Київська дерЖава за часів Святополка II (4093—1113), Володимира II Мономаха(1113— 1125), і Мстислава I (1125—1132).
Політична система в київській державі за ча- сів трьох Ярославичів полягалана тому, що три Я~
рославичі, які володіли найбільшими територіям#; мали перевагў' над иншими князями.
По Смерзд третього Ярославича. Всеволода і ситуація зміни- лася остільки, що замість трьох тепер тіпьки двох мало перевагу.'а саме кйївський князь Святояолш H і переясЛавськийкнязьВолодимирМономах.По- біч них увіходить ще в рахубу Галичина, де сталй , княжити лінія Ростиславичів. Цей дуалізм пере* шкаджав розумібться,.тому, щоби руські землімо- гли зєднатися в руці одного володаря, але цсеж такивінвпливав на те, що держава Руриковияііі не розпалася вже тоді на осібні части, які сГалибн жити зовсім самостійно,, під політичним оглядом. Найкорисніще представляласятериторія, щб нею володів Святополк II, бо вона представляла однв- цільну територію. Побіч Київщини, себто давньої- Полянськоїідеревлянської землі, дісталися під панування Святополка II. Волинь і турово-пинська земля. Київ був таким ,чином звязайий із західними y^ країнеькими землями, а по части з Білою Русюь Ще корисніщё представлялася справа по смерте Свядополка II, коли на київськім столі'засів Воло> димирІІМономах. — Тоді всіукраїнські землізви- шком Галичини і Чернигова опинилися .в pykax Мономаха, акрімтого належала до нього щечасть білоруських земеЛь (Смоленск) та землі ^івнічног руські (Поволже і Новгород). Взагалі часи Воло- димира ІІ та його сина, київського князя Мстисла* ва I (І126—1132)‘були пбслідніми, коли можна ч5уло ще думати, що руська держава зістанеться великою державою з осередком, у Київі.Дуже важним питанням було те, як роЗвя* жеться справа спадковости ^нязів у руських зем** лях, бо від цього едність або поділ Руської держави залежала.й у певиій мірі. Ця справа була 3» часів ЯрославиЧів невиясненою, і тому мІж Pypfe-
«овичами йщли спори й війни за посідання руських земель.
Справу рішала сйЛа і тому не булр рівномірности в поділі земель між Руриковичами. Одні князі мдлибільше земель, инші тільки одну, а оулий такі, які не мали зовсім ніякої землі. Це були такзвані тоді „ізгої". Ціллю ізгоїв було не- довустити до усталення стану посідання Рурикови- чів з їх кривдою і тому вони часто піднімали бо-Йотьби, закликуючи собі на поміч навіть Половців.
евну зміну вгіровадив зїзд князів у Любечі 'i097 року. Там було постановлено, що в усіх князівствах, навітЁ у київськім, мае бутй придержувана засада спадковости при обсаді князівських столів.
Засада спадковости мала на цілі положити кі- яеиь родинним сваркам між Руриковичами, але цього вона не осягнула, бо ці сваркь й війни не спинилися, а вім смерти Мстислава I 1132 p. набрали ще більше інтензивности. Замість цього засада спадковости причинИлася до сепарації деяких зе- мель.З часом^у поодиноких землях потворилися Ц ліній Руричовичір осібні -княжі, родини, ЯКІ ЧИМ далі’угим більше сепарували себе і'від иншиХ4 династій та тісно зросталися із своїми землями Це було видко найсамперед у Галичині. Там панувала від 1085 року Руриковичівськг. лінія Ростиславичів, яка засідала в трьоХ галицьких князівствах: Перемишлі, ТеребоВлі і Звенигороді. Добре загоспо- дарована, бо не наражена на напади степовиків, галирька земля представляла одно з найміцніщих князівств усистемі руськихземель-князівств. Але власне тому вона була гіПражеНа на війни з волинськими князями, які хотіли 'забрати Галичину- для себе. Небезпека-з цього боку збільшилася тоді, як Волинь дісталася в руки київського князя Свято- полка II. Його політика, що мала на ціли „збирання руських земель“, не минула й Галичини. Святополк
II. звязався з Уграми против Ростиславичів. Але Ростиславичі, на чрлі яких стояв перемиський князь Володар, теж подбали про союзника. Вони прикликали на поміч Половців. Коли угорськевійсько увійшло до Галичини, Володар разом із Половцями розбив цілком Угрів 1099рокупід Перемишлем.
Ця битва мала дуже велике значіння для дальшої історії Галичини. Вона не тількизмусила Угрів; покинути всякі претенсії до Галичини, але разом з тим знівечила ,пляни київського CBBTqmxnKa H що до прилучення Галичинидокомлексу центрально-українських земель, які гуртувалися біля Київа. Від того часу Галичина зісталася під політичним оглядом самостійною землею, а це було початком політичного розламу українських земель на західну й східну Україну, яка виступила виразно в слідуючій Історичній добі, щоіВачаласяпо смерти київського князя Мстислава, I 1132 року.
Далеко менше політичної самостійности виказала Північна Русь. Крім Новгорода'ніодна зтам- тих земель не могла здобути більшого значіння. Це показалося за князя Володимира H Мономаха; який змусив князя Вятичів з місцевої родини до плачення дайини. Полишення осібного князя Вяти- чам було не так наслідком сильного становищавя- тицьких князів.як радшеслабогозацікавлення землею Вятичів з".боку київських днязів.
Добувід 1093 року до1і32 можна вважатиза пе- реходовийперіод від давніщих часів до новіщи;.. Тоді зачали показуватися нові характеристичні прояци, які виразно виступили щойно в слідуючій історич- ній добі. Таким проявом було впровадження спад- ковости в руських князівствах. Але булище й ин- ші прояви, що звязалися опісля з пізнішими подіями: Таким проявом, вістуном нових подій був погром княжих урядовців і Жидів у Київі зараз по-
смерти Святополка II 1113 року. Це були заворушення а соціяльним підкладом. Причиною ЇХ мали бути надужиття княжих урядовців і економічніма- хінації Жидів. Участь у погромах взяла низша суспільна кляса. Цей рух мусів бути досиїьнебез- печним і готов був' звернутися проти всіх багатих кляс. Це дуже добре бачила київська багата аристократія і- тому.вона прикликала на княжий стіЛ переяславського князя- Володимйра II, соодіваючи- ся знайти в ньолцг сильну руку на пролетарські розрухи. He перещкоджувало цьому те, що по Свя- тополку H зістали сини, які, відповідйо до ухвал у Любечі з 1097 року, мали право до київської землі.
Володимир Мономах став київським князем від 1113 цо 1125 року.Імя Володимира її Мономаха зв'язане з дальшою частиною „Руської Правди", яка редаґувалася ,3a його часів і в йку входили також зоксім нові закони. I так увійшов тут між иншим закой, який означував висоту побираних відсотків від позиченого капіталу. Видко, що реролюція з 1113 року, хоча й придушена певно Київською аристократією та князем Володимиром ІІ Мономахом, всеж т«кй не проминула без сліду.
Війна з Половцими, Західна політика Рурико- вичів.ПерерВання політичних зносин із Bi- зантіеде.
Побіч справи будоаи київської держави, а саме питання, чи київська' держава зможе знову зGr Динитися, чи розпадеться на частини, які стануть осібними державами, стояло ще питанйя: як роз- вяжеться боротьба київської держави з Половця-
5*
Цё питання. набрало гострого характеру особливо від поражки трьох Ярославичів у битв; над Альтою в 1068 p.
.3 Половцями йшла. боротьба оез ne^ рер.ви,. бо вони^ дуже часто нападалк на руські землі,їх напади стали особливогрізними в 1092- 1093 pp. Дійшло до того.'що Половці заганялися вже аж внайблизші окодиці Київа ідужеїх пусто- щили.Нічого не помогло, що київськийкнязьСвя- лгополк Il i чернигівеькиі. Володимйр II Мономах і'.виступилй з більшою силою проти Половців, бо цаД Стугною дізнали вони від Подрвців поражки. Не було иншої ради, як окуплюцатися Половцям, а Святополк II оженився навіть з донькою долб- вёцькогб хана, щоби тількимати з |іхбоку спокій. Але й це непомогло,бо зараз на другий рік~По- ловці знов напали на Переяслав і навіть на Київ, де спалено було тоді Печерський монастир, 1095 рОКу. Ц'ЛЄ ПороССЯ ОПуСТОШІЛО ТОДІ ЦиЖОВИТО.
Внутрішні справи між самими Руриковичами були причиной), що ані СвятополкІІ, ані Володимир Мономах.якібули забдяки положеннюсвоїх земель найбільшезацікавленівпбловецькійсправі, не могли підняти рішучої акції що до Половців. I тому щойно B,1103 році? дід проводом Володимира II Мономаха прийшло До офензиви проти Половців. Офензива скінчилася щасливо, а.найважніщим її здобутком було те, що відірвано ві'д Половців давніхПеченігів і Торків.
Це незакінчило/розуміт еться, війни ів 1105—1110 pp'. Половці далі найадали ла руські землі. B 1107 році їх побито знову^але чогось рішаючого в цьому не було. Щойно.р.1.111. році-піднято великуофензиву,на Половців. Над Сольницею, гіритокоюДонця з правого боку. прий- шло до велдкої битви, яка , скінчилася цілковитим погЬомом половецьких силпЦя офензива з Illi p.рішила на довший час відношення Половців до київської держави. Половці притихли, перестали непокоїти руські землі і пересунулисязаДін, алетсо- ли спробували знову нападати, то київський князь Мстислав I побив їх десь коло 1130 року.
Таким чином кількадесятьлітня боротьба київської держави з Половецькою Ордою скінчилася перемогою культурніщої держави.Четвертатурець^ ка Орда, хоч не була так основно розбита київською державою, як три попередні: хазарська, печенізька і торська.товсетаки рішаючоїролівдаль- шому розвитку політичних обставин на сході Ев- ропі вже не могла мати. Київська держава показала більше сили, ніж примітивна Половецька Орда. Вона навіть стала втягати в свою територію давніх своїх противників, беручи їх на свою службу. Так зроблено з Печенігами і Торками, які піддалися Руси й яких поселено на пограничних зі степом землях бажаючи мати з них елемент, здатний до оборони.
Коли на сході київської державирішалисята- кі зельми важні події, то на західних її границях були часті боротьби між Руриковичами, а особливо галицькими Ростиславичами і польськими Пя- стовцчами. Одначе всі ці боротьби не мали більшого політичного значіння, а були звичайними по- граничними війнами. Незважаючи нате, що в цих боротьбах брали участь тільки західно-українські князі, тимчасом, як Польща була ще тоді зедине- ною державою, переваги не було видко на ніякім боці. Політична границя йшла менше-більше разом з етноґрафічною, пооходячи на заході від Сяну, недалеко від Висли. Тільки на полудневім заході, за Карпатами,держава Руриковичів поступилася на ко- ристьугорської держави. ЗакарпатськаУкраїнаді- сталася під панування Угорщини.
Коли ue сталосяне знати, але десь у часі перед битвою під Перемишлем 1099 року, а може саме коло того часу. За яасів Мстислава I були також війни з Литвою і Ятвягами, викликані їх нападами на руські землі.
Політичні взаємини з Візантією перервалися з того часу, як Половці заволоділи чорномо^ьки- ми степами. Занята своїми справами київська держава не могла зачіпати сусідів. A в тім давнього політичного розмаху київської держави з часів Я- рослава Мудрого тай з давніщих тепер вже не було. Безпереривна боротьба Руси зі степовиками показала свої некорисні сліди в життю київської держави,незважаючи нате, що боротьба зі степовиками йшла поки що для Руси удачно. A візантійська держава, яка в першій половині XI століття дійшла до могутности, як за своїх добрих часів з VI століття, не брала в рахубу Руси, бо її політика була звернена в инший бік, а не на північні побережжа Чорногр моря. Заняття подунай- ських городів ВолодимиромМономахоммогло створити близші політичні взаємини, але цей здобуток* був утрачений- Виразним доказом зміни ситуації в русько-візантійських відносинах було те, що у візантійськім війську чим раз менше бувало руської дружини, і так само мало було вже там Варягів. Коло половини XI ст.у візантійському війську не було вже ні тих, ні других.