1. Слово «кредит» походить від латинської «kredit» (позика, борг).

У той же час «kreditium» перекладається як «вірую», «довіряю». У широкому значенні слова, з юридичної і з економічної точок зору, кредит - це угода, договір між суб’єктами господарювання або людьми про позику або позичку.

(позикоодержувачу, позичальнику) гроші (іноді майно) на певний строк з умовою повернення еквівалентної вартості, як правило, з оплатою цієї послуги у вигляді відсотку. При кредиті з’являється договір позики або позички (поняття позики і позички можна використовувати як синоніми).

Розкриваючи сутність банківського кредитування, зазначимо, що ключовим законодавчим актом, який регулює ці відносини, є Цивільний кодекс України, в якому банківському кредитуванню присвячено ст. 380-385. Крім того, з різною мірою цієї сфери стосуються й інші норми Кодексу. Ще більш важливого значення в регулюванні банківської діяльності мають норми Господарського кодексу України. У цьому акті у главі 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності» наявний параграф 1 «Фінанси і банківська діяльність», що вміщує статті 333-351. У Кодексі наявні і інші норми, які прямо або непрямо стосуються діяльності банків. Крім цього, відносини у сфері банківського кредитування регулюють норми спеціального банківського законодавства, зокрема ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 42 Закону України «Про Національний банк України».

У ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» наведено таке визначення банківського кредиту: «Банківський кредит - будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь- яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми».

Кредитну систему України очолює НБУ, який вживає заходи у цій сфері з метою регулювання грошового обігу. До кредитної системи України належать також комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи, які повинні мати ліцензію НБУ для здійснення кредитування.

У банківській практиці існує різна класифікація кредитів, багатогранність їх критеріїв (ст. 347 ГК України). Так, кредит розподіляється на фінансовий, товарний та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно із законодавством, у позику юридичній чи фізичній особі на певний строк, для цільового використання та під відсоток. Правила надання фінансових кредитів встановлюються НБУ (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) згідно із законодавством.

Товарний кредит - це товари, що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочку кінцевого розрахунку на визначений строк та під відсоток.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, - це кошти, що залучаються юридичною особою - боржником (дебітором) від інших юридичних чи фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів.

Кредити можна класифікувати таким чином.

Залежно від суб’єкта кредитних правовідносин:

- фінансовий кредит: а) кредит, який надається Національним банком України банкам, у тому числі ломбардний; б) міжбанківський кредит, який надається одним банком іншому; в) банківський кредит, який надається банком фізичним і юридичним особам, у тому числі консорціумний кредит;

- комерційний кредит, який надається одним суб’єктом підприємницької діяльності іншому;

- споживчий кредит, який надається суб’єктом підприємницької діяльності споживачу у разі придбання товарів.

Залежно від строків користування: а) короткострокові - кредити, надані на строк до одного року; б) середньострокові - кредити, надані на строк від одного до трьох років; в) довгострокові - кредити, які надаються на строк понад три роки.

Залежно від методу надання: а) кредити, які надаються у разовому порядку; б) кредити, надані відповідно до відкритої кредитної лінії. Кредитна лінія - згода банку надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів; в) гарантійні - кредити із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою позичальника.

Залежно від ступеня забезпеченості: а) кредити, забезпечені заставою (майном, у тому числі нерухомим, цінними паперами тощо); б) кредити, забезпечені поручительством, гарантією; в) з іншим забезпеченням (ризик неповернення яких застрахований); г) незабезпечені (бланкові).

Залежно від розміру: а) великі кредити, розмір яких перевищує 10 % власного капіталу банку; б) середні; в) малі.

Залежно від строку погашення: а) кредити, які погашаються водночас; б) кредити, які погашаються у розстрочку; в) кредити, які погашаються достроково за вимогою кредитора або позичальника; г) кредити, які погашаються після обумовленого періоду.

Кредитні відносини припускають прийняття кредитором і позичальником ряду зобов’язань. У цивільному законодавстві передбачено зобов’язання давати кредит відповідно до кредитного договору, у якому мають бути визначені обов’язки банку або іншої особи, що займається підприємницькою діяльністю, надати кредит у терміни, у розмірі і на умовах, узгоджених сторонами. У той же час кредитор має право згодом відмовитися від кредитування, якщо боржник визнається неплатоспроможним, не виконує обов’язків із забезпечення кредиту, а також в інших випадках, передбачених договором.

Кредит як інститут фінансової системи держави виконує емісійну, розподільчу і контрольну функції. Ці функції взаємозалежні і мають у кредитуванні специфічні особливості.

Розподільча функція проявляється в процесі мобілізації та витрачанні централізованих і децентралізованих фондів коштів, у розподілі та перерозподілі національного доходу між суб’єктами господарської діяльності. Отже, в умовах ринкової економіки зазначена функція сприяє вдосконаленню кредитної політики з метою регулювання грошового обігу і здійснення ефективного впливу на економічні процеси в державі.

Контрольна функція забезпечує нагляд за правильним і ефективним використанням коштів, що надаються клієнтурі банками, та - за їх поверненням у певні строки.

Принципами банківського кредитування є:

- принцип поверненості. Оскільки гроші надаються у тимчасове користування, вони повинні бути повернуті. Банк зобов’язаний вирішувати питання про стягнення заборгованості позичальника за кредитом і процентами, в разі необхідності порушувати справу про неплатоспроможність позичальника;

- принцип платності, що означає оплату позичальником тимчасового користування коштами у формі процентів. Останні треба відокремлювати від пені та інших санкцій, які нараховуються за невиконання позичальником обов’язків за кредитним договором. Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надання безпроцентних кредитів забороняється;

- принцип строковості. Користування кредитом обмежується певним строком, який обчислюється з моменту зарахування коштів на поточний рахунок позичальника і закінчується зарахуванням коштів на кореспондентський рахунок банку.

До факультативних принципів банківського кредитування належать:

- принцип забезпеченості. Банк має право на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення кредиту;

- принцип цільового характеру кредитування. Кредит повинен використовуватись на цілі, передбачені кредитним договором.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних рахунках, залучені кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити і кошти, одержані від випуску цінних паперів.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників кредитування здійснюється з дотриманням економічних нормативів, вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Згідно зі ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов’язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.

Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки- учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів.

Банк зобов’язаний мати структурний підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.

Банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Кредити надаються суб’єктам господарської діяльності в безготівковій формі, за допомогою сплати платіжних документів із позичкового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті в порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, або за допомогою перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не передбачене кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України і нормативно-правовими актами Національного банку України.

2.