§ 4. Міжнародно-правова охорона атмосферного повітря, озонового шару та космічного простору
Атмосферне повітря (від гр. atmos — пара і sphaira — куля) — газоподібна оболонка земної кулі, що простягається між поверхнею Землі та космічним простором.
Атмосфера відіграє важливу роль, бо завдяки їй існує життя на нашій планеті.
Вона забезпечує фотосинтез і дихання, захищає поверхню Землі від руйнівних дій метеоритів, значна частина яких згоряє при входженні в її шари, захищає всі живі організми від згубного впливу ультрафіолетового випромінювання Сонця, що відбувається за наявності у стратосфері озонового шару. Атмосфера забезпечує рухтепла й вологи, регулює сезонні й добові коливання температури, завдяки чому поверхня планети не нагрівається вдень і різко не остигає вночі, вона є джерелом хІмічної сировини для промисловості, середовищем для повітряного транспорту тощо.Одним із правових актів щодо охорони атмосферного повітря є Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані від 13 листопада 1979 року і Протоколи до неї[221]. Її метою є захист людей і навколишнього природного середовища від забруднення повітря. Конвенція містить дефініції таких конструкцій, як «забруднення повітря» і «транскордонне забруднення повітря на великі відстані». Забруднення повітря — це введення людиною (прямо чи побічно) речовин або енергії в повітряне середовище, що спричиняє шкідливі наслідки такого характеру, як загроза здоров’ю людей, нанесення шкоди живим ресурсам, екосистемам і матеріальним цінностям, а також нанесення збитку цінності ландшафту й перешкоджання іншим законним видам використання навколишнього середовиша. Транскордонне забруднення повітря на великі відстані — це забруднення повітря, фізичне джерело якого розташоване повністю або частково в межах території, що перебуває під національною юрисдикцією однієї держави, і негативний вплив якого виявляється на території, що перебуває під юрисдикцією іншоїдержави, причому на такій відстані, що неможливо визначити частку окремих джерел (або їх груп) викидів.
Для досягнення поставленої мети Конвенція закликає держави до співпраці з обміну інформацією, консультаціями, результатами наукових досліджень і моніторингу.Міжнародно-правовими актами з проблем зміни клімату є Рамкова конвенція Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату від 9 травня 1992 року1 і Кіотський протокол до неївід 11 грудня 1997 року[222] [223]. Кінцевою метою Конвенціїєдосягнення стабілізації концентрацій парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. Для цього передбачаються такі заходи: а) захист системи формування клімату; б) складання національних списків щодо викидів і заходів для їх усунення; в) розроблення та реалізація програм з контролю за зміною клімату; г) співробітництво у сфері створення й розвитку мереж програм наукових досліджень зі зміни клімату та ін. У Кіотському протоколі окреслено цілі з обмеження викидів в атмосферу для промислово розвинених країн, запропоновано механізми, що сприяють їх досягненню. Озоновий шар — це шар атмосфери, в межах якого концентрація молекул озону в 10 разів вища, ніж біля поверхні Землі. Він розташований на висоті від Юдо 50 км з найбільшою концентрацією на висоті 20-25 км. Значення озонового шару полягає в тому, що він перешкоджає проникненню на поверхню планети небезпечного для живих організмів ультрафіолетового випромінювання Сонця. Серед міжнародно-правових актів, що стосуються охорони озонового шару, можна зазначити Віденську конвенцію про охорону озонового шару від 22 березня 1985 року[224] і Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар, від Ібвересня 1987 року (з поправками від 29 червня 1990 року[225] [226], 25 листопада 1992 poKys, 17 вересня 1997 року та 3 грудня 1999 року[227]). Космос —- це простір, що лежить поза межами Землі та її атмосфери, У ньому рухаються різні космічні об’єкти — галактики, зірки, астероїди, планети, туманності та ін. Космічний простір не є порожнім: у ньому існує дуже низька густина деяких часток (переважно водень), до того ж він пронизаний електромагнітним випромінюванням. Режим космічного простору визначається міжнародними актами, серед яких Декларація правових принципів діяльності держав з дослідження та використання космічного простору від 13 грудня 1963 року; Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла від 27 січня 1967 року; Конвенція про міжнародну' відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами, від 29 березня 1972 року; Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах від 18 грудня 1979 року. Перший із названих актів — Декларація — вказує, що така діяльність держав здійснюється заради добробуту та в інтересах усього людства. Космічний простір і небесні тіла не підлягають національному привласненню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-яким іншим способом. Вони відкриті для дослідження та використання всіма державами. При дослідженні та використанні космічного простору останні керуються принципом співробітництва і взаємодопомоги, повинні здійснювати всю свою діяльність з належним урахуванням інтересів інших держав. Держави несуть міжнародну відповідальність за свою діяльність у космічному просторі. У другому міжнародному акті — Договорі — закріплено, щотака діяльність здійснюється на благо і в інтересах усіх держав незалежно від ступеня їх економічного й наукового розвитку. Держави зобов’язуються не виводити на орбіту навколо Землі об’єкти з ядерною зброєю або іншими видами зброї масового знищення, не встановлювати її на небесних тілах і не розміщувати в космічному просторі. Місяць та інші небесні тіла використовуються виключно в мирних цілях. Забороняється створення на небесних тілах військових баз, споруд та укріплень, проведення військових маневрів. Третій міжнародний акт — Конвенція — передбачає абсолютну відповідальність держави, яка здійснює чи організовує запуск космічного об’єкта, або з територіїчи установок якоїздійснюється такий запуск, за виплату компенсації за шкоду, завдану її космічним об’єктом. Четвертий міжнародно-правовий документ — Угода — визначає, що Місяць використовується державами виключно в мирних цілях. Ha ньому 410 забороняється загроза силою або застосування сили. ГІід час дослідження й використання Місяця держави зобов’язані вживати заходів для запобігання порушенню сформованої рівноваги його середовища, його шкідливому забрудненню внаслідок доставки сторонніх для цього середовища речовин, а також для уникнення внесення несприятливих змін у навколишнє середовище Землі внаслідок доставки позаземної речовини. Двосторонніми актами щодо охорони космічного простору є угоди між Україною та США1, KHP[228] [229], Росією[230], Бразилією[231] та ін.