§3. Повноваження парламентів

3.1.Законодавчі повноваження парламентів

Законодавчі повноваження парламентів зарубіжних країн у різних формах закріплені в Конституціях цих країн. Велике значення, для характеристики парламенту мають стадії зако­нодавчої діяльності цих парламентів.

Стадії законодавчого процесу такі:

/. Виявлення потреби в прийнятті закону і здійснення законодавчої ініціативи.

Суб'єктами права законодавчої ініціативи у країнах з пар­ламентарною формою правління є:

1) прем'єр-міністр;

2) депутати;

3) уряд - через депутатів або своїх членів.

Деякі пропозиції, що носять характер законодавчої ініціативи містяться у тронних промовах монарха.

У президентській поліархії право законодавчої ініціативи, як правило, мають:

1) окремі парламентарі;

2) парламентські комітети.

Послання ж президентів не носять характеру законодавчої ініціативи і приймаються депутатами лише до відома.

У змішаній поліархії право законодавчої ініціативи мають, як правило, президент, уряд, депутати (Національний банк в Україні).

За суб'єктами законодавчої ініціативи законопроекти діляться на:

♦ депутатські;

♦ урядові. За змістом на:

♦ публічні (загальні норми поведінки);

♦ фінансові (це виняткова компетенція нижньої палати);

♦ приватні (для окремих фізичних і юридичних осіб з характером адміністративного акту).

Як правило, процедура законодавчої ініціативи почи­нається в нижній палаті (якщо палати парламенту нерівно­правні), якщо рівноправні, то в обох палатах.

У Великобританії внесення публічних і фінансових біллів здійснюються:

1) з попереднього дозволу парламенту;

2) з попереднього затвердження палат;

3) внесення білля за допомогою передачі з палати лордів у палату громад.

//. Прийняття законопроекту до розгляду (внесення до порядку денного, зазвичай цю стадію називають "перше чи­тання").

///. Обговорення законопроекту і прийняття рішення по ньому (друге читання). Залежно від особливості роботи парламенту загальні дебати проводяться до або після розгляду законопроекту в парламентській комісії або комітеті.

IV. Розгляд законопроектів у комісіях або комітетах

(в англосаксонських державах це здійснюється після загаль­ного обговорення, керуючись діючими інструкціями).

У США, наприклад, в Сенаті існують 16 комісій, в Палаті представників - 22.

V. Остаточна стадія - промульгація законопроекту, тобто його підписання главою держави і обнародування (офіціальна публікація).

Якщо виникають розбіжності між законодавчою і вико­навчою владою, то вони вирішуються встановленими проце­дурами.

1) створення погоджувальних комісій, знаходження ними

компромісу;

2) метод "човнику" - законопроект передається з однієї палати в іншу, доки одна з них не прийме його.

3.2. Контрольні та інші повноваження парламентів

А) Контрольні повноваження. У президентських поліархіях контроль парламенту над діяльністю уряду менш різноманітний, адже уряд не може розпустити парламент.

У парламентарних, а також змішаних поліархічних країнах контроль парламенту над урядом більш суттєвий. За ініціативою уряду парламент може бути розпущений (правда, у змішаних поліархіях тільки у деяких, вказаних консти­туцією, випадках).

Методи контролю над урядом:

1) постановка питання про довіру (парламентарні країни, де уряд відповідальний перед парламентом) - це питання ста­ вить сам уряд;

2) резолюція "осуду" (вноситься за пропозицією палати

або парламенту);

3) інтерпеляція - звернена до уряду вимога дати пояснен­ ня з приводу внутрішньої або зовнішньої політики, що прово­ диться ним, а також з будь-якого іншого питання;

4) питання усні і письмові;

5) діяльність слідчих комітетів і комісій (контроль за діяльністю адміністративного апарату);

6) інститут омбудсмана.

Б) Інші повноваження парламентів. Парламент має фінансові повноваження. Головним у цій сфері є прийняття державного бюджету.

Також слід відзначити повноваження у сфері міжнарод­них відносин, наприклад: ратифікувати і денонсувати міжна­родні договори; оголошувати війну і укладати мир; схвалюва­ти міжнародні угоди, прийняті урядом.