СУСПIЛЬНО-ПОЛIТИЧНИЙ УСТРIЙ I ПРАВО УКРАЇНИ ПIСЛЯ ЛIКВIДАЦIЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТI (перша половина XIX ст.)

1. Територiя i господарство

Землi України у складi Росiї. У першiй половинi XIX ст. майже усi українськi

землi возз'єдналися пiд владою Росiї. За ЇЇ межами залишалися тiльки Галичина,

Буковина i Закарпаття, якi входили до складу Австрiйської iмперiї.

Україна у складi Росiї офiцiйно називалася "Малороссия". Окремi її частини мали

свої назви. Народ продовжував називати Лiвобережжя України Гетьманщиною. За

пiвденною (степовою) Україною закрiплюється назва "Новороссия".

Територiальний подiл. Росiйський уряд для зручностi управлiння Україною подiлив

її територiю на губернiї та генерал-губернаторства. На початку XIX ст. в Українi

налiчувалося дев'ять губернiй: на Лiвобережжi - Полтавська,

Слобiдсько-Українська i Чернiгiвська; на Правобережжi - Волинська, Київська i

Подiльська; на пiвднi - Катеринославська, Таврiйська i Херсонська та три

генерал-губернаторства, до яких входили губернiї. Малоросiйське

генерал-губернаторство охоплювало лiвобережнi губернiї, Київське - правобережнi,

Новоросiйськр-Бессарабське - пiвденнi, а також Бессарабську область, яка пiдпала

пiд владу Росiї у 1812 р.

В подальшому цей подiл практично не змiнювався, але з русифiкаторських мiркувань

Слобiдсько-Українська губернiя у

9. 6-369

257

1835 р. була перейменована у Харкiвську. Навiть назву "Малорос-сия" приховували

за термiном "Юго-Западная Россия"*.

Господарство України в дослiджуваний перiод стало невiд'ємною частиною економiки

Росiї.

Перша половина XIX ст. i для Росiї, i для України характеризується розпадом

феодально-крiпосницького устрою i формуванням капiталiстичного укладу. Цi явища

позначилися вже наприкiнцi XVIII ст., i у першiй половинi XIX ст. розвиваються

бiльш iнтенсивно. У серединi XIX ст. феодальну систему Росiї охопила глибока

криза.

Провiдне мiсце в економiцi України, як i ранiш, займало сiльське господарство,

перш за все землеробство. Його основою були помiшицькi латифундiї. В 1861 р.

помiщикам належало 70% усiєї землi.

Проте i у феодальних володiннях, якi продовжували iснувати лише за рахунок

жорстокої експлуатацiї селян, вiдбувалися певнi змiни. Помiщики були змушенi

пристосовуватися до потреб ринку: спецiалiзувати власне господарство,

удосконалювати технiчнi засоби виробництва. Помiщицьке господарство все бiльш

набувало товарного характеру. У серединi XIX ст. у помiщицьких володiннях

вироблялося 90% товарного хлiба. Тваринництво також ставало товарним.

Товаризацiя проникала i в натуральне господарство селян.

Швидкими темпами розвивається промисловiсть. Якщо у 1825 р. в Українi

налiчувалося 649 пiдприємств, то з 1825-1858 рр. їхня кiлькiсть збiльшилася у

чотири рази. У 1854 р. тiльки на територiї Слобiдської України функцiонували 243

промислових пiдприємства (у 1825 р. їх було лише 76).

Надпочатку iснували три форми пiдприємств - вотчиннi, посесiйнi та

капiталiстичнi. У 1828 р. помiшицькi пiдприємства складали 53,8%, а купецькi -

46,2%. Але у серединi XIX ст. у купцiв було вже 90% пiдприємств**. Проте

переважали все ж дрiбнi пiдприємства.

Розвиваються новi, базовi галузi: машинобудування, металургiя, вугледобування.

У 1824 р. в Українi запрацював перший цукровий завод (у Канiвському повiтi).

Незабаром було створено цукрову промисловiсть, яка обслуговувала потреби усiєї

Росiї. Однак головними галузями української промисловостi на той час були

харчова та сировинообробна. У загальноросiйському масштабi промисловiсть України

була насамперед обробною.

* Дин.: Полонська-Василенко Н. Iсторiя України. -- Т. 2. - С. 299.

** Див.: К р й п ' я к е в и ч I. Iсторiя України - С. 256.

У ЗО-40-х роках XIX ст. на мануфактурах України у зв'язку з свiтовим технiчним

переворотом все бiльш застосовуються машини. Зростає кiлькiсть вiльнонайманих

робiтникiв.

Мануфактурне виробництво в Українi поступово перетворюється у промислове,

фабрично-заводське.

В дослiджуваний перiод в Українi чiтко визначилися три економiчних райони:

Лiвобережжя - тут промисловий розвиток досяг найбiльших

успiхiв;

Пiвдень - цей район став не тiльки в Українi, але й в усiй Росiйськiй державi

головним виробником товарної пшеницi та продуктiв тваринництва. В той же час

саме тут вiдбувається прискорений розвиток промисловостi;

Правобережжя - було переважно сiльськогосподарським районом, де зберiглися

застiйнi форми феодального виробництва та iснували головним чином обробнi галузi

промисловостi, що було наслiдком тривалої залежностi Правобережжя та його

господарства вiд феодальної Польщi.

Спонукальною причиною зростання хлiборобства, тваринництва i промисловостi був

розвиток торгiвлi, у першу чергу українсько-росiйської. Тiльки на Київськi

контракти приїздило 5 тис. купцiв*.

На зовнiшнiй торгiвлi позитивно вiдбилося створення чорноморсько-азовських

портiв, особливо в Одесi та Херсонi, якi перетворилися на важливi пункти

всеросiйської торгiвлi. Через них вивозився 81% усiх товарiв, призначених до

експорту, i ввозилася основна маса товарiв. Одеса одержала статус порто-франко,

тобто їй було надано право безмитної торгiвлi, що перетворило її у

космополiтичне мiсто**.

На жаль, розвитку торгiвлi перешкоджав поганий стан шляхiв. Перший пароплав на

Днiпрi з'явився у 1823 р.***

 2. Суспiльний устрiй

Суспiльний устрiй України, його структура, правовий статус станiв у

дослiджуваний перiод наводяться вiдповiдно до суспiльного устрою Росiї.

* Див.: К р и п ' я к е в и ч I. Iсторiя України. -- С. 25(i.

** Див.: Полонська-Василенко Н. Iсторiя України.

*** Див.: К р и п ' я к о в и ч I. Iсторiя України. - С 2г>7 9* 6-369

259

Дворянство. Зрiвняння українського дворянства в правах iз росiйським

пiдтверджується рядом законiв, як загального характеру, шо стосувалися

дворянського класу Росiї в цiлому, так i спецiальними, якi прямо адресувалися

дворянству України.

росiйського дворянства українському дворянству, яке проживало у Слобiдськiй

Українi. У 1835 р. був виданий указ "О Мадороссийских чинах, дающих право на

действительное или потомственное дворянство". Вiн затвердив становi привiлеї та

пiльги для козацької старшини та її нащадкiв (усiй верхiвцi козацького

вiйська)*.

Становище дворян Правобережжя пiсля поразки польського повстання 1830 р.

ускладнюється. Указ 1831 р. "О разборе шляхтьi в западньїх губерниях й об

устройстве сего рода людей"** визнавав за ними усi права i привiлеї, дарованi

дворянству iмперiї, якщо вони доведуть своє дворянське походження. Вимагалися

документальнi докази i свiдчення.

Цей розбiр тривав кiлька рокiв. Спецiальна комiсiя не визнала права на

дворянство у 64 тис. осiб***. Серед них було чимало козацьких старшин. У 1835 р.

такий же розбiр було здiйснено серед татарських мурз.

В українському суспiльствi зростала кiлькiсть росiйських дворян через те, що

царат, як i ранiше, розпоряджався землею України, роздавав її росiянам. У 1800

р. на Пiвденнiй Українi було роздано приблизно 8 млн. десятин**** На

Правобережжi землi, конфiскованi у їх власникiв за участь у повстаннi 1830 р.,

також роздавалися росiйським дворянам.

Росiйське дворянство, яке проживало в Українi, одержало в першiй половинi XIX

ст. ряд привiлеїв у порiвняннi- з мiсцевою шляхтою. Наприклад, з 1832 р.

росiйськi чиновники, якi служили у Волинськiй i Подiльськiй губернiях,

одержували, крiм платнi, також пенсiю за колишню вiйськову чи цивiльну

службу*****.

Отже, склад дворянства України за нацiональнiстю був досить

строкатим. Про це свiдчать прiзвища його представникiв: граф

Браницький, князь Воронцов, князь Кочубей, барон Штiглiц та iн.

Усе дворянство Росiї, в тому числi й українське, одержало у

першiй половинi XIX ст. новi привiлеї. Змiцнилося їх становище як

* Див.. Полное собрание законов Российской империи.

10: 1835 - № 7978,

** Див.: Там ж е. - Спб, 1832. - Т. 4. Отд. 2: 1831 - № 4869.

*** Див.: Полонська-Василенко Н. Iсторiя України. -- Т. 2. - С. 302.

**** Див.: К р й п ' я к е в и ч I. Iсторiя України. - С. 254.

***** Див : Полное собрание законов Российской империи. 2-е собр. Спб, 1833. - Т

7. Отд. 2: 1832 - № 4869

260

монопольних власникiв землi. Дворяни України володiли 70% земель. Закон 1842 р.

про майорати припинив небезпечний для них процес дроблення земель.

Закон 1827 р. дозволив дворянам створювати фабрики, заводи та ремiсничi

майстернi в мiстах (ранiше вони користувалися цим правом тiльки у сiльськiй

мiсцевостi) i без обмеження кiлькостi робочих рук. Таким чином, розширювалася

сфера нової - пiдприємницької дiяльностi дворян.

Мiське населення (мiськi обивателi). Перш за все спостерiгається зростання

кiлькостi мiського населення України. У 1811 - 1858 рр. воно збiльшилося у 2,5

рази i було прямим результатом розвитку торгово-грошових вiдносин,

капiталiстичного укладу.

Як i ранiше, склад городян був досить строкатим, мiщани утворювали найбiльш

численну групу. За ревiзiєю 1823 р. у Києвi власне мiщани, якi входили до

податної групи, - складали 71,5% загальної кiлькостi городян. Мiщани сплачували

бiльшу частину податкiв, що накладалися на мiсто. З 1816 р. вони почали платити

збори для будiвництва дорiг.

Поступово обмеження мiщан у правах послабилися. У 1832 р. їм було дозволено

придбавати земельнi дiлянки у мiстах для зайняття торгiвлею та виробничою

дiяльнiстю. Вони одержали також право переходити до купецтва та дiставати

гiльдiйське посвiдчення за наявностi вiдповiдних капiталiв.

Царський уряд змiцнював цеховий устрiй мiст. Уточнювалася його регламентацiя. На

Лiвобережжi цеховий устрiй регулювало загальне iмперське законодавство. На

Правобережжi до 1840 р. цеховий устрiй регулювався мiсцевим правом. При цьому в

Українi продовжували дiяти цеховi звичаї.

практики органiзацiї цехiв для мiст i мiстечок був встановлений єдиний порядок

регулювання цехового устрою.

У 1816-1859 рр. кiлькiсть купцiв у мiстах збiльшилася з 18 200 до 104000.

Зберiгався гiльдiйський устрiй купецтва. Українськi купцi здебiльшого сударства й права М, 1986. - С. 130-133.

274

iнших повинностей далеко перевищували передбаченi реформою норми. Так, домiнiя

графа Шенборна одержувала додатково понад 5 тис. робочих днiв за рахунок

найбiднiших селян, у користуваннi яких було по 1/3 та 1/4 частинi надiлу.

В Пiвнiчнiй Буковинi iмператорським актом у 1785 р. було вiдмiнено особисту

залежнiсть крiпакiв, але збережено помiщицьке володiння землею. За селянами

залишилися усi феодальнi повинностi. Вводилося право вiльного переходу селян.

Однак гноблення селян, загальна економiчна вiдсталiсть Буковини призводили до

багатьох повстань, найбiльшим з яких було повстання пiд проводом Луки Кобилицi у

40-х роках XIX ст.

Мiщани. Правове становище мешканцiв мiст Схiдної Галичини наприкiнцi XVIII -

початку XIX ст. мало в чому вiдрiзнялося вiд попереднього перiоду. У той же час

усе чiткiше почали виявлятися ознаки капiталiстичного розвитку. У 1841 р. в

Схiднiй Галичинi налiчувалося 25208 ремiсникiв i 183 мануфактури. Останнi були,

як правило, помiщицькими пiдприємствами, де використовувалася праця крiпакiв.

Мануфактури у своїй бiльшостi займалися харчовим, деревообробним i паперовим

виробництвом.

У XIX ст. в закарпатських мiстах господарське життя дещо пожвавилося. У 1804 р.

в Ужгородi iснувало 10 цехiв, якi об'єднували 377 майстрiв i пiдмайстрiв.

Одночасно зростала кiлькiсть пiдприємств мануфактурного типу.

Феодали. У 1775 р. австрiйський уряд подiлив усiх феодалiв Галичини на магнатiв

i лицарiв. Шляхту було звiльнено вiд обов'язку служби у рушеннi, замiсть цього

встановлювалася грошова контрибуцiя Патентом 1775 р. шляхтi вказувалося

ставитися до "холопiв" по-людськи i не вимагати бiльшого, встановленого в

iнвентарях, що врештi-решт залишилося добрим намiром. У 1783 р. уряд офiцiйно

вiдновив право помiщикiв на фiзичне покарання селян.

Урбарiальний закон 1766 р. змiцнив у Закарпаттi економiчне i полiтичне панування

нiмецьких i угорських феодалiв, що було пiдтверджено патентом 1785 р.

У Пiвнiчнiй Буковинi перевагу фiльварочно-панської системи було закрiплено в

"Певних пунктах", затверджених Марiєю Терезi-єю 11 листопада 1769 р.

Встановлювалося повне i виключне право феодалiв як на землю, так i на селян,

юридичне було оформлено крiпацьку залежнiсть селян.

Державний лад. Пiсля захоплення захiдноукраїнських земель Австрiєю територiя

Схiдної Галичини увiйшла до складу так званого "Королiвства Галичини i

Володомерiї з великим князiвством Кракiвським i князiвствами Освенцiмським i

Заторським". 1774 р. для 9**-* 275

ведення галицьких справ у Вiднi було створено Галицьку надвiрну канцелярiю на

чолi з канцлером, який виконував функцiї голови уряду.

У 1775 р. було утворено Галицький провiнцiйний становий сейм (постулатовий

сейм). В ньому засiдали представники трьох станiв: магнатiв i лицарiв,

духовенства, а також представники королiвських мiст. Компетенцiя сейму була

досить обмеженою та й скликався вiн час вiд часу. Головне призначення сейму

полягало у поданнi прохань (постулатiв) iмператору. Виконавчим органом сейму був

постiйний комiтет з семи депутатiв, обраних на шiсть рокiв. Главою адмiнiстрацiї

королiвства був губернатор, який призначався iмператором виключно з австрiйцiв.

Спочатку Галичину було подiлено на 6 округiв (циркулiв) i 59 дистриктiв. У 1777

р. пiсля нового розмежування було створено 18 округiв. У 1786 р. на правах 19-го

округу до складу "королiвства" було включено Пiвнiчну Буковину. Адмiнiстративним

центром "королiвства" був Львiв. У 1846 р. було проведено новий

адмiнiстративно-територiальний подiл, внаслiдок чого уся територiя Галичини

подiлялася на 74 повiти (вони подекуди називалися староствами).

Основними одиницями мiсцевого управлiння залишалися повiти, очолюванi старостами

i начальниками повiтiв. Найнижчими органами влади були сiльськi та мiськi гмiни.

Особливе управлiння iснувало на так званих фiльварочних територiях, де помiщики

здiйснювали адмiнiстративну владу над домашньою прислугою i челяддю маєткiв.

У зв'язку з вiйськовими i полiтичними подiями австрiйськi властi встановлювали в

окремих районах захiдноукраїнських земель тимчасове правлiння з надзвичайними

повноваженнями. Так, територiя Пiвнiчної Буковини з 1774 по 1785 рр. управлялася

вiйськовою владою. Вiйськовий стан вводився на окремих територiях i у першiй

третинi XIX ст.

На територiї Галичини австрiйська бюрократична система створила розгалужений

адмiнiстративно-бюрократичний апарат, що нараховував до 40 тис. чиновникiв. Вони

заповнили багаточисе-льнi нiмецькомовнi канцелярiї i здiйснювали владу над

населенням Галицiї, що нараховувало у 1846 р. 2438 тис. чол.

Основними адмiнiстративно-територiальними одиницями Закарпаття були жупа i

комiтат*. Iснувало чотири жупи: Бережанська,

* Крiм адмiнiстративно-територiального подiлу, на Закарпаттi iснував й

територiально-економiчний подiл - домiнiї. Вони об'єднували землi з мiстами I

селами, що належали феодалу, церквi чи державi. До складу домiнiй входила

система "клiчiв", що складалися з кiлькох фiльваркiв. Вiдомими були такi

домiнiї, як Ужгородська, Великобичкiвська-Мармарошська (державнi),

Мукачевсько-Чина-дiєвська домiнiя графа Шенборна та iн.

276

Мармарошська, Ужгородська i Ужанська, на чолi яких стояли чиновники - жупани, що

призначалися королем з вищої аристократiї. У 40-х роках XIX ст. канцелярiї, що

здiйснювали полiтичне керiвництво, очолювалися наджупанами, а виконавчi функцiї

перейшли до пiджупанiв, якi пiдлягали наджупану, а також мiнiстерству внутрiшнiх

справ. Жупи подiлялися на комiтати. До складу комiтатського управлiння входили

ЗО-40 чоловiк (окружнi начальники, секретарi, касири, землемiри, збирачi

податкiв та iн.), очолювали управлiння жупани комiтатiв (журат). Найнижчою

посадовою особою був староста села, що призначався феодалом. Пiсля урбарi-альної

реформи (1764-1772 рр.) старости обиралися на один рiк.

Мiсцевими органами самоврядування з дуже обмеженими повноваженнями були так

званi представництва, але на кiнець XVIII ст. вони практично перестали iснувати.

Замiсть них були створенi комiтатськi збори як дорадчий орган при жупанi, що

складалися переважно iз заможних верств населення.

Мiське управлiння. Пiсля 1772 р. австрiйський уряд обмежив права багатьох мiст

Захiдної України. Бiльшiсть невеликих мiст були переведенi у ранг села, а їх

мешканцi стали крiпаками. У Львовi магдебурзьке право було лiквiдовано у 1786 р.

На територiї багатьох мiст Захiдної України створювалися юри-дики - дiльницi,

виключенi з пiдпорядкування мiськiй владi i мiському судочинству. Вони

пiдпорядковувалися окремим вiдомствам.

Зазначенi факти свiдчать про кризу феодального мiського управлiння, що спонукало

до пошукiв нових форм органiзацiї влади i управлiння в мiстах.

Суд. Стара судова система зберiгається у Схiднiй Галичинi й пiсля анексiї ЇЇ

Австрiєю i лише частково модернiзується. У 1773 р. у Львовi засновано верховний

суд як апеляцiйний для усiх нижчих судiв Галичини. Згодом замiсть нього було

створено королiвський трибунал, що мав назву iмперсько-королiвського. Йому

надавалося право помилування засуджених до страти селян, за винятком тих, хто

вчинив особливо тяжкi порушення закону. В останньому випадку таке право належало

тiльки iмператору. Найвищою iнстанцiєю судового нагляду у 1780 р. був

галицiйський сенат у складi верховної судової палати, що перебувала у Вiднi.

Одночасно iз заснуванням королiвського трибуналу при губернаторствi було

створено суд в фiнансових справах, а у 1775 р. - так звану апеляцiйну раду.

До середини XIX ст. зберiгалися доменiальнi суди. Рiшення доменiального суду,

зокрема в Закарпаттi, могло бути оскаржено у комiтатському судi.

