ВВЕДЕННЯ

Другий Ватикансъкий Собор виявив особливіше й високе цінення окремих обрядів та наказав зберігати всі правні й літургічні здобутки духовости. Отак Собор урочисто заявляє, що « одності Церкви ніяк не перешкоджав, ба навіть збільшує її честь та спричинюється немало до виповнення її місії деяка різновидність обичаїв та звичаїв, і тому Священний Собор, щоб усунути всякий сумнів, заявляє, що Східні Церкви, пам'ятаючи на конечну одність цілої Церкви, мають власть рядитися власними правопорядками, як такими, що відповідають краще вдачі своїх вірних та відповідніші для добра духовного» (Про Екуменізм, 16).

Отож вивчення історії і правної творчости української католицької Церкви — це дуже важливий і конечний причинок до її самобутности, бо зростаючи в знанні історичної спадщини, набувається більшої досконалости в її використовуванні. Пізнаючи минуле, певніше можна поступати в сучасних обставинах та з більшим довір'ям глядіти в майбутнє.

Карне Право становить конечну ланку й необхідний елемент в побудові правної системи кожної партикулярної Церкви, воно бо захороняє сталість церковного правопорядку, прав вірних і їхніх обов'язків. Норми

Карного Права, охороняючи церковну організацію і правопорядок, конечно відбивають у собі як панівні релігійні та морально-правні поняття даного часу, так і форму церковної структури та відносин і обставин Церкви. B нормах Карного Права найчіткіше відзеркалювться рівень релігійности народу з одної сторони, а душпастирська зрілість і ревність врархічної влади з другої сторони.

Ha Русі-Україні збірників церковного законодавства не бракувало. Отак був Збірник князя Святослава, візантійські Номоканони, слов'янські Кормчі Книги. Однак ці збірники не були легко й всім доступні не то для вірних, але навіть більшости духовенства. B різних джерелах можна було знайти різні норми, які постановляли противні речі в тій самій справі. Дуже часто навіть самі знавці права розгублювалися, бо не було систематичного та усучасненого викладу про поодинокі інститути церковного права, хоч було безліч документів автентичних і неавтентичних, яким однак бракувало проглядпости, словом, не було в українській Церкві повної і впорядкованої кодифікації взагалі, а карних законів зокрема. Карних законів в українській Церкві було багато. Вони конкретно встановляли кару за той чи інший nepecmyn, але не встановляли загальних засад карного права. Суддейська влада находилась в руках Єпископа, який судово чи адміністративно міг карати кожний nepecmyn закону або звичаю. Тому було д ідеально, якби було можливо переглянути всі митрополичі та єпископські канцелярії, щоб приглянувшись поокремим вирокам єпар- хіяльних трибуналів, сформулювати загальний і систематичний кодекс Карного Права. Однак такі речі або не завжди записувались в протоколах, а коли й записувалось, то сьогодні ті архіви нам недоступні.

Отож ціль нашої праці — зібрати карні закони української католицької Церкви, щоб з них відтворити схему Карного Права, яке, хоч в дійсності ніколи не було скодифіковане, то в практиці було застосовуване. Тому головним джерелом нашої праці є рішення і постанови українських католицьких синодів — загальних митрополичих чи єпархіяльних. Митрополичих синодів було три: Кобринський, Замойський і Львівський. Cnap- хіяльні — Перемиські й Станиславівські. До них додаємо єпархіяльні Статути в США і Канаді, Папські й Конґреґаційні рішення. Звідти й поділ праці: B першій частині буде мова про джерела українського карного npaea^, в другій систематичний поділ проступків, за які були передбачені кари; а в третій такий же поділ церковних кар.