СЛОВО ПРО КНИЖКУ TA Il АВТОРА

Тематика цієї книжки і особа її автора заслуговують особливого відзначення.

У книжці розглядається історія давнього українського судівництва — від княжої доби до Гетьманщини — ширше, ніж досі було зроблено.

Ця книжка винятково вартісна для всіх тих, що цікавляться правовою й інституційною спадщиною багатовікової історії України, бо робота, проведена в галузі історії давнього українського права і судівництва на Україні і в український діяспорі, — зовсім недостатня. Досить багато зроблено в Радянській Україні в 20-их роках, дуже мало в останніх трьох десятиріччях, коли питання судоустрою, права і судочинства України, головно Лівобережної, розглядалися не тільки фраґментарно, але й дуже тенденційно внаслідок данницької залежности дослідників від політичної командноадміністративної системи того часу. Історія держави і права як навчальний предмет появилася в Радяньскому Союзі щойно в 1940-их роках, однак в ній було небагато матеріялів про Україну. При тому надавалося особливого значення не давній історії, але радянському періодові, а найбільш характерною рисою викладу було самовихваляння. Лекції з історії українського права відбувалися у Українському Тайному Університеті у Львові (1920-25) та в Українському Вільному Університеті (УВУ) в Празі від 1921 року, а в Мюнхені від 1945/46 року.^[2] Його викладачі працювали в тяжких еміґраційних умовах і не могли користуватися ориґінальними пам’ятками давнього українського права, більшість яких зберігалися в бібліотеках чи архівах, навіть не в Україні, а в Росії.

Серед викладачів історії українського права наприкінці "Празької доби” існування Українського Вільного Університету був д-р Ярослав Падох, як "приватний доцент”, а в "Мюнхенській добі” — вже професор. Автор цих рядків зобов’язаний підтвердити, як секретар факультету права і суспільно-економічних наук УВУ в перших роках його "Мюнхенського” періоду, що професор Падох спричинився більше ніж будь хто інший у тому часі до проведення реґулярних та інтенсивних викладів та семінарів на факультеті не лише історії українського права, але й всіх звичних правничих дисциплін.

Ярослав Падох — гідний наступник заслужених дослідників у галузі історії давнього українського права, які діяли на Україні або в українській діяспорі. Треба відмітити, що він зумів у своїй діяльності сполучити найкращі прикмети правникатеоретика і правника-практика, а також організатора української науки поза межами України. Його кваліфікації — кабінетного вченого, але також і практикуючого адвоката (на Україні і в США) — як автора про "право в дії” (або правосуддя) — неперевершені.

Історія права і судівництва — рівночасно галузь правознавства і науки історії, хоч її звичайно вивчають лише майбутні юристи. 3 уваги на свій спеціяльний характер, а особливо правничу термінологію, вона нелегка до вивчення, проте дуже потрібна, бо головна тема цієї дисципліни — вічне вселюдське прагнення до справедливости. Прагнення або шукання справедливости — наявне в усій історії і в усьому світі. Воно проявляєтья у трьох головних категоріях людського спілкування (зн. співробітництва і конфліктів): людини до людини — iustitia commutativa: людей до організованого суспільства — iustitia generalis або legalis; і відношення цього суспільства (держави) до людей — iustitia distributiva або socialis. Шукання справедливости відбувається звичайно в межах права, як системи санкціонованих або встановлених державою загальнообов’язкових правил людської поведінки. Судові установи — це вісь, навколо якої "обертається” вся система правосуддя. Тому книжка про історію давнього українського судівництва — дуже актуальна. До неї можна застосувати погляд одного видатного англійського вченого і автора книжки на подібну тему. B книжках такого роду мало романтичного пригодництва або мальовничого опису історичних випадків, які часто захоплюють читача загальних історичних творів. Зате спеціялізовані твори представляють "систематично розвинену серію причин і наслідків”, і через те уможливлюють читачеві "особисте і повне усвідомлення минулого і правильну оцінку теперішнього часу”.^[3]

Автор цих рядків може ствердити на основі свого довголітнього викладацького досвіду в Канаді в галузі порівняльної історії політичних (державних) установ, що твір Професора Падоха можна корисно порівняти з кращими працями західньоевропейських та північноамериканських авторів.

Цей твір також переконливо показує, що правово- інституційна спадщина української історії — цікава і не гріша від спадщини інших країн: Польщі або Росії, Німеччини, Франції або Англії. Він повинен стати спонукою до нових досліджень і публікацій подібного роду на Україні.

Треба привітати думку директора Інституту держави і права Академії Наук УРСР, що ’’об’єктивність має стати наріжним каменем історико-правознавчих досліджень”. Цілком правильно, ”це означає, що на основі нових документальних матеріялів, архівних та інших джерел допущені у минулому істотні прогалини (”білі плями”) в історії держави і права України мають бути заповнені на належному рівні”.^[4] Треба, однак, не лише заповнювати прогалини, але й коректувати всі ті твердження в цій галузі науки, як в усьому правознавстві, які в минулому були нав'язані дослідниками авторитарно-бюрократичною системою.

Богдан Цюцюра, ректор Українського Вільного Університету

Мюнхен, дня 26 червня 1990 p.

<< | >>

↑

Источник: ЯРОСЛАВ ПАДОХ. СУДИ Й СУДОВИЙ ПРОЦЕС СТАРОЇ УКРАЇНИ. НАРИС ІСТОРІЇ. НЬЮ-ЙОРК — ПАРИЖ — СИДНЕЙ — ТОРОНТО — ЛЬВІВ. 1990. 1990

Еще по теме СЛОВО ПРО КНИЖКУ TA Il АВТОРА: