Радянська пенітенціарна система в Україні доби сталінізму

Організаційно-структурні зміни кримінально-виконавчоісистеми у період сталінізму безпосередньо залежали від змісту загаль; нодержавиих завдань. Під впливом «великого перелому» наприкіииі 1920-х - початку 1930-х рсжіввСРСР починають зміпювагисяосновні пріоритети виправно-трудовоїполітики: принципи виправлення та перевиховання засуджених в умовах соціально корисної npaw ^м' міщувалися принципами застосування суворого покараипя за скоси ня злочину в умовах ізоляції від суспільства.

Замість прийнятого раніше поділу позбавлення волі на відбування покарання із суворою ізоляцією і без исї. починаючи від |930 p. встановлювалось, що кримінальне покарання у виді позбавлення волі могло відбуватися у виправно-трудових таборах (створювались у віддалених районах CPCP згідно з Постановою ВУЦВК та PIIK УСРР від 15 березня 1930 p.) або в загашиа iicipx ув'язнення. Ізолятори спеціального призначення і будинки примусових робіт (poc.- допри) підлягали ліквідації. Оскільки на території України концтаборів тоді щс нс було, то единим типом місць позбавлення волі у республіці залишалися виправно-трудові колонії. B них відбували нокарання засуджені строком до трьох років (утаборах від трьох до максимального на початку 1930-х років строкуув’язпенпя - десяги років). Самостійні підсистеми становили установи тюремного mimy (термінові та слідчі тюрми), а також трудові колопіїдля неповнолітніх і дитячі виховні колонії.

Упродовж 1930-х років в CPCP грубо порушувались формальні принципи пенітенціарної політики (О ІІташннськнії). Так. у 1935 p. було скасовано поділ в’язнів за ступенем соціальної небезпечності: вони розрізнялися лише за ознаками статі й поділялися на тих.

Пннрнвно-трудові табори стали основним місцем ув'язнення за контрреволюційні злочини. Перебуваючи у віданні загальносоюзного ОДПУ-НКВС. вони діяли, керуючись виключно відомчими нормативними актами. Зокрема, режим утримання у них регламентувало затверджене PHK CPCP Положення про чітрапно-труїківі тюрн (7 квітня 1930 p.). Керівництво з 25 квігня 1930 p. здійснювало Управління таборів ОДПУ CPCP (з жовтня 1930 p.- Головне Управління габорів), а з 1934 p.- Головне управління таборів llKBC CPCP (рос. -ГУЛАГ).

Установи тюремного типу (звичайні та слідчі тюрми) створювалися і ліквідовувалися тільки за наказом наркома HKBC CPCP. Керівництво ними переважно здійснювало створене у складі IIKBC CPCP па початку 1939 p. Головне піюремнеуправління (ГТУ). Ha аідміиу вїд Головного управління таборів (1 УЛАГу), 1 ГУ здійсніо- аало керівництво тільки гими сферами роооти в язниць, які забезпечували охорону, ізоляцію, режим тримашія ув’язнених та підготовку особового складу охорони в’язниць. Режим гримання у звичайних та слідчих в’язницях регламентувався Положениями про тюрми MKBC для підслідних і тюрми 1 оловного управління державної безпеки (ГУДБ) для засуджених (обидва 1939 p.). Останні поділяли усі в’язниці на п’ять категорій.

Основною і найбільш поширеною категорією в’язниць у CPCP були загальні в'язниці для утримання підсліднихув язіїених. У ц_их закладах трималися підслідні і підсудні за рішенням слідчого op- гану або суду як запобіжний захід тримання під партою. Іншою категорією в’язниць для тримання підслідних ув’язнених були mtyw- pmiiii тюрми HKBC республік і УНКВС областей.

У внутрішніх тюрмах та їх відділеннях трималися тільки підслідні і підсудні в’язні, яких звинувачували у контрреволюційних злочинах, слідство по справах яких велося органами державної безпеки.

Tpenm категорія - центральні в 'язииці ГУДБ для тримання nA- слідиих. Ці в’язниці безпосередньо підпорядковувалися Головиом) тюремному управлінню. Четверта категорія - n язниці ГУДБ Aw тримання засуджених особливо небезпечних державних злочинцш Вони також безпосередньо підпорядковувалися Головному тюремному управлінню. П'ята категорія - спеціальні тюрми HKBCCPCP і УНКВС для тримання засуджених ув’язнених, які використовуються за спеціальним призначенням. Дислокація цих в’язниць обумовлювалася місцезнаходженням відповідних виробничих підприємств і науково-дослідних інститутів, на яких працювали ув’язнені (спеціалісти та учені).

3 початком Другої світової війни певна частина осіб, засуджених за вчинення тяжких злочинів, була звільнена з місць позбавлення волі й направлена на фронт. У перші післявоєнні рокивусіх виправно-трудових таборах було встановлено два види режиму: w- гальний та посинений. Ha посиленому режимі трималися засуджсіиза контрреволюційні злочини, бандитизм, розбій, втечу з місць ув яз- нення, а гакож рецидивісти.

Отже, реорганізація системи органів виконання кримінальних покарань наприкінці 1920-х - на початку 1930-х pp. відбуваласьв напрямі погіршення умов тримання засуджених, з одного боку, й перетворення її на засіб виконання народногосподарських завдань.- з іншого. Цей процес супроводжувався ВІДХОДОМ ВІД ПрИНЦИН^|В виправлення та перевиховання засуджених в умовах соціально кь рисної праці і зміщенням пріоритетів пенітенціарної полігикив застосування суворішого покарання за скоєння злочину вум°^в ізоляції НІЛ суспільства. Система органів виконання кримінальних покарань включала в cef>c винравно-грудові табори та мгальні місця ув’язнення. Як самостійні підсистеми розглядалися установи тюремного типу (зііичайні таслідчі норми), а також трудові коло- ніїдля неповнолітніх і дитячі виховні колонії. B умовах сталінізму розіалужена мережа кримінально-внконав'їоїсистсми виступала свос- рідпим підгрунтям тоталітарного режиму, перебувала в органічному взаємозв’язку з адміністративно-командною системою.