Персональний склад Кодифікаційної Комісії та її чинність з погляду місця, часу й предмету

До листопаду 1741 р. Комісія, нарешті, закінчила перегляд начорно Кодексу і приступила до вирішення спірних місць та до остаточного перечитування тексту, виправлення мови та пе* ревірки цитат. До кінця того року остаточно виправлено й схвалено 5 глав, протягом 1742 р. й м. січня 1743 р. ви* правлено й схвалено цілий Кодекс, і члени Комісії одержали відпустку з тим, щоб були готові з’явитися для підпису Кодексу. В березні 1743 р. Генеральна Канцелярія скликала пленум- Ко* місії до Глухова на 5 травня. Члени Комісії з’їхались і працю* вали до 8 липня 1743 р. Того дня Комісія підписала т^кст Ко* дексу і передала Генеральній Канцелярії зі звітом, в якому за* значила, що «книги малоросійського права» вже перекладено й вислано, куди належало, що «при по мощі Божій свод оньїх прав нижчепідписаними членами Ко* місії на апробацію Вьісочайшую оконче н», що ж в тому зводі прав, за силою царського указу, було приз* нано за незгідне, те погоджено й поправлено, а що здалося для вжитку в судах або «самодержавной Російськой Имперіи не* обнкновенное и неприличное», те скорочено, неясне вияснено; що треба було додати, те додано, широко виложене — скороче* но і в багатьох місцях поправлено. Чому, так або так зроблено, про це незручно було в самому Кодексі занотовувати й поясня* ти. Тому Комісія вважала, що потрібно було б разом з про* єктом Кодексу вислати до Петербругу 2—3 представників Комі* сії, а сдме: генерального хоружного Ханенка, який пильно пра* цював в Комісії аж до закінчення зводу, а при ньому мглин* сгкого сотника В. Лисаневича та ще когось зі складу Комісії.

Крім того Комісія винесла ще такі постанови: 1. просити Сенат про нагороду членів Комісії, згідно з обіцянками, за їх многолітню працю; 2. підписати Кодекс всім членам Комісії і «здЬлать приличное заключеніе»; 3. скласти на початку зводу «дедикацію „приличную Е. И. В —ву» з поясненням резонів, як і для чого Кодекс складено, та подати реєстр глав; 4. скласти на початку Кодексу «титлу краткую»; 5. додати інструкцію, да* ну Комісії, та скласти повний абетний покажчик артикулів і пунктів, як то є в Литовському Статуті польської редакції: ^[20] 6. переписати три примірники Кодексу й переплести їх: один для Сенату, другий для Генеральної Канцелярії, 3*й для деле* гатів від Комісії, що будуть вислані до Петербургу. 4*й при* мірник, всі чорнові рукописи, книги і взагалі усе діловодство Комісії передати канцеляристові Закровиєцькому з тим, щоб склав усі ці документи в скрині та схоронив в належному міс* ці до розпорядження Генеральної Канцелярії.

Усі ці постанови Комісії були нею виконані. Титул Кодексу й присвята—виготовлені, три примірники Кодексу, оправлені в розкішні обкладинки, прикрашені мистецьки виконамими «фігу* рами», він’єтками тощо, були передані, згідно з ухвалою Комісії. Що торкається титулу Кодексу, то Комісія в своїх звітах та в присвяті вживала різних титулів: «Свод прав», «Книга пере* веденнях и сведенних прав», «Сводная книга» і просто «Свод». Вона зверталась до Генеральної Канцелярії з пропозицією дати Кодексові наголовок «к р а т к и й»: «К нига прав мало* російскаго Нар-од а», однак Генеральна Канцелярія цього не дозволила, вважаючи, що титул Кодексу «лежитт вь єдином соизволеніи Государині».^[21]. .Тоді Комісія розв’язала це «небез* иечне» питання так, що для наголовку позичила з царського указу 1728 р. вираз, яким означено було діючі в Україні зако* ни: «Того ради Е. И. В—о указал, так починався указ, для поль* зьї правосудія Малороссійскаго народа тГ права, п о к о т о* рьім судится Малороссійскій Народ перевесть на великороссійскій язьік» і т. д. Для наголовку Кодексу взяла Комісія слова: «Права, по которьтм судится Малороссійскій Народ» вважаючи, що при затвердженні Кодексу буде дано йому інший, сталий «короткий» титул. Але так не сталось і тому, не з вини Комісії прийгіятий нею тимчасово довгий, незграбний наголовок Кодексу лишився при ньому назавше.

