ДРУГА ДИРЕКТИВА РАДИ 84/5/ЕЕС від ЗО грудня 1983 року щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів*

Зі змінами, внесеними:

Третьою Директивою Ради 90/232/EEC від 14 травня 1990року

Актом про приєднання Іспанії та Португалії

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Спів­товариства і, зокрема, Статтю 100 Договору,

Беручи до уваги пропозицію від Комісії1,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту2,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального Комітету3,

Враховуючи, що Директивою Ради 72/166/ЕЕС4 зі змінами і доповненнями, внесеними Директивою 72/430/ЕЕС5, Радою було наближено законодавства держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників авто­транспортних засобів та забезпечення виконання зобов'язання щодо страху­вання такої відповідальності;

Враховуючи, що Стаття 3 Директиви 72/166/ЕЕС вимагає від кожної держа-ви-члена вживати всіх належних заходів для забезпечення страхового покриття цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, що звичайно знаходяться на її території; враховуючи, що об'єм відповідальності, що покри­вається, та строки і умови страхового покриття мають бути визначені на основі таких заходів;

Враховуючи, однак, що продовжують існувати значні розбіжності між зако­нодавствами різних держав-членів стосовно об'єму цього зобов'язання щодо страхового покриття; враховуючи, що ці розбіжності мають безпосередній вплив на формування та функціонування спільного ринку;

Враховуючи, зокрема, виправданість поширення обов'язку страхового по­криття на відповідальність, що виникає в результаті завдання шкоди;

Враховуючи, що суми у випадках обов'язкового страхування мають у будь-якому разі гарантувати жертвам адекватну компенсацію незалежно від держа-ви-члена, де трапився нещасний випадок;

Враховуючи необхідність закріплення положення щодо органу, який би гарантував, що жертви не залишаться без компенсації у випадках, коли транс­портний засіб, що спричинив нещасний випадок, не застраховано чи не іденти­фіковано; враховуючи, що важливо, без внесення змін до положень, що засто­совуються в державі-члені стосовно субсидіарного чи не субсидіарного характеру компенсації, що виплачується таким органом, і до правил, що застосовуються до суброгації, надати жертві такого нещасного випадку можливість безпосеред-

* Official Journal L 008, 11.01 1984, p.

1 OJ C 214, 21 8.1989, p 9 та OJ C 78, 30.3.1982, p. 17;

- OJ C 287, 9 11.1981, p 44,

3 OJ C 138, 96 1981, p. 15

4 OJ L 103, 25 1972, p 2

3 OJ L291, 28 12 1972, p 162

540

нього звернення до цього органу як першої контактної особи; враховуючи, проте, що державам-членам має бути надано можливість застосовувати певні винятки, що стосується виплати компенсації таким органом та передбачати, що компенсацію за пошкодження майна не ідентифікованим транспортним засо­бом, може бути обмежено чи виключено з огляду на небезпеку шахрайства;

Враховуючи, що обмеження наслідків певних положень, якими передбаче­но винятки, відносинами між страховиком та особою, відповідальною за неща­сний випадок — в інтересах жертв; враховуючи, проте, що у випадках, коли транспортний засіб є викраденим або набутим з застосуванням насильства, дер-жави-члени можуть вказати, що компенсацію має бути виплачено вищезазна­ченим органом;

Враховуючи, що для полегшення фінансового тягаря, що покладається на такий орган, держави-члени можуть передбачати застосування певних надлиш­ків у випадках, коли орган виплачує компенсацію за пошкодження майна не ідентифікованими транспортними засобами чи, де доцільно, викраденими або набутими з застосуванням насильства транспортними засобами;

Враховуючи, що членам родини застрахованої особи, водія чи іншої відпо­відальної особи має бути за будь-яких обставин надано захист щодо шкоди їх життю чи здоров'ю пропорційний такому захисту щодо третіх сторін;

Враховуючи, що відміна перевірок страхування є умовою надання націона­льним бюро страховиків приймаючої держави гарантії компенсації шкоди, за­вданої транспортним засобом, який звичайно знаходиться в іншій державі-чле-ні; враховуючи, що найбільш зручним критерієм для визначення звичайного перебування транспортного засобу в даній державі-члені є наявність реєстра­ційного знаку держави; враховуючи, що до першого абзацу Статті 4(1) Дирек­тиви 72/166/ЕЕС повинні, таким чином, бути внесені відповідні зміни;

Враховуючи, що з огляду на ситуацію в певних державах-членах на початку, що стосується, з одного боку мінімальних сум, а з іншого боку покриття та надлишків, що застосовуються вищезазначеним органом стосовно пошкоджен­ня майна, має бути передбачено перехідні заходи щодо поступової імплемента­ції в таких державах-членах положень Директиви, що стосуються мінімальних сум та компенсації пошкодження майна таким органом,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1

1.

2. Не зашкоджуючи будь-яким більшим гарантіям, які можуть бути визна­чені державами-членами, кожна держава-член вимагає, щоб суми щодо яких таке страхування є обов'язковим, були принаймні:

— у випадках шкоди життю та здоров'ю — 350000 екю у випадку, коли є тільки одна жертва; у випадках, коли до єдину вимогу пред'явлено біль­ше, ніж однією жертвою, ця сума помножується на кількість жертв,

— у випадках пошкодження майна — 100000 екю на вимогу, незалежно від кількості жертв.

Держави-члени можуть, замість вищезазначених сум, передбачити мініма­льну суму в розмірі 500000 екю за шкоду життю та здоров'ю у випадку пред'яв­лення єдиної вимоги більш, ніж однією жертвою чи, у випадку шкоди життю та

541

здоров'ю та пошкодження майна — мінімальну загальну суму в розмірі 600000 екю за вимогу незалежно від кількості жертв чи характеру шкоди.

3. Для цілей цієї Директиви «ЕКЮ» означає розрахункову одиницю як ви­значено у Статті 1 Регламенту (ЄЕС) № 3180/78 (6). Ставка конвертації в наці­ональну валюту має бути затверджена на послідовні чотирирічні періоди з 1 січня першого року кожного періоду має отримуватись в останній день вересня попереднього року, для якого існує ставка конвертації всіх валют Співтоварис­тва. Перший період починається 1 січня 1984 року.

4. Кожна держава-член має утворити або уповноважити орган для виконан­ня завдання щодо надання компенсації, принаймні до меж страхового зобов'я­зання за пошкодження майна чи шкоду життю та здоров'ю, завдані не іденти­фікованим транспортним засобом або транспортним засобом, щодо якого не було виконано зобов'язання щодо страхування, зазначеного в пункті 1. Це по­ложення не зашкоджує праву держав-членів вважати компенсацію, надану та­ким органом, додатковою або не додатковою та праву встановити положення щодо врегулювання вимог між таким органом і стороною або сторонами, відпо­відальними за нещасний випадок, та іншими страховиками чи органами соціа­льного забезпечення, зобов'язаними надавати компенсацію жертві щодо цього самого нещасного випадку.

У будь-якому випадку жертва може звернутися безпосередньо до органу, який, на основі інформації, наданої на його запит жертвою, зобов'язаний нада­ти їй обгрунтовану відповідь стосовно виплати будь-якої компенсації.

Проте, держави-члени можуть виключити виплату компенсації таким орга­ном особам, які добровільно сіли у транспортний засіб, який спричинив шкоду чи пошкодження, коли такий орган може довести, що вони знали, що транспо­ртний засіб незастрахований.

Держави-члени можуть обмежити розмір або виключити виплату компенса­ції таким органом у випадку пошкодження майна не ідентифікованим транспо­ртним засобом.

Вони також можуть уповноважити, у випадку пошкодження майна неза-страхованим транспортним засобом, на надлишок у розмірі не більше 500 екю, який може бути покладено на жертву.

Окрім того, кожна держава-член застосовує свої закони, підзаконні та адмі­ністративні положення до виплати компенсації цим органом, не зашкоджуючи будь-якій іншій практиці, що є більш сприятливою для жертви.

Стаття 2

1. Кожна держава-член вживає необхідних заходів для забезпечення того, що будь-яке положення законодавства чи договірне положення, що міститься в страховому полісі, виданому у відповідності до Статті 3(1) Директиви 72/166/ EEC, що виключає з страхування експлуатацію чи керування транспортним засобом:

— особами, які не мають спеціального чи такого, що мається на увазі, до­зволу на це, чи

— особами, які не мають прав, що дозволяє їм керувати відповідним транс­портним засобом, чи

"OJ L379, ЗО 12.1978, р 1.

542

— особами, що порушили встановлені законодавством технічні вимоги щодо стану та безпеки відповідного транспортного засобу, вважаються, для цілей Статті 3(1) Директиви 72/166/ЕЕС недійсними у частині вимог третіх сторін, які були жертвами нещасного випадку.

Проте положення, про які йдеться в першому абзаці, можуть застосовувати­ся до третіх сторін, які добровільно сіли у транспортний засіб, що спричинив шкоду чи пошкодження, коли страховик може довести, що вони знали про те, що транспортний засіб було викрадено.

Державам-членам надається право — у разі нещасного випадку, що трапля­ється на їх території — не застосовувати положення першого підпункту, якщо і в тій мірі, наскільки жертва може отримати компенсацію за завдану шкоду від органу соціального забезпечення.

2. У випадку, коли транспортні засоби викрадено або здобуто шляхом наси­льства, держави-члени можуть встановити, що орган, зазначений в Статті 1(4), виплатить компенсацію замість страховика згідно умов, визначених в пункті 1 цієї Статті; у випадках, коли транспортний засіб звичайно перебуває в іншій державі-члені, такий орган не може пред'являти вимоги до жодного органу такої держави-члена.

Держави-члени, які, у випадках, коли транспортні засоби викрадено або здобуто шляхом насильства, передбачають, що орган, про який йдеться в Статті 1(4), виплачує компенсацію, можуть встановити стосовно пошкодження майна або шкоди життю та здоров'ю надлишки у розмірі не більше 250 екю, які мо­жуть покладатися на жертву.

Стаття З

Члени родини застрахованої особи, водія або іншої особи, яка має відпові­дні права згідно цивільного законодавства при нещасному випадку, та чия від­повідальність покривається страхуванням, про яке йдеться в Статті 1(1), не виключаються зі страхування у частині шкоди їх життю та здоров'ю в силу таких відносин.

Стаття 4

Викласти перший абзац Статті 1(4) Директиви 72/166/ЕЕС в такій редакції: «— територія держави, реєстраційний знак якої має транспортний засіб, чи»

Стаття 5

1. Держави-члени вносять зміни до своїх національних положень для при­ведення їх у відповідність з цією Директивою не пізніше 31 грудня 1987 року. Вони негайно повідомляють про це Комісію.

2. Положення, до яких, таким чином, було внесено зміни і доповнення, застосовуються не пізніше 31 грудня 1988 року.

3. Незважаючи на пункт 2:

(а) Королівству Іспанія, Республіці Греція та Республіці Португалія нада­ється період до 31 грудня 1995 року, протягом якого необхідно збільши­ти гарантії до рівнів, що вимагаються в Статті 1(2). Якщо вони скориста­ються цим правом, гарантії мають досягти, шляхом посилання на суми, встановлені в тій Статті:

— більш ніж 16% не пізніше 31 грудня 1988 року,

— 31% не пізніше 31 грудня 1992 року;

543

(b) іншим державам-членам надається період до 31 грудня 1990 року, про­тягом якого збільшити гарантії до рівнів, що вимагаються в Статті 1(2). Держави-члени, які скористалися цим правом, повинні до дати, що вка­зана в пункті 1, збільшити гарантії принаймні на половину різниці між гарантіями, чинними на 1 січня 1984 року, та сумами, встановленими в Статті 1(2).

4. Незважаючи на пункт 2:

(a) Республіка Італія може передбачити, що надлишок, що встановлений вп'ятому підпункті Статті 1(4) має становити 1000 екю до 31 грудня 1990 року;

(b) Королівство Іспанія, Республіка Греція, Ірландія та Республіка Португа­лія можуть передбачити, що:

— компенсація органом, про який йдеться в Статті 1(4), за пошкоджен­ня майна, виключатиметься до 31 грудня 1992 року,

— надлишок, про який ідеться в п'ятому підпункті Статті 1(4), та над­лишок, про який ідеться в другому підпункті Статті 2 (2), становити­ме 1500 екю до 31 грудня 1995 року.

Стаття 6

1. Не пізніше 31 грудня 1989 року Комісія надає Раді звіт про ситуацію в державах-членах, що користуються перевагами перехідних положень, що пе­редбачені в Статті 5 (3)(а) та (4)(Ь), і, де доцільно, подає пропозиції щодо пере­гляду цих заходів у перспективі.

2. Не пізніше 31 грудня 1993 року Комісія надає Раді звіт про прогрес щодо імплементації цієї Директиви і, де доцільно, подає пропозиції, зокрема щодо коригування сум, визначених Статті 1(2) та (4).

Стаття 7

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, ЗО грудня 1983 року.

За Раду Г. Варфіс