Особливості розгляду справ про встановлення фактів, що минуть юридичне значення

У частині 1 ст. 256 ЦПК наведено перелік фактів, що мають юридичне значення та розглядаються судом у порядку окремого провадження:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Крім переліку фактів, передбачених ч. 1 ст. 256 ЦПК, у ч.2 даної норми мають місце умови, за яких можливе встановлення інших юридичних фактів.

До таких умов віднесено:

1) встановлюваний факт повинен бути юридичним, тобто від його встановлення у особи виникають, змінюються або припиняються особисті чи майнові права;

2) якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Наприклад, згідно з цими умовами у порядку окремого провадження можливе встановлення факту надання спадкоємцеві утримання (ч. 2 ст. 1259 ЦК), оскільки встановлення цього факту може породити для заявника юридичні наслідки, зокрема право на спадщину.

У порядку окремого провадження не підлягають встановленню факти: про встановлення належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану.

Підсудність

Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Але на практиці при встановленні юридичних фактів можуть застосовуватись і інші правила підсудності. Зокрема, при встановленні факту володіння будівлею на праві приватної власності застосовуються правила виключної підсудності, передбачені ст. 114 ЦПК. Така заява подається до суду за місцем знаходження нерухомого майна - будівлі. Необхідність застосування цього правила зумовлена тим, що за ч. 6 ст. 235 ЦПК при розгляді справ окремого провадження можливе виникнення спору про право. Тому, коли суддя дійде висновку про необхідність залишення заяви без розгляду, така справа повинна розглядатися у позовному провадженні з дотриманням правил виключної підсудності (ч. 1 ст. 114 ЦПК). Аналогічне правило може мати місце при встановленні фактів прийняття спадщини та місця відкриття спадщини з урахуванням статей 1268,1221 ЦК.

Зміст заяви

Процесуальним засобом захисту охоронюваного законом інтересу, формою звернення до суду у справах окремого провадження є заява. Заяви у справах окремого провадження мають відповідати загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтями 119, 120 ЦПК.

Загальні вимоги до заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, передбачені у ст.258 ЦПК.

У заяві повинно бути зазначено:

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

3) докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Заява до суду подається у письмовій формі.

Зміст заяв для кожної категорії справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, має свої особливості.

Такі справи розглядаються з участю заявника та заінтересованих осіб. Якщо заінтересованих осіб не зазначено в заяві, то суддя на стадії підготовки з’ясовує у заявника наявність таких осіб, вирішує питання про притягнення або вступ у справу заінтересованих осіб та з’ясовує у них можливі заперечення щодо встановлюваного факту в суді, уточнює чи не будуть порушені їхні суб’єктивні права із встановленням даного юридичного факту.

На цьому етапі суд й має визначати, на яких підставах ці заінтересовані особи братимуть участь у справі (за аналогією із ч. 2 ст. 36 ЦПК).

До заяви додають квитанцію про сплату судового збору (державного мита), якщо заявник не звільняється від його сплати згідно з чинним законодавством.

Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник та для якої мети, а також з яких причин не можна одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не додано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя згідно зі ет. 121 ЦПК постановлює ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. Заявник може просити суд встановити факт, який не породить правових наслідків, на які помилково сподівається (розраховує) заявник. В такому разі суддя ухвалою повинен роз’яснити заявникові, який факт потрібно встановити для отримання блага, на яке претендує заявник. Якщо заявник згідно із вказівками судді у встановлений термін усуне недоліки заяви і сплатить державне мито, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. У разі невиконання вказівок суду про виправлення недоліків заява має повертатися заявникові, про що суддя постановлює мотивовану ухвалу. Але виходячи з ч. З ст. 235 ЦПК, якщо особа не подасть суду докази на підтвердження своїх вимог чи довідку про неможливість відновлення втрачених документів, суд може на клопотання особи витребувати докази чи із власної ініціативи звернутися до органів, які зобов’язані дати довідку про неможливість відновлення втрачених документів.

Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення

При встановленні юридичних фактів суд не вирішує питання про матеріальні права заявника. Але це не означає, що суд при розгляді справ даного виду провадження не застосовує матеріальний закон і що законність рішення суду в справах окремого провадження полягає тільки в дотриманні процесуального закону.

Отже, не вирішуючи матеріальних прав заявника, суд при встановленні юридичних фактів зобов’язаний правильно застосувати матеріальний закон, який розкриває зміст факту.

