Розділ 9 Економіко-правовий механізм у галузі екології

До основних економічних заходів забезпечення охорони нав­колишнього природного середовища можна віднести:

- взаємозв’язок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств, установ та організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефек­тивністю заходів по охороні навколишнього природного середо­вища на основі економічних важелів;

- визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

- встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середо­вище та на утворення і розміщення відходів;

- встановлення нормативів збору і розмірів зборів за вико­ристання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, на утворення і розміщення відходів та інші види шкідливого впливу;

- надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впро­вадженні ними маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

- відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища.

Економічний механізм забезпечення охорони навколишньо­го природного середовища включає в себе такі складові елемен­ти:

- збори за спеціальне використання природних ре­

сурсів (ст.43);

- збори за забруднення навколишнього природного середо­вища (ст.44);

- збори за погіршення якості природних ресурсів (ст.45);

- організація і діяльність екологічних фондів (ст.47);

- стимулювання в системі охорони навколишнього природ­ного середовища шляхом надання податкових та кредитних пільг, інших фінансових механізмів (ст.48);

- екологічне страхування та аудит (ст.49).

Таким чином, цей економічний механізм відіграє подвійну роль, яка полягає:

- в отриманні додаткових бюджетних коштів за експлуата­цію природних об’єктів і техногенне навантаження на довкілля;

- у створенні таких умов, за яких самі виробники будуть за­цікавленні в підвищенні екологічної безпечності своїх виробни­чих процесів, продукції та послуг з економічних міркувань.

Існуючий в Україні економічний механізм екологічного управління оперує переважно групою таких регуляторів еколо­гічної поведінки товаровиробників, які змушують їх обмежувати свою природоруйнівну діяльність відповідно до вимог нормати­вних актів, постанов і законів^[456]. На жаль, у законодавчому полі України не знайшли свого відображення деякі економічні засо­би організації природокористування та охорони навколишнього природного середовища, які вже застосовуються за кордоном і довели свою ефективність:

- продаж прав на забруднення;

- екологічний податок на продукт;

- авансово-компенсаційна система.

Зважаючи на те, що реалізація ефективної екологічної політики неможлива без відповідного фінансування, коменто­вана стаття встановлює джерела фінансування природоохорон­них заходів. Зокрема до них віднесено:

- Державний бюджет України;

- республіканський бюджет Автономної Республіки Крим;

- місцеві бюджети;

- кошти підприємств, установ та організацій;

- кошти фондів охорони навколишнього природного сере­довища;

- добровільні внески;

- інші кошти.

Відповідно до ст. 16 Конституції України, забезпечення еко­логічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на тери­торії України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави. Зважаючи на це ос­новним джерелом фінансування екологічної політики є саме Державний бюджет України. Регламент надходження та розподілу коштів до Державного бюджету встановлюються відповідними законами на рік. Фінансування із державного бюджету передбачається для здійснення пріоритетних програм та проектів, що мають першочергове, загальнонаціональне зна­чення.

Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, республікан­ський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утво­рюються у складі республіканського бюджету Автономної Рес­публіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем за­подіяння екологічної шкоди за рахунок:

- зборів за забруднення навколишнього природного середо­вища;

- частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушен­ням законодавства про охорону навколишнього природного се­редовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством;

- цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.

Розподіл зборів, що надходять до республіканського Авто­номної Республіки Крим та місцевих фондів охорони навко­лишнього природного середовища, здійснюється Верховною Ра­дою Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, міськими (міст загальнодержавного значення) Радами за подан­ням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Державний фонд охорони навколишнього природного сере­довища утворюється за рахунок:

- відрахувань з місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, розмір яких визначається Верховною Радою України;

- добровільних внесків підприємств, установ, організацій, громадян та інших надходжень;

- частини зборів за використання природних ресурсів, роз­мір яких визначається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Розподіл коштів, що надходять до Державного фонду охоро­ни навколишнього природного середовища, здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповнова­женого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Кошти місцевих, республіканського Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватись тільки для цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, в тому числі наукових досліджень з цих питань, ведення дер­жавного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для зниження впливу забруднення нав­колишнього природного середовища на здоров’я населення та стимулювання працівників спеціально уповноважених держав­них органів у галузі охорони навколишнього природного сере­довища і використання природних ресурсів, крім осіб, які мають статус державних службовців, та громадських інспекторів з охо­рони навколишнього природного середовища, які виявили по­рушення природоохоронного законодавства і вжили необхідних заходів для притягнення винних до відповідальності, запобіган­ня порушенням природоохоронного законодавства.

Положення про республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного се­редовища затверджуються відповідними Радами, а Державного фонду охорони навколишнього природного середовища - Кабінетом Міністрів України.

В Україні можуть утворюватись й інші фонди для стимулю­вання і фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природ­них ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Ч. 2 ст. 13 Конституції України встановлює: «Кожний грома­дянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону». В ч. 3 ст. 41 Конституції України міститься положення про те, що: «Громадяни для задо­волення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону». Кон­ституцією України закладено засади використання природних ресурсів. У Законі встановлено зміст, види та умови природоко­ристування. Ч. 3 ст. 38 Закону передбачено: «В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціаль­них дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, пе­редбачених законодавством України, - на пільгових умовах».

Збір за спеціальне використання природних ресурсів вста­новлюється на основі нормативів збору і лімітів їх використання. Отже, при розгляді питань щодо стягнення збору за забруднен­ня навколишнього природного середовища також слід розгля­нути питання встановлення лімітів спеціального природокори­стування та нормативів зборів за нього.

Постанова Кабінету Міністрів України^[457] визначає порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загаль­нодержавного значення, а саме:

- природних ресурсів континентального шельфу та виключ­ної (морської) економічної зони;

- лісових ресурсів державного значення;

- природних ресурсів в межах територій та об’єктів природ­но-заповідного фонду загальнодержавного значення;

- корисних копалин, за винятком загальнопоширених.

Ліміти визначають обсяги природних ресурсів, на основі яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів.

Ліміти (квоти) на видобування корисних копалин (у тому числі континентального шельфу), за винятком загальнопоши- рених, і строки їх дії затверджує Кабінет Міністрів України за поданням Мінекономіки та Мінприроди, погодженим з облас­ними державними адміністраціями. Ліміти (квоти) на видобу­вання корисних копалин Мінприроди доводить до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій і користувачів надр не пізніш як за шість місяців до початку добування корисних копалин.

Ліміти використання рибних запасів та інших об’єктів водно­го промислу, віднесених до природних ресурсів загальнодер­жавного значення, в розрізі річкових басейнів, морських районів промислу, основних типів і категорій водойм щорічно затвер­джуються Мінприроди за поданням Державного департаменту рибного господарства на підставі обґрунтувань науково- дослідних установ та організацій.

Ліміти на використання природних ресурсів у межах тери­торій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержав­ного значення затверджуються Мінприроди за поданням ор­ганів, у віданні яких знаходяться ці природні ресурси, на підставі обґрунтовуючих матеріалів, погоджених з відповідними науко­вими установами і спеціально уповноваженим органом вико­навчої влади у сфері екології та природних ресурсів в Автоном­ній Республіці Крим, державними управліннями екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі. За­тверджені ліміти Мінприроди доводить до заявників, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів в Автономній Республіці Крим, державних управлінь екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій.

Ліміти використання мисливських видів парнокопитних тва­рин, ведмедя, куниць лісової та кам’яної, норки американської, тхора лісового, бобра, нутрії вільної, ондатри, бабака, білки за­тверджуються на мисливський сезон Мінприроди за поданням Держкомлісгоспу на підставі пропозицій користувачів ми­сливських угідь, погоджених з їх територіальними органами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севасто­полі. Затверджені ліміти Держкомлісгосп доводить до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та користу­вачів не пізніше ніж за місяць до початку полювання на відповідний вид тварин.

Використання інших мисливських тварин регулюється нор­мами відстрілу, що встановлюються на мисливський сезон Мін­природи разом з Держкомлісгоспом за поданням їх тери­торіальних органів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Ліміти використання не мисливських видів тварин затвер­джуються Мінприроди за кожним окремим видом цих тварин відповідно до подання спеціально уповноваженого органу вико­навчої влади у сфері екології та природних ресурсів в Автоном­ній Республіці Крим, державних управлінь екології та природ­них ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі за наявності обґрунтовуючих матеріалів відповідних наукових установ. За­тверджені ліміти Мінприроди доводить до спеціально уповно­важеного органу виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів в Автономній Республіці Крим, державних управлінь екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Сева­стополі та користувачів. Якщо обсяги спеціального використан­ня не мисливських видів тварин незначні, Мінприроди може видавати дозвіл на їх спеціальне використання, не затверджую­чи лімітів.

Ліміти використання лісових ресурсів загальнодержавного значення встановлюються відповідно до ст. 71 Лісового кодексу України. Порядок справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісово­го фонду затверджено Постановою Кабінету Міністрів України^[458]. Цей Порядок визначає єдині правила справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування зе­мельними ділянками лісового фонду.

Кодекс України про надра детально регламентує питання стягнення плати за користування надрами. Зокрема, Кодексом встановлено, що користування надрами є платним. Плата справляється за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Плата за користування надрами справляється у вигляді:

- платежів за користування надрами;

- відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

- збору за видачу спеціальних дозволів;

- акцизного збору.

Плата за користування надрами не звільняє користувачів від сплати інших обов’язкових платежів, передбачених законо­давчими актами України. Плата за користування надрами може вноситись як у вигляді грошових платежів, так і у натуральному вигляді (частина видобутої мінеральної сировини або іншої ви­робленої користувачем надр продукції, виконання робіт чи надання інших послуг), крім матеріалів, продуктів та послуг, пе­релік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Платежі за користування надрами можуть справлятися у ви­гляді разових внесків та (або) регулярних платежів, які визна­чаються на основі відповідних еколого-економічних ро­зрахунків.

Розміри платежів за проведення пошукових і розвідувальних робіт визначаються залежно від економіко-географічних умов і розміру ділянки надр, виду корисних копалин, тривалості робіт, стану геологічного вивчення території та ступеня ризику.

Платежі за видобування корисних копалин визначаються з урахуванням геологічних особливостей родовищ та умов їх експлуатації.

Розміри платежів за користування надрами континентально­го шельфу і в межах виключної (морської) економічної зони визначаються залежно від площі ділянки, що надається у користу­вання, глибини моря та мети користування надрами.

Платежі за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі для будівництва і експлуатації підземних споруд, визначаються залежно від роз­мірів ділянки надр, що надається у користування, корисних вла­стивостей надр і ступеня екологічної безпеки при їх використан­ні.

Нормативи плати за користування надрами та порядок її справляння встановлюються Кабінетом Міністрів України. По­становою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин^[459]. Цей Порядок встановлює єдині правила справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення на території України, в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Водний кодекс України у ст. 30 - Збори за спеціальне водо­користування - визначає, що: «Збір за спеціальне водокористу­вання справляється з метою стимулювання раціонального вико­ристання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об’єктів та за скидання заб­руднюючих речовин. Розмір збору за використання води визна­чається на основі нормативів збору, фактичних обсягів викори­станої води та встановлених лімітів використання води.

Платниками збору за спеціальне використання водних ре­сурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вто­ринні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідро­енергетики, водного транспорту і рибництва».

Порядок справляння збору за спеціальне використання вод­них ресурсів та збору за користування водами для потреб гідро­енергетики і водного транспорту затверджено Постановою Кабінету Міністрів України^[460].

Збір за спеціальне використання водних ресурсів справляєть­ся за використання води з водних об’єктів, що забрана із за­стосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики справляється за користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту - за користування водою під час експлуатації водних шляхів вантажними самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами.

Платниками збору за спеціальне використання водних ре­сурсів та збору за користування водами для потреб гідроенерге­тики і водного транспорту є підприємства, установи та ор­ганізації незалежно від форми власності, а також громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Об’єктом обчислення збору за спеціальне використання вод­них ресурсів є фактичний обсяг води, який використовують во­докористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.

Об’єктом обчислення збору за користування водами для по­треб гідроенергетики і водного транспорту є: обсяг води, пропу­щений через турбіни гідроелектростанцій; тоннаж (місце)-доба експлуатації вантажних самохідних і несамохідних та паса­жирських суден.

Під час використання води, що надходить із змішаних дже­рел (поверхневі, підземні), збір за спеціальне використання вод­них ресурсів обчислюється виходячи з обсягів використання во­ди з кожного виду джерела водопостачання окремо.

На спеціальне використання водних ресурсів встановлюються ліміти, які визначаються у дозволах на поставку води. На кори­стування водами для потреб гідроенергетики і водного транс­порту ліміти не встановлюються.

Обсяг використаної води визначається водокористувачами самостійно на підставі даних первинного обліку за показниками вимірювальних приладів. Суми збору за спеціальне використан­ня водних ресурсів та за користування водами для потреб гідро­енергетики і водного транспорту обчислюється платниками са­мостійно.

У разі відсутності вимірювальних приладів, як виняток, обсяг використаної води визначається за технологічними даними (тривалість роботи агрегатів, обсяг виробленої продукції чи надання послуг, витрати електроенергії, пропускна спро­можність водопровідних труб за одиницю часу тощо).

Особливе місце серед зборів за спеціальне природокористу­вання посідає плата за землю. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаєть­ся залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл про­дукції, сплачують земельний податок. Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв’язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земель­на частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб’єктом плати за землю (плат­ником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. Розмір земельного по­датку не залежить від результатів господарської діяльності влас­ників землі та землекористувачів.

Метою запровадження є формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охо­рони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних з госпо­дарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного ка­дастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, прове­дення земельної реформи та розвитку інфраструктури населе­них пунктів.

Підставою для нарахування земельного податку є дані дер­жавного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Платники земельного податку, а також орендної плати за зе­мельні ділянки державної або комунальної власності (крім гро­мадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточ­ного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову де­кларацію на поточний рік за формою, встановленою централь­ним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Несплата земельного податку, а також орендної плати за зе­мельні ділянки державної і комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протя­гом року, іншими платниками - протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користу­вання земельними ділянками.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендо­давцем (власником) і орендарем (крім строків внесення оренд­ної плати за земельні ділянки державної та комунальної влас­ності). Закон України «Про оренду землі»^[461] спеціальним розділом встановлює питання плати за оренду землі. Зокрема, ст. 21 цього закону встановлює, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюють­ся відповідно до Закону України «Про плату за землю»).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено дого­вором оренди.

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до за­кону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю», та пе­ревищувати 10 % їх нормативної грошової оцінки. У разі визна­чення орендаря на конкурентних засадах може бути встановле­ний більший розмір орендної плати.

Закон особливо наголошує на тому, що збори за використан­ня природних ресурсів в межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітне використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян. Цим самим досягається цілеспрямований економічний вплив на природокористувачів з метою стимулювання їх до дотримання законодавства та зменшення екологічної шкоди від власної діяльності.

Одним із принципів охорони навколишнього природного се­редовища визначено стягнення збору за забруднення навко­лишнього природного середовища та погіршення якості при­родних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середо­вища. Збір за забруднення навколишнього природного середо­вища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Ліміти скидів забруднюючих речовин в навколишнє при­родне середовище, утворення і розміщення відходів промисло­вого, сільськогосподарського, будівельного й іншого вироб­ництва та інші види шкідливого впливу в цілому по території Автономної Республіки Крим, областей, міст загальнодержавно­го значення або окремих регіонів встановлюються:

а) у випадках, коли це призводить до забруднення природних ресурсів республіканського значення, територій інших областей, - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів;

б) в інших випадках - в порядку, що встановлюється Верхов­ною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст загальнодержавного значення) Радами, за поданням ор­ганів спеціально уповноваженого центрального органу вико­навчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України, ліміт скиду - це «граничний обсяг скиду забруднюючих речовин у поверхневі водні об’єкти, який встановлюється в дозволі на спеціальне во­докористування». У ст. 49 цього ж кодексу встановлено, що: спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Поря­док розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів^[462]. У Постанові закріплено, що ліміт на розміщення відходів - це обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх роз­міщення, виданий органами Мінприроди на місцях.

Підприємства, установи, організації та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані здійснювати ор­ганізаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпе­чення виконання вимог, передбачених стандартами та нормати­вами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного по­вітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих ре­човин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізич­ного впливу та вести їх постійний облік; забезпечувати здійснення інструментально-лабораторних вимірювань пара­метрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних і пересув­них джерел та ефективності роботи газоочисних установок; ви­користовувати метрологічно атестовані методики виконання вимірювань і повірені засоби вимірювальної техніки для визна­чення параметрів газопилового потоку і концентрацій забруд­нюючих речовин в атмосферному повітрі та викидах стаціонар­них і пересувних джерел; своєчасно і в повному обсязі сплачува­ти збори за забруднення навколишнього природного середови­ща та погіршення якості природних ресурсів відповідно до зако­^ну.

Порядок встановлення нормативів збору за забруднення нав­колишнього природного середовища і стягнення цього збору затверджений Постановою Кабінету Міністрів України, визначає єдині на території України правила встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також його стягнення.

Згідно з Порядком, збір за забруднення навколишнього при­родного середовища справляється за:

- викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин ста­ціонарними та пересувними джерелами забруднення;

- скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

- розміщення відходів.

Нормативи збору за забруднення навколишнього природного середовища встановлюються залежно від виду забруднюючих речовин та класу небезпеки.

Враховуючи місцеві умови, Рада міністрів Автономної Рес­публіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням територіальних органів Мінприроди можуть збіль­шувати перелік видів забруднюючих речовин, на які встанов­люється збір за викиди і скиди.

Суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, об­числюються платниками збору самостійно на підставі затвер­джених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, норма­тивів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів. Суми збору, який справляється за ви­киди пересувними джерелами забруднення, обчислюються платниками збору самостійно на підставі нормативів збору за ці викиди виходячи з кількості фактично використаного пального та його виду.

Ліміти скидів у водні об’єкти державного значення для пер­винних водокористувачів визначаються у дозволах на спеціаль­не водокористування, які видають територіальні органи Мін­природи. Ліміти скидів забруднюючих речовин у водні об’єкти місцевого значення для первинних водокористувачів визнача­ються у дозволах на спеціальне водокористування, які видають­ся місцевими державними адміністраціями, а в містах обласного значення - виконавчими органами Рад за поданням тери­торіальних органів Мінприроди.

Ліміти розміщення відходів визначаються у порядку, вста­новленому Кабінетом Міністрів України.

Обсяги скидів, пов’язаних з проведенням планового ремонту каналізаційних мереж і споруд, включаються до загального ліміту скидів. Обсяги та умови проведення таких скидів погод­жуються з територіальними органами Мінприроди. Збір, який справляється за ці скиди, нараховується як за скиди, що прово­дяться в межах установлених лімітів.

У разі перевищення погодженого обсягу скидів та порушення умов їх проведення, пов’язаних з плановим ремонтом ка­налізаційних мереж і споруд, плата обчислюється як за по­надлімітні скиди, а збитки, заподіяні навколишньому природ­ному середовищу, відшкодовуються в установленому законодав­ством порядку.

За понадлімітні обсяги скидів і розміщення відходів збір об­числюється в установленому порядку в п’ятикратному розмірі. У разі відсутності у платників збору затверджених в установлено­му порядку лімітів скидів і розміщення відходів збір справляєть­ся як за понадлімітні скиди та розміщення відходів відповідно до їх обсягів.

Розрахунок суми збору за забруднення атмосферного повітря стаціонарними джерелами проводиться підприємством на підставі даних обліку.

Розрахунок суми збору за забруднення атмосферного повітря пересувними джерелами здійснюється на підставі спожитого пального залежно від виду палива, а також виду транспорту. Так, для викидів в атмосферу забруднюючих речовин морськи­ми та річковими суднами встановлено такі нормативи збору в гривнях за тонну: бензин - 9, дизельне пальне - 6, мазут - 4,5.

Для викидів в атмосферу забруднюючих речовин залізнич­ним транспортом нормативи збору передбачені тільки для ди­зельного пального - 4,5 гривні за тону.

Розрахунок суми збору за скиди основних забруднюючих ре­човин у водні об’єкти, в тому числі у морські води здійснюється залежно від забруднюючої речовини, що скидається (гри- вень/тонну) або залежно від гранично допустимої концентрації у воді рибогосподарських водойм (мг/літр).

У разі скидання забруднюючих речовин в озера, ставки нор­матив збору, який справляється за скид забруднюючих речовин у ці водні об’єкти, збільшується у 1,5 рази. Норматив збору, який справляється за захоронення забруднюючих рідинних речовин, відходів виробництва та стічних вод у глибокі підземні водонос­ні горизонти, що не містять прісних вод, береться з коефіцієнтом 10.

Розрахунок суми збору за розміщення відходів встановлюєть­ся залежно від класу небезпеки відходів. Доречи, серед надзви­чайно небезпечних відходів окремо виділено обладнання та прилади, що містять ртуть, елементи з іонізуючим ви­промінюванням та люмінесцентні лампи.

З метою компенсації інфляційних процесів, стану довкілля в регіоні та врахування загальної екологічної ситуації при ро­зрахунку збору за забруднення навколишнього природного се­редовища застосовуються коригуючі коефіцієнти:

- залежно від чисельності жителів населеного пункту;

- залежно від народногосподарського значення населеного пункту;

- регіональні (басейнові) коефіцієнти;

- залежно від місця (зони) розміщення відходів у навко­лишньому природному середовищі;

- залежно від місця розміщення відходів.

Стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Платники несуть відповідальність за правильність обчислен­ня та своєчасну сплату збору згідно із законодавством. Не вне­сені своєчасно кошти збору стягуються з платників у встановле­ному законодавством порядку. Сплата збору не звільняє юри­дичних і фізичних осіб від відшкодування збитків, завданих по­рушенням природоохоронного законодавства.

Розрахунки збору, базовий податковий (звітний) період для якого дорівнює календарному кварталу, подаються платниками органам державної податкової служби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за місцем податкової реєстрації.

Остаточний річний розрахунок збору подається платниками до органів державної податкової служби за місцем податкової реєстрації платника протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного року.

Збір сплачується платниками протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання ро­зрахунку збору, за місцем податкової реєстрації. Платники пере­раховують суми збору одним платіжним дорученням на рахунки, відкриті в територіальних органах Державного казначейства, які здійснюють розподіл цих коштів у співвідношенні, визначеному законом.

Збір, який справляється за скиди та розміщення відходів у межах лімітів, відноситься на валові витрати виробництва та обігу, а за перевищення цих лімітів - справляється за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні юридичних осіб. Фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності включають збір до складу витрат виробництва (обігу).

Збір, який справляється за викиди стаціонарними та пересу­вними джерелами забруднення, відноситься на валові витрати виробництва та обігу.

Для бюджетних організацій збір за забруднення навко­лишнього природного середовища відноситься на видатки і пе­редбачається в кошторисі доходів і видатків.

Контроль за дотриманням лімітів скидів та розміщення від­ходів здійснюється органами Мінприроди. Територіальні органи Мінприроди подають до органів державної податкової служби перелік підприємств, установ, організацій, громадян - суб’єктів підприємницької діяльності, яким в установленому порядку ви­дано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та роз­міщення відходів.

Контроль за своєчасністю та повнотою сплати збору здійснюється органами державної податкової служби.

