<<
>>

§ 3. Функції та компетенція уряду

Практично всі автори, які пишуть про уряд, зазначають, що урядові органи виконавчої влади наділені досить широкими повноваженнями, широкою компе­тенцією.

Компетенція уряду - це сукупність юридично встановлених функцій і повноважень органу виконавчої влади стосовно предмета його відання.

При цьому функції визначають напрями, сфери дії органу виконавчої вла­ди чи посадової особи, тоді як повноваження визначають, що вони можуть або повинні робити стосовно конкретного предмета відання.

Обсяг компетенції урядів у конституціях різних країн визначається по- різному, але здебільшого ці положення сформульовані досить лаконічно. Дета­льно обсяг компетенції уряду визначається основним законом вкрай рідко. На­приклад, у Конституції Португальської Республіки 1976 р. міститься спеціальна глава 3, яка має назву «Компетенція». Вона складається з п'яти статей: ст. 200 «Політична компетенція», ст. 201 «Законодавча компетенція», ст. 202 «Адмініст­ративна компетенція», ст. 203 «Компетенція Ради міністрів», ст. 204 «Компетен­ція членів Уряду», у яких досить докладно викладені урядові повноваження.

В основних законах парламентарних монархій (Бельгія, Данія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія) є лише загальні фрази стосовно того, кому належить виконавча влада або хто її здійснює.

У конституціях деяких країн (Греція, Італія) не визначено не лише предме­тний зміст компетенції урядів, а навіть їх роль у здійсненні державної влади. Наприклад, у ст. 20 Конституції Французької Республіки 1958 р. встановлено, що «Уряд визначає і здійснює політику Нації»; у гл. VI «Федеральний уряд» Основ­ного Закону ФРН 1949 р. взагалі нічого не йдеться про компетенцію урядів.

У федеративних державах (крім Швейцарії), як правило, розмежовується компетенція між союзом і суб'єктами федерації.

Отже, можна констатувати, що конституції багатьох країн не визначають предметної компетенції урядів.

У текстах основних законів відсутні положення, на основі яких можна було б встановити фактичний обсяг урядових повноважень.

Для більшості країн характерний розрив між юридичним і фактичним ста­тусом уряду. Узагальненість і абстрактність конституційної регламентації дає можливість концентрувати саме в органах виконавчої влади основні повнова­ження при збереженні формальних принципів, встановлених конституцією.

Серед найважливіших функцій уряду можна виділити найтиповіші:

1. Виконання законів. За теорією поділу влади, виконавча влада нале­жить уряду. Він мусить забезпечити точне і неухильне дотримання законів, прийнятих парламентом.

2. Управління державним апаратом. Уряд здійснює добір і розстановку кадрів державних працівників, спрямовує і контролює їх діяльність. Ця функція здійснюється через міністерства, відомства, департаменти тощо. Уряд виступає як керівний центр щодо різних ланок державного апарату в цілому.

3. Нормотворча діяльність. Уряд видає різні нормативні акти на основі парламентських законів у зв'язку з необхідністю втілення їх у життя. Ця діяль­ність здійснюється урядом за уповноваженням парламенту. Уряд не втручається у сферу предметної компетенції парламенту. Такі акти мають підзаконний адмі­ністративний характер. В інших випадках уряд видає нормативні акти з прямих або непрямих приписів парламенту, втручаючись у його компетенцію. Але це відбувається внаслідок того, що парламент делегує (передає) свої повноважен­ня уряду. Подібні нормативні акти в даному разі не мають підзаконного характе­ру, а мають таку ж юридичну силу, як і парламентські акти (закони).

4. Контроль за законодавчою діяльністю парламенту. Уряд має право законодавчої ініціативи й активно впливає на законодавчий процес. У парламен­тарних країнах уряд є головним джерелом законодавчої ініціативи та здійснює керівництво партійними фракціями; у президентських республіках позапарламе­нтський спосіб формування уряду дещо послаблює цю сторону діяльності уряду, що компенсується правом вето глави держави, яке він активно використовує.

5. Підготовка, внесення і виконання бюджету. Складання прибуткової і видаткової частин бюджету здійснюють різні ланки виконавчої влади. Законо- проєкт вноситься урядом для затвердження парламентом. Внесення поправок, доповнень і змін у проєкт бюджету можливе лише за згодою уряду. Незатвер- дження бюджету протягом визначеного терміну дає йому змогу ввести у дію власний законопроєкт, навіть якщо він не отримав схвалення парламенту. Деякі науковці стверджують, що право контролювати виконання бюджету, яке нале­жить парламенту, в реальній дійсності має оманливий характер.

6. Здійснення зовнішньої політики. Уряд керує здійсненням зовнішньої політики держави. Він визначає напрями діяльності тих органів, за допомогою яких здійснюються зовнішньополітичні функції держави. Формування диплома­тичного і консульського апарату, керівництво розвідувальними органами, укла­дення договорів, участь у переговорах - усе це здійснюється безпосередньо урядом.

7. Надзвичайні повноваження. Умови здійснення урядом надзвичайних повноважень досить чітко викладені у конституціях або містяться у спеціальних законах про надзвичайний стан.

Отже, на практиці до найважливіших повноважень уряду належать: 1) ви­конання законів; 2) формування державного апарату виконавчої влади і керівни­цтво його діяльністю (міністерствами, відомствами); 3) розроблення і виконання бюджету; 4) реалізація зовнішньої політики; 5) охорона правопорядку; 6) право законодавчої ініціативи; 7) прийняття поточних нормативних актів, що конкрети­зують законодавство й інші повноваження.

Важливе значення для характеристики правового статусу урядів мають питання їх юридичної відповідальності за виконання своїх повноважень.

Розрізняють два види конституційно-правової відповідальності:

1) політична відповідальність уряду - це політико-правова відповідаль­ність уряду та окремих його членів перед парламентом (главою держави) за здійснюваний ним політичний курс та управлінську діяльність. Залежно від існу­ючої форми державного правління уряд політично відповідає або перед парла­ментом (за парламентарної і змішаної форми державного правління), або перед главою держави (за змішаної і президентської форми державного правління), або одночасно перед парламентом і главою держави (за змішаної форми дер­жавного правління);

2) юридична відповідальність уряду - це відповідальність окремих членів уряду за вчинення ними правопорушення під час виконання своїх посадових обов'язків.

Характерною ознакою такої відповідальності є те, що вона завжди індивідуалізована, тобто до відповідальності притягаються лише окремі вищі посадові особи, а не уряд у цілому. Іншою її особливістю є те, що зазначена відповідальність має місце за різних форм державного правління.

Розрізняють наступні види конституційно-правової відповідальності уряду:

1) абсолютно парламентський - виникає, коли уряд несе відповідаль­ність у повному обсязі виключно перед парламентом;

2) обмежено парламентський - якщо він відповідальний в основному пе­ред парламентом і лише частково перед главою держави;

3) у країнах, де уряд відповідає рівною мірою перед парламентом і гла­вою держави, існує напівпарламентський вид його політичної відповідальності;

4) обмежено позапарламентський означає повну відповідальність уряду перед главою держави і в чітко обмеженому обсязі - перед парламентом;

5) абсолютно позапарламентський - виключно перед главою держави.

Політична відповідальність уряду може наставати у таких формах:

1) солідарна відповідальність - відставка всього складу уряду за рішен­ням глави держави;

2) індивідуальна відповідальність - звільнення з посад окремих членів уряду.

Механізм відповідальності виконавчої влади перед парламентом як єди­ним органом законодавчої влади може бути окреслений поняттям «взаємовідно­сини довіри» - коли законодавчий орган довіряє виконавчій владі, прем'єр-мі­ністр і члени уряду зберігають свої посади, але уряд подає у відставку й заміню­ється новим у випадку, якщо виконавча влада, за будь-яких причин, втрачає цю довіру. В деяких випадках цей процес може супроводжуватися необхідністю проведення нових виборів до законодавчого органу чи реструктуризації всере­дині вже існуючої законодавчої влади (утворення нових коаліцій серед парламе­нтських партій) з метою формування нового уряду, який користувався б підтрим­кою більшості.

Особливий спосіб відповідальності уряду існує в країнах колишнього соці­алістичного табору й сучасних державах соціалістичної орієнтації (В'єтнам, Китай, КНДР), де він формально відповідає перед вищим представницьким органом державної влади, а фактично (в умовах однопартійної системи) - перед партійним керівництвом, з огляду на те, що принципи поділу влади й парламентаризму не сприймаються пануючою в цих країнах державно-правовою доктриною.

<< | >>
Источник: Конституційне право : підручник / МВС України, Харків. нац. ун-т К65 внутр. справ ; за заг. ред. О. С. Бакумова, Т. І. Гудзь, М. І. Марчука ; [О. С. Бакумов, Л. Д. Варунц, Т. І. Гудзь та ін.] ; передм. М. І. Марчука. - Харків,2019. - 484 с.. 2019

Еще по теме § 3. Функції та компетенція уряду:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -