Тема 14. Крах Радянської імперії

432

433

ІІЛГИГИ 1 ЮІОРП у К "ЛІ IK ЬКЧІО ДКГЖАВОТВОРЕННЯ

зиції класової свідомості. Відтак і російська історія та культура набули дещо здеформованого вигляду. Тим не менше, саме росіяни були свідомо використані тоталітарною більшовицькою владою як засіб фальшивої «інтернаціоналізації», а фактично русифікації. При цьому всупереч власним ідеологічним настановам експлуатувалася теза про велич і могутність російської культури, її благотворність для неросійських, в тому числі і слов'янських народів.

Отже, хоча російський народ мало що виграв від свого статусу «імперської нації», цей статус не був таким ганебним і принизливим, як становище інших народів. Все це та інше (див. тему 12) надає нам підстави розглядати радянську систему як імперію не стільки національного, скільки ідеологічного типу.

На відміну від імперій першого типу (Британська, Російська до 1917 року тощо), «ідеологічна імперія» приховує етнічне домінування однієї нації над іншою. Вона наполягає на «інтернаціональній дружбі народів>', яка нібито базується на єдності корінних класових інтересів. Проте ідеологічна імперія, яка є витвором відповідної ідеології тоталітарного типу, не може існувати як суто духовна сила.

Проте не треба спрощувати, як нерідко робить

" Л • ^~ — Тгня 14. КРАХ РАДЯНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

НОВІЇ II), ДОЬЛ

ся, проблему ролі російського народу в радянській імперії, виставляти його відповідальним за спробу тоталітарної влади створити «нову історичну спільноту» так званий «радянський народ». Для того, щоб виконувати місію «старшого брата», він мусив трансформуватися згідно з приписами тоталітарних міфів і утопій. Але спроби на практиці здійснити ці проекти виявилися катастрофічними як для російського, так і неросійських народів. Таким чином, ідеологічна імперія, так само, як і національні імперії, виявилася нежиттєздатною. Отже, сумніватися в об'єктивності краху радянської імперії, як дехто це робить і зараз, не варто.

Агонія ідеологічної імперії

Т>ОЗГЛЯНЕМО детальніL ше останні роки існування радянської імперії. В ті часи, з одного боку, на радикальні зміни всі чекали неприхований маразм останніх років брежнєвського правління був са'моочевидний. З іншого абсолютна більшість радянських громадян уявляла собі ці зміни у напрямку «наведення порядку», «посилення турботи про простих людей», «поглиблення засад справжнього соціаліз

435

434.І >rm ;І < к roril укгмі'гькпгчі

'1ІТЖЛВО1ВОРРПИЯ

му», «боротьби зі спекуляцією та хабарництвом». Ледь не всі найсміливіші інакодумці мріяли про конвергенцію двох систем.

Масовим сподіванням, звичайно, найбільше відповідали дії Юрія Андропова. Останній, ставши у 1982 році Генеральним секретарем ЦК КПРС, посадив кільканадцять чиновників, сказав знамениту фразу, що ми не знаємо суспільства, в якому живемо, випустив нову дешеву горілку і своєю зовнішньою політикою поставив світ на грань термоядерної війни. Саме Андропов започаткував той новий виток гонитви озброєнь, який остаточно підірвав економічну міць системи. Водночас саме за андропівського правління було фактично вщент розгромлено дисидентський рух хто опинився у таборах, хто у «психушках», хто буквально «витиснутий» силоміць до еміграції.

Звернемося до аналізу глибинних підвалин радянської дійсності. Не претендуючи на вичерпність висновків, хотілося б виокремити деякі з найістот

Тема 14.

КРАХ

РАДЯНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

.' • К&ІС,Гс?Ч

'•$ЗЙ??л. кот

."ІІТ'КЛВОГВІЧ'Г.НІІЯ

436

437

реалізована утопія тотального контролю і тотальної адміністративнобюрократичної всеосяжності.

Адміністративна Система всевладна утопія протистоїть людині й цивілізації,.бо це система державномонополістична. Держава імперського типу, уособлена Сталіним («Господарем», як його називають досі деякі пенсіонери), перебирає на себе безліч функцій, які неможливо реалізувати навіть теоретично: що їсти завтра Іванову, у що вдягатись Петренкові, які книжки читати, а які ні Петерсу, де відпочивати Абдурахманову і чим торгувати Гогоберідзе. Держава, не встигаючи за плином подій, постійно намагається віднайти якийсь універсальний засіб, якусь всезагальну відмичку до всіх проблем: чи то «кадри, які вирішать усе», чи то «кукурудзу царицю полів», чи то «економну економіку», чи то «всіх підряд на бригадний підряд».

Державні структури перестали бути надбудовою над економікою; вони намагаються замінити базис, просякнувши все і вся «авангардною організаційною роллю». Система вважає, що без організації й організаторів ніхто не буде працювати: держава намагається чи не повністю регулювати ініціативу людей, добитися від них стану «ідеальних виконавців». Суспільство стає декласованим, бо виключно державне володіння і розпорядження власністю (вивіска «колгоспів» ніколи нікого не обманювала) перетворює суспільство на кастове.

ріпником; каста селян, які не мали навіть паспортів; каста робітників, де всіляко пропагувалися і заохочу валис І «трудові династії»; каста військових, у якій син маршала майже приречений на те, щоб бути генералом тощо. Звісно, відбувається і певний взаємоэбм! і між кастами, але в цілому стиль, спосіб життя різних верств населення лишається радикально від* інним. І головне, що визначає цю різницю, це досп її до розпорядження власністю. До відповідальних посад.

Такий лад надзвичайно нагадує те, що існувало на Стародавньому Сході. Ще К.Маркс проаналізував «азіатські способи виробництва», зазначивши, що вони базуються не на економічних факторах, а на особливому типові влади, насильства, всезагального рабства, які зв'язують суспільство в єдине ціле. Будьякий власник у такому суспільстві постійно тремтить і чекає «розкуркулення». Натомість справжній доступ до багатств визначається виключно сходинкою в ієрархії влади, яку посідає та чи інша особа. Дійсно: і у давньоєгипетському варіанті адміністративної системи найбільшим лихрм було виключення чиновника з номенклатурного списку.

«Владавласність», злиття цих двох феноменів ось що лежало у фундаменті Адміністративної Системи і держав Давнього Сходу. Величезна схожість при різному технологічному рівні. Були п'ять тисяч років тому і свої «колгоспи» (общини колективно пригноблених селян), і державні підприємства, і

439

ІІМ'ЧГІІ )!< НІГІІ У'КІ'ЛІШ ЬКОІО

дм'ж мюіноїчішя

жерціідеологи. Навіть державні крамниці та перукарні існували. І своя всемогутня служба безпеки охороняла спокій фараона, а водночас була і важливим економічним фактором: треба було організувати працю численних в'язнів на каменярнях. Зовсім як за часів сталінщини: відомство ЯгодиЄжоваБерії і К° стало одним з головних економічних факторів. Без дешевої, майже безкоштовної (точніше, начебто безкоштовної) праці мільйонів в'язнів Система не могла існувати. Як не могла існувати і без постійного страху: сьогодні чиновник з ласки можновладця займає відповідальну посаду у столиці, а завтра з конфіскацією майна його відправляють до Верхньої Нубії (у XX столітті до Східного Сибіру).

X

Специфіка радянського монополізму

А ЛЕ ОСКІЛЬКИ все ж XX таки радянський режим

виникає з використанням новітніх технологій, оскільки він прагне використати здобутки цивілізації XX століття (і частково йому це вдається), то він є і монополістичним.

.Н'ЧІПІЯ

'НІГ, Л

апарату) величезні ресурси і людські сили. Ніде у світі, мабуть, не існувало такої концентрації засобів виробництва, коштів та влади, як у радянських відомств. Рада Міністрів була радою керівників монополій, до того ж варварських і транснаціональних (що, як відомо, нехтують інтересами тих народів, де діють) Монополій безконтрольних бо відсутнє громадяг ^ьке суспільство з його правами і свободами. Ць монополізація має фізичну межу. Вона визначається можливостями людини (помноженими технікою) з однієї точки простежити за функціонуванням ряду підприємств чи організацій. А оскільки велику кількість підприємств контролювати з одного центру неможливо, то і будуються гіганти індустрії. Невелику кількість надвеличезних підприємств контролювати можна, можна контролювати і робітників, зосереджених на підприємствах. Звісно, давньоєгипетським будовам далеко за масштабом до сталінських, але принцип було витримано і тоді: піраміди, палаци, канали... Усе, що вислизає з поля зору монопольних відомств, чи навіть може вислизнути, уже самим фактом свого існування є кандидатом на знищення. Аби не загрожувало стабільності системи.

Специфіка радянського ^?Ґ монополізму

^, •"„ /Г.~ ««, /•ss^W.'. г W 'З^ЛзС/

":' V ч "Ь"'""^"— 'ЙІ^

, ^.v..

440

441

IIMVU1I ІІІ ІОІЧІ уКГЛІІІЧ ЧІКчІІІ! ЛІ.Г'АЛВОІНОГГННЯ

Виснаження ресурсів системи

П

РОТЕ науковотехнічний прогрес потроху

унеможливлював старий тип керівництва. Нам відомі лихоманкові спроби Адміністративної Системи захиститися хоча б створенням раднаргоспів. Але всі ці спроби в кращому разі могли привести до стагнації. А болото застою вело до всезагального розкладу, уособленням якого стало сходження на вершину влади «живого трупа» в особі Генерального секретаря ЦК КПРС періоду 198485 років К. У. Черненка.

Під час другої світової війни Система зазнала краху перемогло почуття патріотизму і ненависть до фашизму.

Повоєнний час показує вичерпаність внутрішніх ресурсів удосконалення Системи. Якщо з досить простою індустрією, де все базувалося на фізичній праці або на використанні спеціалістів, так чи інакше пов'язаних зі старою школою, Адміністративна Система ще справлялася, то зі складним автоматизованим виробництвом провалилася повністю, їй не допомагала куплена за нафтодолари і добута шля

••^ (^ ^, •%;:.^f\^N

хом шпигунства електроніка та інші досягнення НТР.

Система органічно не сприймала неординарні проекти вітчизняних учених. Згадаємо, як не вдалося втілити широкомасштабну програму київського академіка Віктора Глушкова щодо повсюдного впровадження автоматизованих систем управління. За проектом Глушкова, управління народним господарством як на макроекономічному рівні, так і на рівні окремих підприємств мало здійснюватися за допомогою єдиної інформаційної і командної мережі з використанням найновіших комп'ютерів. Глушков прагнув повною мірою реалізувати потенції, які теоретично мала планова економіка, за допомогою максимально точного обліку виробничих потужностей і сировинних ресурсів, а також резервів робочої сили, в поєднанні з надзвичайно оперативним управлінням галузями і рівнями єдиного народногосподарського комплексу. Можна вважати, що модель академіка Глушкова була своєрідною «комп'ютерною утопією», яка прагнула оптимізу вати систему і зробити її економічно і політичне ефективною. Проте вчений не врахував соціальних чинників, в першу чергу закритості інформації у Системі і постійної боротьби за владу мгж групами номенклатури.

Проте державномонополістичний лад виявився живучішим, ніж можна було спрогнозувати на початку століття. І причин тому кілька. Передусім Система використовувала політичну спекуляцію на

442

ІІОНІІЧІЯ ;ІШ,Л

443

тисячолітніх ідеалах свободи, рівності, братерства. Сюди треба додати енергію людей, які боролися за свою Батьківщину (як би там вони її не розуміли), а не за Систему, працювали на збереження культури. Зрештою, не останню роль відіграли величезні ресурси: природні, трудові, інтелектуальні. Розтратний принцип («нічого не пошкодуємо для торжества ідеалів»), який з самого початку лежав в основі державного монополізму, з роками дещо змінювався, лишаючись по суті розтратним.

За часів військового комунізму витрачали те, що експропріювали у буржуазії. Після колективізації ще довго трималися за рахунок конфіскованого у «куркулів» та «підкуркульників», використовуючи «соціальне чужі елементи» як дешеву і кваліфіковану робочу силу. Але цього було замало. Довелося на зламі 2030х років розпродати за кордоном скарби музеїв; довелося провести «чистки» великих міст (як інакше розв'язати житлову проблему, майже не зводячи будинків?) і, зрештою, за логікою Системи зновтаки довелося нищити найголовніше багатство суспільства людей, аби розв'язати поточні проблеми. Фараони вимощували живими рабами шлях, по якому транспортувалися кам'яні брили для пірамід аби легше ковзали. Вимощені кістками зеків, постали і Біломорканал, і московське метро, і заполярні залізниці. Перемога у другій світовій війні війні теж здобута страшною ціною: за одного вбитого противника віддавали чотирьохп'ятьох радянських солда

,"~t4:1r Г?ь*~^

тів. Людей не жаліли аби здійснювалися плани всевладного Господаря, страхітливого «живого бога». (Єгипетський фараон теж вважався, до речі, богом).

Спроби трансформації

Системи після

Сталіна

ГИРІ спроби М.ХрущоІва реформувати життя країни були в більшості випадків зведені нанівець і спротивом номенклатури, і непослідовністю самого реформатора. Проте брежнєвщина вже не могла відверто будувати собі підмурок на кістках людей. Не з моральних міркувань, просто праця в'язнів в умовах НТР ставала менш ефективною. Втім, використання каторги, на яку за царизму відправляли лише найнебезпечніших злочинців, тривало весь період «розвиненого соціалізму». Так звані «виправні» колонії, дешева робсила і донині, в незалежній Україні, лишаються необхідним елементом економіки. Звичайно, такого масштабу, як ГуЛАГ, нинішня каторга не має. Бо радянська імперія знайшла в середині 60х років новий ресурс, за рахунок якого можна існувати: природу. Нафта, газ, ліс ішли за кордон, а назустріч пливло зерно. «Наскрізь про

444

ІІЛ.ЧІІ

11)141 VKI,X!Hri,K«заповідник тоталітаризму». Мабуть, це справедливо, оскільки вільна думка тут була винищена значно ретельніше, ніж у Москві, та й ідеологічний відділ ЦК КПУ вкупі з відповідними службами КДБ працювали ретельно.

Згадаємо, що ще 1988го року Володимир Щербицький в одному з виступів на повному серйозі зазначав, що Тарас Шевченко є взірцем... українськоросійської двомовності, і саме в цьому слід його наслідувати. Та одночасно почала формуватися організована опозиція режиму.

Виникнення

організованої демократичної опозиції в Україні

Виникнення аної демократичної опозиції

ГРОЦЕСИ, які пішли в Lyкраїні, вже з 1988 року стали чимось відмінним від московської лібералізації та гласності. Межі гласності позначилися одразу коли вибухнув четвертий енергоблок Чорнобиля, коли замовчувалася українська історія і трагедія народу голодомор, колективізація, русифікація тощо, тоді як у Росії подібні теми вже ста І п редметом політичних дискусій. Тодіто опозиції1 сили в

450

451

Україні розділилися на тих, хто продовжував гру за правилами «перестройки» й орієнтувався на останні новини з Москви, з її інтелектуальних та урядових кіл, і тих, хто всерйоз почав працювати над розв'язанням реальних проблем України, хай і під гаслами «оновленого соціалізму», тобто розпочав визвольні змагання, явище суто українське. Такі політичні сили унаочнили себе саме у 1988 році. Тоді було проведено перший легальний мітинг у Києві, тоді утворився «Зелений світ» українська екологічна асоціація, тоді ж розгорнули свою діяльність Українська Гельсинська спілка та Український культурологічний клуб, почали виходити перші малотиражні опозиційні видання.

Проте на цьому етапі політичні надбання УНР чи української еміграції були ще своєрідними «табу» для абсолютної більшості опозиційних до режиму сил. Навіть у теледебатах квітня 1989 року з Леонідом Кравчуком тоді секретарем ЦК КПУ один із засновників Руху, філософ Мирослав Попович доводив, що це не політична організація. Проте не всі опозиціонери були налаштовані настільки ліберальне; на Галичині 40 років радянської влади не змогли перебороти незалежницьких і демократичних традицій.

л.„=.^..*^^Т,гг*Л:

Збудником трансформації конституційних засад формальнобюрократичної суверенності України у щось більш реальне став «Закон про мови в УРСР», прийнятий Верховною Радою УРСР у 1989

році. Не слід, звичайно, в цьому важливому конституційному акті вбачати те, чого в ньому нема і не було, себто номенклатурної доброчиності тих, хто, мов Росінанта, осідлав «перестройку» і начебто щиро виявив стурбованість станом української мови, в якому, як у краплині роси, відбився увесь критичний стан української культури, духовності, національного буття. Це, власне, був жест недоброї волі, до якого можновладців змусили національне свідомі сили, які почали консолідуватися навколо неформальних об'єднань і передусім Руху. Платформа останнього, як відомо, також мала «перестроєчний» характер у момент його появи на небосхилі політичного життя України (навіть назва організації засвідчувала це «Народний рух за перебудову»).

На відміну від тих сил, що мріяли про декоративні

зміни у суспільстві, Рух від самого початку зробив

наголос на принципових змінах, еволюціонуючи

від поміркованої опозиції до її радикального

крила. Саме з такою програмою він і

вийшов на перші за 70річне існування

УРСР демократичні вибори

до Верховної Ради

Виникнення ваної демократичної опозиції

республіки.

452

453

ММ'!!' Ч ( U Ііі/ЧІ УКГЛІІК І.КІ •'< •

: ' • *, \ "'! »і »державу, де республіки мали грати роль чи то штатів, чи то земель, а «центр» ставав єдиним суб'єктом міжнародного права.

Це відкидало Україну Назад з формальної точки зору навіть від сталінських часів, коли вона виборола статус співзасновника ООН і декларативні

..'. * '". **' ^ЙД 19И ***•' cnf">6a *°рятунку.rr?7rv4V."З і ' " '

456

457

можливості вести свою зовнішню політику.

Це добре зрозуміли, незважаючи на своє номенклатурне походження, ті українські політики, котрих центральна преса охрестила «суверенкомуністами» і повела проти них шалену кампанію з метою дискредитації. Літо 1991 року стало критичною межею «перестроєчних» випробувань. Такі республіки, як Україна, Молдова, Грузія, Вірменія не згоджувалися на підписання запропонованої редакції Союзного договору і тому термін цієї події кількаразово переносився. Давалася взнаки глибока економічна криза, моральний розпад в армії, а головне, повна дискредитація і параліч конструктивної політичної діяльності КПРС і, відповідно, її республіканських філіалів. У суспільстві з'являється нова політична хвиля консервативна частина комуністів у блоці з військовопромисловим комплексом, КГБ та депутатською групою «Союз». За таких умов і відбулася спроба державного перевороту 19 серпня 1991 року, ініціаторами та організаторами якого виступили члени так званого «ГКЧП».

Це була саме спроба перевороту, тобто порушення законодавств усіх рівнів союзного і республіканських, якими б суперечливими вони не були. Легітимності ГКЧП не мав і це стало надзвичайно важливим фактором у боротьбі проти нього.

На цьому, можна сказати, скінчилася «перестройка», її реформаторський потенціал вичерпав себе. Була доведена неспроможність системи на ради

кальні реформи, тобто такі, які стосуються конституційних засад суспільного життя і пов'язані з формами власності та системою виробничих відносин. Неможливість «знизу» реформувати Союз переконала багато кого з тих, хто коливався, у необхідності незалежності.

Н!

Проголошення незалежності України

ГЕЗАЛЕЖНІСТЬ УкраїІни було проголошено 24 серпня 1991 року. Тоді ж на надзвичайній сесії Верховна Рада ухвалила рішення про всенародний референдум на підтвердження Акту про незалежність і про проведення президентських виборів. Через кілька днів Президія Верховної Ради заборонила діяльність КПУ як складової частини КПРС. Депутати Верховної Ради СРСР від України припинили свою діяльність у загальносоюзному парламенті. Україна розпочала створення власних Збройних Сил. Розгорнулася виборча кампанія по виборах Президента, в якій брали участь представники національнодемократичних сил (В'ячеслав Чорновіл, Левко Лук^яненко та Ігор Юхновський), ліберальні демократи (Володимир Гриньов та Леопольд Табурянський) і репрезентанти владних структур («суверенкому ніст» Леонід Кравчук та представник орто

Про

України

458

459

ЛІТЕРАТУРА

доксальних номенклатурних сил Олександр Ткаченко, який перед виборами зняв свою кандидатуру). Політичні програми всіх кандидатів на посаду Президента включали тезу про незалежність України. При цьому сутність самої незалежності розумілася порізному. Найрадикальнішими незалежниками і прибічниками політичних та економічних реформ були колишні політв'язні Левко Лук'яненко та В'ячеслав Чорновіл. Проте найширшу підтримку серед електорату здобула поміркована позиція Леоніда Кравчука, з діяльністю якого повтягувався мирний, еволюційний шлях України до незалежної держави. Таким чином, 1 грудня 1991 року загальнонародний референдум підтвердив Акт про державну незалежність України і надав йому найвищої легітимності. Президентом держави було обрано Леоніда Кравчука. Цим самим було юридичне завершено понад сімдесятилітній період комуністичної диктатури. А разом з нею відійшла у вічність радянська імперія.

Ж

)ТЖЕ, пройшовши надзвичайно складний шлях творення державності, Україна знову опинилася