Готуйтеся до проміжного контролю

Тести для самоконтролю

1. Візантія виступила державо- і правонаступницею:

1) Стародавніх Афін;

2) Західно-Римської імперії;

3) Східно-Римської імперії.

2. За візантійськими імператорами в ѴІІІ—ІХ ст.

1) владика всесвіту;

2) василевс;

3) автократор. [80] [81] [82] [83] [84]

4. Еклога — це:

1) офіційний звід візантійського права;

2) кодекс римського права часів імператора Юстиніана;

3) варварська правда.

5. Кодексами власне візантійського права були:

1) кодекс Феодосія, кодекс Юстиніана;

2) Еклога, Землеробський закон, Морський закон, Прохірон, Епанагога, Базилики;

3) Кодекс Грегоріана, Кодекс Гермогеніана.

6. Вплив візантійського права на право слов’ян проявився в таких джерелах права як:

1) «Василики», «Прохірон», «Мойсеєв закон»;

2) «Закон судний людям», «Законник Стефана Душана», «Кормчі книги»;

3) «Звід цивільних прав», Кодекс Юстиніана.

7. Салічні франки — це:

1) давньогрецькі племена;

2) германські племена;

3) скандинавські племена.

8. З ім’ям військового вождя Хлодвига з роду Меровінгів пов’язують виникнення ранньофеодальної держави у:

1) римлян;

2) англосаксів;

3) франків.

9. Земельні ділянки, що знаходились в спадковому безумовному користуванні окремих сімей в ранньофеодальній державі — це:

1) марки;

2) паги;

3) аллоди.

10. «Березневі поля», «травневі поля» — це:

1) огляд війська у стародавніх франків;

2) родоплемінні збори у германських племен;

3) з’їзди феодалів в ранньофеодальних державах.

11. «Сеньорізація» влади — це:

1) розширення участі знаті в управлінні франкською державою;

2) усунення короля від влади в державі;

3) наділення франкських феодалів значними повноваженнями.

12. Карл Мартелла — майордом Австразії відомий;

1) великими завойовницькими походами;

2) як ініціатор проведенням бенефіціальної реформи;

3) перемогою над арабами в битві під Пуатьє (732 р.).

14. Розпад держави стародавніх франків юридично був закріплений Верденсь- ким договором у:

1) 816 р.;

2) 800 р.;

3) 843 р.

15. Утворення держави Англія відбулося в результаті:

1) прийняття християнства в VII ст.;

2) об’єднання сими королівств в ІХ ст.;

3) розпаду Римської імперії в V ст.

16. Королівська рада в Англії ІХ—ХІ ст. — це:

1) уітенагемот;

2) «Велике поле»;

3) Палата шахової дошки.

17. Варварські правди — це:

1) джерела візантійського права;

2) джерела римського права;

3) джерела права германських племен.

18. Джерелом права салічних франків була:

1) Рипуарська правда;

2) Саксонська правда.

3) Салічна правда.

19. Рипуарська правда, Саксонська правда, Салічна правда, Алеманська правда, Бургундська правда:

1) джерела права слов’янських племен;

2) джерела права германських племен;

3) англосаксонське законодавство.

20. Аффатомія — це

1) форма укладення шлюбу у стародавніх франків;

2) ритуал передачі третій особі права на розпорядження рухомим майном;

3) умовний викуп нареченої при укладенні шлюбу.

21. Основним видом покарання за Салічною правдою було:

1) викуп (судовий штраф);

2) членоушкоджувальні покарання;

3) кровна помста.

22. За відсутності реальних доказів при розгляді справи в суді, за Салічною правдою, застосовували до звинуваченого:

1) тортури;

2) ордалії;

3) співприсяжництво.

23. Правда короля Етельберта, Закони короля Альфреда, Закони Кнута —

1) законодавство стародавніх франків;

2) англо-саксонські правди;

3) збірки звичаєвого права Німеччини. [90]

25. Система васальної залежності в середньовічній Західній Європі відома як система:

1) сюзеренітету-васалітету;

2) сеньйорії;

3) бенефіціарії.

26. З’їзд найзначніших феодалів Франції періоду ленної монархії — це:

1) Королівська курія;

2) «Великі поля»;

3) сенат.

27. Процес феодальної роздробленості в Німеччині періоду ранньофеодальної монархії, на відміну від Франції, набув:

1) тимчасового характеру;

2) незворотного характеру;

3) завершеного характеру.

28. Золота булла 1356 р. закріпила феодальну роздробленість

1) Франції;

2) Англії;

3) Німеччини.

29. Рання централізація, слабка феодальна роздробленість, швидкий розвиток публічних начал королівської влади — це особливості:

1) сеньйоріальної монархії в Англії;

2) ленної монархії у Німеччині;

3) сеньйоріальної монархії у Франції.

30. Васальні відносини в Англії ґрунтувалися на принципі:

1) «васал мого васала — мій васал»;

2) «васал мого васала — не мій васал»;

3) король — перший сеньйор серед рівних.

31. Посиленню королівської влади в Англії сприяли:

1) реформи Генріха ІІ (1154—1189 рр.);

2) політика Вільгельма Завойовника;

3) боротьба Іоанна Безземельного (1199—1216 рр.) з баронами.

32. Станово-представницька монархія в країнах Західної Європи складається як результат:

1) зміцнення соціально-економічних основ союзу королівської влади й міст;

2) посилення крупного феодального дворянства;

3) послаблення королівської влади.

33. Генеральні штати — станово-представницька установа:

1) Німеччини;

2) Франції;

3) Англії. [91]

35. Парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, рейхстаг і ландтаги в Німеччині — це:

1) станово-представницькі установи;

2) судові органи;

3) міністерства.

36. «Великий березневий ордонанс» юридично закріпив правовий статус:

1) англійського парламенту;

2) французьких генеральних штатів;

3) іспанських кортесів.

37. Найбільш впливова група посадових осіб незнатного походження, часто з університетською освітою, прибічників централізації і посилення королівської влади у Франції періоду станово-представницької монархії, отримали назву:

1) глосатори;

2) легисти;

3) камерарії.

38. Загальноімперський з’їзд німецьких феодалів отримав назву:

1) кортес;

2) парламент;

3) рейхстаг.

39. Колегія курфюрстів, колегія князів, графів, вільних панів, колегія представників імперських міст — це структурні елементи:

1) англійського парламенту;

2) німецького рейхстагу;

3) французьких генеральних штатів.

40. Земські збори в окремих німецьких князівствах-державах отримали назву:

1) рейхстаги;

2) ландтаги;

3) курії.

41. Велика хартія вольностей в Англії була прийнята:

1) 1356 р.;

2) 1215 р.;

2) 1265 р.

42. Перший парламент в Англії був скликаний у:

1) 1215 р.;

2) 1258 р.;

3) 1265 р.

43. Палата лордів, палата громад — структурні елементи

1) французьких генеральних штатів;

2) англійського парламенту;

3) німецького рейхстагу.

44. Серед функцій англійського парламенту ХІІІ—ХѴ ст. були такі:

1) виконавча, судова, законодавча;

2) фінансова, законодавча, контролююча;

3) законодавча, контролююча, каральна.

45. Порушення палатою громад перед палатою лордів англійського парламенту як вищого суду країни періоду середньовіччя, звинувачення проти радників короля в зловживанні ними своїми обов’язками, відоме як:

1) октроювання;

2) імпічмент;

3) контрасигнація.

46. Історично першим органом міського самоврядування в середньовічних міс- тах-республіках стали:

1) народні збори;

2) міські ради;

3) комуни.

47. Ганзейський союз, Рейнський союз (ХІІІ ст.), Швабський Союз (ХІѴ ст.) — союзи німецьких міст створювалися з метою:

1) організації спільної торгівлі;

2) зміцнення своєї відокремленості від курфюрстів і навіть імператора;

3) боротьби проти зовнішніх ворогів.