За часiв просвiтницьких реформ Йосифа II було встановлено правило, згiдно з яким

помiщик-суддя мав складати спецiальнi

277

iспити на право здiйснення судової влади. Якщо ж вiн не склав їх, то мав на свої

грошi утримувати суддю, так званого юстицiарiя чи мандатора.

Iнститут адвокатури було утворено в захiдноукраїнських землях у 1781 р. Однак аж

до середини XIX ст. адвокатiв було мало, i вони складали привiлейовану групу

населення. Для управлiння справами адвокатури у Львовi, Станiславi i Чернiвцях

були створенi палати (колегiї) адвокатiв. Наприкiнцi XVIII ст. сiльськi громади

одержали право обирати своїх захисникiв на судi - так званих пленопотентiв.

Право. У 1772-1786 рр. тривав процес замiни польського законодавства на

австрiйське. Правовi положення, обов'язковi на територiї Галичини, мiстилися у

спецiальних збiрниках, що включали "накази i закони для всiх"", "вироки",

"мандати" та iншi правовi акти. Вони друкувалися на польськiй i нiмецькiй мовах.

На цих же двох мовах друкувався "Провiнцiяльний звiд законiв" (Львiв, 1827-1861

рр.), пiзнiше названий "Загальний вiсник мiсцевих законiв".

Захiдноукраїнськi землi стали мiсцем апробацiї нового законодавства Австрiйської

iмперiї Так, у 1797 р. було затверджено i набрав чинностi спочатку в Захiднiй, а

згодом i в Схiднiй Галичинi новий цивiльний кодекс, що змiнив польське цивiльне

законодавство, заклавши у нього основи цивiльного законодавства Австрiї. 1 сiчня

1812 р. на усiй територiї Австрiйської iмперiї було введено у дiю новий

цивiльний кодекс, що являв модернiзований варiант попереднього кодексу*.

У Пiвнiчнiй Буковинi цивiльний кодекс було введено з 1 лютого 1816 р.

Австрiйським цивiльним законодавством були закрiпленi найважливiшi правовi

iнститути феодальної власностi. Помiщики про-ловжували бути власниками землi.

Податками цi землi стали обкладатися лише наприкiнцi XVIII ст. Вони були значно

нижчими, нiж податки з рустикальних земель, що належали селянам.

Наприкiнцi XVIII ст. i до середини XIX ст. вiдбувається парцеляцiя - подробленим

селянських земельних надiлiв, якi передавалися у спадщину.

У сiмейному правi Австрiї зберiгався церковний шлюб. З норм мiсцевого звичаєвого

права в захiдноукраїнських землях дiяла норма, вiдповiдно до якої за кожним з

подружжя, що пережило iншого,

* Див - Ч е р н й л о в с к й й 3. М. Главньїе кодифчкацяи буржуазного

гражданекого права XIX в. // Очерки кодификации й новеллизации буржуазного

грижданского права. М., 1Я83. - С. 16-20.

278

зберiгалося право користування усiм майном. Такий порядок був поширений i у

селянському середовищi. Деякi майновi спори, особливо спадковi, розглядалися на

пiдставi права Речi Посполитої, якщо воно застосовувалося до її подiлу i не були

врегульованi пiзнiшими законами.

Окремi положення цивiльного кодексу було змiнено наприкiнцi першої половини XIX

ст. надзвичайними урядовими актами - так званими новелами. Вони стосувалися

окремого розширення прав жiнок i позашлюбних дiтей, подальшого розвитку права

зобов'язань.

У 1786 р. було затверджено загальну iнструкцiю для судiв усiх iнстанцiй, яка

регулювала порядок розгляду справ. Вона складалася з двох частин: перша

стосувалася дiловодства, друга - регулювала порядок судочинства. У 1807 р. у

Схiднiй Галичинi набрав чинностi новий цивiльно-процесуальний кодекс, який було

апробовано в окремих судах захiдноукраїнських земель.

У 1768 р. в Австрiї було затверджено новий кримiнально-процесуальний кодекс, що

одержав назву "Тер"езiна", дiю якого було поширено i на анексовану територiю

захiдноукраїнських земель. Кодекс складався з двох частин: перша стосувалася

процесуального, а друга - матерiального права. Система покарань у кодексi була

дуже жорстокою, процес мав iнквiзицiйний характер з широким застосуванням

катувань. Так, в Калушi у 1775 р. суд засудив до спалення кiлькох жiнок похилого

вiку, злочином яких було "заго-ворення" оточуючих мiсто ланiв.

У 1787 р. був прийнятий новий, австрiйський кримiнальний кодекс, який мiстив

окремi положення, характернi для буржуазного кримiнального права. У 1788 р. як

доповнення до нього було введено новий статут кримiнального судочинства.

Наприкiнцi XVIII ст. кримiнальний кодекс набрав чинностi у Галичинi, а незабаром

- на усiй територiї Австрiйської iмперiї.

Кримiнальний кодекс 1787 р. сприйняв певнi прогресивнi положення, зокрема

обмеження покарання смертю. Проте покарання залишалися жорстокими. В останньому

десятирiччi XVIII ст. репресiї дещо пом'якшилися, однак, незабаром були прийнятi

новi норми, спрямованi проти революцiйного руху.

У 1796 р. було введено у дiю захiдногалицький кримiнальний кодекс, який пiсля

апробацiї був покладений в основу загальноав-стрiйського кодексу 1803 р., який

позначався порiвняно високою правовою технiкою. Проте кодекс не був позбавлений

ряду феодальних пережиткiв.

279

* * *

Перша половина XIX ст. для iсторiї держави та права України була перiодом

вiдсутностi української нацiональної державностi i включення земель України як

адмiнiстративних одиниць з напiвколонiальною адмiнiстрацiєю до складу Росiйської

та Австрiйської iмперiй. Важливою особливiстю цього перiоду було збереження

української нацiональної правової системи у виглядi визнаних як Росiєю, так i,

певною мiрою, Австрiєю українських збiрникiв нормативних актiв та вимушена їх

згода на застосування звичаєвого права в українських землях.

Наприкiнцi першої половини XIX ст. у Європi назрiла нова соцiально-економiчна та

полiтична криза, почався новий етап нацiонально-визвольного руху. Українська

нацiя разом з народами Європи перебувала в очiкуваннi революцiйного вибуху,

буржуазних реформ.

Український народ не змирився iз втратою нацiональної держави. Вiн не втрачав

надiї на її вiдновлення. Цi сподiвання, оптимiстичнi настрої дослiдники

називають живим духом Полуботка*. На формування цих прагнень впливали Iдеї

Французької революцiї, нацiональнi визвольнi рухи у Захiднiй Європi та

Росiї.Передова частина українського суспiльства, його, iнтелiгенцiя зверталися

до героїчної iсторiї свого народу, наполегливо шукали шляхи вiдновлення

української державностi. Великий вклад у цю благородну справу внесли українськi

таємнi революцiйнi гуртки i товариства.

"Руська Правда" - програма Пiвденного товариства декабристiв визнавала за

Україною право увiйти в складi рiвноправних областей до майбутньої Росiйської

республiки. Товариство об'єднаних слов'ян, яке приєдналося до Пiвденного

товариства, бачили Україну як суверенну республiку в складi федерацiї

слов'янських держав.

Цi iдеї були продовженi Кирило-Мефодiївським братством, створеним у 1846 р. з

видатних представникiв українського народу, - М.Гулака, М.Костомарова, П.Кулiша,

Т.Шевченка та iн. Програма братства передбачала нацiональне визволення України i

входження її до федерацiї слов'янських народiв. "I Україна буде непiдлеглою Рiчi

Посполитiй в Союзi Слов'янськiм..."

Слiд пiдкреслити, що програма Кирило-Мефодiївського братства поєднувала боротьбу

за визволення України та вiдновлення її самостiйностi з боротьбою за соцiальну

рiвноправнiсть, свободу слова, вiрувань, друку. При цьому братчики надавали

Українi провiдну месiянську - роль в органiзацiї федерацiї слов'янських народiв.

Див : X о л м с ь к й й I. Iсторiя України. Мюнхен, 1979. - С. 816.