<<
>>

2.1. Походження держави в суспільно-політичній думці та державознавчих дослідженнях

Теологічна теорія походження держави. Однією із найдавніших є теорія божественного (сакрального) походження державної влади або теологічна теорія походження держави. Вважається, що вона сформувалася в VI-XIII ст., але сакральні ідеї щодо природи держави зародилися ще в країнах стародавніх цивілізацій.

Вже в законах царя Хаммурапі (Стародавній Вавилон, XVIII ст. до н.е.) стверджувалося, що «великий бог, ... володар неба і землі, який вирішує долю країни, вручив Мардуку... панування над усіма людьми і звеличив його..., назвавши Вавилон його великим ім’ям, зробив його наймогутнішім серед країн світу...» [59] і дав царю Хаммурапі «сіяти справедливість» у цій країні. В Китаї управління Піднебесною здійснювалося за мандатом Неба, а імператор був сином Неба; у Стародавньому Єгипті культ фараона став культом героя, засновника общини, володаря Всесвіту; у Греції зв'язок із Богом підкреслює особливість функцій базилевса: він – виконавець Божих заповідей, Божої правди на землі і саме тому Бог дає правителю «скіпетр і закони».

Остаточного змісту теологічна теорія набуває у середньовіччя, коли, по суті, вона була не просто панівною, а єдиною. Видатні християнські мислителі обґрунтовували необхідність влади в суспільстві. Так, православний богослов Іоанн Златоуст (IV ст.) особливо наполягав на необхідності підкорення будь-якій владі як виконання обов'язку перед Богом, оскільки, на його думку, з руйнацією влади зникне порядок у суспільстві, люди стануть гірші, ніж звіри. Августин Блаженний Аврелій у своїй праці «Про град Божий» (413-426 рр.) протиставляє град Божий граду земному. Земна держава є результатом гріхопадіння, тому вона – породження зла, диявольський витвір. Відносне виправдання можливе лише для держави, що служить царству Божому. Проте і така держава належить земному і мінливому.

Найбільший вплив на формування цієї теорії здійснив католицький богослов і схоласта Фома Аквінський.

У своїх працях «Сума теології» та «Про правління государів» він доводить, що суспільство, подібно до всієї природи, – це система цілей та намірів, серед яких нижчий служить вищому, а вищий керує нижчим і веде його. Держава, за ученням Фоми Аквінського, є частиною універсального порядку, творцем і правителем якого є Бог. Законами держави є специфічні установлення, що відповідають вимогам божественного порядку. Владою, що приводить у дію ці закони, є сила, джерело якої також перебуває в божестві. Мета і виправдання держави полягають у наданні людині необхідних засобів до існування, а також підґрунтя для морального і розумового розвитку, який, у свою чергу, має надавати державі допомогу в духовному вихованні християнина.

Підживлювали цю теорію своїми ідеями божественності державної влади такі східнослов’янські мислителі, як Іларіон, Володимир Мономах, Йосиф Волоцький (Іван Санін), Іван Пересвєтов та ін. В українській суспільно-політичній думці особливо слід виділити засновника Києво-Могилянської академії Петра Могилу. За тих історичних умов (ХVI ст.), коли українці не мали власної державності, мислитель не міг обґрунтовувати верховенство «царства». Адже доводити необхідність зміцнення влади польського короля на той час означало виступати проти цілей визвольної боротьби українського народу. Тому Петро Могила розвивав ідею верховенства влади православної церкви. У творах П. Могили можна знайти думки щодо світської влади, які не можна вважати співзвучними з ідеями верховенства священства. Його ідеальний володар – могутній православний цар. Будучи благочестивим, він повинен бути вірним православ'ю, вірі й Богові, адже він отримує владу безпосередньо від Бога і звітує тільки перед ним. Однак про верховенство церкви над владою царя, про його підпорядкованість владі церкви П. Могила нічого не говорить.

З XV ст. науки про державу дедалі більше відокремлюються від богословських, а до середини XVII ст. вони стають самостійними. На цей час втратила своє минуле значення і теологічна теорія, хоча у подальшому до неї продовжували зверталися деякі мислителі навіть у XIX ст.: француз Бональд Луї Габріель Амбруаз, німці – Ф.Ю.

Шталь і А. Тренделенбург. На думку Ф.Ю. Шталя, держава заснована на Божій волі й порядку і тому божественну основу мають лише ті держави, які виникають історично, а не шляхом революційного перевороту – держави, що виникають завдяки революції, суперечать волі Божій [60].

Таким чином, теологічна теорія є однією з найдавніших. Вона створювалась упродовж століть і акумулювала у собі ідеї таких мислителів, як Іоанн Златоуст, Августин Блаженний Аврелій, Ф. Аквінський, П. Могила Б.-Л. Амбруаз, Ф. Шталь, А. Тренделенбург та ін.

Патріархальна теорія походження держави. Початок цій теорії покладено давньогрецькими мислителями Платоном і Арістотелем. Вони вбачали джерело державної влади в тих формах людських відносин, що існували до виникнення держави, – в родових союзах[61]. Люди – істоти колективні, прагнули до взаємного спілкування, створенню родини. Наступний ріст родин і об'єднання під їхнім крилом усе більшого числа людей приводить у кінцевому рахунку до утворення держави. За Платоном це є спільною необхідністю, результатом історичного прогресу. Провідною ланкою людського прогресу, його ядром є економічні перетворення. Саме зміни в сфері економіки, пов'язані з поділом праці, зумовлюють виникнення держави. Ці ідеї Платона використовували А. де Сен-Сімон, К. Маркс та Ф. Енгельс.

Влада государя – продовження влади батька (патріарха) у родині, що виступає як необмежена. Оскільки визнається споконвічно божественне походження влади «патріарха», підданим запропоновано покірно підкорятися государю. Будь який опір такій владі неприпустимий. Лише батьківська турбота пануючих здатна забезпечити необхідні для людини умови життя.

Положення про те, що як у родині батько, так і в державі, монарх не вибирається, не призначається і не зміщається підданими, тому що останні – його діти, пояснює, чому ця теорія мала успіх у державах монархічних, де і нині подекуди зберігаються залишки родового або патріархального побуту. Думка про монарха як батька свого народу, була поширена в період середньовіччя і пізніші часи. При цьому наголошувалося не стільки на праві монарха, скільки на його обов'язку опікуватися своїми підданими.

У XVII ст. англійський мислитель Р. Філмер у книзі «Патріархія, або захист природного права королів» (1642 р.) доводив ту ж саму ідею, а мета в нього вже інша: йдеться не про обов'язки, а про права монарха, який у спадок від самого Адама одержує всю повноту влади необмеженого домовладики [62]. Р. Філмер робить висновок, що Бог дарував королівську владу Адаму, тому він є не лише батьком людського роду, а і його владикою.

Напевно, не без впливу цієї теорії сформувалась у Російській імперії вікова традиція віри в «отця народу», доброго царя, вождя, який дбає про всіх. Прибічниками патріархальної теорії в Росії були теоретик народництва М.К. Михайловський та історик М.М. Покровський, які розвивали її наприкінці XIX – на початку XX ст.

Отже, до найбільш відомих представників патріархальної теорії[63] можна віднести Платона, Арістотеля, Філмера, Михайлівського та Покровського.

Договірна теорія походження держави. Договірна теорія походження держави бере свій початок також з античних часів (давньогрецький філософ Епікур вважав, наприклад, що держава і право виникають тоді, коли люди уклали між собою угоду з метою забезпечити спільну користь – взаємну безпеку), але як цілісна система поглядів, згідно з якою держава виникає в результаті договору між людьми внаслідок усвідомлення ними своїх нагальних потреб та інтересів, сформувалася в XVII-XVIII ст., коли прихильниками теорії природного права розроблялися різні варіанти суспільного договору. Їх автори, Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Мільтон, Дж. Лільберн, О. Сідней, Дж. Локк, Б. Спіноза, С. Пуфендорф, X. Томазій, X. Вольф, Ж.-Ж. Руссо, С. Десницький, О. Радищев та інші розглядали державу як форму суспільного життя, що засновується людьми добровільно на основі взаємної згоди шляхом укладення договору.

