§ 1. Поняття, призначення і види кредиту

Кредит посідає важливе місце у фінансовій системі України. Кредит - це важливий інститут, за допомогою якого держава здійс­нює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і конт­роль за їхнім правильним використанням.

Установлений законодавством обов’язковий порядок зберіган­ня всіма підприємствами, організаціями та установами своїх кош­тів на рахунках у банках дає можливість використовувати такі вільні кошти у кредитуванні. У процесі кредитування виникають відносини, пов’язані з мобілізацією тимчасово вільних коштів підприємств, організацій, бюджету та населення. Використання цих коштів відбувається на умовах повернення для задоволення економічних і соціальних потреб держави.

Термін «кредит» відноситься до числа центральних системоутво­рюючих понять банківського права. Найбільш розповсюдженим дефініцієм у загальному визначенні поняття кредиту є те, що кре­дит - це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним чи фізичним осо­бам на певний строк під відсоток.

Поняття «кредит» має широке значення, і в подальшому тер­мін «кредит» визначено як позиковий капітал банку в грошовій формі та банківських металах, що передається в тимчасове ко­ристування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, а кредитна операція - це договір про надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичаль­ника.

Кредит як інститут фінансової системи держави виконує емі­сійну, розподільчу і контрольну функції. Ці функції взаємоза-

лежні і мають у кредитуванні специфічні особливості. Емісійна функція здійснюється шляхом випуску і розміщення цінних па­перів.

Розподільча функція проявляється в процесі мобілізації та ви­трачанні централізованих і децентралізованих фондів коштів, у розподілі та перерозподілі національного доходу між суб’єктами господарської діяльності. Отже, в умовах ринкової економіки за­значена функція сприяє вдосконаленню кредитної політики з ме­тою регулювання грошового обігу і здійснення ефективного впли­ву на економічні процеси в державі.

Контрольна функція забезпечує нагляд за правильним і ефек­тивним використанням коштів, що надаються клієнтурі банками, та - за їх поверненням у певні строки.

У банківській практиці існує різна класифікація кредитів, бага­тогранність їх критеріїв (ст. 347 ГК України). Так, кредит розподі­ляється на фінансовий, товарний та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком-резиден­том або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згід­но із законодавством країни перебування нерезидента, або резиден­тами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансо­вих установ, згідно із законодавством, у позику юридичній чи фізичній особі на певний строк, для цільового використання та під відсоток. Правила надання фінансових кредитів встановлюються НБУ (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Мініст­рів України (стосовно небанківських фінансових організацій) згід­но із законодавством.

Товарний кредит - це товари, що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умо­вах угоди, що передбачає відстрочку кінцевого розрахунку на визначений строк та під відсоток.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики - це кошти, що залучаються юридичною особою - боржником (дебі­тором) від інших юридичних чи фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів.

У господарській діяльності використовуються такі форми кре­диту: лізинговий, іпотечний, споживчий, бланковий, консорціум- ний, податковий.

Лізинговий кредит - це відносини між суб’єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об’єктом лізингу є різне рухоме майно (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) і нерухоме май­но (будинки, споруди, системи телекомунікацій тощо). Суб’єктами лізингу виступають: лізингодавець - суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу і здає його в оренду; користувач-суб’єкт, що домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права во­лодіння та розпорядження об’єктом лізингу в межах, установлених лізинговою угодою; і виробник - підприємство, організація та інші суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалі­зацію товароматеріальних цінностей.

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Відно­сини у системі іпотечного кредитування регулюється Законом України від 19 червня 2003 р. «Про іпотечне кредитування, опе­рації з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифі­кати».

Споживчий кредит - це кредит, який надається фізичним осо­бам - резидентам України на придбання споживчих товарів трива­лого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Бланковий кредит - це кредит, який надається банком в ме­жах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов’язання повернути кредит) із засто­суванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений ав­торитет у банківських колах.

Консорціумний кредит^[XXXIX] - це кредит, який надається позичаль­нику банківським консорціумом такими способами:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним бан­ком або групою банків.

в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кре­дитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумиій операції.

