічні злочини перед­бачає: позбавлення волі; виправні роботи; кримінальний

штраф.

Пленум Верховного Суду України з метою забезпечення пра­вильного й однакового застосування судами законодавства у справах про порушення законодавства про охорону довкілля (навколишнього природного середовища) в результаті вчинених злочинів та адміністративних правопорушень прийняв відповідну Постанову «Про судову практику у справах про зло­чини та інші правопорушення проти довкілля».

Україна підписала^[507] Конвенцію про захист довкілля засобами кримінального законодавства^[508].

Ст. 69 Закону Республіки Крим «Про охорону навколишнього природного середовища»^[509] передбачає кримінальну відповідаль­ність за екологічні злочини. Визначення складу екологічного злочину, порядок притягнення винних до кримінальної відповідальності за його скоєння встановлюється кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством України.

Питання для самоконтролю:

1. Юридична відповідальність за екологічним законодав­ством України.

2. Поняття, класифікація та види екологічних правопору­шень.

3. Обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припи­нення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навко­лишнього природного середовища.

4. Особливості майнової відповідальності за шкоду, за­подіяну екологічним правопорушенням

5. Відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підви­щеної небезпеки.

6. Адміністративна та кримінальна відповідальність за еко­логічні правопорушення.

Теми рефератів

1. Розмежування екологічних правопорушень від інших видів порушень законодавства.

2. Особливості застосування адміністративної відповідаль­ності за екологічні правопорушення.

3. Роль ОВС в попередженні, виявленні екологічних право­порушень, розкритті і розслідуванні екологічних злочинів, притягненні осіб, винних в екологічних правопорушеннях, до відповідальності.

4. Особливості об’єктів злочинів проти довкілля та їх кваліфікуючи ознаки.

5. Порядок компенсації шкоди, що завдана навколишньому природному середовищу внаслідок порушення екологічного законодавства.

6. Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопо­рушення.

7. Особливості цивільної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

⁴ Див., наприклад: Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у спра­вах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» № 17 від 10.12.2004 Вісник Верховного Суду України, 2005, 00. — № 1 та Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику

⁵ Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Списків «гігієнічних регла­ментів (ГДК та ОБРВ) в повітрі робочої зони та атмосферному повітрі населених місць» № 8 від 15.01.1997; Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження списків і введення в