За даною теорією держава виникає як продукт свідомої творчості, як результат договору, сторонами котрого вступають люди, що знаходилися, до цього в «природному», первісному стані. Держава – це раціональне об'єднання людей на основі угоди між ними, у силу якого вони передають частину своєї волі, своєї влади державі. Причини укладення договору пояснювали по-різному.

Т. Гоббс такою причиною вважав усвідомлення людьми у суспільстві, де «людина людині вовк», необхідності забезпечити мир, гарантувати людині життя, безпеку, спрямувати її дії на досягнення спільного блага. Людина у цілому, стверджував мислитель, є істотою розумною, але водночас егоїстичною, якою керують властолюбство, жадоба багатства і бажання шкодити іншій людині. Наслідком цього є «війна всіх проти всіх». Для подолання цього «войовничого» стану створюється спільна влада, яка дбає про громадський порядок. Індивіди добровільно передають свої права і обов'язки державі, влада якої «настільки велика, наскільки це можна собі уявити». Так укладається суспільний договір, люди визнають політичну владу і підкоряються їй, виникають особливі узи єдності людей, відносини панування і підкорення, тобто політичний стан як такий [64].

Дж. Локк вважав природний стан досить упорядкованим. Життя у ньому регулюється законами природи, продиктованими розумом. Проте відсутність механізму, здатного забезпечити належне користування своїми природними правами, є тією причиною, що змушує їх перейти до громадянського стану. Гарантувати свободу і надійне користування природними правами допомагає укладення суспільного договору. Це більше акт усвідомлення, ніж вияв крайньої необхідності [65].

Ж.-Ж. Руссо причинами укладення суспільного договору вважав прагнення людей захистити себе від природних негараздів, приватної власності, які породжують нерівність і роз'єднують. В результаті укладання договору колективним сувереном стає народ. Кожний, об'єднавшись з усіма, перетворюється на неподільну частину цілого. При цьому кожний, підкорюючи себе всім, не підкорює себе нікому особисто, тобто залишається таким же вільним, як і раніше [66].

О. Радищев наголошував, що народ і правитель не є рівноправними сторонами при укладанні договору. Правителю доручається виконання певних функцій і його права обмежуються правами громадян. Закон позитивний не може порушити закону природного. «Користувач народної влади» видає закони, однак ніякий закон не може призначити «ні шляху, ні межі» соборному діянню народу [67].

«Укладаючи» суспільний договір, ізольовані до походження держави індивіди перетворюються в єдиний народ. В результаті у правителів і суспільства виникає комплекс взаємних прав і обов'язків, і – відповідальність за невиконання останніх. Так, держава має право приймати закони, збирати податки, карати злочинців тощо, але зобов'язана захищати свою територію, права громадян, їх власність тощо. Громадяни зобов'язані дотримуватися законів, платити податки й ін., і тому мають право на захист свободи і власності, а у випадку зловживання правителями владою вправі розірвати договір.

Договірна теорія походження держави, спрямована на позбавлення державної влади божественного характеру, найбільший вплив на суспільно думку й частково на політичну практику здійснила у XVII – XVIII ст. У наступному столітті дістала розвитку історична школа права в особі Г. Гуго, К. Савіньї, Г. Пухти, О. Тьєррі, Ф. Гізо та ін., яка, на відміну від школи природного права з її ідеями можливого встановлення форм суспільного і державного життя на людський розсуд, доводила, що держава є безпосереднім результатом історії і народного характеру, тобто особливих, незмінних, духовних властивостей і якостей всього народу, як організм, що виник із спільного життя і конкретних відносин певного племені. За вченням історичної школи інтелект (людський розум) не має впливу на створення цього організму; лише тоді, коли цілком розвивається народна свідомість, можуть з'явитися реформатори, що спеціально покликані покращити суспільне життя [68].