48. Різновидами професійного самоврядування середньовічних міст були:

1) цехове;

2) самоврядування університетів;

3) комуни.

49. Бургомістри, мери — посадові особи:

1) середньовічних міст-республік Західної Європи;

2) англійської королівської адміністрації;

3) керівники західноєвропейських середньовічних університетів.

50. Зміст французького абсолютизму знайшов вираз у вислові:

1) держава — це я;

2) король царює, але не править;

3) що завгодно принцепсу має силу закону.

51. За характером англійський абсолютизм був:

1) класичним;

2) княжим (обласним);

3) незавершеним.

52. Таємна рада, Зоряна палата, Висока комісія, парламент — центральні органи влади часів абсолютизму в:

1) Франції;

2) Німеччини;

3) Англії.

53. Княжий абсолютизм в Німеччині — результат:

1) посилення імператорської влади;

2) тимчасової рівноваги сил феодалів і буржуазії;

3) перемоги феодально-консервативних сил над буржуазним рухом і підпорядкування слабкої німецької буржуазії князям.

54. Імперський суд, церковний суд, княжий суд, «кулачне право» — різновиди судової влади в:

1) феодальній Англії;

2) середньовічній Німеччині;

3) сеньйоральній Франції.

55. Паризький парламент середньовічної Франції — це:

1) вищий законодавчий орган;

2) основний суд королівства;

3) королівська адміністрація.

56. Інтереси французького короля в Паризькому парламенті представляли:

1) особисто король;

2) прокурор і адвокат;

3) королівські міністри.

57. Велика палата, слідча палата, касаційна палата, палата башточки — структурні елементи:

1) Паризького парламенту;

2) англійського парламенті;

3) німецького імперського суду.

58. Інститути роз’їзних суддів, суду присяжних набули офіційного визнання:

1) з реформами Генріха ІІ (1154—1189 рр.);

2) за часів правління Іоанна Безземельного (1199—1216 рр.);

3) за указом Едуарда І від 1295 р.

59. Судова система феодальної Англії була представлена:

1) Вестмінстерським королівським судом, судом королівської лави, судом загальних позовів, судом казначейства, судом асизів.

2) судом королівської лави, судом загальних позовів, судом казначейства, судом асизів, княжим судом,.

3) судом загальних позовів, судом казначейства, судом асизів, імперським судом, роз’їзними суддями.

60. «Колискою поліцейського управління» вважають:

1) Францію;

2) Англію;

3) Німеччину.

61. Перший в історії поліцейський статут було видано:

1) у Франції. ХІІІ ст.

2) в Англії 1361 р.;

3) в Німеччині 1532 р.

62. Основною силою охорони громадського порядку на місцях у феодальній Англії періоду абсолютизму були:

1) комісари, інтенданти, лейтенанти;

2) шерифи, констеблі, комерційна поліція;

3) кінно-поліцейські стражі.

63. Спільним у процесі державотворення Франції і Німеччини було те, що:

1) на початковому етапі обом країнам були притаманні децентралістські тенденції;

2) обидві країни виникли на землях колишньої імперії стародавніх франків;

3) обидві країни характеризувались вираженим централізмом в організації державної влади.

64. Ранньофеодальна монархія, сеньйоріальна монархія, станово-представницька монархія, абсолютна монархія — це:

1) різновиди монархічної форми правління в епоху західноєвропейського середньовіччя.

2) різновиди монархічної форми правління в країнах середньовічного Сходу;

3) історичні етапи розвитку феодальної західноєвропейської держави.

65. Головна відмінність станово-представницьких установ від феодальних з’їздів полягає в тім, що:

1) вони виступили знаряддям королів в боротьбі проти децентралістських настроїв великих феодалів;

2) в них були представлені основні стани феодального суспільства;

3) вони стали знаряддям представників третього стану в боротьбі з феодалами.

