1.3. Класифікація міжнародних договорів

Класифікацію міжнародних договорів можна здійснити за різними критеріями.

Із зазначеного раніше має бути зрозумілим, що, перш за все, їх можна розподілити за формою укла­дення на письмові та усні.

є суттєвою.

Більш складним буде питання щодо класифікації міжнародних договорів як домовленостей держав. У цьому випадку головною підставою їх розподілу є кі­лькість суб'єктів, які брали участь в укладенні між­народних договорів. Зазвичай розрізняють двосторон­ні (коли у договірному процесі беруть участь дві дер­жави) та багатосторонні (якщо у ньому беруть участь більше, ніж дві держави) договори. Однак, хотілося б застерегти, що подібне "класичне" уявлення стосовно даного питання не повинно перешкоджати розумінню проблеми, яка за ним може постати. 10.02.1947 р. було укладено Мирний договір з Угорщиною. Його сторо­нами, як зазначено в самому Договорі були, з одного боку - СРСР, Об'єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії, США, Австралія, БРСР, Чехословаччина, Індія, Нова Зеландія, УРСР, Африканський Союз, ФНРЮ "як держави, які перебувають в стані війни з Угорщиною", та, з іншого боку - Угорщина. Тобто, при використанні даного критерію до уваги по­винна братись не загальна кількість держав, що беруть участь у договірному процесі, а саме кількість сторін договору.

Торкаючись питання класифікації міжнародних договорів за суб'єктами слід мати на увазі ще один ас­пект проблеми. Справа в тому, що згідно зі ст. 1 Конвенції 1969 р. остання розповсюджується на до­говори між державами. Проте, хоча міжнародний до­говір є продуктом узгодження воль держав, в укладен­ні цих договорів беруть участь конкретні державні ор­гани, бо взагалі права держав не існують у якійсь абс­трактній формі, а завжди уособлюються у вигляді того чи іншого права конкретного органу цієї держави.

Зазначене дає підстави для висновку, що міжна­родний договір, укладений будь-яким органом відпо­відної держави, залишається саме договором держави, а тоді з'являється можливість стверджувати, що всі міжнародні договори можна розподілити на міждер­жавні, міжурядові та міжвідомчі відповідно до органів держави, які були уповноважені на укладення тих чи інших міжнародних договорів у порядку реалізації державами свого права на правоздатність укладати до­говори відповідно до ст. 6 Віденської конвенції 1969р. До речі, саме таку класифікацію закріплено у Законі України "Про міжнародні договори України" від 22.12.93 р. (ст. ст. 2, 4 тощо).

В одному з навчальних посібників зазначено ще один вид міжнародних договорів, а саме - договори суб'єктів федерацій і конфедерацій. Не заперечуючи проти того, що подібні договори існують, слід зосере­дитись на їхньому значенні з точки зору класифікації міжнародних договорів.

Якщо предметом зазначених договорів є розме­жування повноважень між органами федеральної вла­ди і суб'єктами федерацій, то подібні договори повніс­тю охоплюються сферою національної юрисдикції, тобто - не мають ніякого відношення до тієї проблеми, яка нами розглядається. Що стосується, власне, міжнародних договорів, то це питання досить докладно розглянуто О. М. Талалаєвим¹ і переконливим є ви­сновок зазначеного автора, за яким міжнародним до­говором у власному значенні буде випадок, коли суб'єкт федерації укладає договір з іноземною держа­вою у якості органа федерації чи від її імені. Проте, це вже буде договір федеративної держави, який повністю охоплюється третім з наведених вище різновидів, внаслідок чого не існує достатніх логічних причин для спеціального відокремлення їх у самостійний четверт­ний клас.

Наступною підставою класифікації є сфера дії міжнародного договору. За цим критерієм розрізня­ються універсальні, регіональні та локальні договори. Застосовуючи даний критерій слід мати на увазі, що коли до відповідного договору приєдналися не всі аб­солютно держави світу або певного регіону, їх харак­тер від цього не змінюється. Важливим є інше: чи дій­сно договір уявляє інтерес для всього людства (універ­сальні) або держав відповідного регіону, чи ні. Всі ін­ші договори будуть локальними, серед яких перева­жають двосторонні міжнародні договори.

За характером міжнародні договори поділяються на відкриті, напіввідкриті і закриті. Учасником відкри­того міжнародного договору (наприклад, Конвенції, що вивчається) може стати будь-яка держава незалежно від згоди (або, навіть, заперечень) інших держав. Коли така згода є суттєвим чинником набуття членства у міжна­родному договорі, наприклад – Договір про заснування Європейського союзу, тоді договір стає напівзакритим. Закритим вважається такий міжнародний договір, у якому беруть участь тільки держави, що укладали да­ний договір, а зазначеним договором можливість збі­льшення кількості учасників не передбачена.

Останнім критерієм класифікації міжнародних до­говорів є їх об'єкт. За цим критерієм розрізняють ми­рні, політичні, економічні, науково-технічні, торгівельні та інші міжнародні договори. З точки зору права міжнародних договорів подібний розподіл суттєвого значення не має, хоча він і полегшує облік та система­тизацію договорів, особливо - кожної окремої країни.

Втім, він інколи має важливе значення з точки зо­ру національного законодавства певної держави. На­приклад, ст. 7 Закону "Про міжнародні договори Укра­їни" встановлено, що політичні договори, договори, що стосуються прав і свобод людини, про громадянст­во, про участь в міжнародних союзах і ще деякі зазна­чені у цій статті договори підлягають ратифікації Вер­ховною Радою України, в той час, як ряд інших між­народних договорів України на ратифікацію не пода­ються.