Податковий кредит становить суму (вартість) витрат, понесе­них платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, по­слуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звіт­ного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення загально­го річного оподатковуваного доходу, одержаного за результатами такого звітного року, у випадках, визначених Законом України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб»^[XL].

У характеристиці кредиту найбільш поширеною є класифікація кредитних операцій залежно від кредитора, у зв'язку з цим розріз­няють державний, банківський і комерційний кредити.

Державний кредит надається державою іншій державі, а та­кож юридичним чи фізичним особам. У державному кредиті по­зичальником (кредитором) виступає держава чи місцеві органи влади. Формами державного кредиту є натуральні позики (на­приклад, хлібні, цукрові), державні позики (облігації, казначей­ські зобов'язання) та інші кредитні документи. Кошти, які збирає держава за реалізовані цінні папери, становлять її борг. Після за­кінчення строку позики держава повинна розрахуватися з креди­торами. Призначенням державного кредиту є мобілізація держа­вою коштів для фінансування державних видатків та покриття частки державного боргу.

Банківський кредит надається суб'єктам господарської діяль­ності усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Банківський кредит - це еко­номічні відносини з акумуляції кредитних ресурсів за рахунок ста­тутних та інших фондів банків, коштів на депозитних рахунках, коштів у обігу і в міжбанківських розрахунках та інших грошових ресурсів. Банківський кредит є основною формою кредиту, за якої грошові кошти надаються банками у тимчасове користування.

Банківський кредит - це надання банками грошей (готівкою чи безготівкове) в позику юридичним та фізичним особам, державі.

У ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» наведено таке визначення банківського кредиту: «Банківський кредит - будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми». Отже, у наведеному визначенні кредит - це не тіль­ки грошові кошти, а й зобов’язання, що випливають з договору чи з інших підстав.

Відповідно до статей 47 і 49 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність» до кредитних операцій віднесено:

операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

операції за грошовими вимогами, надання гарантій, порук за грошовими зобов’язаннями;

фінансування під відступлення права грошової вимоги (факто­ринг) та пов’язане з цим ведення обліку грошових вимог клієнтів до боржників, пред’явлення до сплати грошових вимог від клієнтів або від свого імені, а також інші операції, спрямовані на одержан­ня коштів від боржника;

лізинг.

При аналізі сутності банківського кредиту слід зазначити, що банки не можуть надавати кредити:

- на покриття збитків господарської діяльності позичальникам;

- на формування та збільшення статутного фонду клієнта;

- на внесення клієнтом коштів до бюджету і позабюджетних фондів;

- підприємствам, щодо яких порушено справу про банкрутство;

- підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставки товарно-матеріальних цінностей;

- підприємствам, які мають прострочену заборгованість за ра­ніше отриманими позичками і неоплаченими відсотками.

Банківський кредит класифікується залежно від певних ознак та різних підстав.

сування, кредит розподіляється на внутрішній і міжнародний. В Україні дворівнева банківська система передбачає кредит цент­рального банку і кредит комерційних банків. Залежно від позичаль­ників та мети використання кредити поділяють на виробничі, спо­живчі, інвестиційні, кредити на операції з цінними паперами, міжбанківські, імпортні та експортні. Залежно від забезпеченос­ті кредити поділяють на незабезпечені (бланкові) та забезпечені (персональні), більшість кредитів, що надаються банками, мають відповідне забезпечення: наявність застави, відповідна гарантія або порука, страхування кредитного ризику. Надання незабезпечєних кредитів означає вияв особливої довіри банку до свого клієнта, свідчить про його платоспроможність і враховується банком при аналізі економічного становища клієнтів.

Кредити, які надаються банками, також поділяють за строка­ми користування на коротко-, середньо- й довгострокові. Строк користування короткостроковими кредитами не перевищує 12 мі­сяців, середньостроковими - до 3 років, довгостроковими - по­над 3 роки.

За ступенем ризику кредити поділяють на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання).

За строками погашення:

а) одночасно;

б) у розстрочку;

в) достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

На практиці застосовуються кредити на поточні та капітальні витрати і в зв’язку з цим розрізняють кредити в оборотні фонди і фонди обігу, а також кредити в основні фонди.

Ще однією формою кредиту є комерційний, який надається одним суб’єктом господарської діяльності іншому у вигляді про­дажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформ­ляється векселем і призначений для прискорення реалізації товарів та одержання підприємствами прибутку.

Комерційний кредит може бути погашений після переоформ­лення його на банківський кредит, який здійснюється сторонами на умовах, передбачених договором.

Для реалізації кредитної політики, яка забезпечує функціону­вання суспільного виробництва, важливу роль в державі відведено кредитній системі - сукупності кредитно-фінансових установ, які акумулюють вільні грошові капітали, доходи і надають їх у пози­ку- юридичним і фізичним особам, уряду, і тим самим реалізують кредитні відносини в державі.

Кредитну систему України очолює НБУ, який здійснює систе­му заходів у кредитній сфері з метою регулювання грошового обі­гу. До кредитної системи України належать також комерційні бан­ки та небанківські кредитно-фінансові установи, які повинні мати ліцензію НБУ для здійснення кредитування.

До небанківських кредитно-фінансових установ належать лізин­гові, факторингові, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, біржі, недержавні пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги та кредитні спілки, довірчі товариства тощо (див. таблицю на с. 209).

Відповідно до Закону України від 12 липня 2001 р. «Про фі­нансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг» в Україні діє Державна комісія з регулювання ринків фінан­сових послуг, яка здійснює реєстрацію та ліцензування фінансових установ та поточний контроль за їх діяльністю.

Згідно з п. З ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську систему» до поширених традиційних банківських кредитних опе­рацій належить розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Ця операція є одним із основ­них видів активних банківських операцій і є об'єктом спеціально­го нормативного регулювання.

Статтею 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що для проведення спільного фінансування банки мо­жуть укладати угоди про консорціумне кредитування. Консорціумне кредитування здійснюється шляхом об'єднання банків у консорціум, який надалі виступатиме кредитодавцем для одного або кількох по­зичальників. Банківські консорціуми не є юридичними особами і створюються на підставі консорціумного договору між його учасни­ками, як тимчасові об'єднання банків для координації дій при прове­денні різного виду банківських операцій. У рамках такої угоди бан- ки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть

ризик за цим кредитом пропорційно до внесених у консорціум кош­тів. Банки зобов’язані мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.

Законодавством установлено певні обмеження при проведенні кредитування.

Банкам заборонено прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу НБУ.

Банки зобов’язані додержуватися основних принципів креди­тування, зокрема, перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених

Таблиця

КРЕДИТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

НБУ вимог щодо концентрації ризиків. Банки не можуть надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і від процентної ставки, що ви­плачується ним за депозитами. Виняток може бути зроблено лише у разі, якщо у здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності, а також існують певні обмеження щодо надання креди­тів пов’язаним особам та інсайдерам.

Банки мають право видавати бланкові кредити за умов додер­жання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів заборонено, за винятком передбачених законом випадків.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банки мають право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов’язання, якщо це передбачено угодою.

Чинне законодавство також передбачає, що до функцій НБУ належить і те, що він виступає кредитором останньої інстанції для банків та організовує систему рефінансування. НБУ надає креди­ти комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче від ставки рефінансування НБУ та в порядку, визначено­му НБУ (п. 1 ст. 42 Закону України «Про Національний банк Ук­раїни»)^[XLI].

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кре­дитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. При потребі, банки можуть на договірних засадах позичати ресур­си один в одного, або брати кредит в НБУ, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів та вкладів. Кредитні ресурси НБУ ста­новлять кошти статутного та інших фондів, інші кошти, що вико­ристовуються як кредитні ресурси відповідно до закону.

У проведенні кредитної політики, визначеної НБУ, комерційні банки виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб’єктів господарської діяль­ності із врахуванням загальнодержавних інтересів. У разі надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капі­талу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок НБУ. Жоден з виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банків. Загальний обсяг нада­них кредитів не може бути більшим за восьмикратний розмір

власних коштів комерційного банку, а загальний розмір отри­мання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежу­ється двократним розміром власних коштів банку. Недотримання обмежень, установлених законодавством, тягне за собою застосу­вання до порушників заходів впливу.

Слід також зазначити, що отримання резидентами України кредитів в іноземній валюті регламентується спеціальними норма­тивними актами'.