§ 3. Міжнародно-правова охорона флори і фауни

Флора і фауна (рослинний і тваринний світи) — живе середовище нашої планети. Флора (новолат. flora, від лат. Flora — давньоримська богиня квітів і весняного цвітіння) — історично сформованасукупність видів рослин, що зростають на певній території або зростали на ній у минулі геологічні епохи.

Охороні флори присвячена Міжнародна конвенція про захист рослин від 6 грудня 1951 року^[208] (новий переглянутий текст затверджено Конференцією ФАО на 29 сесії в листопаді 1997 p.). Основною її метою є забезпечення міжнародного співробітництва в боротьбі зі шкідника-

ми рослин, запобігання їх поширенню і введення до складу рослинного чи тваринного світу зон, які перебувають у небезпеці. У Конвенції наводиться визначення таких термінів, як шкідник, акліматизація, карантинний шкідник, рослини, рослинні продукти та ін. Шкідник — це будь-який вид, рід чи біотип рослин, тварин або патогенних агентів, здатних завдавати шкоди рослинам або рослинним продуктам; акліматизація — це збереження на передбачуване майбутнє шкідника в зоні після його введення; карантинний шкідник — це шкідник, який має потенційне економічне значення для зони, яка у зв’язку з цим перебуває в небезпеці, в якій він поки відсутній або присутній, але не дуже розповсюджений, і виступає об’єктом офіційноїборотьби.

Правовій охороні фауни присвячені Міжнародна конвенція щодо регулювання китобійного промислу від 2 грудня 1946 року; Конвенція про збереження тюленів Антарктики від ! червня 1972 року; Угода про збереження білих ведмедів від 15 листопада 1973 року; Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин від 23 червня 1979 року¹; Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики від 20 травня 1980 року^{[209] [210]; Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів від 16 червня 1995 року[211]; Угода про збереження китоподібних Чорного моря, Середземного моря та прилеглої акваторії Атлантичного океану від 24 листопада 1996 року[212].}

Один із важливих заходів збереження видів флори і фауни — охорона середовищ їх існування. Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів від 2 лютого 1971 року^[213] серед основних цілей проголошує призупинення прогресуючого наступулюдини на ці угіддя, які виконують екологічні функціїрегуляторів водного режиму й підгримують існування характерноїфлори і фауни (особливо водоплавних птахів), а також визнання цих угідь ресурсом вагомого економічного, культурного, наукового та рекреаційного значення. У цьому міжнародному документі наводиться трактування поняття «водно-болотні угіддя»: це райони маршів (низовинних смуг морського узбережжя, затоплюваних лише під час найвищих припливів або нагонів морської води), боліт, драговин (грузких болотних місць), торфовищ або водойм — природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких під час відпливу не перевищує шести метрів.

Міжнародно-правовій охороні флори і фауни та середовищ їх існування присвячені також Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16 листопада 1972 року¹; Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі від 19 вересня 1979 року^{[214] [215] [216]; Декларація про збереження флори, фауни та середовища їх мешкання від 1 січня 1988 року.}

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини спрямована на створення ефективноїсистеми колективноїохорони культурної і природної спадщини як частини всесвітньої спадщини всього людства. У ній наводиться інтерпретація поняття «природна спадщина», до якої належать: а) природні пам’ятки, створені фізичними та біологічними утвореннями або їх групами, що мають значну універсальну цінність з точки зору естетики чи науки; б) геологічні та фізіографічні утворення та суворо обмежені зони, які c ареалом тих видів тварин і рослин, що зазнають загрози й мають вагому універсальну цінність з точки зору науки чи збереження; в) природні місця або суворо обмежені зони, що мають певну універсальну цінність з точки зору науки, збереження чи природної краси.

Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі має на меті співробітництво держав у справі охорони тих видів флори і фауни, яким загрожує зникнення, уразливих видів, включаючи мігруючі, а також середовищ їх існування. Вона

зобов’язує держави в політиці планування забудови й розвитку своїх територій ураховувати потреби охорони довкілля, координувати свої зусилля, спрямовані на охорону тварин і рослин, якщо середовища їх існування розташовані у прикордонних районах.

Цілі Декларації про збереження флори, фауни та середовища їх мешкання: 1) збереження живої природи в інтересах нинішнього та майбутнього поколінь шляхом підтримки екологічних процесів і систем; 2) стимулювання дбайливого ставлення юридичних осіб (державних. громадських і приватних), а також окремих фізичних осіб до природи й до раціонального використання ними природних багатств; 3) вжиття необхідних заходів з метою запобігання і зменшення забруднення повітря, вод і грунтів; 4) недопущення інших збитків флорі, фауні та середовищам їх існування; 5) удосконалення національного законодавства в цій сфері; 6) зміцнення національних і міжнародних систем заповідників та інших охоронюваних природних територій;

7) удосконалення заходів зі збереження природи за їх межами.

Серед двосторонніх актів щодо охорони флори і фауни можна виділити угоди між Україноюта Болгарією', Росією^{[217] [218], Чехією[219], Монголією[220].}