Таким чином, юридична наука, відійшовши від раціоналізму, від пояснення держави на основі вічних засад людського розуму, звернулась до інших засад – засад, що лежать поза людською особистістю, до законів природи. Результатом цього стала поява іншої теорії походження держави – органічної.

Органічна теорія походження держави. Органічна теорія, суть котрої полягає у тому, що держава є організмом, котрий формується у процесі соціальної еволюції як різновид еволюції біологічної, набула поширення в XIX ст. Видатними теоретиками органічної школи були Г. Аренс, К. Краузе, А. Шеффле (Німеччина), І.К. Блюнчлі (Швейцарія), Г. Спенсер (Англія), Р. Вормс, А. Еспінас (Франція).

Спроби уявляти державу як біологічний організм робилися на різних етапах розвитку державно-організованого суспільства, але тільки зрушення в біології наприкінці XVIII ст. дали можливість змінити поняття про організм, який до того розглядався як механізм. З опублікуванням 1801 р. «Загальної анатомії» французького лікаря, засновника фізіологічної медицини М.Ф.К. Біша, відбувається переорієнтація концепцій суспільства на поняття організму як єдиного цілого на відміну від механіцистських моделей суспільства як суми елементів, що існують і досліджуються незалежно один від одного [69].

Значний внесок в розвиток органічної теорії зробив англійський мислитель Г. Спенсер. В розвитку суспільства він помітив деякі закономірності, властиві біологічним організмам, наприклад перехід від простого до складного (інтеграція), від однорідного до різнорідного (диференціація), об’єднання простих людських спільнот в більш великі й більш складні (агрегація). Під «агрегатами» Г. Спенсер розумів племена, союзи племен, міста-держави, імперії. У державі як «живому тілі» всі частини спеціалізуються на виконанні певних функцій: уряд виконує функції мозку, використовуючи при цьому право як імпульси, що передаються мозком; нижчі класи, які займаються землеробством та ремеслом, виконують внутрішні функції організму, тобто забезпечують його життєдіяльність; торгівля, транспорт та інші засоби зв'язку є своєрідною кровоносною системою, а панівні класи забезпечують оборону, виконують зовнішні функції.

Окрім філософів та соціологів спроби обґрунтування органічної теорії походження держави здійснили і представники юридичної науки. Серед них слід назвати насамперед німецького вченого К. Краузе, який, на противагу механістичним поглядам на суспільне життя, відстоював думку про те, що держава подібна до організму, в якому окремі органи і функції перебувають у нерозривному зв'язку. Цей організм не витримує змін або деформацій; якщо ж у ньому і відбуваються якісь зміни, то вони непомітні, оскільки не порушують цілісності і попереднього вигляду організму. А головне – в такому організмі кожна частина знає своє постійне місце. Кожен член організму призначений назавжди лише для одного виду діяльності й не може перейти до іншого.

З усіх теорій походження держави органічна теорія одна з самих складних за своєю структурою. Її елементами виступають різні ідейні напрямки: соціальний органіцизм, натуралістичний та його дві основні форми соціал-біологізм і соціальний механіцизм та ін. Але спільним для всіх їх є ідея, згідно котрої конструкцію людської спільноти як первинної єдності, до якої окремі індивіди належать як члени, можна пояснити лише із суті цілого. Подібно тому як серед біологічних організмів у результаті природного добору виживають найбільш пристосовані, так і в соціальних організмах у процесі боротьби і воєн (теж природного відбору) створюються конкретні держави, формуються уряди, удосконалюється структура управління. Більшість авторів, які розглядали суспільство і державу як організм, далекі від біологічних аналогій: вони мали на увазі лише те, що в суспільстві, як і в організмі, взаємодіють частини. Воно підтримує і зберігає цілісність із закономірним зв'язком між попереднім і наступним станом суспільства.