Не виконано було, на жаль, найважливішого побажання Комісії післати представників Комісії з проектом. Статуту до Петербурга. З невідомих причин генерал*губернатов Бібіков за* тримав v себе Кодекс мало не рік та переслав його до Сенату лише 27 червня 1744 р. ³

Як видко з поданих вище списків персонального складу ко* дифікаційпої Комісії, над складанням Кодексу працювало в різ* ні часи протягом 15=ти років (1728— 1743) — 49 осіб, обраних або покликаних з різних кол населення: військових різних ступенів, від духовества і від міщанства. Коли згаданий вище правник Ф. Чуйкевич мусів ствердити, що в другій половині 17 ст. в Україні було мало освічених людей, бо постійні війни «іскус* них в праві людей пожирали», то вже про першу половину 18 ст.

він міг написати гетьманові Розумовському: «в своем регіментЬ многочисленньїе компути учених и грамотних персон изволитє йміть». Дійсно, добу, за якої працювала Комісія над скла* данням Кодексу, історики України оцінюють дуже високо, як з погляду матеріяльної, так і особливо з погляду духової куль* тури. Що до останньої, то її ставлять на один рівень з культу* рою найбільш освічених країн Европи ². Україна часів гетьма* нів Мазепи, Апостола й Розумовського була культурним центром для Сходу Европи і впливи її поширювались на Схід і на Бал* кани. Духовим центром тодішньої України був Київ з своєю Києво*Могилянсько*Мазепинською Академією, високою школою, що в ній за часів Мазепи вчилось понад 2.000 студентів зі всіх станів населення від гетьманських та генеральної старшини си* нів до дітей простих козаків, міщан і селян включно. Крім то* го Академія обслуговувала сусідні слов’янські країни православ* ної віри. Вихованці Академії ставали потім професорами і вза* галі носіями освіти в Московщині, Сербії, Угорщині, Дальматії, Моравії, тощо. Як філії Академії, існували Колегіюми в Черні* гові, Переяславі, Харкові. Не задовольняючись наукою в Ака* демії, талановиті її учні, за давнім звичаєм, виїздили закордон для закінчення освіти на високих школах Німеччини, Італії, Франції та інших країн. Особливо багато українців вчилось в першій половині 18 ст. в Кенігзберзі, Галле, Липську й Штраз* бурзі ’. В наслідок того культурний рівень українського сус* пільства за першої половини 18 ст. значно піднісся, а значна кількість осіб своєю загальною й спеціяльною освітою далеко виступала за межі пересічного суспільного рівня. При таких сприятливих умовах не тяжко було з численного «компута» освічених осіб вибрати й покликати до Комісії для перекладу й зводу прав високоосвічених правників, найліпших знавців за* гального й національного права.

Найвидатнішим і найдіяльнішим^ членом Комісії першого складу був без сумніву, лохвицький сотник, Василь Стефано* вич. Можна припускати, що він був і першим головою Комісії. Стефанович вчився в Київській Академії, потім виїхав закордон. Як сам він свідчить, учився він закордоном в різних «академіях» шість років, побував/в Шлезьку, Саксонії, Моравії, Чехах (Прага), в Австрії (Відень), в Італії (Рим, Мідяно, Венеція), за* кінчив науку в Бреславському (Breslau) цісарському й коро* лівському Леопольдинському університеті,' де «найнижчу ступінь філософську — магістра вільних наук і філософії — між першими перший заслужив одержати» — так написано в дипломі, видано* му Стефановичеві 1722 р. деканом філософічного факультету,

> Н. Василенко, Матеріяли . . . ст. 84.

² Проф. Д. Дорошенко. Нарис історії України. II ст. 217. ^J Тамже, ст. 218—219. і

Петром Гордесом» ^[22]. По повороті із закордону Стефанович був приділений за перекладача при дарі Петрі І та його фаворитові, Меншикові. Пізніше був професором філософії та риторики в гімназії архієпископа Теофана Прокоповича. 1729 р. був покли* каний гетьманом Апостолом до Кодифікаційної Комісії та приз* начений Лохвицьким сотником, Працюючи в Комісії, Стефано* вич склав план праці для виготовлення Кодексу, в якому зазна* чив, що завданням Комісії має бути не механічна «зводка трьох прав в одно», а систематичне складання нового Кодексу на під* ставі діючих законів, звичаїв, науки права та потреб часу й об* ставин. Планом Стефановича Комісія керувалась при складанні Кодексу, не дивлячись на гостру опозицію значного числа її членів. З цим планом та пояснюючою запискою і першими трьо* ма главами проекту Кодексу Стефанович їздив 1731 р. до Моск* ви, в імені Комісії' подав ряд запитань і побажань. Оцінку Сте* фановича, як правника, читач зробить після ознайомлення з пла* ном Стефановича, який буде подано пізніше.

Місце Стефановича, як голови Комісії зайняв 1734 р. гене* ральний суддя Іван Борозна. Він походив з одної з най* старших фамілій України, скінчив Київську Академію і, як член найвищого суду України, мав великий авторитет та практичний досвід. Як голова Комісії, Борозна подбав за вироблення пра* вильника Комісії та за впорядкування її праці. По своїм кон* сервативним поглядам Борозна стояв на чолі опозиції проти плану Стефановича, вважаючи, що праця Комісії⁴ не повинна виступати за межі перегляду й доповнення Литовського Статуту, як «фундаментального права» і що Комісія не мусить творити нову «правну книгу».

Третім головою Комісії був генеральний обозний, Яків Лизогуб, з старого заможнього козацького роду. Він скін* чив Київську Академію і довгий час був генеральним суддею. Це був один з найбільш впливових людей того часу.

Його наступником на посаді голови Комісії став генераль* ний хорунжий, Микола Ханенко, иотомок гетьмана ІІравобереж* ної України. Він вчився в Київській Академії й закінчив освіту у Львові. Це була незвичайно здібна, розумна й освічена особа. Рівень його освіти й культури видно з таких фактів. Він зібрав велику бібліотеку, в якій між іншими рідкими книгами була праця Б. Карпцова: «Practicae Novae Imperialis Rerum Cri- minalium Synopsis». За давною традицією, відсилаючи сина по науку закордон, Ханенко наказав йому вивчити латинську, ні* мецьку, французьку та італійську мови, читати авторів в оригі* налах, вивчити історію, поетику, риторику, логіку, фізику з ме* тафізикою, політику, економію та юриспруденцію. Ханенко за* лишив по собі «Дневник», який історики України оцінюють, як поважне джерело для історії України 18 ст.

З рядових членів Комісії визначніші були такі: Полковник Петро Апостол, молодший син гетьмана Апостола, одер* жав блискучу освіту при царському дворі (один час жив там з царського наказу, як заложник за свого батька) та закордон ном, володів в слові й письмі латинською, німецькою, італійсь* кою, французькою, польською мовами й був спеціялістом в точних науках. Полковник Василь Кочубей, зять геть* мана Апостола, освічена людина, займав видатне й впливове становище серед козацької старшини. Мглинський сотник В а * силь Лисаневич був відомий на цілій Україні, як до* сконалий латиніст і правник, до якого звертались за порадою люди аж до його глибокої старости. Як важила Комісія юри* дичні знання й досвід Лисаневича, видно з того, що йому було доручено виготовити найтрудніші глави VII й VIII Кодексу про судовий устрій та судочинство на Україні. Лубенський полко* вий писар, Семен Столповський, це один з небагатьох членів Комісії, що незмінно працював в Комісії повних 15 літ. Як видатному цивілістові, йому було доручено скласти главу X про родинне право, XII про тестаменти та XIV про облігаційне право. Бунчуковий товариш Д у м и т р а ш к о * Р а ї ч з по* ходження серб, що володів чужими мовами і мав правничу освіту. Йому доручено скласти кілька глав з цивільного права й процесу. Семен Чуйкевич з родини Чуйкевичів, що дала не одного освіченого правника (Федір Чуйкевич, автор ві* домої праці: «Суд і розправа в малоросійських судах») ².

Не менш освіченими особами були члени Комісії не тільки як представники духовного стану, але й як особи високої за* гальної чи правничої освіти, а крім того багато з них до нрий* няття священства'були військовими чи суддями й мали достат* ній практичний досвід. Найвидатніїпим з них по своєму високо* му становищу й освіті був архимандрит Амброзій Дуб* н е в и ч , професор і ректор Київської Академії. Його участь в працях Комісії, ніби то, символізувала участь цілої Академії, тим більше, що для багатьох членів Комісії Академія була за Alma Mater. З переліку частин Кодексу, які виготовляли члени Комісії від духовенства, видно, що їм було доручено опрацю* вати значну кількість глав з цивільного й карного права. Там були названі: ігумен, о. Онисевич, ігумен, о. Білинський, ігумен о. Прохорович, о. Рогачевський.

Представники міст на Магдебурзькому праві, особи освічені, знавці Магдебурзького мійського права та його джерел, також приймали діяльну участь в працях Комісії. Відомо, наприклад, що Київський бурмістр Н е ч а й привіз з собою для Комісії

¹ пор. ГТ. Зленко: Українські приватні бібліотеки (Бібліотека Миколи Ханенка) «Українська Книга.» І. Львів 1937 ст. 167—170.

² A. Jakowliw: Das deutsche Rscht in der Ukraine, ст. 160—165.

твори німецького криміналиста Б. Карпцова, а член Комісії, бурмістр Ф і л е в и ч , склав главу XXVI про управу міст на Магдебурзькому праві.

Решта членів Комісії або скінчили Київську Академію, або ж були відомими правниками-практиками. Загалом Комісія була зібранням осіб в більшосте з вищою освітою, знавців права, й діючих в Україні законів, звичаїв та адміністративно-судової практики. їх теоретичні й практичні знання права виявились в системі й методах праці при складанні Кодексу 1743 р.

3.