ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ ЗА ЗВИЧАЄВИМ ПРАВОМ

Згідно звичаєвого права, шлюб припинявся у разі смерті одного з подружжя.

Давня українська традиція передбачала, що людина повинна сміливо зустрічати свою кончину, сприймати її спокійно, але з повагою, як останню частку свого життя.

До смерті готувались: готували відповідну одежу, в яку одягнуть, коли будуть помирати або після смерті- як правило білого кольору з відповідно вишитим узором коричневого кольору, рушники, вишиті відповідним узором коричневого кольору. Члени сім”ї зобов”язувались до певних дій, що виказували поважність ситуації.

Всього звичаєве право розрізняє три цикли ; перший – пов”язаний з актом смерті, другий – з похоронами, третій – з післяпохоронними звичаями та обрядами, в тому числі і поминальними.

Недоброю вважалась раптова смерть, бо людина не встигла до неї підготуватись. Людина, яка помирала, повинна була попрощатися з рідними, близькими, знайомими, попросити вибачення за вчинені кривди, простити їм ті кривди, які вони спричинили їй, а також виявити свою останню волю.

Коли помирав батько, то він мав “зробити лад між дітьми - при свідках, або без них сказати членам своєї родини кому і що буде належати із майна після його смерті, а також інші розпорядження відносно подальшої долі членів його сім”ї.

Якщо в сім”ї помирала людина, члени родини звичаєвим правом зобов”язувались поводитись стримано, достойно, не дозволялось сумувати та плакати.

Коли людина помирала, ій закривали очі та обмивали тіло водою, одягали у спеціально приготовлений одяг і тільки після цього члени родини могли виявити свої почуття суму та жалю. Дозволялось плакати, причитати, жалітись.

Після похорону влаштовувався поминальний обід, на якому вживались певні страви , у кожній місцевості свої, і згадувався якнайкраще небіжчик. Поминки за звичаєвим правом справлялись у 3, 9, 40 день та в роковину смерті. Члени сім”ї покійного за звичаєвим правом повинні були зберігати про нього в пам”яті та передавати нащадкам всі найкращі його життєві здобутки. “Про покійників згадують добре або ніяк”. Добра пам”ять про позитивні якості предків виховували у молоді повагу до роду та самоповагу.