§ 3. Право загального природокористування

Ha сучасному етапі розвитку екологічного законодавства Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» прямо закріплює поділ права природокористування на загальне та спеціальне (ст.

’ Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій у разі порушення ними законодавства про охорону природного середовища [Текст] : Постанова Верхов. Ради України від 29.10.1992 // Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 46. - Ст. 637.

правами та обов’язками, безоплатно, без закріплення природних об’єктів за окремими особами і без надання відповідних дозволів у кожному конкретному випадку з боку компетентних державних органів, атакож юридичних або фізичних осіб, за якими природні об’єкти закріплені у користування, користуватися природними ресурсами з метою задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо), за винятком обмежень, передбачених законодавством України. Право на таке користування природними об’єктами виникає безпосередньо із законів чи інших нормативних актів. Проте при цьому у деяких випадках встановлюються межі та умови загального користування природними ресурсами.

Право на загальне природокористування на сьогоднішній день закріплюють такі природоресурсові нормативні акти: ЛК України (стаггті 65H56), BK України (статті 46^7), Закон України «Про тваринний світ» (статті 10, 16, 27), Закон України «Про рослинний світ» (стаїті 8-9).

Слід зазначити, що ЗК України не закріплює поняття загального землекористування, однак містить норми щодо земель загального користування населених пунктів у складі земель комунальної власності (ст.

КУпН також не містить поділу на загальне і спеціальне користування надрами. Проте за певними винятками допускає загальне користування надрами. Так, землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько- побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, шо продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб (ст. 23 КУпН).

Право загального використання лісових ресурсів регламентується у JIK України. Так, особи мають право без отримання спеціального дозволу та безоплатно перебувати у лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності та збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти,

ягоди, щодо яких лісове законодавство допускає можливість встановлення уповноваженими органами максимальних норм безоплатного

збору.

Загальне лісокористу вання може бути обмежене приватним власником лісів у випадку ненадання останнім згоди на таке користування. Також обмеження встановлюються для територій та об'єктів природно- заповідного фонду та деяких інших категорій природних територій, що особливо охороняються. Відповідні обмеження встановлюються Законом України «Про природно-заповідний фонд України»¹ і стосуються територій природних заказників, заповідних зон біосферних заповідників тощо.

Особливості загального використання природних рослинних ресурсів передбачені Законом України «Про рослинний світ».

Відповідно до ст. 47 BK України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення таких потреб, як купання, плавання на човнах, любительське та спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. Право загального водокористування може бути обмежене з метою охорони життя і здоров’я громадян та навколишнього природного середовища. Ha підставі подання державного органу охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду чи іншого спеціально уповноваженого контрольного органу відповідна місцева рада приймає рішення про обмеження права загального водокористування на своїй території, про що зобов’язана інфор-

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 502.

мувати населення через засоби масової інформації. Ha водних об’єктах, переданих в оренду, також може бути обмежене право загального водокористування. Якщо первинним природокористувачем або місцевою радою не встановлено обмежувальних правил, загальне водокористування на орендованому об’єкті визнається дозволеним без обмежень.

Загальне використання об ’єктів тваринного світу регламенту ється Законом України «Про тваринний світ»^[50] та іншими актами законодавства України.

Загальне природокористування в межах територій та об ’єктів природно-заповідного фонду є обмеженим. Законодавством передбачено, що заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їхніх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство тощо можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій таоб’єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об’єктів. Законом України «Про природно-заповідний фонд України» визначено території, щодо яких існує пряма заборона їхнього використання на праві загального природокористування. До таких територій належать: заповідна зона національного парку, наукова та заповідна зони ботанічного саду чи дендрологічного парку, наукова зона зоологічного парку тощо. Обмеження права загального природокористування може відбуватися за рішенням органу місцевого самоврядування лише у випадках усунення чи запобігання шкідливому впливу на природні об’єкти; для забезпечення діяльності санітарно-курортних закладів.