§ 4. Підстави і умови цивільно-правової відповідальності

Наявність складу правопорушення є достатньою умовою виникнення цивільноправової відповідальності.

Протиправність, шкода та причинний зв'язок між ними є об'єктивними підставами відповідальності в цивільному праві, а вина — це суб'єктивний елемент відповідальності.

Вчені, які досліджували проблему відповідальності в цивільному праві, виходили з наявності двох головних теорій відповідальності: теорії спричинення і теорії виновної відповідальності.

Протиправність діяння.

1 Див.: Райхер В. К. Правовые вопросы договорной дисциплины в СССР. Л., 1958.С. 160.

343

Розділ IV ЗОБОВ 'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

порушує не тільки об'єктивні суспільні відносини, а й суб'єктивні права особи.

Протиправними в цивільному праві можуть бути як дії, так і бездіяльність (утримання особи від дії, яку вона за законом або договором повинна була виконати).

Особа, яка не виконала договірне зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо таке невиконання не носить протиправного характеру (неможливість виконання зобов'язання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає, — ст.

Позадоговірна відповідальність також виникає лише у разі заподіяння шкоди протиправними діями правопорушника. У разі ж заподіяння шкоди правомірними діями (зокрема, у стані необхідної оборони — ст. 444 ЦК) цивільна відповідальність не настає1.

Таким чином, протиправний характер діяння є абсолютно необхідною підставою цивільноправової відповідальності.

Другою об'єктивною умовою цивільноправової відповідальності є шкода, заподіяна протиправним діянням суб'єкта2.

Причинний зв'язок між протиправним діянням особи і шкодою як результатом цього діяння є також об'єктивним елементом підстави цивільноправової відповідальності. Встановлення взаємозв'язку «причинанаслідки» між діянням та збитками є обов'язковим при виникненні відповідальності в усіх випадках правопорушень, крім так званих «безшкодних» порушень. У цьому разі достатньо лише наявності двох підстав відповідальності — протиправного діяння і вини суб'єкта.

Немає сумніву в наявності причинного зв'язку між протиправним діянням і шкодою у випадках, коли це діяння є єдиною причиною завданих кредиторові збитків. Але іноді негативним наслідкам передують декілька обставин, що викликає труднощі при встановленні того, яка ж з них стала причиною цих наслідків.

У цивілістичній науці дискусійною є проблема про характер причинного зв'язку, який необхідно встановити при вирішенні питання щодо цивільноправової відповідальності.

1 Відповідно до ст. 445 ЦК шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, повинна бути відшкодована особою, яка її заподіяла. Ця норма грунтується на загальному положенні про те, що шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Можна вважати, що таке відшкодування є лише компенсацією завданої шкоди та позбавлене характеру відповідальності.

Поняття шкоди було розглянуто у § 3 цієї глави..І '.••;

344

Глава 25 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ І ОБОВ'ЯЗКІВ

Причинність — це не специфічно юридична категорія, а загальне поняття, притаманне всім явищам природи і суспільства.

Причинність становить собою об'єктивний зв'язок між явищами та існує незалежно від нашої свідомості.

Для того щоб встановити причинний зв'язок, який має істотне значення для вирішення питання про цивільноправову відповідальність, необхідно із ланцюжка загального взаємозв'язку явищ виділити лише ті, які є необхідними і достатніми для заподіяння шкоди у кожному конкретному випадку.

Зміст ст. ст. 203 і 440 ЦК полягає в тому, що для того щоб визнати особу відповідальною за шкоду, необхідно встановити, що ця шкода є результатом (наслідок) саме її протиправного діяння (причина), тобто між ними повинен існувати певний причинний зв'язок.

Існують різні теорії щодо характеру причинного зв'язку: необхідний і випадковий причинний зв'язок, можливий і дійсний причинний зв'язок та ін.

Прихильники теорії необхідного причинного зв'язку (Г. Матвеев, Б. Антимонов та ін.) вважають, що серед причин негативних наслідків можуть бути як об'єктивно необхідні, так і випадкові. Відповідно до теорії можливого і дійсного причинного зв'язку існують два види фактів: перші створюють лише можливість настання негативних наслідків, а другі перетворюють цю можливість у дійсність. Лише другі обставини перебувають з наслідками в безпосередньому причинному зв'язку.

Всі ці теорії мають як позитивні, так і негативні моменти. На практиці при встановленні причинного зв'язку, який має юридичне значення для відповідальності, необхідно враховувати, що таким він буде лише тоді, коли шкода с необхідним, закономірним та неминучим наслідком протиправних дій особи.

Вина — це психічне ставлення особи до протиправного діяння, яке вона вчинила, а також до негативних наслідків цього діяння. Тобто вина є суб'єктивною підставою відповідальності.

Щодо вини як необхідної умови відповідальності в науці існують дві теорії: теорія спричинення і теорія виновної відповідальності.

345

Розділ IV ЗОБОВ 'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Принцип виновней' відповідальності є домінуючим принципом цивільноправової відповідальності. Це положення закріплене в ст. 209 ЦК. На цьому принципі побудовано і ст. 440 ЦК.

В окремих випадках, прямо встановлених у законі або договорі, цивільноправова відповідальність може виникати незалежно від вини особи, яка порушила зобов'язання (тобто і без її вини). Щодо договірної відповідальності таке правило, наприклад, закріплено в ст. 418 ЦК — організація, що здійснює схов в силу своєї діяльності, звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження майна, викликані непереборною силою. Стаття 450 ЦК встановлює позадоговірну відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну цим джерелом незалежно від вини. Такі норми є винятком із загального принципу виновної цивільної відповідальності. Наявність відповідальності незалежно від вини можна пояснити розширенням законодавцем у цих конкретних ситуаціях меж цивільноправової відповідальності для забезпечення більш критичного ставлення особи, яка допустила правопорушення, до власних дій.

Право регулює вольову поведінку суб'єктів. Вольовий вчинок є результатом свідомого вибору конкретного варіанту поведінки в певній ситуації. Підставою відповідальності є те, що правопорушник обрав такий варіант свого діяння, який порушує закон. Якщо ж суб'єкт не передбачав і не міг передбачити наслідки своїх дій (бездіяльності), то його воля була позбавлена вибору і його поведінка не може бути визнана винною і такою, що потребує застосування заходів відповідальності.

Вина як підстава відповідальності в цивільному праві є обов'язковим елементом при виникненні відповідальності як у фізичної, так і юридичної особи. Юридична особа являє собою колектив людей, тому вона також має волю і волевиявлення.

Стаття 209 ЦК встановлює загальне правило, згідно з яким відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. В ч. 2. ст. 440 ЦК закріплено положення про те, що той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини. Таким чином, законодавець встановлює презумпцію вини боржника, який не виконав (виконав неналежним чином) зобов'язання, і презумпцію вини заподіювача позадоговірної шкоди.

346