66. Значний політичний вплив парламенту в Англії, на відміну від Генеральних Штатів Франції, був обумовлений:

1) авторитетом і сильною владою короля в країні;

2) спільністю інтересів нового дворянства і буржуазії, що зароджувалася, представлених в палаті громад;

3) історичними традиціями країни.

67. Зміст виразу «Держава — це я» характеризує державний механізм періоду абсолютизму середньовічної:

1) Англії;

2) Франції;

3) Німеччини

68. Спільними рисами в судоустрої феодальних держав Західної Європи на етапі становлення були:

1) визнання єдиним джерело судової влади короля;

2) наявність єдиної судової системи;

3) відсутність єдиної судової системи.

69. Остаточне оформлення абсолютної монархії у Франції пов’язано з іменем:

1) Людовика ХІѴ;

2) кардинала Ришельє;

3) Людовика ХІІІ.

70. Феодальна роздробленість Німеччини була закріплена:

1) Великим березневим ордонансом;

2) Кароліною;

3) Золотою буллою.

71. Характерною рисою права країн континентальної Європи періоду середньовіччя було:

1) його партикуляризм;

2) релігійний характер;

3) його каральний характер.

72. «Звичаї Барселони», «Звичаї феодів», «Великий збірник звичаїв Нормандії», «Великий збірник звичаїв Франції», «Кутюми Бовезі» — це:

1) приватні кодифікації звичаєвого права;

2) офіційні збірки звичаєвого права;

3) теоретичні праці середньовічних юристів.

73. Автором «Саксонського дзерцала» є:

1) Умберто де Орто;

2) Ейке фон Репкоф;

3) Бомануар.

74. Партикуляризм права середньовічних країн континентальної Європи був обумовлений:

1) феодальною роздробленістю;

2) сильною королівською владою;

3) збереженням правових норм попередніх періодів.

75. Джерелами права власне феодального походження були:

1) міське право, канонічне право, рецепійоване римське право;

2) міське право, канонічне право;

3) звичаєве право, королівське законодавство, канонічне право.

76. Значимість норм канонічного права у західноєвропейському феодальному суспільстві визначалась наступними чинниками:

1) розробка його і підтримка римсько-католицькою церквою;

2) універсальність й екстериторіальність;

3) забезпечення його застосування королівською владою.

77. Звід канонічного права було підготовлено:

1) 1140—1141 р.;

2) 1500 р.;

3) 1580 р.

78. Капіталізація суспільних відносин, прагнення королів до необмеженої влади, посилення теоретичного інтересу до античної спадщини — це причини, які зумовили:

1) початок робіт з систематизації західноєвропейського права;

2) рецепіювання римського права;

3) появу міського права як джерела феодального права.

79. Глосатори — це:

1) коментарі і дослідники римського права;

2) укладачі Зводу Юстиніана;

3) упорядкувачі канонічного права.

80. «Розподіл» країни на області «писаного права» і «звичаєвого права» характерний для середньовічної:

1) Німеччини;

2) Англії;

3) Франції.

81. У витоків вивчення римського права стояли:

1) Паризький університет;

2) Болонський університет;

3) Гейдельбергський університет.

82. Акти французьких королів, починаючи з кінця ХІІІ — поч. ХІѴ ст. стали називатися:

1) ордонанси;

2) закони;

3) прецеденти.

83. Цивільний ордонанс 1667 р., Ордонанс 1672 р., Торговий ордонанс 1673 р. Ордонанс 1669 р. — це законодавчі акти:

1) французьких королів;

2) німецьких імператорів;

3) англійських королів.

84. Першим в Європі спеціальним кримінально-процесуальним кодексом вважається:

1) Карний ордонанс (1670 р.);

2) «Карна конституція Карла V» [«Кароліна»] (1532 р.);

3) Саксонське дзеркало (1232 р.).

85. Загальне право Англії — це:

1) сукупність норм звичаєвого, нормандського й англосаксонського права;

2) сукупність норм нормандського й англосаксонського права;

3) сукупність релігійних норм, англосаксонського і нормандського права.

86. Загальне право — це:

1) практика королівських судів, закріплена в судових протоколах.

2) практика судів графств, сотень і феодалів;

3) практика Високого королівського суду, закріплена в судових протоколах.

87. Право справедливості — це:

1) практика нових канцлерських судів Англії (ХІѴ—ХѴІ ст.);

2) практика роз’їзних королівських судів Англії;

3) практика імперського суду в Німеччині.

88. Особливістю судово-правової системи феодальної Англії вже з часу її формування було:

1) її централізований характер;

2) її дуалізм;

3) її нерозвиненість порівняно з іншими західноєвропейськими країнами.

89. Джерелами права феодальних західноєвропейських країн, в яких знайшли закріплення норми регулювання державно-політичних відносин володарювання, були:

1) «Велика хартія вольностей», «Кароліна», «Дзерцало німецьких людей»;

2) «Велика хартія вольностей», «Золота булла», «Великий березневий ордонанс», «Саксонське дзеркало»;

3) «Звід канонічного права», «Реєстр указів», «Великий березневий ордонанс».

90. Основні елементи державного механізму і форми німецької держави епохи середньовіччя були закріплені:

1) в Кароліні;

2) Золотій буллі;

3) Саксонському дзеркалі.

91. Виключне право видобутку дорогоцінних металів, карбування монети, за Золотою буллою, закріплювалось за:

1) німецьким імператором;

2) курфюрстами;

3) правителями німецьких держав.

92. Історичним значенням прийняття Золотої булли в Німеччині було:

1) посилення влади німецького імператора;

2) юридичне оформлення олігархії найбільших німецьких феодалів (курфюрстів);

3) посилення місцевих правителів.

93. Повноваження Генеральних штатів у Франції були закріплені:

1) Золотою буллою;

2) Великим березневим ордонансом;

3) Герлицьким кодексом.

94. Право власності і утримання у феодальному праві — це:

1) основні види майнових прав на землю;

2) основні види прав на рухоме майно.

3) основні види політичних прав.

95. Бенефіцій — це:

1) різновид вільного шляхетного утримання землі за феодальним правом;

2) різновид права власності на землю за феодальним правом;

3) різновид невільного, неблагородного утримання землі за феодальним правом.

96. Основними видами вільних благородних утримувань землі за феодальним правом були:

1) бенефіцій, феод, лен;

2) цензива, короткострокова аренда;

3) аллод;

97. Засобом захисту права утримування землі для лицарів феодальної Англії було:

1) субінфеодація;

2) інститут довірчої власності (траст);

3) сплата «щитових грошей».

98. Особливістю регулювання сімейно-шлюбних відносин за феодальним правом західноєвропейських країн було те, що:

1) воно здійснювалось під впливом канонічного права;

2) було прерогативою королівської влади;

3) воно здійснювалось на основі звичаїв та традицій.

99. Перехід земельної власності у спадщину до старшого сина, в разі його відсутності — до старшого в роду, у феодальному праві західноєвропейських країн відомий як:

1) принцип майорату;

2) колонат;

3) траст.

100. Розподіл злочинних діянь залежно від тяжкості на тяжкі, середні, легкі відомий у феодальному праві:

1) Франції, Німеччини;

2) Франції, Англії;

3) Англії, Німеччини.

101. Тризн, фелонія, місдімінор це:

1) різновиди форм земельної власності у феодальному праві Англії;

2) різновиди договорів про укладення шлюбу в римському праві;

3) різновиди злочинних діянь за англійським феодальним правом.

102. Поділ злочинних діянь за тяжкістю і за об’єктом посягань відомі феодальному праву:

1) Німеччини;

2) Франції;

3) Англії.

103. Визначення загальних понять кримінального права: замах, співучасть, необережність, необхідна оборона знайшли закріплення в:

1) «Кутюмах Бовезі»;

2) «Кароліні»;

3) Карному ордонансі 1670 р.

104. Найбільш поширеними видами покарань у західноєвропейському праві періоду розвинутого феодалізму були:

1) страта, відправлення на галери, каторга, в’язниця, позбавлення честі;

2) відправлення на галери, каторга, в’язниця;

3) позбавлення честі, грошові штрафи.

105. Основним видом судового процесу при розгляді цивільних справ в першій половині середньовіччя в країнах Західної Європи був:

1) інквізиційний;

2) формулярний;

3) розшуковий.

106. Ініціатива судових органів у порушенні карного переслідування і розслідування справи, негласність судочинства, писемність, обмеження процесуальних прав обвинуваченого — це характерні риси:

1) звинувачувального процесу з кримінальних справ у західноєвропейському феодальному праві;

2) слідчого (розшукового) процесу з кримінальних справ у західноєвропейському феодальному праві;

3) інквізиційного процесу.

107. Висунення карного обвинувачення у порядку приватного обвинувачення, за звинувачувальним актом, у порядку суммарного провадження характерно для судового процесу:

1) феодальної Німеччини.

2) феодальної Англії;

3) стародавніх франків.

108. Позитивне значення канонічного права як джерела феодального права для країн Західної Європи обумовлено тим, що воно:

1) сприяло посиленню католицької церкви;

2) сприяло послабленню королівської влади;

3) сприяло подоланню партикуляризму в праві.

109. Найбільшого поширення в середньовічній Європі дістало право таких німецьких міст як:

1) Кьонігзберг, Гейдельберг;

2) Магдебург, Любек;

3) Любек, Гейдельберг.

110. Становлення японської феодальної держави відбувалося під впливом:

1) давньоіндійської цивілізації;

2) китайської цивілізації

3) близькосхідної цивілізації.

111. Затвердження ранньофеодальної держави в Японії було ознаменовано реформами:

1) Ямато;

2) Тайка;

3) Мінамото.

112. Даймьо, самураї:

1) основні стани японського феодального класу;

2) основні класи японського феодального суспільства;

3) японські племена.

113. Сьогунат — це:

1) конфуціансько-таньська модель монархічної форми правління в середньовічному Китаї;

2) своєрідна форма феодальної військової диктатури в середньовічній Японії;

3) теократична монархія в Арабському халіфаті.

114. Виникнення ранньофеодальної держави в Японії відбувалося шляхом:

1) розкладу родоплемінних відносин і об’єднання племен;

2) завоювання сусідніх територій;

3) зародження нових феодальних відносин в надрах рабовласницького суспільства.

115. Більш низький, ніж у Західній Європі, рівень соціально-економічного розвитку середньовічних країн Сходу доби пізнього феодалізму обумовлений:

1) постійними війнами на цих територіях;

2) стійкою багатоукладністю суспільства, тривалим співіснуванням патріархально-родових, кланових, рабовласницьких, напівфеодальних і інших укладів;

3) широким розповсюдженням таких форм земельної власності як: державна, общинна, приватна.

116. Своєрідність форми правління японської держави, починаючи з ХІІ ст., полягає в тому, що:

1) влада імператора стає абсолютною;

2) вся повнота влади як центральної, так і на місцях, зосереджується в руках сьогуна;

3) влада в державі була поділена між імператором і сьогуном.

117. Виникнення Арабського халіфату приходиться на:

1) І—ІІ ст.;

2) V ст.;

3) ѴІІ ст.

118. За формою правління Арабський халіфат:

1) станово-представницька монархія;

2) конституційна монархія;

3) теократична монархія.

119. За формою державно-територіального устрою Арабський халіфат був:

1) конфедерацією;

2) імперією;

3) унітарною державою.

120. Необхідність об’єднання арабських племен знайшло ідеологічне обґрунтування в:

1) іудаїзмі;

2) ісламі;

3) християнстві.

121. Султан, падишах, хан, худавендиляр — це:

1) титули правителів Арабського халіфату;

2) титули правителя феодальної турецької держави;

3) титули правителів середньовічної Японії.

122. Найважливішою відмінністю влади турецького султану від халіфату було:

1) споконвічне визнання за турецьким султаном законодавчих прав;

2) визнання принципу родової спадщини трону по чоловічій лінії.

3) визнання співіснування влади султана і духовних авторитетів при верховенстві першого.

123. Одним із перших писаних джерел права ранньофеодальної Японії вважається:

1) «Звід законів із 900 статей»;

2) «Конституція Сьотоку-тайси»;

3) «Звід законів Тайка».

124. Найбільш поширеними джерелами права ранньофеодальних Китаю та Японії були:

1) звичаї;

2) кодекси;

3) фірмани.

125. Загальною характерною рисою розвитку як китайського, так і японського права було:

1) розробка переважною мірою норм кримінального права;

2) широке поширення звичаєвого права;

3) вплив релігійно-етичних норм.

126. Судовий процес у середньовічному Китаї мав:

1) змішаний характер;

2) інквізиційний характер;

3) розшуковий.

127. Характерною рисою мусульманського права було те, що:

1) воно ґрунтувалося на релігійних законах ісламу;

2) мало світський характер;

3) мало звичаєвий характер.

128. Однією з характерних рис середньовічного мусульманського права (особливо в перші століття) було:

1) його партикуляризм;

2) його відносна цілісність;

3) його світський характер.

129. Шаріат, як конфесійне право, відрізнявся від канонічного в країнах Європи тим, що:

1) він регулював суворо окреслені сфери суспільного життя;

2) він регулював суворо окреслені сфери церковного життя;

3) він виступав у ролі всеохоплюючої нормативної системи.

130. Коран, сунна, іджма, фетва — це:

1) джерела мусульманського права;

2) укази, розпорядження халіфів;

3) релігійні джерела.

131. Хіджаз, вакф — це:

1) державна земля за мусульманським правом;

2) священна земля мусульман;

3) общинне землеволодіння за мусульманським правом.

132. Судовий процес за мусульманським правом мав:

1) інквізиційний характер;

2) обвинувальний характер;

3) інквізиційно-розшуковий.

133. Відмінною рисою кримінально-правової частини шаріату було:

1) високий рівень юридичної техніки;

2) архаїчність, нерозвиненість кримінально-правових норм;

3) яскраво виражений каральний характер.

134. Становлення писаного права в Японії відбувалося під впливом:

1) релігійно-правової ідеології конфуціанства.

2) норм китайського права;

3) ісламу.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Авксентьев А. В. Коран, шариат и адаты. — М.,1966.

2. Воробьев М. Японский кодекс «Тайхо ёро рё» (VII в.) и право раннего средневековья. — М., 1990.

3. Законы Великой династии Мин со сводным комментарием и приложением постановлений. — Ч. 1: Пер., исслед. и примеч. Н. П. Свистуновой. — М., 1997.

4. Книга законов султана Селима І / Коммент. и предислов. А. Тверитиновой. — М.,1990.

5. КрашенинниковаН. История права Востока: Курс лекций. — М.,1994.

6. Кычанов Е. Основы средневекового китайского права (VII—XIII вв.). — М., 1986.

7. Мусульманское право. — М.: Инст-т гос-ва и права ИГПАН, 1984.

8. Попов К. Законодательные акты средневековой Японии. — М., 1984.

9. Свод законов «Тайхо Рицу рё» 702—718 гг. / Отв. ред. А. Искендерова. — М., 1989.

10. Сюкияйнен Л. Р. Мусульманское право. — М., 1986.

11. Уголовные установления Тан с разъяснениями (Тан люй шу и) / Введ., пер. с кит. и коммент. В. М. Рыбакова. — СПб., 1999.

12. Филиппов А. «Стостатейные установления Токугава 1616 г.» и «Кодекс из 100 статей 1742 г.» // Право, общество и идеология Японии первой половины эпохи Эдо. — СПб., 1998.

13. Хайдарова М.С. Основные направления и школы мусульманского права // Мусульманское право (структура и основные институты). — М., 1994.