Теорія про насильницьке походження держави. Теорія насильства, як певна модифікація органічної теорії, в найбільш логічно завершеному вигляді сформувалась також в XIX ст. Її творцями були Л. Гумплович, К. Каутський, Л. Вольтман, А. Менгер, М.А. Ваккаро, Ед. Дженкс. Основна суть цієї теорії полягає у тому, що саме фізична сила була першопричиною створення держави, але з часом на зміну фізичній силі прийшла економічна перевага.

Найбільш відомим представником цієї теорії є Л. Гумплович. Хоча він був проти аналогій соціального і біологічного розвитку, його концепції часто розглядають як соціальний дарвінізм, оскільки в їх основі лежить характерний для нього підхід до суспільства як до сукупності груп, які борються за панування. Л. Гумплович стверджував, що історія не знає жодного прикладу, щоб держава виникла не в результаті насильства. Держави, на його думку, виникли шляхом завоювання. Результатом завоювання є передусім рабство: одне плем'я перетворює на рабів інше. Разом із рабством виникає і приватна власність, а потім – осілість, тобто перехід від кочового побуту до землеробства. Панування одного племені над іншим, що встановлюється і тримається силою, пов'язане з рабством і приватною власністю на землю та її продукти і є, за Л. Гумпловичем, первісною державою. Приватна власність як результат первісного фізичного насильства, в свою чергу, викликає майнову нерівність і поділ суспільства на класи. Переможці утворюють клас можновладців, переможені – клас незаможних. Виникає економічна залежність одних людей від інших і у зв’язку з цим панування племені, спочатку засноване лише на фізичних перевагах, з часом поступово перетворюється на панування суспільного класу, що спирається на економічну могутність [70]. За словами Л. Гумпловича, володар (їх меншість), з одного боку, і підвладні (їх більшість), з іншого, – це незмінні ознаки держави. Оскільки діяльність будь-якої держави зумовлює, насамперед, потребу охороняти і зміцнювати відносини панування-підпорядкування, що пронизують суспільне ціле зверху донизу, остільки правильно визначити державу як «організацію владарювання, що природно виникла і призначена для охорони певного правопорядку»[71].

К. Каутський, на відміну від Л. Гумпловича, розглядає завоювання як вихідний пункт у поясненні походження держави. Державу він розуміє як силу, нав'язану суспільству ззовні. На його думку, щоразу при завоюванні виникає поділ на класи, причому не внаслідок поділу общини на різні підрозділи, а об'єднання двох общин, з яких одна стає панівним, а інша – пригніченим і експлуатованим класом. Апарат же примусу, який створюють переможці для управління переможеними, перетворюється на державу. Щоб утримати в покорі пригнічений народ, створюються державні органи, приймаються закони. Ед. Дженкс вважав, що виникнення держави або політичного суспільства слід шукати в розвитку військового мистецтва, Л. Вольтман – в орді, котра під час війни, завдяки спільному наступу і необхідності спільного захисту, що стають причиною виникнення централізованого керівництва, перетворюється на державу. Теорію насильства певною мірою підтримував І. Франко, стосовно ж виникнення держави, він більше поділяв погляди К. Маркса і Ф. Енгельса – родоначальників матеріалістичної теорії походження держави.

Матеріалістична (економічна) теорія походження держави. До представників матеріалістичної теорії, котра сформувалася у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., зазвичай відносять К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна.

Питання про причини виникнення держави, стверджують марксисти, це питання про умови, в силу яких органи родового ладу втратили своє соціальне значення і були замінені державними установами. Коріння цього процесу знаходяться в основній передумові виникнення держави – розвитку землеробства. Різкі й глибокі зміни в характері родового колективного виробництва, яке, завдяки зростанню продуктивності праці та суспільному поділу, стало змінюватися індивідуальним, створили нову соціальну структуру суспільства. Це було зумовлено тим, що економічні відносини потягли за собою розшарування на групи з різними інтересами, які у свою чергу були зацікавлені у створенні принципово нових установ, які б замінили собою органи родового ладу. На певному етапі економічного розвитку, що був пов'язаний із розколом суспільства на класи, виникла держава, яка стала внаслідок цього розколу необхідністю.