Судове рішення про встановлення юридичного факту повинно бути викладене в письмовій формі у встановленій законом послідовності його частин: вступна, описова, мотивувальна та резолютивна, зміст яких має відповідати ст. 215 ЦПК. Вступні частини судових рішень різних видів проваджень цивільного судочинства не мають особливостей. Почнемо аналіз судового рішення у справах окремого провадження з описової частини.

Описова частина повинна містити короткий зміст суті вимог заявника. Обставини справи підлягають викладенню в такому вигляді, як їх було описано в заяві або з урахуванням тих змін та уточнень, які заявник зробив у судовому засіданні. Так, особливість цієї частини судового рішення для встановлення факту, що має юридичне значення, полягає в тому, що в ній суд має вказати мету встановлення юридичного факту (n. 1 ч. 1 ст. 258 ЦПК) і причини неможливості одержання або поновлення документів, які посвідчують цей факт (п. 2). Зазначення мети не перешкоджає заявнику на підставі цього рішення реалізувати інші суб’єктивні права. Винятком із цього правила є справи про встановлення факту перебування на утриманні. Цей факт може встановлюватися для реалізації права на пенсію, права на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника, права на спадщину, але за доведеністю різних умов утримання. Тому в рішенні має бути зазначена конкретна мета, для якої встановлюється юридичний факт.

Так, для встановлення факту перебування особи на утриманні з метою отримання спадщини треба, щоб особа, яка претендує на спадщину, згідно із ч. 2 ст. 1265 ЦК на день смерті спадкодавця перебувала на утриманні померлого не менше як п’ять років до його смерті, не була членом сім’ї спадкодавця та допомога, яка надавалась їй, повинна бути для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Суду слід також розрізняти, за допомогою встановлення яких фактів може бути досягнута відповідна мета заявника, що має зазначатися в заявах на порушення справ про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим.

Істотні особливості має мотивувальна частина рішення. У ній зазначаються відомості про те, чи має цей факт юридичне значення, докази та їх аналіз, а також висновки суду, якими він відхиляє ті чи інші обставини з посиланням на докази. Обов'язково має бути зазначено, якими нормами матеріального і процесуального права суд керувався при розгляді справи.

Так, у справах про встановлення факту перебування на утриманні потрібно посилатися на матеріальний закон, який обумовлює юридичне значення факту утримання, а саме: з метою відшкодування шкоди в разі смерті годувальника — на Закон України «Про охорону праці», на норми ЦК; для отримання пенсії у зв’язку з втратою годувальника - на Закон України «Про пенсійне забезпечення»; для отримання спадщини - на ст. 1265 ЦК. У цій частині рішення повинно бути також посилання на норми процесуального права.

У резолютивній частині рішення робиться висновок про встановлення або відмову у встановленні певного юридичного факту. За наявності кількох фактів, за встановленням яких заявник звернувся до суду, зазначається, які юридичні факти він вважає встановленими і для якої мети чи у встановленні яких він відмовляє.

Резолютивна частина рішення про встановлення юридичного факту істотно відрізняється від інших його частин різноманітним змістом. Вона залежить від характеру факту, який встановлюється судом, від змісту вимог, з якими звертається заявник до суду, і від мети його встановлення, які й визначають певні особливості цієї частини. Аналіз судової практики свідчить, що саме ця частина судового рішення спричинює для багатьох суддів труднощі і неправильне її викладення.

Після закінчення строку на оскарження рішення суду воно набирає законної сили (ст. 223 ЦПК).

Рішення суду про встановлення юридичного факту є підставою і зобов’язує державні органи виконати такі дії: зареєструвати факт або видати документ, який надає особі певних прав.

При виконанні рішень у справах окремого провадження виконавчі листи не виписуються, а рішення виконується згідно з його копією, яка надсилається у відповідні органи для реєстрації факту або оформлення відповідних прав чи видається безпосередньо заявнику. Ця копія рішення є підставою для реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану та оформлення даного факту в інших органах. Рішення суду в справах окремого провадження не замінює документів, які видають компетентні органи, а є лише підставою для їх одержання.

До органів, які займаються реалізацією судових рішень у справах даного виду провадження в формі реєстрації фактів, можна віднести органи реєстрації актів цивільного стану, житлово-комунальні органи.

Органи, які здійснюють реалізацію судових рішень шляхом оформлення прав на підставі встановлених судом фактів, є органи соціального захисту населення, органи опіки та піклування, емітенти цінних паперів та нотаріуси. Нотаріус оформлює свідоцтво про право на спадщину на підставі рішення суду про встановлення факту прийняття спадщини і місця її відкриття тощо. Органи соціального захисту населення вирішують питання про призначення пенсії за інвалідністю робітнику або службовцю та їх сім’ям згідно з рішенням суду про встановлення факту каліцтва на виробництві та документ, який підтверджує каліцтво, зазнане на підприємстві (виробництві), емітент видає заявникові вклад чи цінний папір взамін визнаного недійсним, орган опіки та піклування призначає обмежено дієздатному піклувальника, а недієздатному - опікуна тощо10.

4.6. Справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі

Подання заяви до суду та підсудність

Особа, яка втратила цінний папір на пред’явника або вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.

З метою забезпечення захисту прав та інтересів законних власників цінних паперів на пред’явника ЦПК передбачається особливий порядок про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі в порядку окремого провадження (глава 7 розділу IV ЦПК), який інакше називають визивним провадженням.

В силу особливостей цінного папера на пред’явника його втрата мала б свідчити про перехід права вимоги до іншого власника, але через незаконність отримання такого права новим держателем цінного папера державою передбачаються процесуальні засоби захисту прав справжнього власника. За загальним правилом, захист інтересів власника цінного папера на пред’явника в разі його втрати повинен був би здійснюватись в позовному порядку, тобто до незаконного утримувача слід було б пред’являти позов про повернення відповідного документа. Цей порядок може бути застосовано в разі наявності у власника цінного папера відомостей про місцезнаходження та утримувача цінного папера на пред’явника. У такому випадку позов можливий.

Підставою для звернення до суду із заявою про відновлення права на втрачений цінний папір на пред’явника у окремому провадженні може бути його втрата або пошкодження, внаслідок якого документ втратив ознаки достовірності. Деякими авторами пропонується необхідною умовою звернення до суду визнавати попереднє вирішення цього питання установою, що видала цей документ, та лише після цього звертатись до суду. Така форма звернення до суду може вважатись обов’язковою для справ, коли документ взагалі втрачено (документ загублено, згорів тощо), оскільки дає можливість встановити чи використане право вимоги, яке надає цінний папір, чи ні.

У разі попереднього звернення до установи, що видала цінний папір, можливі випадки вирішення справ несудовими засобами. Коли цінний папір не зберігся, був зіпсований і після цього його зовнішній вигляд викликає сумнів у достовірності або коли неповністю зберігся запис на документі, установа, що видала цінний папір на пред’явника, знаючи засоби захисту власних документів від підробки, може сама встановлювати його достовірність і лише в разі сумніву в його достовірності відмовляти у заміні неналежного документа та припиненні дії цього документа.

Метою судового відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника є насамперед захист права громадян та юридичних осіб, які через випадкові обставини втратили певні права, а з іншого боку - це захист державних та громадських інтересів, оскільки внаслідок вільного обігу цінних паперів, що не належать законним власникам, порушуватиметься стабільність економічних зв’язків, втрачатиметься довіра до цінних паперів на пред’явника тощо.

Заява подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного папера на пред’явника або за місцем платежу за векселем.

Зміст заяви

Виходячи із аналізу ст. 260 ЦІІК у заяві має йтись одночасно про дві вимоги: спочатку слід визнати втрачені цінні папери на пред’явника та векселі недійсними, а потім відновити права особи на втрачений нДнниЗ папір.

Заява про визнання втраченого цінного папера на пред’явника або векселя недійсним та відновлення прав на них має відповідати загальним вимогам статей 119,120,121, 261 ЦПК та містити такі реквізити:

1) ім’я і місце проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи - заявника;

2) обставини, за яких втрачено цінний папір на пред’явника або вексель;

3) повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на пред’явника і його реквізити, а для векселя - вид, номер бланка, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов’язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.

А також заява повинна містити ті докази, за допомогою яких заявник може довести своє право власника на цінний папір. До останнього положення можуть увійти докази, що свідчать про придбання заявником цінного папера, а саме в якому місці було придбано цінний папір, особливі умови придбання, кількість цінних паперів, що були придбані одночасно, тощо. При володінні цінним папером тривалий час заявник міг отримувати дивіденди, що також може бути доказом у справі тощо.

Підготовка справи до судового розгляду

На стадії підготовки справи до судового розгляду, тобто після одержання заяви, суддя своєю ухвалою постановляє:

1) зробити публікацію про виклик держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя до суду;

2) заборонити здійснювати будь-які операції за втраченими цінним папером на пред’явника або за векселем.

Хоча ст. 262 ЦПК називається «Ухвала суду до судового розгляду», але у ній не міститься змісту такої ухвали. Заслуговує на увагу редакція ст. 296 ЦПК Росії, де передбачено структуру такої ухвали. У ній повинно бути зазначено: 1) назва суду, до якого надійшла заява про втрату документа; 2) найменування особи, яка подала заяву (заявника), його місце проживання або місцезнаходження; 3) назва та ознаки документа; 4) пропозиція держателю документа, про втрату якого заявлено, протягом тримісячного строку з дня опублікування повідомити суд про свої права на цей документ. Саме таким положенням слід доповнити ст. 262 ЦПК.

Ухвала надсилається емітенту втраченого цінного папера на пред’явника. У справі про визнання недійсним втраченого векселя та відновлення прав на нього ухвала суду надсилається негайно зобов’язаним за векселем особам, якщо їх адреси відомі суду, а також, якщо строк платежу за векселем не настав, на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем. При пред’явленні векселя нотаріусу для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, нотаріус зобов’язаний повідомити відповідний суд про пред’явлення такого векселя для вчинення протесту. Слід також враховувати ту обставину, що нині у порядку наказного провадження може видаватися судовий наказ на підставі опротестованого векселя. Тому також доцільно повідомити суд, де може розглядатися справа про видачу судового наказу (статті 96, 97 ЦПК).

З дати постановления ухвали суду зупиняється перебіг усіх строків щодо обігу втраченого цінного папера на пред’явника або векселя, встановлених законодавством про обіг векселів.

Така ухвала оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому руху справи.

Зміст публікації

Публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя, з приводу яких подано заяву до суду, повинна містити інформацію:

- ім’я і місце проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи - заявника;

- повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на пред’явника і його реквізити, а для векселя - вид, номер бланка, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов’язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя;

- пропозицію держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя повідомити суд у тримісячний строк про свої права на цінний папір або вексель.

Доцільність зазначення таких відомостей у публікації (особливо місця проживання заявника) зумовлюється намаганням законодавця вирішувати такі справи мирним шляхом між держателем цінного папера та заявником у досудовому порядку. Але зазначення таких відомостей одночасно з характерними ознаками цінного папера - його «вартістю» може призвести до небажаної «реклами» заявника, а тим самим до порушення його права, тому публікація відомостей про заявника може здійснюватися лише за його згодою. Крім цих відомостей, слід зазначати назву суду та його адресу, оскільки саме туди має звертатись держатель цінного папера.

Публікація повинна містити пропозицію держателю цінного папера повідомити суд у тримісячний строк про свої права на цінний папір.

Публікація робиться за рахунок заявника у місцевій газеті за місцезнаходженням емітента цінного папера або за місцем платежу векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань.

Вважаємо, що публікацію може бути також зроблено у офіційній газеті фондової біржі, оскільки відомості про цінні папери та про емітентів публікуються саме там. Можна здійснити також повідомлення в «Урядовому кур’єрі», тобто у органі, який нині визнано таким, де публікується інформація про виклик до суду осіб, які беруть участь у справі.

Така публікація має нести подвійну інформацію, з одного боку - повідомлення про виклик держателя цінного папера до суду, а з іншого - попередження торговців цінними паперами про спірність прав на зазначені у публікації цінні папери та заборону емітенту та торговцям цінними паперами провадити по ньому операції.

Держатель втраченого цінного папера на пред’явника або векселя повинен у встановлений строк подати до суду, який постановив ухвалу, разом з цінним папером на пред’явника або векселем заяву про те, що він е його держателем.

Спеціальних вимог до такої заяви законом не передбачено. На нашу думку, держателем повинен бути пред’явлений оригінал документа. З такою заявою може звернутися до суду також його представник. Якщо фактичний держатель подасть цей документ суду, але при цьому не буде заявляти на нього свої права, то такий документ має бути повернутий заявнику, а провадження у справі закрито.

Якщо до закінчення строку, зазначеного в публікації, від держателя цінного папера надійде відповідна заява до суду та держатель заявить свої права на цінний папір, то суддя має постановляти ухвалу про залишення заяви про відновлення прав на втрачений цінний папір без розгляду. Тобто в разі подання заяви будь-якого змісту законом передбачається виникнення спору про право між заявником та держателем цінного папера. Тому суддя відповідно до ч. 6 ст. 235, ст. 281 ЦПК має роз’яснити заявнику його право та надати йому строк на пред’явлення позову в загальному порядку до держателя цінного папера про відібрання його (віндикаційний позов). Строк на пред'явлення позову не може бути більшим двох місяців і на цей строк має бути продовжено строк заборони провадити операції з цінними паперами.

Поряд із цим після постановления ухвали про залишення заяви без розгляду суддя має також роз’яснити держателю цінного папера його право на пред’явлення позову до заявника щодо відшкодування збитків, завданих забороною здійснювати операції за цінними паперами на пред’явника.

Якщо заявник у встановлений судом строк не пред’явить позову до держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя, суд постановляє ухвалу про зняття заборони здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред’явника або за векселем.

Взаємовідносини між заявником та держателем цінного папера можуть вирішуватися у порядку окремого провадження, крім випадку, коли між ними буде затверджуватися мирова угода.

Копія ухвали про зняття заборони здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред’явника або за векселем надсилається особам, зазначеним уч. 2 ст. 262 ЦПК. Можна вважати, що з моменту постановления цієї ухвали перебіг строків на пред’явлення вимоги до емітента відновлюється.

Якщо протягом тримісячного строку з дня публікації про виклик держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя не надійде заяви, зазначеної у статті 264 ЦПК, суд призначає справу до розгляду.

Про день розгляду справи суд повідомляє заявника, емітента втраченого цінного папера на пред’явника або зобов’язаних за векселем осіб.

Справа може бути призначена до розгляду за таких умов:

- якщо пройде тримісячний строк з дня публікації;

- від держателя цінного папера не надійде заяви.

Суд, призначаючи справу до розгляду, має повідомити про її розгляд як заявника, так і емітента або зобов’язаних за векселем осіб, які мають брати участь у розгляді справи як заінтересовані особи. Участь цих осіб як заінтересованих зумовлена тим, що у випадку задоволення судом вимоги заявника на емітента покладається обов’язок відновити втрачений документ та виконати за ним зобов’язання. Емітент повинен брати участь у доказовому процесі, оскільки саме він володіє певною інформацією щодо документа.

Судовий розгляд справи

При розгляді таких справ суд повинен керуватися статтями 194-198 ЦК, Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.

З позиції цивільного процесу цінні папери на пред’явника - це правовстановлюючі документи встановленої форми і певної вартості, в яких власник не зазначається і через це передбачається особливий порядок відновлення його прав на ці папери. Правовстановлюючими ці документи є через те, що вони посвідчують право власника вимагати здійснення емітентом тих обов’язків, що передбачаються цим цінним папером.

При розгляді справи на підставі поданих разом із заявою доказів чи поданих у процесі розгляду справи особа має довести суду, що вона є законним власником цього цінного папера.

При розгляді справ окремого провадження постають два дуже важливих питання:

1) встановити справжнього власника цінного папера;

2) попередити всіх осіб, які можуть придбати цінний папір від неналежного власника, про те, що цей папір вилучається з обігу.

Якщо під час розгляду справи виникне спір між заявником та заінтересованою особою - емітентом, то такий спір може мати лише процесуальний, а не матеріальний характер, оскільки емітент не претендує на майнове право, яке підтверджується втраченим документом. Тому заява не може залишатись без розгляду12.

Щодо векселя, то при розгляді справи суд повинен керуватися також Законом України від 6 липня 1999 р. «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджений Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», Законом «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

Судове рішення та його правові наслідки

У разі визнання вимоги заявника обґрунтованою, суд ухвалює рішення, у якому зазначає, що втрачений цінний папір є недійсним. Це рішення є підставою для видачі емітентом заявникові цінного папера взамін визнаного недійсним або здійснення операцій за цінними паперами. А також для здійснення платежу за векселем або для видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та для відновлення зобов’язаними за векселем особами передавальних написів.

Виходячи з аналізу ч. 1 ст. 267 ЦПК слід сказати про те, що резолютивна частина рішення повинна відображати специфіку встановленого судом факту. Тобто у рішенні потрібно обов’язково зазначити, що втрачений документ визнано недійсним та зазначити його реквізити (назву, номер, орган, який його видав). Крім того, у резолютивній частині слід зазначити орган, який зобов’язаний видати новий документ.

Рішення суду про визнання недійсним втраченого цінного папера на пред’явника або векселя публікується у такому самому порядку, як це передбачено ч. 2 ст. 263 ЦПК.

У разі ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні заявленої вимоги держатель цінного папера на пред’явника або векселя має право звернутися до суду із заявою про відшкодування за рахунок заявника збитків, заподіяних йому забороною здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред’явника або за векселем.

Якщо держатель цінного папера не заявив вчасно з будь- яких причин про свої права на цінний папір, він не позбавляється права звернення до суду. Держатель цінного папера може подати в той самий суд позов до особи, належність якій цінного папера встановлена судом.

Фактично у такому разі йдеться про перегляд судового рішення, яке не відповідає фактичним обставинам справи. На цій підставі пропонується здійснювати перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами.

4.7.