<<
>>

§ 3. РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня 1991 р. розглянула надзвичайно важливе для майбутньої долі народу питання про політичну ситуацію в республіці, а також прийняла історичний Акт проголошення незалежності Ук­раїни.

Треба наголосити, що думка про національний суве­ренітет зародилася не у зв'язку із державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р., як зазначалося в проімперських

180

засобах масової інформації. Вона прийшла до українського народу через вистраждані віками державницькі змагання багатьох поколінь. Ідея суверенітету — ідея вселюдська, тому вона вічна і незнищенна. Акт проголошення незалеж­ності український народ прийняв, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні з урахуванням права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декла­рацію про державний суверенітет. Акт проголошення неза­лежності України не є витвором політиків, депутатів чи партій. Це об'єктивна потреба, яка привела до створення самостійної держави — України.

У зв'язку з цим постало питання: як бути з Українською РСР, її законами, колишніми колоніальними структурами? Закон "Про правонаступництво України" був прийнятий 12 вересня 1991 р. Підкреслювалося, що з моменту проголо­шення незалежності України найвищий орган влади — Верховна Рада України в існуючому депутатському складі. На думку законодавців, ця Верховна Рада повинна була діяти як перехідний інститут до скликання Установчих зборів або нових виборів у парламент. Закони та інші акти УРСР визнавалися на території республіки, оскільки вони не суперечили законам України, ухваленим після проголошення Акта про незалежність. Україна підтвердила свої зобов'язан­ня за міжнародними договорами, укладеними до 24 серпня 1991 р.

Важливо було визначити основні принципи в галузі державного будівництва. Народ України проголосив, що він будуватиме державу "суверенну і самоврядну, незалежну і відкриту, демократичну і правову".

З 1 грудня 1991 р. в Україні запроваджувався новий інститут влади — президентське правління. Отже, два види влади — законодавча Верховна Рада і виконавча (Прези­дент) включилися у механізм реалізації державотворчого процесу. На черзі й реформа судової системи, яка має стати повністю незалежною. Усі спірні відносини в суспільстві повинні вирішуватися тільки через суд.

Як відомо, Верховна Рада ратифікувала основні міжна­родні пакти про права людини. Отже, вони стали неві­д'ємною частиною внутрішнього законодавства України. Законом "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р. в Україні встановлене єдине громадянство. її громадянами стали всі особи, які на момент набуття чинності закону проживали в республіці, незалежно від походження, соціаль­ного і майнового стану, расової та національної належності,

181

статі, освіти, мови, політичних поглядів і релігійних переконань.

Прагнучи утвердити в незалежній демократичній Україні священні принципи свободи, гуманізму, соціальної справед­ливості, рівноправності всіх етнічних груп, беручи до уваги, що на території республіки проживають громадяни більш ніж 100 національностей, Верховна Рада України 1 листопада 1991 р.

прийняла "Декларацію прав національностей Ук­раїни".

Першочерговим завданням Української держави постало створення власної армії, дійового інструменту захисту державної незалежності, територіальної цілісності та суве­ренітету. Необхідність цього переконливо довели трагічні уроки падіння Української Народної Республіки. Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. всі військові формування, дислоковані на території республіки, були підпорядковані найвищому органові влади. У січні 1992 р. було створене Міністерство оборони України, сформована Національна гвардія України, розпочалося прийняття війсь­кової присяги на вірність Україні. Однак процес національної армії складний і тривалий: треба розв'язувати питання повернення українських офіцерів і солдатів з інших регіонів колишнього Радянського Союзу, переходити на професійні засади у всіх ланках армії та ін.

Прагнучи забезпечити економічний суверенітет, добробут і умови для вільної праці, Україна розпочала перехід до ринкової економіки, визначила рівноправність усіх форм власності. Закони, прийняті Верховної Радою щодо роздер­жавлення та приватизації власності, створюють рівні умови господарювання для всіх підприємств і підприємців. Націо­нальна економіка вимагає введення національної грошової одиниці.

Проте владним структурам України не вдалося спряму­вати економічну та соціальну політику в конструктивне русло, домогтися стабілізації і подальшого розвитку цих сфер. Національний дохід, за підрахунками економістів, скоротився більше, ніж за період війни 1941—1945 рр. Це означає, що народне господарство України за найваж­ливішими показниками відкинуто на 10—15 років назад. Прогресуюча інфляція, нестримне підвищення цін поставили більшість громадян за межу бідності. Усе це викликало критичне ставлення частини населення до ідеї незалежності Української держави. Тому великі надії покладалися на обрання більш дієздатної влади — Верховної та місцевих Рад, Президента.

182

27 березня і 10 квітня 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради України, які проходили в умовах багато­партійності (на той час діяло 35 політичних партій) і гострої політичної боротьби. Незважаючи на невтішні прогнози тих, хто хотів зірвати вибори, у голосуванні в першому та другому турах взяли участь понад 70 % загальної кількості виборців. Україна одержала парламент нового складу.

Президент України Леонід Кучма у жовтні 1994 р. звернувся до Верховної Ради з об'єктивним аналізом економічного та суспільно-політичного життя в нашій країні та пропозиціями про проведення радикальних економічних та суспільно-політичних змін, переходу до якісно нової соціально-економічної та політичної 'стратегії. Пропонуючи рішучість, послідовність, комплексність і прискорення рефор­мування всіх сфер соціально-економічного життя України та подолання на цій основі глибокої кризи, що загрожує існуванню нації і держави, Президент закликав до загаль­нонаціональної злагоди, консолідації законодавчої і виконав­чої влади, політичних партій та рухів, всієї громадськості. Тільки так Україна може вийти на шлях цивілізованого розвитку.

З прийняттям Акта проголошення незалежності України український дипломатичний корпус розпочав роботу над утвердженням міжнародно-правової суб'єктивності респуб­ліки. Відразу після проголошення офіційний текст Акта, підписаний Головою Верховної Ради, був негайно розісланий у генеральні консульства іноземних держав, розташовані у Києві, і в постійні представництва республіки за кордоном. Відповідна нота була передана Генеральному секретареві ООН. Незважаючи на таку оперативність, світ не поспішав визнавати нову незалежну державу. Тому з правової точки зору питання визнання державної незалежності України світовим співтовариством мав вирішити український народ на референдумі.

Понад 90 % учасників референдуму 1 грудня 1991 р. висловилися за незалежну Україну. Український народ витримав екзамен на громадянську зрілість і національну самосвідомість. Українці добре засвоїли уроки історії своєї країни і більше не бажали залишатися другорядним народом колишньої імперії. Верховна Рада України 5 грудня 1991 р. звернулася до парламентів і народів світу із заявою, в якій наголошувалося, що Україна, одна з держав-засновниць ООН, у повній відповідності з цілями і принципами статуту цієї міжнародної організації спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі. Зовнішня

183

політика України будуватиметься на загальновизнаних прин­ципах міжнародного права. Саме після референдуму розпо­чалося широке офіційне визнання України державами світу і встановлення дипломатичних відносин.

У 1995 р. нашу Вітчизну визнало більш ніж 150 держав світу. За кордоном працює ЗО українських посольств. Україна розвиває двосторонні відносини з багатьма країнами, бере активну участь у багатосторонніх регіональних та інших міжнародних організаціях.

Верховна Рада України 10 грудня 1991 р. ратифікувала угоду про Співдружність незалежних держав із застережен­нями, які б забезпечували незалежність України як суб'єкта міжнародного права. Ця співдружність утворювалася, як зазначав Президент України Леонід .Кравчук, "для вирі­шення двох, великих завдань. Перше з них — цс мирне, цивілізоване розлучення. СНД утворювалось також для того, щоб знайти такі механізми співпраці, враховуючи наші економічні й інші зв'язки, які б дозволили швидко подолати адміністративні методи управління і разом розв'язати найскладніші проблеми переходу до ринку". Однак процес розлучення, як і співробітництва, в рамках Співдружності незалежних держав відбувається надзвичайно складно, з елементами конфронтації, особливо стосовно Збройних сил, долі ядерної зброї, розподілу Чорноморського флоту та ін.

Суттєвим кроком у становленні незалежності державності в Україні було законодавче затвердження головних держав­них символів — герба, прапора і гімна. Це, здавалось би, нескладне завдання не так просто було розв'язати ук­раїнському парламентові. Причини, що зумовили надзвичай­не збурення навколо державної символіки, були такі: тривалий колоніальний статус України; сформоване в масовій свідомості уявлення про державну символіку як про суто політичне, класове, а не національне явище; послідовно насаджувані впродовж десятиліть офіційною пропагандою відверто антиукраїнські погляди. Та історична правда і здоровий глузд перемогли. Малим гербом України визнано тризуб, державними символами — синьо-жовтий прапор та гімн "Ще не вмерла Україна".

Будівництво правової Української держави вимагає нової конституції. Українському народові частіше від інших доводилося розбудовувати свою державність і створювати для неї конституцію, але жити за власними законами він не міг. Гірко згадувати, та Пилип Орлик писав закони для вже неіснуючої козацької держави, а конституція Михайла Грушевського мала чинність всього ... один день. Закони

184

радянської України переписувалися з імперських законів, створених у Москві. Нова конституція України повинна відбити увесь попередній досвід українського народу в сфері національно-державного будівництва, відобразити всі набуті ним ідеї та концепції. В її основі має лежати пріоритет суверенітету українського народу, пріоритет суспільства над державою і людини над суспільством.

Тільки після розбудови та зміцнення держави будуть створені необхідні умови для розвитку людини, відродження національної культури здійснення широких економічних реформ, входження України в європейське співтовариство рівною серед рівних держав.

ДОКУМЕНТИ

І МАТЕРІАЛИ

ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ

УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

панцирів вони ніколи не одягають; окремі не носять ні сорочок, ні плащів, а одні тільки штани, підтягнуті широким поясом на стегнах, і в такому вигляді йдуть на бій з ворогами. І у тих і в інших одна і та ж мова, доволі варварська. І за зовнішнім виглядом вони не відрізняються. Вони дуже високого зросту і величезної сили. Колір шкіри і волосся у них дуже білий або золотистий...

Спосіб життя у них, як у массагетів*, грубий, без усяких вигод, вічно вони покриті гряззю, але насправді вони не погані і зовсім не злі, але у всій чистоті зберігають гунські звичаї. І колись навіть ім'я у слов'ян та антів було одним і тим же. В давнину обидва ці племена називали спорами ("розсіяними"), думаю, тому, що вони жили, займаючи країну "спораден", "розсіяно", окремими селищами. Тому їм і землі треба займати багато. Вони живуть, займаючи більшу частину берега Істра, по той бік ріки;

(Прокопий из Кесарии, Война с готами. М., 1950. С. 297—298).


<< | >>
Источник: Малик Я., Вол Б., Чуприна В.. Історія української державності, Львів: Світ,1995. - 248 с.. 1995

Еще по теме § 3. РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ:

  1. 1. Предмет, метод, поняття конституційного права України як галузі права
  2. 1. Загальні засади — форма вираження основ конституційного ладу України
  3. 3. Функції і повноваження Президента України
  4. § 1. Розвиток центральних органів виконавчої влади в Україні у 1990–2005 р.
  5. 1. Земельна реформа і розвиток земельного права України після 1991 р.
  6. ПРОГРАМА навчальної дисципліни ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН (за вимогами кредитно-модульної системи)
  7. § 3. РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
  8. Розділ 7. Державна служба в українських регіонах Австрійської (Австро- Угорської) монархії (1772-1918 рр.)
  9. Періодизація історії держави і права України
  10. Держава скіфів та її право
  11. Тема 19. Державно-правовий розвиток України в період перебудови (1985-1991 рр.)
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -