Розділ 2 - Провини спільні духовним і мирянам

I) Провини проти віри й релігії

Провин проти віри й релігії може бути багато, тому вичисляти їх усіх було б невдячним завданням. B Карному Праві береться під увагу лише деякі, а саме ті, що їх частіше поповняється, або які своєю злобою могли б нанести більше шкоди душам, тим то на такі провини накладається церковні кари, щоб ними відстрашити від переступів закону, а чи успішніше поправити тих, що провиняються.

Провини, про які частіше говориться в Карному Праві, це: відступництво, єресь, схизма, спілкування з відступниками, з єретиками й схизматиками, читання і поширювання єретичних і схизматицьких книжок, святотатство, кривоприсяга або клятвопереступництво, чарівництво, ворожбитство, забобони.

а) Відступництво

Відступництвом від віри називається цілковите відвернення і полишення християнської віри, прийнятої через хрещення. Відступник, отже, це той, що переходить від християнської віри до чужої нехристи- янської (1), як напр. до юдаїзму або магомеданізму, або позістає взагалі без якогось релігійного визнавання, тобто стає безбожником. Вдавнину найчастішими проявами відступництва було: заходити до поганських божниць (2), жертвувати дари в тих божницях (3), святкувати поганські свята (4), брати учаоть у поганських бенкетах (5).

Відступництво вважалось одним із найтяжчих гріхів, особливо ж тоді, коли відступник ставав глухим на всякі перестороги, а навіть кари (6). Ще тяжчим гріхом було тоді, коли хтось, відступивши від віри, ще й інших до відступництва приводив (7).

(1) Канони An., кан. 2.

(2) Василій B., кан. 81.

(3) Канони An., кан. 71.

(4) Ляодик. co6., кан. 39.

(5) Картая. соб., кан. 60, кан. 84.

(6) Никейськ. соб. I, кан. 5; Никейськ. соб. II, кан. 2; Вас. B., кан. 44.

(7) Ангкир. co6., кан. 9.

Провина зменшувалась тоді, коли до відступництва приводили: примус, загроза втратити життя, тортури, а то й втрата свідомости або тілесна неміч (8).

б) Єресь

Єресь, це свідомий і добровільний блуд, що його вперто держиться охрещена людина проти об’явленої і Церквою опреділеної догми (10). Може бути чисто внутрішня або зовнішня, в залежності від того, чи її виявляється чи ні зовнішніми познаками. Церковному судові, однак, in foro externo підлягає тільки зовнішня єресь. Єретики матеріяльні є ті, що, хоч не заперечують якоїсь правди віри, все ж таки беруть участь з єретиками в їхніх богослуженнях (11). Формальними єретиками є ті, що заперечують якусь Церквою опреділену правду віри, і ті, котрих Церква осудила та викляла як єретиків (12). Ще тяжчою провиною буде, коли хтось поширяє публічно єретичні науки (13). Тому всі формальні єретики є зрадниками католицької віри (14). Вони стягають на себе вічне прокляття(15),їхні тайни не подаютьласки, бо її немають(Іб), священицькі чини стають святотатськими (17), складання чернечих обі- тів стає неважним (18), їхні благословення стягають проклін (19), мучеництво стає безвартісним (20), їхні діла не милі Богові (21), а єпископи тратять свою владу (22). Однак єпископів перед засудом на соборі не можна вважати єретиками (23), тому єпископів не можна навіть підозрівати в єресі (24).

(8) Никєйськ. соб. I, кан. 11; Вас. B., кан. 81 і кан. 82.

(9) Ангкир. соб., кан. 7.

(10) Василій B., кан. 1.

(11) Канони An., кан. 53.

(12) Конст. соб. I, кан. 6; Ґанґр. соб., кан. 5.

(13) A-B соб., кан. 15; Х.5.40.26; VI.5.2.1.

(14) Атанасій 0., кан. 4.

(15) Василій B., кан. 1.

(16) Киприян, каи. 1; Вас. B., кан. 1.

(17) Киприян, кан. 1.

(18) Василій B., кан. 20.

(19) Ляодик. соб., кан. 32.

(20) Ляодик. соб., кан. 34.

(21) Киприян, кан. 1.

(22) A-B co6., кан. 15.

(23) Канони An., кан. 8; A-B co6., кан. 13; Конст. соб. IV, кан. 10.

(24) Канони An., кан. 8.

в) Схизма

Схизма, це злобне зірвання церковної єдности і виступлення з церковної спільноти через непідкоренність Папі або через брак спілкування з членами Церкви (25).

Схизма може бути вільною від єресі, або злучена з єрессю (29). Якщо схизма злучена з єрессю або й з апостазією від віри, тоді називається відступництвом; коли ж буде лише злучена з єрессю, тоді називається відступництвом від католицької віри. B схизму злучену з єрессю попадається звичайно тоді, коли переходиться до якогось товариства єретиків або схизматиків. Але може хтось бути єретиком без переходу до спільноти чужої католицькій вірі (30).

Кари на відступників, єретиків і схизматиків

Вдавнину на відступників, єретиків і схизматиків накладали тяжчі кари, на тих же, що наверталися, накладали строгі публичні покути, хоч не всюди ті покути були однакові. Отак духовні, якщо наверталися, ставали назавжди суспендовані в своїх священицьких чИнностях, але вони могли причащатися як миряни (31). Подекуди як духовні, так миряни, мусіли покутувати ціле життя, аби лишэ перед смертю могти за- причаститися (32). Деколи можна було цю покуту скоротити (33). Ha ченців накладали строгіші покути за відступництво, єресь і схизму (34).

Кари, які передбачує українське Карне Право (35) на відступників,

(25)

(26)

(27)

(25) кан. 10;

(29)

(30)

(31)

(32)

(33)

(34)

(35)

П.5.3.1.

Василій B., кан. 1.

Конст. соб. IV, кан. 6.

Канони An., кан. 31; Anmiox соб., кан. 5; Ґанір. соб., кан. 6; Картаг. соб., Халкед. соб., кан. 8.

Конст. соб. I, кан. 7.

Інструкція А.І.Ц.С., тит. V, § 31.

Ангкир. co6., кан. 1 і 2.

Василій B., кан. 73; Никейськ. соб., кан. 8; Картаг. соб., кан. 45.

Ангкир. соб., кан. 2.

Никейськ.

Інструкція А.І.Ц.С., тит. У, § 32; Х.5.8.1.

єретиків і схизматиків, такі: Більша екскомуніка виданого вироку, задержана Папі, яку однак треба проголосити церковним судовим вироком, котрим то вироком винуватий ставав відлученим таким, що його треба уникати. Крім того, якщо винуватий був клириком, тоді він стягав на себе неправильність і неспосібність приймати достоїнства, бенефіція і всякі церковні уряди; коли ж був мирянином, то по смерти не міг мати церковного похорону, не міг бути похорнений на святім місці, і за нього не можна було відправляти св. Літургії. Тії ж, що приймали рукоположення від єпископа єретика або схизматика, навіть, якби в деяких випадках рукоположення вважалось важним, так рукоположені ставали суспендовані назавжди від виконування прийнятих чинів.

г) Занехаяння робити ісповідь віри

Провиною проти віри вважається занехаяння робити ісповідь віри за приписаною формулкою.

B Східній Церкві робили визнавання віри за формулкою Никейсь- кого Символу Віри, і то катехумени перед прийняттям хрещення (36), єпископ перед своїм висвяченням (37), а навернені з єресі перед прийняттям їх до католицької Церкви (38).

B латинській Церкві був звичай часто робити ісповідь віри, особливо з часів постання різних єресей. Окремої формулки визнавання віри вимагано від часів постання протестантизму. Тридентійський Собор (39) і папа Пій IV встановили формулку такого визнання віри і визначили, хто обов’язаний її складати (40).

B українській Церкві роблено визнання віри за формулкою, яку встановлено на Никейському і Константинопільському соборах, як це роблено в усіх Східніх Церквах. Перший, хто уложив формулку визнання віри, згідно з якою були обов’язані робити всі східні, був папа Григорій XIII. Папа Урбан VIII опісля її поширив. Обидві формулки були оголошені Конґреґацією Поширення Віри перший раз у 1623 p., а в 1642 p. другий раз (41).

Перемиський синод в 1693 p., змагаючи завести однообразність в

(36) Мшь, П.Г., 86, 201; Соловій M., Божественна Літургія.

(37) L.EMMER H., In decreta Conc. Ruthenorum Zamosciensis animadversiones theologico-canonicae. Friburgi Br. 1865, p. 86.

(38) Ibidem, p. 87.

(39) Тридент соб., зас. XXV, гл. 12.

(40) Const. з 28.IV.1738 p., погрожуючи їм тяжкими карами. Опісля цілий ряд Папів подібно осудив масонів, особливо папа Лев XIII в Енцикліці«Нитапшп§епш»з20. IV.1884 p., накладаючи цензури на тих, що вписуються до масонерії (90).

риком, молився з таким, що є зложений (депонований), хай буде й він зложений»; кан. 44: « Єпископ або пресвитер або диякон, який би з єретиками хоч би лише молився, хай буде відлучений. Якщо б їм, як клирикам позволив священодійствувати, хай буде зложений ».

(86) Антіохійський собор у кан. 2: «Не вільно спілкуватися з відлученими, ані сходитися на молитву в домах з тими, що в церкві не спілкуються, ані не можуть бути прийняті в одній церкві ті, що в іншій не мають участи ». Ляодикійський собор у кан. 6, 9 і 33: « He позволяти єретикам, щоб вони входили в дім Господній, доки позістають у єресі. He годиться позволяти на те, щоб на цвинтарі або на місця, які звуться ,,мартірія” (мучеництва) будь-яким єретикам, заходили на молитви або почитання, ті, що належать до Церкви. Але таких, якщо є вірні, позбавити на означений час спілкування, а тих, що каються і признаються, що провинилися, годиться прийняти. Також не годиться молитися з єретиками або схизматиками ». Подібно в кан. 34 і 35. Також Картаг. соб., кан. 81.

(87) 3 Папських і Конґреґаційних Декретів, Собор наводить: Instructio S.

Officii «Communicatiocumhaereticis», 8.VI.1859; «Аг collatione Sacramenti Baptismi », 1871; «Сит saepet>, 1729; «Ad primum», 10.V.1753; «Tolerari posse», 1.VI.1866

ad Archiepiscopum Leopolitanum ritus latini.

(88) SPRZ a. 1720, Tit. III, § 7, p. 87.

(89) SEREDi J., Codicis Iuris Canonici Fontes, vol. VII, n. 4871.

(90) Там же, ч. 4871.

Львівської синод з 1891 p., приймаючи рішення Ап. Престолу в справі засудження таємних організацій і встановлені кари, постановляє: « Римські Архиєреї не тільки не вдоволялися тим, щоб ті таємні й підривні товариства виклясти і публічно відлучити, але хотіли також, щоб ті, котрі в будь-якім ступені до них пристали або якунебудь прихильність їм виказали, підпали відлученню задержаному Папі.

з) Читати і видавати єретичні книжки

Читати й поширяти єретичні книжки завжди вважалось поділянням самої єресі чи схизми. Тим то зовсім зрозуміло, що Церква так само осуджувала такий злочин, як саму єресь чи схизму (92). A що єресь, це найбільший злочин проти релігії, який був караний найбільшими церковними карами, як анатема, зложення зо сану, екскомуніка, суспенза, то деколи навіть віддавано цивільній владі, щоб і вона накладала свої кари, як: вигнання з краю, конфіската дібр, а навіть смерть (93).

Замойський синод осудив ті книжки, які займаються ворожбицтвом, чарами, як і всі ті, що своїм змістом незгідні з наукою католицької Церкви. Bci ці книжки мають бути вписані до « Індексу », а ті, хто б посмів такі книжки читати, переховувати чи поширяти, підпають екскомуніці. Тому кожне видання релігійної книжки повинно мати апробату від Ординарія. Хто ж спроваджує книжки зо Сходу, на те мусить мати дозвіл від свого Ординарія. Синод забороняє читати або перетримувати вже видруковані, а ще не цензуровані церковними властями книжки. Вкінці синод забороняє купувати книжки, які не мають апробати Ординарія. Ha всіх

(91) Совор Львовський 1891 p., тит. I, гл. VI, ч. 2-4.

(92) Канони An., кан. 60; Никейськ. соб. II, кан. 9.

(93) Cf. SERiSKi P.M., Poenae in ime byzantino ecclesiastico. Romae 1941, p. 119-121.

порушників цих постанов синод встановляє церковні кари — викляття самим вчинком (94).

Подібно постановляє Львівський синод в 1891 p. Пригадуючи, що вже саме природне право забороняє читати все те, що могло б склонювати до гріха, синод пригадує пастирям церковним на їхнє право берегти стадо своє від шкідливих пасовиськ, а відтак пригадує створення Пієм V Конґреґації Виказу (Індексу), і постановляє: « Новішими часами найвищий Архиєрей Пій Папа IX зніс, а властиво управильнив давніші приписи, які стосуються цензур, наложених Конституцією « Апостольського Престола» з 12. жовтня 1869 p., в розділі другому проти тих, які не перестали читати заборонених книжок, і постановив, щоб yoi й поодинокі, що свідомо читають без позволення Ап. Престолу книжки відступників і єретиків, які обороняють єресь, як також книжки якогонебудь автора, письмом Апостольським поіменно заборонені, і що тії ж книжки передержують, друкують і якимнебудь способом обороняють, підпадуть відлученню виданого вироку особливим способом задержаному Папі Римському » (95).

и) Святотатство

Вже в поганському світі були визначені кари на тих, що зневажали релігійні святощі. Отак навіть християн переслідували погани і брали на тортури за те, що вони відмовлялись поклонятись поганським богам. B Христовій Церкві від самих початків існували приписи, щоб овятим речам віддавати належну пошану, і тому вважалось провиною кожну зневагу, нанесену тим святим речам. Поняття святотатства розтягалось на досить велике число провин проти релігії. Скоро однак святотатством почали вважати негідне трактовання священних речей, святого місця і посвячених осіб (96). Звідти й поділ святотатства на речеве (реальне), місцеве (локальне) і особове (персональне) (97). Святотатство речеве, це зневага речей посвячених для культу, святих тайн, мощів, ікон, св. Письма та крадіж церковних дібр. Святотатство місцеве, це зневага церкви, цвинтаря і гробів. Цю зневагу наноситься, коли в церкві поповняється злочин, виконується чисто цивільні чинності, забавами і нарушенням імунітету. Цвинтарі оскверняються похороненням виклятих. Гроби осквер- нюється пограбуванням(98). Святотатство особове, це зневага духовної

(94) Злмойський синод 1720 p., тит. I.

(95) Совор Львовський 1891 p., тит. I, гл. V, ч. 2.

(96) Трулл. соб., кан. 4; A-B co6., кан. 10.

(97) Канони An., кан. 72, 73.

(98) Трулл. co6., кан. 97.

особи. Цю зневагу наноситься побиттям клирика чи ченця, позовництвом до цивільних судів і доконанням нечистих актів (99).

B східньому законодавстві звернено особливішу увагу на церкву і церковні речі, бо церкви були посвячувані окремим обрядом і покладенням мощів у престоли (100). Тому було недозволено церковних будов уживати для нерелігійних справ (101). B церковній загороді не можна було будувати коршем (102), справляти цивільних гостин (103). Єпископій і монастирів не можна було перетворювати на будинки цивільні (104). Церковних речей не можна було вживати для інших справ, крім культу (105), було заборонено їх продавати (106), а дорогоцінні речі можна було хіба спродати для викуплення християнських невільників (107).

B українському законодавстві в справі святотатства, на першому місці знаходимо карні постанови, які відносяться до браку пошани Євхаристії, мира і речей, які служать для культу та спродаж церковних речей. Отак Замойський синод « приказує священикам, щоб Найсвятішу Тайну Євхаристії завжди переховували в срібній або бодай цинковій пушці, а цю в кивоті прилично вбранім і добре замкненім і так урядженім вмістили, щоб було можна її звідти вигідно вийняти, і будуть дуже тяжко карані, по думці Ординарія, якщо б відважилися інакше зробити або якби допустилися якоїсь непошанівки відносно так великої Тайни » (108).

Синод Замойський забороняє зберігати освячені дари цілий рік, і наказує їх змінювати щотижня чи бодай що п’ятнадцять днів, погрожуючи сувороми карами порушникам цього припису: « Якщо в деяких місцевостях ще зберігається звичай освячувати більшого агнця у Великий Четвер Тайни Вечері і його напоювати Господньою Кров’ю, щоб зберігати впродовж цілого року для хворих, то Святий цей синод, ведений дуже важливими причинами, хотів щоб той звичай був зовсім знесений. Тому для хворих парохи мають освячувати малі частиці хліба і їх зміню-

(99) Канони An., кан. 73.

(100) Никейськ соб. I, каи. 7; Конст. соб. IV, кан. 4.

(101) Картаг. соб., кан. 42; Трулл. соб., кан. 97.

(102) Трулл. co6., кан. 76.

(103) Картаг. соб., кан. 42; Трулл. соб., кан. 97.

(104) Никейськ. соб. II, кан. 13.

(105) Канони An., кан. 73.

(106) Конст. соб. IV, кан. 15.

(107) Конст. соб. IV, кан. 15; Антіох. соб., кан. 25.

(108) Злмоііський синод 1720 p., тит. III, § 4. Пор.: Васи.іій B., кан. 93.

вати що вісім днів або в крайньому випадку що п’ятнадцять днів; і тяжко будуть карані, якщо противно поступили б » (109).

Подібно постановляє Перемиський єпархіяльний синод у 1740 p., повторяючи майже дослівно постанови Замойського синоду (110).

Для уникнення зневаги Євхаристії, Замойський синод суворо забороняє відправляти Службу Божу поза церквою, хіба з дуже важливих причин і завжди за дозволом Ординарія: « Тому що, як знаємо, вже від самих Апостольських часів були певні місця спеціяльно призначені, де вірні сходились на звершування Святих Тайнств (111), і тому святі канони дуже мудро заборонили відправляти по приватних домах (112), тим то Святий цей синод, ідучи їхніми слідами, строго забороняє, під карою завішення в священодійствах, священикам відправляти цю Божественну Жертву поза церквою або молитовницею призначеною тільки для богослужень і то для того посвяченої чи поблагословленої, без дозволу Ординарія свого (113), яке однак позволення Ординарій не так легко і не без важливої причини уділить » (114).

Крім того, синод Замойський наказує священикам, щоб зберігали в чистоті престоли, обруси, ампулки, ризи і все церковне знаряддя. Bci ті речі мають бути посвячені (115). Ілитонів і рушничків не вільно давати жінкам до прання, але самі священики мають це робити. Старе й зужите треба спалити, і не дозволяється віддавати для іншого вжитку. Престоли по відслуженні Літургії треба накрити. « I за захованням цього всього мають наглядати Декани, а коли б завважили недбалих або винуватих, силою свого уряду мають їх донести до Ординарія » (116).

Окрему увагу присвячено св. Миру, яке треба держати у відповідних посудах та щорічно змінювати: « Тому, що св. Миро по благословлен- ню вже не є звичайною і простою оливою, але помазання (хризма) Христове і знак благодати Св. Духа, як говорить св. Кирило Єрусалимський, для того треба вистерігатися, щоб будь-яким способом його не зневажати, ані не тримати його в деревляній, глиняній або мідяній, лише в срібній або цинковій посудині, і то в пристойнім місці в церкві, а ніколи в приватних домах. Хто б противно ділав, підпадає карі грошевій на користь

(109) Здмойський синод 1720 p., тит. III, § 1.

(110) ЛлкотА Fp., ц.тв., ст. 48.

(111) I. Кор. II, 17-34.

(112) Ляодик. co6., кан. 58; Тридент. co6., зас. XXII; Трулл. co6., кан. 59.

(113) Злмойський синод 1720 p., тит. III, § 4.

(114) Там же.

(115) Канони An., кан. 73; A-B co6., кан. 10; Трулл. соб., кан. 31.

(116) Злмойський синод 1720 p., тит. III, § 4.

церкви, або іншим карам в залежності від рішення 0рдинарія»(117).

Подібно постановляє Перемиський синод з 1740 p.: « Повинні переховувати св. Миро в чистих і приличних мирницях добре замкнених, а не по домах. Суворо забороняється вживати св. Мира на інші потреби, як запускати більма, або проти чарів, а це все під карою ув’язнення і позбавлення парафії » (118).

Одною з найчастіших форм святотатства, це торгування стипендіями Служб Божих. Таке торгування, ради самого зиску, це непошанівок священної речі, згіршення для вірних і несправедливість. Тому воно було завжди суворо заборонене (119). Може являтися в одній із трьох своїх видів: 1) Брати оплату задля матеріяльного зиску; 2) Відправляти менше число Служб Божих, як обіцялось; 3) Передаючи іншим намі- рення Служб Божих, задержувати якусь частину оплати. Дуже часто однак торгування Службами Божими була виміна стипендій за книжки чи інші речі (120).

Найчастішим однак видом святотатства, це мабуть крадіж, тобто насильне забрання священних речей з місця священного або й несвящен- ного, або несвященних речей з місця священного, через що маєткові права Церкви ставали нарушені (121). Отож не дивно, що проти порушників цих прав Церкви, законодавець дуже часто мусів видавати карні постанови. Годі було б тут наводити всі ці постанови, тому отак лише для прикладу наведемо кілька, і то найголовніші.

Замойський синод забороняє щонебудь продавати з церковних речей, робити застави, міняти, давати комунебудь з родини для винайму або ділити між свояків церковні добра, а за легковаження цих заборон синод накладає виключення самим вчинком: « Нехай ніхто не важиться церковних дібр продавати, заставляти чи будь-яким способом розтрачувати, або своїм у посідання віддавати, або будь-яким титулом у спадщину лишати, під карою викляття самим вчинком стягненої і зложення від уряду і позбавлення парафії » (122).

Митрополит Андрій Шептицький поновив цей заказ у Львівсько

(117) Злмойський синод 1720 p., тит. III, § 2.

(118) ЛлкотА Гр., ц.тв., ст. 48.

(119) Тридент. co6., зас. XXII; lNNOCENTius XII, Const. «Superna»; BENEDic- Tus XIV, Const. « Pro eximia »; Pius X, Const. « Ut debita ».

(120) S. CONGREGATIO DE PROPAGANDA FlDE, 18.VIII.1893. Cf. SEREDI J., Co- dicis Iuris Canonici Fontes, vol. VII, n. 4927.

(121) КанониАп., кан. 72; Конст. соб. IV, кан. 15 і 18; A-B соб., кан. 10; Інструкція А.І.Ц.С., тит. V, § 40.

(122) Злмойський синод 1720 p., тит. XIII.

Галицькій Митрополії: « Переконавшись, що Всеч. Духовенство не досить стисло заховує багаторазові розпорядження Ординаріяту, силою яких заборонено парохам і завідателям парафій вивозити, спродавати або дарувати навіть публічній інституції якийнебудь предмет, який належить до церкви, хочби й видавалося малої вартости, поновляємо сьогодні цей заказ з тим, що священик, який продав би або дарував ко- мубудь або вивіз предмет, що налемить до церкви вартости 20 корон без позволення Ординаріяту, стягає на себе кару суспензи виданого вироку, в яку попадається самим вчинком. Доручається заразом 00. Деканам це розпорядження відчитати на п’ятьох з ряду деканальних соборчиках » (123).

Конґреґація Поширення Віри видала декрет, яким поширяла церковні цензури на всіх тих, що привласнювали собі українські церковні добра (124).

і) Клятвопереступництво

Клятвопереступництво, це навмисне зломання присяги, в якій взи- вається ім’я Бога, як свідка правди чи обіцяного (125). Присяга важна, навіть коли була зроблена під напором страху чи насилля, бо в присязі в першу чергу йдеться про пошану до Бога, а лише другорядно про приватну користь. Клятвопереступництво рівняється з богохульством (126).

Замойський синод в цій справі постановляє: « Тії ж, що про них донесено, що вони, після ісповідання віри, стали клятвопереступниками, бо як відступники роздерли незшиту ризу Icyca Христа, мають бути донесені до Св. Римського Престолу через Митрополитів, якщо були Єпископами; а якщо були монахами або пресвитерами, то до місцевого Ординарія, і будуть тяжко карані » (127).

B цьому випадку йдеться очевидно не про звичайну присягу, але водночас про відступництво від віри і перехід на єресь або на схизму, тому й кари могли б бути більші. За клятвопереступництво чи кривоприсягу в інших справах, очевидно, покарання могло бути лагідніше, відповідно до важности справи й привинности переступників. Також каралося клятвопереступництво, тобто нарушення суддейської присяги (128).

(123) Декрет з 14.VIII.1909 p., ч. 105.

(124) S. CONGREGATIO DE PROPAGANDA FlDE, 25.11.1631.

(125) Василій B., кан. 28.

(126) Василій B., кан. 45, 1, 10, 29.

(127) Злмойсышй синод 1720 p., тит. I.

(128) M.P. , 21. арг. 1632. Cf. Ius Par- ticulare Ruthenorum. Fonti XI, n. 412.

(209) Канони An., кан. 67; Василій B., кан. 22, 30.

(210) Халкед. соб., кан. 27; Трулл. соб., кан. 92.

живуть, що коли б будь-яким способом або їх силували, щоб вінчались, або також пароха, щоб був присутній без попереднього виголошення оповідей, або при заходячій якійсь перепоні, підпадають не лише клятві самим вчинком за насилля, нанесене Тайні (211), але також виключенню, задержаному самому Папі » (212).

Тридентійський собор (213) встановив кару виключення виданого вироку самим вчинком на власників земських посілостей і на урядників, які б прямо чи побічно змушували своїх підвладних заключувати подружжя з нарушенням особистої свободи.

Митроп. Андрій Шептицький, в посланню до своїх вірних звертає увагу, що перепона насилля й страху дуже часто трапляється між нашим народом, тому заряджує перепроваджувати передшлюбний іспит, голосити оповіді й заховувати форму при самому шлюбі, щоб таким чином можна було запобігти цій перешкоді (214).

Пірвання становить не тільки розриваючу перепону до подружжя, але також злочин з огляду на те, що кривдить жінку і нарушує публічний спокій (215).

Кари на поривальників або учасників у пориванні такі: сам пори- вальник і всі ті, що йому дають раду і поміч, самим правом, стають виключені й напостійно обезславлені, неспосібні до будь-яких достойнств, а коли це були клирики, то вони у^грачають свій уряд. Крім того, пори- вальник, згідно з вироком судді, має дати віно силоміць схопленій жінці, без огляду на те чи заключив з нею подружжя чи ні (216).