Державний устрій Київської Русі.

Державний устрій Київської Русі мав свої особливості на кожному з етапів розвитку.

1. Виникнення і становлення Давньоруської держави (ІХ - кін. Х ст.);

2. Піднесення і розвиток Київської Русі (кін.

3. Політична роздробленість Київської Русі (кін. ХІ - серед. ХІІІ ст.).

Звідси hh→ першому етап^ дружинна форма державності.

( Князь більше воєначальник, ніж державний діяч; дружина- примітивний державний апарат управління, судочинства та збирання данини].

На другому етап^ централізована монархія.

(Князь зосереджує всю повноту влади; дружина відходить від державних справ; зростає роль родової аристократії - бояр).

На третьому етап^- федеративна монархія.

(Нова форма правління - «колективний сюзеренітет»; послаблена влада київського князя, а ключові державні рішення приймаються найвпливовішими князями на «снемах» (з'їздах).

Зупинимось детальніше на повноваженнях органів центральної влади.

Князь.

1. Функції перших великих князів - організація дружини та військових ополчень;забезпечення кордонів;підкорення нових племен; збирання данини; зовнішньополітичні стосунки з войовничими кочівниками, Візантією, країнами Близького Сходу.

2. Київські князі спочатку відали київською землею (території полян).

3. Київський князь на першому етапі переважно судив своїх васалів, дружинників, оточення. Князівська юрисдикція у цей час тільки починала поширюватися на основну масу населення. Судочинство на основі норм звичаєвого права. Князівське законодавство - нерозвинуте.

4. У др. пол. ІХ - перш. пол. Х століття формується система посадництва. У «Повісті минулих літ» сказано, що князь Олег

повсюди в землях «посади мужи свои». Посадництво сприяло об'єднавчій політиці київського уряду; інтеграції місцевої і служивої знаті.

5. Проходив процес наділення тисяцьких, соцьких і десяцьких адміністративними, торговельно - поліцейськими, а з розвитком князівської юрисдикції - судово - адміністративними функціями.

6. З кінця Х століття відбулися зміни в організації влади великого князя, ускладнюються його функції. Великі князі не тільки «рядили» (управляли), а й багато уваги приділяли розгляду судових справ, придушенню народних повстань(1068, 1113 рр.).

7. У ХІ-ХІІ століттях особливо важливою стає законодавча функція.

8. Чіткішою виявляється релігійна функція (особливо після прийняття християнства^ поширення Христової віри, врегулювання правового становища церкви, джерел її фінансування.

9. Формується нова система управління «кормління»(увесь апарат утримувався за рахунок місцевого населення). Про «корм» представникам князівського апарату свідчить Руська Правда (ст. 42 К.П.; ст. 9, 10, 74 П.П.).

10. Зростає роль оточення князя - великих феодалів (бояр), «княжих мужів», які утворювали феодальну (княжу) раду і ще називалися «думцями».

Місцеві князі.

1. До серед. Х століття князі часто іменувалися також великими, визначаючи при цьому владу київського («сущие под рукою»). Сформувався своєрідний васалітет, що виник на основі данини.

2. Процес політичної консолідації, започаткували призначення у центрах князівств своїх синів (започаткував Святослав Ігорович).

3. Реформа Володимира Великого ліквідувала владу місцевих князів племен формуються відносини - васалітету - сюзеренітету, які регламентувалися договорами, або ж хрестоцілувальними

грамотами.

4. Сюзеренітет у Київській

«старійшинство».

Його не слід

Русі позначався терміном ототожнювати з поняттям

«єдиновладдя»,бо воно пов'язане з уявленням про першого серед рівних і аж ніяк не про єдиного носія влади (Л. Черепнин).

5. Економічна і політична влада місцевих князів у ХІ-ХІІ столітті настільки зростає, що їх володіння перетворюється у своєрідні держави у державі.

6. Десяткова система управління (з тисяцькими, соцькими і десяцькими), що виросла з дружинної організації змінюється двірсько-вотчинною системою управління→ за цією системою не існувало різниці між органами державного управління й управління особистими справами князя.

7. Найповажнішими посадовими особами були: воєвода, тіун (уніфікована назва князівських слуг) конюший; дворецький - огнещанин; стольник (відав продовольством);

Феодальні з'їзди - як результат послаблення влади київського князя і посилення влади земельної аристократії.

1. З'їзди (снеми) - вищі органи феодальної влади (Пашуто В.Т.).

2. Скликалися великим князем, брали участь місцеві князі, їхні союзники («брати»), васали («сини»), бояри, інколи церковна знать.

3. Повноваження:

- прийняття нового законодавства;

- розподіл ленів;

- питання війни і миру;

- зовнішньоторговельні питання.

(Наприклад: Снем (з'їзд) 1072 р. у Вишгород^ ухвалив Правду Ярославичів. Снем 1097 р. у Любеч^ визнав незалежність окремих князів( «каждо да держит вотчину свою»). Снем 1100 р. в Уветичах→ про розподіл ленів. Снеми 1101 р. на р. Золотче і 1103 р. у Долобську→ питання миру і війни з половцями).

Віче.

1. Більшість дослідників поділяють точку зору В.Т. Пашуто, що дійшов висновку→віче (народні збори) - означаючи нараду взагалі вживався стосовно різнорідних явищ. Як один з найархаїчніших інститутів народовладдя, віче було «використано власниками землі й поставлено на службу державі у формі своєрідної феодальної демократії» (Київ - віче 1068 р., останнє - 1202 р.).

2. Функції віча:

- комплектування народних ополчень;

- вибори ватажків;

- питання врегулювання воєнних конфліктів;

- неефективної внутрішньої політики князів.

3. Виконавчий орган βi4a→pa∂a.

У ХІІІ столітті віча припиняють діяльність. (виняток - м. Новгород, Псков).

Верв.

1. Bepβb→ сільська територіальна община орган місцевого самоврядування.

2. Територія кілька населених пунктів. Члени були пов'язані круговою порукою.

3. Верв була: а) колективним власником неподільних земель;

б) реалізовувала норми звичаєвого права;

в) захищала своїх членів і їх власність у конфліктах з держапаратом, феодалами, сусідніми общинами.

Збройні сили

1. Складалися з трьох основних частин: а) великокнязівська дружина; б) дружини місцевих князів та інших феодалів; в) найманих загонів.

2. На початках з дружини обиралися представники князівської адміністрації.

Церква.

988 рік - прийняття християнства.

Значення прийняття християнства: а) зовнішнє (цивілізована країна); б) внутрішнє (насамперед освячувати і зміцнювати існуючий громадський порядок).

На думку дослідника В. Рички→ як носій ідеї єдиної держави і церкви на Русі, виразник патріотичних традицій, християнський клір об'єктивно створював ґрунт, на якому визрівала національна самосвідомість, що за середньовіччя перебувала завжди у єдності з релігійними поглядами.

Таким чином, розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямках: від системи управління, що випливала з військової організації - до цивільних форм правління та від посилення централізму - до децентралізації. Пройшовши тривалу еволюцію державний устрій Київської Русі не був незмінним і залежав від конкретних історичних, економічних та політичних змін.

3.