Ф. Енгельс пояснював феномен появи держави тим, що суспільство, яке розкололося на непримиренні протилежності і заплуталось у нерозв'язній суперечності із самим собою, самостійно позбутися цього не могло. Щоб ці протилежності, класи з різними економічними інтересами, не знищували один одного в боротьбі, для цього необхідна сила, яка б не допускала зіткнення. Цією силою є держава, котра, будучи породженою самим суспільством, піднімається над ним і дедалі більше від нього віддаляється. Зникне держава так само, як і виникла, – разом із зникненням класів.

Отже, в узагальненому вигляді суть матеріалістичної теорії зводиться до того, що держава виникла з економічних причин, зокрема, завдяки трьом великим поділам праці, коли від землеробства відокремилося скотарство і ремесло, а також соціальна група, зайнята тільки обміном. Подібний поділ праці і пов’язане з ним удосконалювання знарядь праці дали поштовх росту його продуктивності. Виник надлишковий продукт, що у кінцевому рахунку і привів до виникнення приватної власності, у результаті чого суспільство розкололося на заможні і незаможні класи, на експлуататорів і експлуатованих.

Найважливішим наслідком появи приватної власності виступає виділення публічної влади, що вже не збігається із суспільством і не виражає інтереси всіх його членів. Владна роль переходить до багатих людей, що перетворюються в категорію керуючих. Вони створюють для захисту своїх економічних інтересів нову політичну структуру – державу, яка насамперед служить інструментом реалізації волі імущих. Тобто держава виникла переважно з метою збереження і підтримки панування одного класу над іншим, а також з метою гарантії існування і функціонування суспільства як цілісного організму.

Теорія спеціалізації. Близькою за своїм змістом до матеріалістичної теорії походження держави є теорія спеціалізації, автором котрої є сучасна російська дослідниця Т. Кашаніна [72]. Основою цієї теорії походження держави є загальний закон розвитку навколишнього світу – закон спеціалізації. Спеціалізація притаманна як світу біології, так і соціальному світу. Як тільки людина виявила себе як щось відмінне від тварин, вона практично відразу ж вступила на шлях соціальної спеціалізації. Перший вид кардинальної спеціалізації праці – економічна спеціалізація. В її межах виділяються кілька різновидів великих суспільних поділів праці: 1) відділення скотарства від землеробства, 2) виділення ремесла, 3) поява торгівлі, котрі дали могутній поштовх розвитку як самого виробництва, так і суспільства в цілому. По-перше, зріс інтелектуальний багаж суспільства: спеціалізоване освоєння видів виробництва відбувалося на якісно новій висоті. По-друге, у результаті підвищення продуктивності став накопичуватися додатковий суспільний продукт. По-третє, здійснилася соціальна диференціація та відповідно ускладнилися взаємини між членами суспільства.

Усе це дозволило перейти до подальшої спеціалізації праці, яка вже вийшла за рамки сфери виробництва. Потреба в праці управлінській чи організаторській привела до появи в житті суспільства другого виду кардинальної спеціалізації – політичної спеціалізації. Результатом появи, поряд зі спеціалізацією у виробничій сфері (економічною спеціалізацією), спеціалізації в сфері управлінської (політичної спеціалізації), на думку Т. Кашаніної, і стала держава.

Пізніше, – зазначає автор, – відбувається третій кардинальний поділ праці, виділяється ідеологія як самостійний вид людської діяльності або ж відбувається ідеологічна спеціалізація. Це стає явним тоді, коли язичництво поступається місцем монорелігії і з'являються професійні фахівці «ідеологічного фронту» – жерці, священики. Досягнення суспільством певного рівня багатства дозволило відбутися і четвертому кардинальному поділу праці – науки (наукової спеціалізації). Наукові дослідження і відкриття використовувалися для «видобутку» знань про світ ще в далекій давнині, але тоді ними займалися як би мимохідь жерці та ін. Як самостійний професійний вид діяльності наука стала виділятися з XV століття.

Психологічна теорія походження держави. Психологічна теорія походження держави [73] сформувалася наприкінці XIX ст. як система поглядів про державу і право, котра пов’язує процес їх виникнення з результатами розвитку людської психіки. Передумовою її формування було становлення психології як самостійної галузі знань, в межах якої набули поширення експериментальні методи дослідження і сформувалися різні школи, що по-різному трактували психічні процеси. Запозичені соціологами та юристами ідеї цих шкіл поклали початок формуванню нових напрямів у юридичній науці, серед котрих чільне місце посіла психологічна теорія походження держави.

Прихильники психологічної теорії, найбільш відомі з них: Л. Петражицький, Ф. Кокошкин і М. Коркунов (Росія), Г. Тард і Е. Дюркгейм (Франція,) З. Фрейд (Австрія), О. Гірке, Г. Зіммель, В. Вундт (Німеччина) та ін., намагалися знайти універсальну причину виникнення держави і права. Вони обґрунтовували психологічну потребу людини жити в організованій спільноті. Суспільство і державу при цьому визначали як суму психічних взаємодій людей і розглядали як результат дії психологічних закономірностей розвитку людини. За Г. Тардом, наприклад, суспільство – це зібрання істот, що імітують одна одну, а первинною умовою суспільного розвитку є винаходи – акти творчості. Вони створюють мову, господарство, релігію, суспільні установи, владу. Носіями влади стає певна категорія людей – племінні вожді, жерці, шамани, чаклуни, магічна сила та психічна енергія котрих (вони робили полювання вдалим, боролись із хворобами, угадували події і т.п.) створювали умови для їх піднесення над іншими членами роду. Саме з набуттям ними цієї влади виникає влада державна. Але поряд з особами, що представляють цю владу, завжди існують особи, не згодні з нею, які виявляють ті чи інші агресивні прагнення, інстинкти. Для стримання подібних психічних початків особистості і необхідна держава.

Отже, держава потрібна як для задоволення потреб більшої частини в підпорядкуванні, слухняності, покорі визначеним особам у суспільстві, так і для придушення агресивних потягів деяких індивідів. Звідси природа держави – психологічна, що корениться в закономірностях людської свідомості. Держава, на думку представників даної теорії, є продуктом вирішення психологічних протиріч між ініціативними (активними) особистостями, здатними до прийняття відповідальних рішень, і пасивною масою, що виконує дані рішення.

Окрім зазначених теорій походження держави є і низка інших: расова теорія, іригаційна, інцестна (статева), спортивна, патримоніальна, дифузійна, зі змістом котрих більш детально можна ознайомитись в спеціально присвяченому цій темі навчальному посібнику Т. Кашаніної «Походження держави і права»[74].

<< | >>
Источник: Бостан С.К. та ін.. Теорія держави і права (Актуальні проблеми). Навчальний посібник. Київ-2013. 2013

Еще по теме 2.1. Походження держави в суспільно-політичній думці та державознавчих дослідженнях:

  1. § 3. Особливості відповідальності державних політичних діячів
  2. 2.1. Походження держави в суспільно-політичній думці та державознавчих дослідженнях
  3. 2.2. Теорії походження держави та політична практика
  4. 6.2.2. Структура політичної системи громадянського суспільства
  5. Зміст
  6. Розділ І. Суспільно-політичний лад і право України після перемоги Лютневої демократичної революції (лютий—жовтень 1917 р.)
  7. Роз'яснення ОУН про суспільно-політичний устрій УРСР (липень 1944 р.)
  8. § 2. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД КИЇВСЬКОЇ РУСІ
  9. § 3. УТВОРЕННЯ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
  10. ІДЕЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVIII — НА ПОЧАТКУ XX СТ.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -