Дальша історія Кодексу 1743 р.

' Кодифікаційна Комісія закінчила виготову проекту Кодекс су 8 липня 1743 р. й передала його через Генеральну Канцеля- рію тодішньому намісникові України, генерал-губернаторові Бі- бікову для дальшої пересилки на затвердження цариці.

На підставі указу з 1728 р. проект Кодексу належало прислати на затвердження до царського двору, а за указом з 1734 р. проект Кодексу мав бути поданий «для разсмотрЕнія, кому от Е.И.В-ва повелено будеть». Генерал-губернатор Бібіков тримав у себе проект аж до червня 1744 р., а потім переслав його, певно на підставі одержаної інструкції, до російського Сенату.

Тим часом напрям російської політики що до України різко змінився. Перевагу одержали персональні симпатії молодої цариці, Лизавети ІІетровни: некоронований муж цариці, Олексій Розумовський, син простого українського козака, а потім «Райхс- граф», а з ним Україна та українські справи попали у «великий фавор» при дворі цариці.

1744 р., саме тоді, коли проект Кодексу переслано до Сенату, цариця вирішила привернути Україні попередні права й привілеї, в тому числі й право вибору гетьмана, при чому кандидатом на цей високий уряд намічено молодшого брата царициного мужа, Кирила Розумовського. 1745 р. в Україні вже не було російського намісника, 1747 р. видала цариця указ про вибір гетьмана, 1749 р. — грамоту про повернення Україні прав, на яких гетьман Скоропадський «учреждень бьіль», та про передачу всіх українських справ з Сенату до Колегії закордонних справ '. Нарешті указом з р. 1750 було відкликано великоросійських членів з Генеральної Канцелярії, Генерального Суду, Комісії Економії та інших установ. Усі ці події, а особливо перевід України у відомство Колегії закордонних справ, не сприяли тому, щоб Сенат чи якась інша вища російська установа займалась перевіркою й затвердженням Кодексу.

В Україні обставини й настрої серед правлячих кол також змінились.

Українські патріоти серед старшини, духовенства,. ^[23] козацтва чекали відновлення «прав і вольностей», що були за гетьмана Богдана Хмельницького, базуючи свої надії на царській грамоті, що привертала права, які були стверджені при гетьмані Скоропадському, отже й договір 1654 р. Вище вже згадано, що серед членів Кодифікаційної Комісії були виникли суперечки й розходження в кардинальних питаннях кодифікаційної праці. В той час, як група новаторів українського права точно дотри* мувалась засад, висловлених в царських указах про «звод» трьох правних книг: Литовського Статуту, Саксону й Порядку в один новий Кодекс з узглядненням нових відносин та нових потреб, група консерваторів на чолі з. головою Комісії, І. Борозною, вбачала в такому новаторстві небезпеку втрати «фундаменталь* ного права» — Литовського Статуту — та заміни його «якимсь новим правом». Побоювання за втрату давнього права находили відгомін і підпертя серед заможної частини козацької старшини, яка стреміла до привернення повноти давніх шляхецьких прав і вольностей, які, між іншим, так ясно були формуловзні й за* безпечені в Литовському Статуті. Не можна відняти оиозиціо* нерам «нового права» їх патріотичних почувань, 'що примушу* вали їх ставитись підозріло до заходів російського правительствЗ. над реформою законодавства України, але разом з тим треб?, признати, що опозиційна група української старшини керувалась також і інтересами українського шляхецького стану, який з? цієї доби саме відродився в Україні?

Тимчасом Кодекс залежувався в Сенаті, але він не був ціл* ком забутий, тільки прихований до слушного часу. Цей час на* дійшов 1756 р. Перед тим гетьман Кирило Розумовський посва* рився з президентом Колегії закордонних справ, канцлером Бе* стужевим, і прохав царицю, щоб Україну знов переведено у ві* домство Сенату, що й було зроблено указом з 17. 1. 1756 р. '. Годі то Сенат витяг з архіву проект Кодексу і при указі з 20 травня 1756 р. переслав до гетьмана для того, щоб «сочиненньш изь трехь права, Статуть раземотріть, довольно ли по ньінішшимь обстоятельствамь, будеть того, что в немь постановлено, или что вь нем'ь прибавить надлежить ...

и о томі, представить в ІІрави* тельствуюіцій Сенаті, сь приложеніемь своего мнінія» ². Одер = жавши указ, гетьман визнав цю справу «за діло, касающееся •всего малороссійской націй народа» і тому скликав Комісію з представників українського народу в складі генеральної стариш* гш, полковників, 10*ти бунчукових товаришів, 4*х військових то* варшпів та ще по 2 представників полкової й сотенної старшини з кожного полку (разом 20); до складу Комісії попало й кілька членів старої кодифікаційної Комісії Засідання нової Комісії було призначено спочатку на 15 листопада, потім на грудень

^; ІІолное Собраніе Законові, Росс. Имнеріи, л: 104У8.

² Український Археографічний Збірник. Т. І. ст. 134—Пі.

² І. Теличенко. Названа праця, ст. 44.

1756 р., але не відбулося, бо полкова й сотенна старшина була зайнята підготовмо до війни. Тоді Генеральна Канцелярія запро* понувала гетьманові обрати спеціяльну Комісію, але гетьман не погодився, бо на його думку справа була дуже важна й торкав лась «пользьі всего малороссійскаго народа». Знов засідання Ко* місії було призначено на 1 вересня 1758 р. На цьому засіданні Комісія займалась встановленням плану праці: вирішено поділити Кодекс на 5 частин (по 6 глав в кожній) та доручити кожну частину двом полкам для попереднього розгляду на зборах пол* кової й сотенної старшини, потім для зводу зроблених завва* жень зібрати пленум Комісії в Глухові. З цією метою засідання пленума призначено на 19 січня 1759 р. Цього дня засідання Комісії відбулось, при чому члени негайно поділились на два табори: національно*консервативний, підтримуючи позицію по* кійного І. Борозни, доводив, що Україна від часу приєднання до Москви користується Литовским Статутом «як правом на* ціональним», гарантованим царськими грамотами, іцо у випадках неповноти статутових норм дозволено, на підставі арт. 54. Роз* ділу IV Статуту, вживати інших «християнських прав». Тому ця група членів поставила питання, чи варто взагалі розглядати проект Кодексу 1743 р., який складено за іншою системою, а в деяких місцях і всупереч Литовському Статутові, чи не ліпше буде переглянути Литовський Статут, виправити в ньому те, що малозрозуміле, або доповнити те, що бракує? Проти Кодексу консервативний табор підніс ще одне, дуже важливе формальне завваження: якщо Кодекс буде виправлено, затверджено та уведено в життя, то цим б у'де порушено найсвя* тішу привілегію України: судитись по своїм правам, затверджени.

м'королями польський ми й царями московськими. Бо, мовляв, Кодекс то вже не Литовський Статут: якщо Кодекс буде затверджено, то будемо мати не те «давне право», а якесь «нове, невидане право». В цьому консерватори вбачали небезпечний для України преце* денс зміни давниною освяченого й договорами ствердженого , права — Литовського Статуту. Інша група членів Комісії, не ви* словлюючись прямо проти аргументів противного табору, поси* далась лщне на те, що в сенатському указі сказано про перегляд Кодексу, а не Литовського Статуту. ГІро свої міркування Комі* сія повідомила гетьмана, що перебував тоді в Петербурзі, за* славиш Йому, певно на вимогу консерваторів, королівські приві* леї, Литовський Статут і Конституції, виписки з Люблинського привілею 1569 р., копії договору Б. Хмельницького з Москвою 1654 р., царських грамот та інші документи, що свідчили про те, що Литовський Статут — «преднійше, фундаментальноє право України» ’. Таким чином справа із затвердженням Кодексу, як тільки відновилась, знов викликала незгоду серед козацької стар* ^[24] шини, при чому до мотивів Борозни додано ще важливі аргу*' менти національного порядку.

Гетьман повернувся до Глухова в кінці 1759 р., але зайняв* ся іншою справою — судовою реформою, в основу якої покла* дено систему Литовського Статуту, а не стистему проекту Ко* дексу, чим, власне кажучи, доля Кодексу була вже перерішена. Тимчасом Сенат прислав новий указ з 31 серпня 1761 р., в якому на жадання Комісії «новосочиняемаго Уложенія» (росій* ського) наказав гетьманові «опредГливь особливьіхь людей, п о * мянутнй Статут разсмотріть і какіе явятся недо* статки, оньїе пополнить, излишенее исключить и во всемь учи* нить порядокь». При цьому Сенат додав, що якщо до цього часу якими будь комісіями було що «сочинено или сочиняемо», то все це з депутатом, який би міг дати належні пояснення, прислати в Сенат ^]. Указ цей прийшов напередодні виїзду геть* мана до Петербургу з причини тяжкої хвороби цариці. В Пе* тербурзі гетьман затримався півтора року и повернувся в липні 1763 р.

Негайно по приїзді вислав він ордер до старшини, зак* ликаючи на Раду. «Вь прошедшихь годахь, і:тояло в ордері, для разсмотрінія вь силу Внсочайшаго повеленія сочиненнаго изь трехь правь малороссійскихь Статута (то б то Кодексу 1743 р.) приз* ваньї бьіли вь Генеральную Канцелярію полковники сь прочими чинами, но за разньїми препятствіями то кь діійствительному окончанію не приведено доселі, а яко вь 1761 году вь октя&рі; при самомь нашемь оть'Ьзд'Ь изь Правительствующаго Сената кь намь присланою грамотою подтверждено и вілено, опредЬля о'собьіхь людей, кь тому способньїхь, помянутьій Статут разсмотріть ... но и потомь за отбьітіемь нашимь изь Малой Россіи разсмотрінія не бьіло». Далі гетьман наказував полков* никам, щоб вони, взявши з собою по 2 полкових старшин та по 2 сотники прибули в Глухів на 17 вересня «для окончанія разсмотрінія онаго Статута»². Проф. Кистяківський, Теличенко й Міллер тлумачили наведений вище указ Сенату 1761 р. так, що Сенат, ніби, наказував переглянути Литовський Статут, а не Кодекс 1743 р. Тому ці автори й висловились, що з р. 1759 припиняються всякі відомості про долю Кодексу 1743 р. Але гетьман Розумовський, який ближче знав всю справу з Ко* дексом, витлумачив указ Сенату так, що під «помянутим Ста* тутом» треба розуміти проєкт Кодексу 1743 р., і тому для пе* „ регляду цього Кодексу, а не Литовського Статуту гетьман скли* кав старшину до Глухова.

Крім полкової й сотенної старшини (10 полковників, 20 з полкової та 20 з сотенної старшини) на Раду було закликано ще 56 бунчукових та 33 військових товаришів, що разом з ге* неральною старшиною складало біля 150 видатніших представ*

¹ Полное Собраніе Законовь, „Ч» 11317.

² Д. Міллерь: Очерки изь исторіи и юридическаго бьіта Старой Мало* россіи. «Сборникь Харьковскаго Истор. * Филол. Общества: т. III. 1896. ст. 235.

ників козацтва. Таких многолюдних зборів Україна давно вже не мала. Збори, або «Рада старшини» були відкриті 26 вересня .1763 р. і в першу ж чергу зайнялись обговоренням питання про перегляд та доповнення проекту Кодеку 1743 р.

»Прав, по ко= торьім судится Малороссійскій народ». Але й на цей раз, як і на зборах попередніх Комісій, виникли суперечки, чи потрібно взагалі займатись проектом Кодексу. Один з бесідників так фор* мулував своє негативне відношення до ідеї нового Кодексу: «Ми маємо найліпші закони, які тільки може мати найшляхетніший та найвільніший народ у світі» *. Другий поставив справу на ширший грунт: він запропонував обміркувати наперед загальне політичне, культурне та економічне становище України. «К¥о бьі мог подумать, заявив він, что с самого того времени, когда мьі через сіє подданство (московському цареві) думали сьіскать на* ше благополучіе, наше спокойствіе и безопасность, началось наше злосчастіе и нарушеніе нашего покоя и благосостоянія». Тому бесідник закликав не гнатись за новими правами, а вима* гати привернення всього попереднього державного устрою Ук* раїни, а також соймів, статутових судів і трибуналу^[25] ^{^[26]. Збори захо* пились новою, широкою програмою, а про проект Кодексу 1743 р. так і забули. З цього часу, дійсно, немає вже відомостей про Кодекс: не видно, щоб про нього клопоталось російське правительство, про нього не згадується в офіційних актах України. Таким чином, на підставі вищенаведених історичних даних треба прийти до висновку, що проект Кодексу 1743 р. не дістав царської санкції з двох причин: Г. з причини недбалого та не*. уважного відношення російського Сенату до проекту на перших порах, що, між іншим, деякі дослідники пояснюють тим, що члени Сенату не знали ані Литовського Статуту, ані німецького права і тому не були належно підготовані перевірити й винести свою опінію з приводу проекту ^[27]. 2. з причини опозиції націо* нальножонсервативних кол української козацької старшини, які почасти з патріотичних, почасти з шляхецько*станових мотивів не бажали втратити Литовський Статут, що забезпечував права й привілеї шляхецького стану.
Не дивлячись на те, що виготовлений 1743 р. проект Ко* дексу: «Права, по которьімь судится Малороссійскій народь» не дістав офіційної санкції, 15*ти літня праця українських правни* ків не пішла марне. Повнотою та ясністю викладу норм закону й абстрактних правних дефініцій та досконалою юридичною тер* мінологією Кодекс далеко перевищував існуючі тоді правні книги. Тому він був дуже поширений в Україні, про що свід*
чить велика кількість відписів, що збереглись до наших часів По ньому вивчали українське право й використовували його, як авторитетний і досконалий підручник*коментар до Литовського Статуту й Магдебурзького права ділі покоління українських правників ^[28] ^{^[29].}
III.}

<< | >>

↑

Источник: Андрій Яковлів. УКРАЇНСЬКИЙ КОДЕКС 1743 РОКУ «ПРАВА, ПО КОТОРЬІМЬ СУДИТСЯ МАЛОРОССІЙСКІЙ НАРОДЬ» ЙОГО ІСТОРІЯ, ДЖЕРЕЛА ТА СИСТЕМАТИЧНИЙ ВИКЛАД ЗМІСТУ. Мюнхен - 1949. 1949

Еще по теме Дальша історія Кодексу 1743 р.: