Готуйтеся до проміжного контролю Тести для самоконтролю

1. Метою вивчення історії держави і права зарубіжних країн як науки є:

1) виявлення історичних закономірностей розвитку державно-правових інститутів і явищ, що розвиваються в хронологічній послідовності та проявляються в певному історичному просторі (зарубіжні країни);

2) пізнання, пояснення причин історичних змін у політичному устрої і праві в зарубіжних країнах;

3) формування нових знань про виникнення і розвиток держави і права в зарубіжних країнах.

2. Предметом вивчення науки історії держави і права зарубіжних країн є:

1) історичні процеси становлення та розвитку цивілізовано організованого суспільства;

2) конкретні процеси виникнення і розвитку державно-правових інститутів і явищ, що розвиваються та проявляються в певному географічному просторі (зарубіжні країни) та в хронологічній послідовності;

3) сукупність наукових знань про історію держави і права в зарубіжних країнах.

3. Засновниками історичної школи права вважаються:

1) Кельзен, Штаммлер;

2) Гуго, Савіньї, Пухта;

3) Локк, Руссо, Монтеск’є.

4. Представниками соціологічної школи права були:

1) Ф. Гізо, О. Т’єррі, Ж. Мішлє;

2) Ф. Лассаль, П. Лафарг, К. Каутський;

3) М. Гуго, К. Ейхгорн.

5. М. Ф. Володимирський-Буданов і О. Ф. Кістяківський були представниками:

1) марксистського напрямку у вітчизняній науці історії держави та права;

2) історико-соціологічної течії історичної школи права в Україні;

3) сучасної школи істориків держави і права в Україні. [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33]

7. Цивілізація — це:

1) відносно замкнутий і локальний стан суспільства, що відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних і інших ознак, з яких незмінними залишаються релігія і форми її організації, територія;

2) соціокультурна система, яка включає у себе соціально-економічні умови життя суспільства, рівень економічної та політичної свободи особистості;

3) єдиний процес прогресивного розвитку людства, в якому виділяються певні стадії розвитку.

8. IV тис. до н. е. — сер. І тис. н. е. — це період:

1) стародавньої історії;

2) існування первісного суспільства в історії людства;

3) існування рабовласницької держави та права.

9. Сер. I тис. н. е. — XVII—XVIII ст. — це період:

1) історії середніх віків;

2) розквіту громадянського суспільства;

3) існування феодальної держави.

10. XVII—XVIII ст. — поч. XX ст. — це період:

1) існування станово-кастового суспільства;

2) виникнення буржуазної держави;

3) нової історії.

11. Держава — це:

1) соціокультурна система, яка включає у себе соціально-економічні умови життя суспільства, етнічні, релігійні основи, рівень гармонії людини і природи, рівень свободи особистості — економічної, політичної, соціальної та духовної;

2) політико-правова організація суспільства, яка поширює свою суверенну владу на займану територію, діє в інтересах усього суспільства чи окремої його частини, володіє монополією на законотворчість, правосуддя, легальний примус;

3) впорядкована на основі права система всіх політичних явищ, які функціонують і взаємодіють (або протидіють) в суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній владі; це механізм організації й функціонування політичної влади.

12. Авілум — це:

1) вільне населення Стародавнього Єгипту;

2) вища категорія вільного населення Стародавнього Вавилону;

3) раби у Стародавній Індії.

13. Аккадці це:

1) древні жителі Шумер;

2) засновники Шумеро-Аккадського царства;

3) раби в Стародавньому Китаї.

14. Амореї — це:

1) кочові племена Міжріччя;

2) раби в Стародавньому Вавилоні;

3) давньоєврейські кочові племена.

15. Брахмани — це:

1) царські служилі люди в Стародавньому Вавилоні;

2) священнослужителі, жерці в Стародавній Індії;

3) найпривілейованіша варна в Стародавній Індії. [34] [35] [36] [37]

17. Варни — це:

1) особливі станові групи в Стародавній Індії;

2) чиновники у Стародавньому Єгипті,

3) вільні селяни-общинники в Стародавньому Китаї.

18. Кшатрії — це:

1) воїни-правителі в Стародавній Індії;

2) друга станова група (варна) вільного населення в Стародавній Індії;

3) вільні селяни-общинники в Стародавньому Китаї.

19. Мушкенуми — це:

1) царська служила людина нижчої категорії в Стародавньому Вавилоні;

2) священнослужителі, жерці в Стародавній Індії;

3) вищі царські службовці, які володіли великими службовими наділами, общинною землею в Стародавньому Китаї.

20. Раби в Стародавній Індії — це:

1) даси;

2) чандали;

3) шудри.

21. Об’єднання Верхнього і Нижнього Єгипту відбулося:

1) 1800 р. до н. е.;

2) 3200 р. до н. е.;

3) 1595 р. до н. е.;

22. 1792—1750 рр. до н. е. — це:

1) роки правління царя Хаммурапі в Стародавньому Вавилоні;

2) час царювання ХІ—ХІІ династій в Стародавньому Єгипті;

3) Магадсько-Маурійський період в історії стародавньої Індії;

23. Адміністрація ранньої держави була представлена:

1) органами управління родом, общиною, кланом;

2) общинним самоврядуванням;

3) центральною, обласною, общинною адміністраціями.

24. Значення географічного фактору в утворенні держав Стародавнього Сходу полягає у тому, що:

1) існували сприятливі кліматичні умови;

2) існувала потреба в сильній владі;

3) досить рано проявилася тенденція централізації державної влади.

25. Об’єднання, як домінуючий фактор, мало місце при виникненні таких держав Стародавнього Сходу, як:

1) Єгипет;

2) Вавилон;

3) Китай.

26. Фактор завоювання відіграв значну роль при виникненні держави в таких країнах Стародавнього Сходу як:

1) Китай;

2) Індія;

3) Єгипет. [38] [39] [40] [41] [42]

28. Серед основних функцій давньосхідних держав можна виокремити:

1) організаційно-господарську, охорону рабовласницької власності, утримування в покорі рабів, оборони країни, захоплення чужих територій;

2) охорона рабовласницької власності, утримування в покорі рабів, захоплення чужих територій, захист прав населення;

3) управління економікою, ідеологічну, законодавчу, мирних контактів з зарубіжними країнами.

29. Військове відомство, фінансове відомство, відомство публічних робіт — це основні відомства:

1) країн Стародавньої Греції;

2) країн стародавнього Сходу;

3) феодальних країн Західної Європи.

30. Основою східної деспотії було:

1) чиновництво;

2) вільне населення давньосхідних країн;

3) збереження протягом тривалого часу поземельної общини і слабкий розвиток приватної власності на землю.

31. Особливість східної деспотії в Стародавній Індії і Стародавньому Вавилоні полягала в тім, що:

1) влада правителя була абсолютною;

2) влада правителя була обмеженою;

3) влада правителя мала божественне походження.

32. З давньосхідних країн республіки існували в:

1) Стародавньому Китаї; Стародавньому Єгипті;

2) Давньоєврейській державі; Стародавній Індії;

3) Месопотамії, Стародавній Індії.

33. Артхашастра, Веди, дхармашастра, Манавадхармашастра — джерела права:

1) Стародавнього Китаю;

2) Стародавнього Єгипту;

3) Стародавньої Індії.

34. Найдавнішими з відомих джерел права країн Стародавнього Сходу вважають:

1) Закони Урукагіни, Закони Хаммурапі;

2) Закони царя Бокхориса;

3) Закон про земельний податок в Стародавньому Китаї.

35. Загальними рисами давньосхідного права було:

1) багатоступеневість, законопослушність, зв’язок з релігією, звичаєвий, традиційний характер, незавершеність, відсутність поділу на галузі права;

2) законопослушність, зв’язок з релігією, кодифікованість, традиційний характер, незавершеність, відсутність поділу на галузі права;

3) високий рівень юридичної техніки, закріплення соціальної нерівності, кодифікованість, традиційний характер, відсутність поділу на галузі права;

36. Особливістю давньоіндійського права був його яскраво виражений:

1) караний характер;

2) релігійний характер;

3) світський характер. [43]

38. Левірат це:

1) земельна власність священнослужителів у стародавніх євреїв;

2) палацева земельна власність в Стародавньому Вавилоні;

3) інститут давньоєврейського шлюбного права, за яким вдову мав взяти за дружину брат померлого або його старший родич.

39. Більш захищеною у правовому відношенні була жінка в:

1) Стародавньому Єгипті;

2) Стародавньому Вавилоні;

3) Стародавній Індії.

40. Терхатум — це викупна платня батькові дівчини, що брала шлюб в:

1) Стародавній Індії;

2) Стародавньому Вавилоні;

3) Стародавньому Єгипті.

41. Найбільш розвинутими кримінально-правовими інститутами в давньокитайському праві були:

1) злочини і покарання;

2) крайня необхідність та необхідна оборона;

3) ордалії.

42. Судовий процес в давньосхідних країнах був:

1) публічним;

2) закритим;

3) інквізиційним.

43. «Суд божий» в давньосхідному праві отримав назву:

1) химса;

2) ордалії;

3) н’яя.

44. Вплив природно-географічних чинників на становлення державності в країнах античної цивілізації проявився, зокрема, в тому, що держава тут виникла у вигляді:

1) номів;

2) полісів;

3) імперії.

45. Найбільшими містами-державами Стародавньої Греції були:

1) Ур, Лагаш, Ніпур, Сиппар;

2) Афіни, Спарта;

3) Наблус, Ієрусалім.

46. Базилевс — виборний вождь в:

1) Стародавньому Римі;

2) Стародавніх Афінах;

3) Стародавній Спарті.

47. Відомими реформаторами в історії становлення держави Стародавніх Афін були:

1) Тезей, Лікург, Солон;

2) Тезей, Солон, Клісфена;

3) Сервій Тулій, Солон, Клісфен.

48. Об’єднання племен, що населяли Аттику, за реформами Тезея, отримало назву:

1) синойкізм;

2) сісахфія;

3) сесітія.

49. Основними категоріями вільного населення Стародавніх Афін за реформами Тезея були:

1) фети, зевгити, вершники, пентаксиомедимни;

2) евпатриди, геомори, деміурги;

3) пеласги, мінойці.

50. Органами публічного управління в Стародавніх Афінах були:

1) рада старійшин;

2) ареопаг;

3) базилевс.

51. Реформи Солона мали місце в:

1) Стародавній Спарті, 504 р. до н. е.

2) Стародавніх Афінах, 594 р. до н. е.

3) Стародавньому Римі, 509 р. до н. е.

52. Пентаксиомедимни, вершники, зевгити, фети — категорії вільного населення:

1) Стародавнього Риму;

2) Стародавньої Спарти;

3) Стародавніх Афін.

53. Історичне значення реформ Солона в Стародавніх Афінах полягає в тому, що вони:

1) посилили родову аристократію;

2) завдали удару по родовій організації влади і привілеях родоплемінної аристократії;

3) законсервували розклад родоплемінної організації.

54. Історичне значення реформ Солона в Стародавніх Афінах полягає в тому, що вони:

1) поклали початок становленню державності;

2) завершили тривалий час становлення держави в Стародавніх Афінах;

3) прискорили процес державотворення в Стародавніх Афінах.

55. Вищим судовим органом в Стародавніх Афінах був:

1) навкрарія;

2) геліея;

3) Рада п’ятисот.

56. Архагети, рада старійшин, народні збори — органи соціальної влади в:

1) Стародавніх Афінах;

2) Стародавньому Римі;

3) Стародавній Спарті.

57. Соціальний і політичний устрій Спарти VIII—VII ст. до н. е. був закріплений:

1) законами Клісфена;

2) ретрою Лікурга;

3) реформами Солона.

58. Римська община була утворена племенами:

1) ахейців і дорійців;

2) пеласгів і мінойців;

3) латинів, сабінів, етрусків.

59. Члени найстаріших римських родів називалися:

1) плебеями;

2) клієнтами;

3) патриціями.

60. Виборний вождь римської общини — це:

1) базилевс;

2) цар;

3) рекс.

61. Реформи Сервія Тулія поклали в основу общинної організації Риму:

1) демократичний і загальнолюдський принципи;

2) аристократичний;

3) майновий і територіальний.

62. Реформи Сервія Тулія в Стародавньому Римі:

1) поклали початок становленню державності;

2) завершили процес зламу основ родового ладу;

3) сприяли консолідації вільних, забезпечували їх панування над рабами.

63. 753—509 рр. до н. е.; 509—27 рр. до н. е.; 27 р. до н. е. — 476 р. н. е. — це періодизація історії:

1) Стародавніх Афін;

2) Стародавнього Єгипту;

3) Стародавнього Риму.

64. Розподіл Римської імперії на Західно-Римську та Східно-Римську стався:

1) 395 р. н. е.

2) 476 р. н. е.

3) 509 р. до н. е.

65. Метеки, періеки, плебеї — категорії:

1) вільного повноправного населення в античних країнах;

2) обмеженого в правах особисто вільного населення;

3) особисто і спадково залежних від повноправної людини.

66. Перегрини — це:

1) неповноправні жителі Стародавніх Афін;

2) державні раби в Стародавній Спарті;

3) жителі римських провінцій.

67. Ілоти — це:

1) державні раби в Стародавній Спарті;

2) неповноправне населення Стародавнього Риму;

3) особисто вільні, але обмежені в правах жителі Стародавніх Афін.

68. Пекулій — це:

1) частина майна господаря, яка надавалась рабу для самостійного господарювання в Стародавньому Римі;

2) майно, що знаходилось в приватній власності в Стародавніх Афінах;

3) земельна ділянка повноправного жителя Стародавньої Спарти.

69. Колонат — це:

1) майно, яке надавалося воїну за службу в Стародавньому Вавилоні;

2) система оренди землі економічно залежних осіб в Стародавньому Римі;

3) система заходів, спрямована на утримання в покорі рабів в Стародавній Спарті.

70. Народні збори в Стародавньому Римі — це:

1) сенат;

2) Рада чотирьохсот;

3) куріатні коміції, центуріатні коміції, трибутні коміції.

71. Держава Стародавня Спарта виникає шляхом:

1) захоплення чужих територій;

2) об’єднання племен;

3) відокремлення і набуття незалежності.

72. Особливість виникнення Стародавнього Риму як держави полягає в тому, що процес відбувався:

1) під впливом боротьби патриціїв і плебеїв;

2) внаслідок розкладу родоплемінних відносин;

3) захоплення чужих територій.

73. Спільним в реформах Солона і Сервія Туллія було те, що:

1) вони відбувалися в ѴІ ст. до н. е.;

2) поділили вільне населення за майновою ознакою;

3) здійснили територіальний розподіл населення.

74. Своєрідність соціально-правової структури античного суспільства на відміну від давньосхідного полягає в тому, що:

1) воно було соціально однорідним;

2) мало чіткий розподіл на вільних і рабів;

3) не мало чітких меж поділу на вільних і рабів.

75. Роль суб’єктивного (особистісного) чинника в становленні античної державності проявилася в:

1) особливостях кліматичних умов на цих територіях;

2) проведених реформах;

3) у використанні досвіду державотворення давньосхідних країн.

76. Менша, ніж у країнах Стародавнього Сходу, значимість організаційно- господарської функції античної держави була обумовлена:

1) більш високим рівнем розвитку рабовласницьких відносин;

2) природно-географічними чинниками;

3) більш пізнім часом виникнення тут державності.

77. Посилення таких функцій держави, як оборона країни і мирний контакт з іншими народами, захоплення чужих територій, управління завойованими територіями найбільший прояв мали в таких античних країнах, як:

1) Стародавня Спарта;

2) Стародавній Рим;

3) Стародавні Афіни.

78. Екклесія — це:

1) вищий судовий орган в Стародавніх Афінах;

2) народні збори в Стародавніх Афінах;

3) рада старійшин в Стародавній Спарті.

79. Апелла — це:

1) рада старійшин в Стародавній Спарті;

2) народні збори в Стародавніх Афінах;

3) народні збори в Стародавній Спарті.

80. Функції виконавчої влади в Спарті виконували:

1) архагети, ефори, герусія;

2) магістрати;

3) рада п’ ятисот.

81. Функції виконавчої влади в Стародавніх Афінах виконували:

1) буле, магістрати;

2) герусія, ефори;

3) екклесія.

82. Призначення магістратів на посади в Стародавніх Афінах здійснювалось на принципах:

1) виборності, терміновості, колегіальності, безоплатності і відповідальності;

2) виборності, терміновості, колегіальності, оплатності і відповідальності;

3) призначення, терміновості, колегіальності, оплатності і безконтрольності.

83. Призначення магістратів на посади в Стародавньому Римі здійснювалось на принципах:

1) виборності, терміновості, колегіальності, безоплатності і відповідальності;

2) виборності, терміновості, колегіальності, оплатності і відповідальності;

3) призначення, терміновості, колегіальності, оплатності і безконтрольності.

84. Відмінність механізму формування Ради 500 (буле) в Афінах від Сенату в Римі полягає в тому, що він формувався:

1) на принципах виборності;

2) шляхом призначення;

3) на принципах спадкоємності.

85. Відмінність механізму формування Сенату в Римі від Ради 500 (буле) в Афінах полягає в тому, що він формувався:

1) на принципах виборності;

2) шляхом призначення;

3) на принципах спадкоємності.

86. Докімасія — це:

1) позбавлення політичних прав громадян Стародавніх Афін;

2) передвиборча перевірка кандидатів на державні посади в Стародавніх Афінах;

3) вшанування громадян Риму за особливі військові заслуги.

87. Відмінними рисами в реалізації принципу колегіальності в роботі римських магістратів на відміну від афінських було те, що:

1) вони були рівними в своїх правах;

2) мали право самостійно ухвалювати рішення;

3) мали право відмінити рішення свого колеги (право інтерцесії).

88. Поліцейські функції в Стародавніх Афінах виконували:

1) афінські громадяни;

2) раби, метеки;

3) раби-токсоти.

89. Найбільш високого рівня організації набула судова система в:

1) Стародавній Спарті;

2) Стародавньому Римі;

3) Стародавніх Афінах.

90. Механізм античних держав:

1) будувався на тих же принципах, що і давньосхідних;

2) будувався на абсолютно нових принципах;

3) був поєднанням принципів побудови і діяльності як давньосхідних, так і абсолютно нових, невідомих до того часу в історії державності.

91. Форма правління афінської держави періоду розквіту характеризувалась як:

1) демократична республіка;

2) монархія;

3) принципат.

92. Форма правління держави Стародавня Спарта характеризувалась як:

1) монархія;

2) республіка аристократична;

3) військово-табірна держава.

93. Форма правління Стародавнього Риму V—ІІ ст. до н. е.:

1) аристократична республіка;

2) домінат;

3) монархія.

94. Становлення монархічної імперії в Стародавньому Римі відбувалося шляхом:

1) формування інституту військово-політичної диктатури;

2) розподілу Римської імперії на Західну та Східну;

3) зосередженням всієї повноти влади в руках імператора-принцепса.

95. Абсолютна монархія в Стародавньому Римі:

1) принципат;

2) колонат;

3) домінат.

96. Принцепс у Стародавньому Римі:

1) перший сенатор;

2) перший диктатор;

3) перший понтифік.

97. Закони Драконта в Афінах:

1) біля 621 р. до н. е.;

2) XVIII ст. до н. е.;

3) 451—450 рр. до н. е.

98. Основним джерелом права в Стародавніх Афінах було:

1) звичаєве право;

2) розпорядження магістратів;

3) закон.

99. Клер — це:

1) земельна ділянка на правах власності в Стародавньому Римі;

2) невідчужувана земельна ділянка в Стародавній Спарті;

3) общинна земельна власність.

100. Засобами забезпечення договірних зобов’язань за афінським правом після реформ Солона були:

1) особиста відповідальність боржника;

2) завдаток, поручительство третіх осіб, застава;

3) колективна відповідальність членів родини.

101. Іпотека — це:

1) форма приватної власності на нерухоме майно за афінським правом;

2) застава землі, за якою закладена земля залишалася у володінні й користуванні боржника, позбавленого права розпоряджатися нею за афінським правом;

3) компенсація за заподіяну шкоду, нанесену власникові нерухомого майна за римським правом.

102. Злочини за афінським правом поділялися на:

1) злочини проти держави і проти приватних інтересів;

2) на тяжкі і не тяжкі;

3) проти держави і релігії.

103. Атимія — це:

1) вид покарання за давньогрецьким правом, яке передбачало позбавлення деяких прав винного;

2) вид злочину за афінським правом;

3) вид покарання за афінським правом, яке передбачало продаж у рабство вільної людини.

104. Сикофанти — це:

1) професійні донощики в Стародавніх Афінах;

2) особи, що розглядали справи по суті в афінському суді;

3) законний представник потерпілого в афінському суді.

105. Юриспруденція як самостійна наука виникла в:

1) Стародавній Греції;

2) Стародавньому Вавилоні;

3) Стародавньому Римі.

106. Першими римськими юристами вважають:

1) жерців;

2) понтифіків;

3) преторів.

107. Перша з відомих письмова збірка законів в Стародавньому Римі з’явилася в:

1) 621 р. до. н. е.;

2) 450 р. до н. е.;

3) 534 р.

108. Основними джерелами давньоримського права в архаїчний період були:

1) правові звичаї;

2) законодавство римських царів, закони ХІІ таблиць;

3) кодекси.

109. Початок світській юриспруденції в Стародавньому Римі було покладено:

1) Павлом, Ульпіаном;

2) Клавдієм Флавієм;

3) Юліаном.

110. Едикти, рескрипти, декрети, мандати — це:

1) джерела давньоримського права класичного періоду;

2) конституції;

3) коментарі цивільного права.

111. Зміст діяльності римських юристів республіканського періоду характеризувався:

1) виключно тлумаченням правових норм;

2) активною судовою практикою;

3) роботою щодо систематизації права.

112. Тіберій Корунканій, Катон Старший, Марк Манілій, Квінт Муцій Сцевола, Публій Муцій Сцевола, Сервій Сульпіцій Руф:

1) римські царі;

2) римські юристи;

3) давньогрецькі юристи.

113. Дигести — це:

1) найбільш значні твори римських юристів з правових питань;

2) кодекси римського права;

3) коментарі римського права для суддів.

114. Інституції — це:

1) систематичне викладення римського права в навчальних цілях,

2) кодекси римського права;

3) коментарі римського права для суддів.

115. У 426 р. юридична сила була визнана за творами таких римських юристів як:

1) Капітон, Ларіон;

2) Альфен Вара; Сальвій Юліан;

3) Папініан, Павел, Ульпіан, Модестін, Гай.

116. Приватними збірками римського права кінця ІІІ ст. н. е. були:

1) кодекси Грегоріана, Гермогеніана;

2) кодекси Феодосія; Юстиніана;

3) інституції Гая.

117. Основним видом діяльності римських юристів посткласичного періоду було:

1) роботи з кодифікації римського права;

2) судова практика;

3) подальші наукові розробки.

118. Кодекс Юстиніана — результат роботи юристів під керівництвом:

1) Папініана;

2) Юстиніана;

3) Трибоніана.

119. Особливий, складний обряд, який передбачав суворе дотримання встановлених формальностей при продажу землі та будівель, рабів, робочої худоби — це:

1) манципація;

2) фіктивний судовий спір;

3) суперфіцій.

120. Пануючою правовою системою в найдавніший період історії римського права було:

1) квіритське право;

2) право перегринів;

3) право народів.

121. Сервітути, суперфіцій — це:

1) види права власності на землю у римському праві;

2) обмежене законом право користування чужими речами;

3) право на повне та виключне панування особи над речами.

122. Римському праву були відомі такі основні види права власності:

1) квіритське право, сервітути, провінційна власність;

2) квіритське (цивільне) право, преторська (бонітарна) власність, провінційна власність, власність перегринів;

3) цивільне право, суперфіцій, провінційна власність.

123. Найдавнішим видом договору в римському праві був:

1) нексум, стипуляція;

2) купівля-продаж, договір товариства, найму;

3) доручення, займу, застави.

124. Влада чоловіка над жінкою за римським право не виникала, коли:

1) шлюб укладався у вигляді фіктивної купівлі дружини;

2) шлюб укладався внаслідок фактичного спільного проживання чоловіка й дружини протягом року;

3) шлюб укладався внаслідок фактичного спільного проживання чоловіка й дружини протягом року, але при цьому дружина щорічно відлучалася з будинку чоловіка на 3 ночі.

125. Існування розподілу злочинів на публічні і приватні в римському праві притаманно для:

1) класичного періоду;

2) архаїчного періоду;

3) посткласичного періоду.

126. Легісакційний процес — це:

1) судовий процес з активною участю претора;

2) сукупність ритуальних і суворо дотриманих формальних дій, жестів і слів, які здійснювалися на суді сторонами й магістратом;

3) ведення судової справи виключно магістратом.

127. Легісакційний, формулярний, екстраординарний процеси — це:

1) форми судових процесів в Стародавніх Афінах;

2) форми судових процесів в Стародавньому Римі;

3) форми реалізації судової влади римськими імператорами періоду домінату.

128. Особливістю організації судової системи й процесу Стародавнього Риму було:

1) її яскраво виражений демократизм;

2) відокремлення судової влади від адміністративної;

3) поєднання адміністративної і судової влад.