СТАТУТ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА СВЯТОСЛАВИЧА

Во имя отця и сьша святаго духа.

1. Се яз, князь Великий Василии, нарицаемьіи Владимер, сьш Святославль, внук Игорев и блаження Олгьі, восприях святое крещенье от грьеческиих цареи Костянтина и Василья и Фотия патриарха и взях перваго митрополита Михайла на Киев и на всю Русь, иже крести всю землю Рускую.

2. И по томь, летом минувшим, создах церковь святую Богородицю и дах десятину к ней во всеи земли Рускаго княженья и от всякого суда десятий грошь, а из торгу десятую неделю и из домов на всякое лето десятое всякого стада и всякого живота чюдьнои матери божий и чюдному спасу.

3. И по томь вздрех в греческии манаканун и обретох в немь се, еже не подобаеть сих судов судити и тяжеб князю и бояромь его ни судьям его. И згадав аз со своєю княгинею Анною и со своими детми и дах святеи Богородицьі и митрополиту и всемь епископомь.

* Массагети — один із народів, який жив у Середній Азії й згадувався Геродотом.

187

5. А те не вступаютея ни дети мои, ни внуци мои, ни род мои в люди церковнмя и (во) все суди; по весм градомь дал есм и по погостомь і по свободам, где христьяне суть.

6. А кто уступить на моє данье, суд мне с тсмь пред богомь а митрополиту проклинати его збором.

7. Дал есмь: распустьі', смилное2, заставанье3, умн- канье4, пошибанье, промежки мужем и женою о животех их, или в племсни или в сватовстве поймуться, ведовьство, уреканье6, узльї7, зельс, еретичьство, зубояденье8, ижс отца и матерь бьют, или смн или дчи бьются, или братья бьются, и иже тяжються о заднйци9.

8. А се митрополичи люди церковньїс: игумен, игуменья, поп, попадья, поповичь, чернець, черница, диякон, дьяко- нова, проскурница, пономарь, вдовица, калика, стороник, задушьнни человек, прикладник, хромець, слепець, дьяк и вси прицетници церковний.

9. Ащс их кто внидеть в вину, судити тех митрополиту и єпископомь опроче мирян.

(Памятники русекого права. Памятники права Киевского государстна X—XII вв. М., 1952. Вьш. 1. С. 237—238).

штатів. Зовнішнім видом цієї громади була рада, військова рада, народне віче. На цій раді могли бути присутніми всі без винятку січові козаки, починаючи від січової старшини й кінчаючи простою "сіромою", або простолюдом, черню. Тут панувала цілковита рівність усіх членів громади: кожен користувався однаковим правом голосу, кожен міг заперечи­ти пропозицію іншого, висунувши натомість свої плани й міркування, але що вже було ухвалено радою, було необхідним і обов'язковим для всіх. Запорізька громада доходила до повного ідеалу, невідомого ні в давні, ні в середні, ні в нові віки; принцип рівності панував тут у всьому: під час загальних зборів, при виборах військової старшини, січовому й паланковому управлінні, у всіх запорізьких школах, у спільній трапезі, при поділі майна й у приватному житті в куренях. Ні знатність роду, ні станове походження, ні перевага віку не мали в Січі жодного значення: лише особисті якості, тобто відвага, досвід, розум, кмітливість бралися до уваги.

(Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків: у 3 т. Львів, 1990. Т. і. С. 120).