Органи державної податкової служби залучають за попе­реднім узгодженням територіальні органи Мінприроди для пе­ревірки правильності визначення платниками фактичних об­сягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів.

Збори за використання природних ресурсів надходять до місцевих бюджетів, республіканського бюджету Автономної Рес­публіки Крим та Державного бюджету України і спрямовуються на виконання робіт по відтворенню, підтриманню цих ресурсів у належному стані. Збори за використання природних ресурсів місцевого значення надходять до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що надходять до Державного бюджету України, здійснюється Вер­ховною Радою України. Розподіл коштів за використання при­родних ресурсів, що надходять до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, здійснюєть­ся Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідни­ми обласними та міськими (міст загальнодержавного значення) Радами за поданням органів спеціально уповноваженого цен­трального органу виконавчої влади з питань екології та природ­них ресурсів.

Збір за погіршення якості природних ресурсів (зниження ро­дючості грантів, продуктивності лісів, рибопродуктивності во­дойм тощо) в результаті володіння і користування встанов­люється на основі нормативів. Порядок встановлення норма­тивів збору за погіршення якості природних ресурсів визна­чається Кабінетом Міністрів України.

Збори підприємств, установ, організацій, а також громадян за погіршення якості природних ресурсів внаслідок володіння і ко­ристування ними здійснюються за рахунок прибутку, що зали­шається у їх розпорядженні.

Законодавчо визначено як об’єкт оподаткування (діяльність, внаслідок реалізації якої відбувається погіршення якості при­родних ресурсів), так і платників (особи, які здійснюють діяль­ність, що веде до погіршення якості природних ресурсів). При­чому за своїм змістовним наповненням цей збір винесений за межі попередньо розглянутих збору за забруднення навко­лишнього природного середовища та збору за спеціальне вико­ристання природних ресурсів. Збір за погіршення якості при­родних ресурсів має виступати як додатковий стимулятор для осіб, які використовують природні об’єкти з дотриманням зако­нодавчих вимог, умов природокористування, але внаслідок їх

діяльності знижуються якісні показники природного об’єкта, чого можна уникнути за рахунок відновлювальних заходів.

Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогос­подарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, за­тверджено Постановою Кабінету Міністрів України^[463]. Розрахунок втрат проводиться з урахуванням нормативів втрат сільськогос­подарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, коефіцієнтів продуктивності лісових угідь за типами лісорослинних умов.

Земельним кодексом також встановлено вимогу щодо спря­мування таких коштів виключно на освоєння земель для сільсь­когосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою.

Стимулювання раціонального використання природних ре­сурсів, охорони навколишнього природного середовища здійснюється шляхом:

- надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян в разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, при переході на ма- ловідходні і ресурсо- і енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровадженні очисного обладнання і устаткуван­ня для утилізації та знешкодження відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин, виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони навко­лишнього природного середовища;

- надання на пільгових умовах короткострокових і дов­гострокових позичок для реалізації щодо забезпечення раціо­нального використання природних ресурсів та охорони навко­лишнього природного середовища;

- встановлення підвищених норм амортизації основних ви­робничих природоохоронних фондів;

- звільнення від оподаткування фондів охорони навко­лишнього природного середовища;

- передачі частини коштів фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на заходи для гарантова­ного зниження викидів і скидів забруднюючих речовин і змен­шення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан навколишнього природного середовища, на розвиток еко­логічно безпечних технологій та виробництв;

- надання можливості отримання природних ресурсів під заставу.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» в Україні здійснюється доб­ровільне і обов’язкове державне та інші види страхування гро­мадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і ор­ганізацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Законом України «Про страхування» в ст. 7 - Види

обов’язкового страхування - закріплено й окремі елементи обов’язкового екологічного страхування. Екологічне страхуван­ня можна поділити на такі види:

- страхування відповідальності власників джерел підвище­ної екологічної небезпеки на випадок забруднення навколишнь­ого природного середовища, завдання шкоди життю та здоров’ю фізичних осіб;

- страхування природних об’єктів та комплексів на випадок настання надзвичайних екологічних ситуацій, зумовлених стихійним лихом;

- страхування життя та здоров’я фізичних осіб на випадок настання надзвичайних екологічних ситуацій, зумовлених стихійним лихом або техногенною аварією^[464].

Екологічний аудит - це документально оформлений систем­ний незалежний процес оцінювання об’єкта екологічного ауди­ту, що включає збирання і об’єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, за­ходів, умов, системи управління навколишнім природним сере­довищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

Екологічний аудит може проводитися щодо підприємств, установ та організацій, їх філій та представництв чи об’єднань, окремих виробництв, інших господарських об’єктів у цілому або щодо окремих видів їх діяльності, систем управління навко­лишнім природним середовищем, а також інших об’єктів визна­чених замовником.

Закон України «Про екологічний аудит» у ст. 8 визначає мету та основні завдання екологічного аудиту. Зокрема, екологічний аудит в Україні проводиться з метою забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середо­вища в процесі господарської та іншої діяльності. Основними завданнями екологічного аудиту є: збір достовірної інформації про екологічні аспекти виробничої діяльності об’єкта екологіч­ного аудиту та формування на її основі висновку екологічного аудиту; встановлення відповідності об’єктів екологічного аудиту вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту; оцінка впливу діяльності об’єкта екологічного аудиту на стан навко­лишнього природного середовища; оцінка ефективності, повно­ти і обґрунтованості заходів, що вживаються для охорони навко­лишнього природного середовища на об’єкті екологічного ауди­ту.

Законом також передбачається, що конкретизація завдань екологічного аудиту відбувається в кожному окремому випадку виходячи з потреб замовника, з урахуванням характеру діяль­ності об’єкта екологічного аудиту.

Екологічний аудит проводиться в процесі приватизації об’єктів державної власності, іншої зміни форми власності, зміни конкретних власників об’єктів, а також для потреб еко­логічного страхування, в разі передачі об’єктів державної та ко­мунальної власності в довгострокову оренду, в концесію, ство­рення на основі таких об’єктів спільних підприємств, створення, функціонування і сертифікації систем управління навколишнім природним середовищем, а також здійснення господарської та іншої діяльності.

Екологічний аудит в Україні може бути як добровільним, так і обов’язковим.

Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь- яких об’єктів екологічного аудиту на замовлення зацікавленого суб’єкта за згодою керівника чи власника об’єкта екологічного аудиту.

Обов’язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення зацікавлених органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об’єктів або видів діяльності, які станов­лять підвищену екологічну небезпеку, відповідно до переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України, у таких випад­ках: банкрутство; приватизація; передача в концесію об’єктів державної та комунальної власності; передача або придбання в державну чи комунальну власність; передача у довгострокову оренду об’єктів державної або комунальної власності; створення на основі об’єктів державної та комунальної власності спільних підприємств; екологічне страхування об’єктів; завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно до закону; в інших випадках, передбачених законом.

Екологічний аудит проводиться на підставі договору між за­мовником та виконавцем. Цим договором встановлюються цілі, завдання та критерії аудиту, строки його проведення, умови оплати, вимоги щодо конфіденційності результатів аудиту та його рекомендацій та інші питання, які сторони бажають за­кріпити. Результати екологічного аудиту оформлюються у вис­новку, вимоги до якого встановлено в ст. 20 Закону України «Про екологічний аудит».

Питання для самоконтролю:

1. Загальна характеристика економіко-правового механіз­му в галузі екології.

2. Правове регулювання екологічних зборів.

3. Завдання фондів охорони навколишнього природного середовища, порядок їх формування та розподілу коштів.

4. Поняття та зміст екологічного страхування.

5. Засоби економічного стимулювання раціонального при­родокористування та охорони довкілля.

Теми рефератів

1. Завдання та зміст економічних заходів забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

2. Юридична природа заходів щодо досягнення екологічної безпеки.

3. Відшкодування шкоди особам, які постраждали від надзвичайної екологічної ситуації.

4. Збір за забруднення навколишнього природного середо­вища, порядок його розрахунку та стягнення.