§ 5. Порядок і форми розрахунків у господарському обігу

Усі розрахунки в господарському обігу України юридичні та фізичні особи здійснюють як готівкою, так і у безготівковому порядку через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових і касових операцій, затверджених НБУ.

сування готівки між юридичними особами обмежена і регулюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. Л^г° 22, Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою постановою Правління НБУ від 14 серпня 2003 р. № 337, та Положенням про ведення касових операцій у націо­нальній валюті в Україні, загв. постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 р. № 637.

Відповідно до Правил НБУ визначені головні вимоги щодо про­ведення банками касових операцій та касового обслуговування клієнтів. До них належать:

- здійснення касового обслуговування клієнтів на договірних засадах;

- повне і своєчасне задоволення потреб клієнтів у готівкових коштах;

- повне і своєчасне оприбуткування готівкових коштів, що надійшли до кас банків, та зарахування їх на рахунки клієнтів;

- проведення експертизи грошових знаків на справжність та платіжність;

- обмін непридатних до обігу грошових знаків на придатні (без обмежень і безкоштовно);

- вилучення з обігу сумнівних щодо справжності грошових знаків і відправлення їх для дослідження в НБУ;

- здійснення належного внутрішнього контролю за касовими операціями;

- створення безпечних умов роботи з готівкою та її збереження.

Банки мають право здійснювати касове обслуговування клієнтів після отримання ліцензії Національного банку за умови дотримання чинного законодавства України щодо організації готівкового обігу.

Важливим обов’язком банків є видача готівкових коштів підпри­ємствам і організаціям, тобто безперебійне касове обслуговування клієнтів.

Ліміт залишку готівки в касі - цс граничний розмір,що може залишатися в касі підприємства в позаробочий час.

Уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно у день одержан­ня готівкових коштів та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбут­ковуванням готівки в касах підприємств, які приводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касо­вої книги, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових орде­рів. Виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою у національній валюті, установлю­ється ліміт каси та строк здавання готівки. Банкам і підприємствам ліміт каси та строки здавання готівки не встановлюються.

Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одер­жану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів, понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки в банку.

Касові операції оформлюються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за опе­раціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими до­кументами, які, згідно із законодавством України, підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Ліміт каси підприємства встановлюють на підставі розрахун­ку середньодобового надходження готівки до каси або її серед­ньо-добової видачі з каси за рішенням керівника підприємства. До розрахунку приймається строк здаванням підприємством го­тівкової виручки для її зарахування на рахунки в банках, визна­чений відповідним договором банківського рахунку.

Кожне підприємство визначає ліміт каси з урахуванням режиму і специфіки його роботи, віддаленості від банку, обсягу касових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками, установлених строків здавання готівки, тривалості операційного часу банку, наяв­ності домовленості підприємства з банком на інкасацію тощо.

Підприємства, які встановлюють строк здавання готівкової виручки, мають здавати понадлімітну готівку для її зарахування на рахунок підприємства в банк не пізніше наступного робочого дня незалежно від установленого строку здавання готівкової виручки.

Якщо підприємствам ліміт готівки не встановлено (незалежно від причин такого невстановлення), то ліміт каси вважається

нульовим. У цьому разі вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня і не здана підприємствам, вважається понад­лімітною.

Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємця­ми і фізичними особами проводяться як за рахунок коштів, одер­жаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми, так і через установи банків шляхом переказу готівки на користь підпри­ємств (підприємців) та фізичних осіб для сплати будь-яких пла­тежів.

Гранична сума готівкового рахунку одного підприємства (під­приємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня з одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідно до постанови Правління НБУ від 9 лютого 2005 р. «Про встановлення граничної суми готівкового рахунку».

Платежі понад установлену граничну суму проводяться тільки в безготівковому порядку. Кількість підприємств (підприємців), з якими проводяться розрахунки протягом дня, не обмежується.

У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену гра­ничну суму кошти в розмірі перевищення зазначеної суми розра­хунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвер­дженим лімітом каси.

Важливе значення має контроль за дотриманням порядку ве­дення операцій з готівкою.

Перевірки касової дисципліни здійснюються органами держав­ної податкової служби, Державної контрольно-ревізійної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, фінансовими органами. Особи, винні в порушенні касової дисципліни, притя­гуються до відповідальності.

НБУ зобов’язує комерційні банки подавати державним податко­вим адміністраціям матеріали про порушення суб’єктами підприєм­ницької діяльності норм з регулювання обігу готівки (перевищення норм витрачання готівки на поточні потреби, невстановлення лімі­тів залишків готівки в касах). Чинне законодавство посилює режим фінансової відповідальності за порушення правил обігу готівки. Від­повідно до Указу Президента України від 12 червня 1995 р. «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання

обігу готівки» у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб’єктами підпри­ємницької діяльності, а також постійними представництвами нере­зидентів, через які повністю або частково здійснюється підприєм­ницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу:

- за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в ка­сах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день;

- за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбут­кування) у касах готівки - у п’ятикратному розмірі неоприбутко- ваної суми;

- за витрачання готівки з виручки, від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших касових надходжень, на виплати що пов’зані з оплатою праці, за наявності податкової заборгованості - у розмірі здійснених виплат;

- за перевищення встановлених строків використання вида­ної під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів - у розмірі 25% виданих під звіт сум;

- за проведення готівкових розрахунків без подання одержу­вачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував би сплату покупцем готівкових коштів - у розмірі сплачених коштів;

- за використання одержаних в установі банку готівкових кош­тів не за цільовим призначенням - у розмірі витраченої готівки.

За невстановлення установами банків лімітів залишку готівки в касах з них стягується штраф у п’ятдесятикратному розмірі не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний випадок такого невстановлення.

Зазначені штрафи стягуються до державного бюджету згідно із законодавством. Контроль за додержанням вимог цього Указу здійс­нюють органи Державної податкової служби, державної контроль­но-ревізійної сужби, Міністерства внутрішніх справ України та фінансові органи, а банками - НБУ.

Важливу роль у здійсненні розрахунків між юридичними осо­бами відведено розрахункам у безготівковому порядку. Безготівкові

розрахунки становлять систему грошових розрахунків, які прово­зяться без участі готівки у вигляді перерахування банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача або заліком вза­ємних вимог підприємств, організацій. Здебільшого грошовий обіг між суб’єктами господарювання здійснюється безготівково. Безготівковий обіг має істотні переваги перед готівковим і пояс­нюється такими обставинами: по-перше, створюються сприятливі умови для державного регулювання і належного контролю грошо­вого обігу; по-друге, забезпечується своєчасність розрахунків між суб’єктами грошового обігу за реалізовані товари і надані послуги; по-третє, прискорення обігу грошових коштів забезпечує тісний зв’язок суб’єктів господарювання з банками і впливає на функціо­нування грошового ринку, а цс, у свою чергу, відіграє важливу роль в розвитку ринкової економіки в державі, і поліпшенні еко­номічного становища суб’єктів господарювання.

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські розрахунки провадяться у готівковій та без­готівковій формах згідно з правилами, встановленими норматив­но-правовими актами НБУ. Безготівкові розрахунки провадяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти: платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Детальніше загальні правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб встановлено в Ін­струкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. № 22.

Зазначена Інструкція грунтується на принципах вільного вибору форм розрахунків між суб’єктами господарювання, закріпленні

цього вибору у договорах і невтручанні установ банку у дані дого­вірні відносини. Водночас з метою забезпечення правил докумен­тообігу Інструкцією встановлено, що розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку, складаються на бланках встанов­леної форми і повинні мати реквізити, наведені в додатку до за­значеної Інструкції.

Розрахункові документи мають містити такі реквізити: назву документа, код розрахункового документа, його номер, дату скла­дання, дату валютування, назви платника та одержувача коштів (їхнє офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їхні ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств України, номери рахунків в установах банку; назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та коди банків; суму платежу цифрами та літерами; підписи відповідальних осіб платника або одержувача коштів на першому примірнику та від­биток печатки; призначення платежу - назва товару, посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція, із зазначенням його номера й дати, зазначення законодавчого акта, яким передбаче­но право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповід­ний пункт), підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету); суму податку на додану вартість або напис «без податку на додану вартість».

Якщо хоча б один із вищенаведених реквізитів не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не при­ймає. Використання факсиміле при підписі, виправлення та запов­нення розрахункового документа в кілька прийомів не дозволяються.

Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розра­хункового документа несе особа, яка його оформила і подала його до обслуговуючого банку.

Відповідно до вищезазначеної Інструкції під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись різноманітні форми: акреди­тивна, інкасова, вексельна, за розрахунковими чеками, а також з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. Велике значення у здійсненні розрахунків у електронному вигляді мають системи дистанційного обслугову­вання. Оперативне ведення клієнтом своїх розрахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між бан­ком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування, а саме систем «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк», телефонний банкінг тощо. Інструкцією

також визначено правила використання під час здійснення розра­хункових операцій платіжних інструментів у формі: меморіально­го ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, платіжної вимоги, розрахункового чека, акредитива. Чинне зако­нодавство спеціально регулює порядок використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів.

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обира­ють платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Розглянемо конкретні форми безготівкових розрахунків, які проводяться банками (статті 1087-1088 ЦК України). Важливою формою, за допомогою якої списуються кошти з рахунку плат­ника, є меморіальний ордер. Меморіальний ордер - це розрахун­ковий документ, який складається за ініціативою банку для оформ­лення операцій із списання коштів з рахунка платника внутрішньо- банківських операцій відповідно до нормативно-правових актів НБУ.

Факт списання коштів з рахунку платника документально оформ­ляється меморіальним ордером (залежно від конкретного випад­ку) для:

- часткової оплати розрахункових документів; документаль­ного підтвердження операцій з перерахування з банківських рахун­ків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб), внесених у касу банку коштів; перерахування коштів, зарахованих на рахунок «Кредитні суми для з’ясування»;

- перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором по­станови слідчого, постанови державного виконавця про арешт кош­тів на рахунку;

- виконання банком платіжних доручень платника в довіль­ній формі;

- перерахування банком коштів у разі закриття акредитива.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника.

Найбільш поширеною правовою формою безготівкового роз- рахунка є платіжне доручення (статті 1089-1092 ЦК України). Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списан­ня зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Сутність цієї форми полягає в тому, що на бланку встановленої форми власник рахунку дає розпорядження

банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів за поставлену продук­цію, надані послуги тощо. Банки приймають до виконання платіж­не доручення протягом десяти календарних днів від дати його ви­писки. День оформлення платіжного доручення не враховується. Платіжне доручення приймається банком до виконання за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності, недостатності коштів на його рахунку банком приймаються лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних до­ручень передбачено договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами: за фактично відвантажену, продану про­дукцію (виконані роботи, надані послуги тощо); у порядку поперед­ньої оплати, якщо такий порядок розрахунків установлено законо­давством та/або обумовлено в договорі; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, встановленого чинним законодавством; для пере­рахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (за­робітна плата, пенсії тощо), на їхні рахунки; що відкриті в банках; для сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів; в інших випадках згідно з укла­деними договорами та/або чинним законодавством.

У практиці взаємовідносин підприємницьких структур значно­го поширення набула платіжна вимога-доручення. Платіжна вимога- доручення - це вимога отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей на підставі надісланих йому (минаючи банк) розрахункових та відвантажувальних документів вартість поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який виписується на бланку встановленої банком форми і складається з двох частин:

- верхня - вимога отримувача коштів безпосередньо до плат­ника про сплату визначеної суми коштів;

- нижня - доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка визначеної ним суми коштів та перера­хування її на рахунок отримувача.

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися для здійс­нення розрахунків всіма учасниками безготівкових розрахунків клієнтами банків.

Ці форми безготівкових розрахунків є найбільш надійною, то­му шо вимоги на сплату подаються безпосередньо платнику, а не в банк. З метою гарантованої прискореної доставки вимог-доручень платникам рекомендується передавати їх у комплекті розрахунко­вих та відвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором. Одер­жавши платіжну вимогу-доручення, платник у разі згоди сплатити суму заповнює її нижню частину і подає до банку, що його обслу­говує.

Сума, яку платник погоджується сплатити отримувачу і яка зазначена в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищу­вати суми, яку вимагає до сплати отримувач і яка зазначена у верх­ній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протя­гом 20 календарних днів з дати оформлення її отримувачем. Пла­тіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку плат­ника. Причини несплати платником вимоги-доручення з’ясову­ються безпосередньо між платником та отримувачем коштів без втручання банку.

Договором може бути передбачена відповідальність платника за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасне подання пла­тіжних документів у банк для оплати.

Спеціальною формою безготівкових розрахунків є платіжна вимога. Платіжна вимога - цс розрахунковий документ, що міс­тить вимогу стягувана або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити переказ визначеної суми без погодження з платником з його рахунку на рахунок отримувача. Кошти з рахунків клієнтів банку списують лише за дорученням власників цих рахунків або на підставі платіжних ви­мог стягувачів у разі примусового списання коштів. Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувані на під­ставі виконавчих документів, виданих судами.

Стягувач несе відповідальність за необґрунтованість примусового списання коштів і недостовірність даних, що внесені в платіжну ви­могу. Платіжні вимоги стягувачів на примусове списання коштів бан­ки приймають до виконання незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника. Ці платіжні вимоги викону­ються банком частково в межах наявного залишку коштів платника, а в невиконаній сумі такі документи повертаються без виконання.

Правилами НБУ встановлено таку форму безготівкових розра­хунків, як розрахунки чеками, що широко розповсюджені як у внутрішньому обороті країни, так і в міжнародній практиці (стат­ті 1102-1106 ЦК України).

Розрахунковий чек - це розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку, в якому відкрито його рахунок, про сплату че­кодержателю зазначеної в чеку грошової суми.

Учасниками розрахунків чеками є чекодавець, чекодержатель і банк-емітент. Чекодавцем є юридична або фізична особа, яка здійс­нює платіж за допомогою чека та підписує його. Чекодержателем виступає юридична або фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком.

Банк-емітент - це банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) юридичній або фізичній особі. Чеки застосовуються між юридич­ними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані робо­ти та надані послуги. Платником за чеком може бути тільки банк, де відкрито рахунок чекодавцю. У разі відмови банку-емітента спла­тити чек чекодержатель має право пред’явити до чекодавця претен­зію. Відповідальність за неправильне використання чеків та завда­ні збитки несе чекодавець, якому видано чекову книжку.

Бланки чеків та чекові книжки видаються банками-емітентами юридичним і фізичним особам, яким відкрито рахунки у банках. Строк дії чекової книжки - один рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку - три місяці з дати його видачі.

Строк дії невикористаної чекової книжки може бути подовже­но за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відпо­відну відмітку на обкладинці чекової книжки, яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампу банку.

Правова форма оплати за допомогою розрахункових чеків є га­рантованою. Для гарантованої оплати розрахункових чеків чеко­давець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку «Розра­хунки чеками» відповідних балансових рахунків у банку-емітенті.

Розрахунковий чек із чекової книжки пред’являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів, не врахову­ючи день його виписки.

Заборонено передавання розрахункового чека (чекової книжки) його/її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі,

а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і проставляння на них відбитка печатки юридичними особами.

За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може випису­ватися на ім'я іншої особи, яка стає в цьому разі його власником. Розрахункові чеки на пред’явника не видаються.

Банківські правила передбачають обов’язкові реквізити, які по­винен мати кожний чек: назву «розрахунковий чек»; назву (для фізичних осіб - прізвище, ім’я, по батькові чекодавця, реквізити його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки та номер його рахунка; назву банку-емітснта і його номер МФО; ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єди­ним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння дер­жавною податковою адміністрацією; назву чекодержателя; дору­чення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та письмово; призначення платежу; число, мі­сяць та рік складання чека (місяць вказується літерами, дата видачі чека повинна відповідати його реальній видачі), місце складання чека; підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи). Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважа­ється недійсним і повертається банку-чекодавцю без виконання. Форма чека та порядок його заповнення встановлюється законом і банківськими правилами.

У практиці фінансових взаємовідносин розрізняють такі види чеків: ордерні та іменні. Чек, який виписаний на певну особу з обов’язковим застереженням про наказ оплатити, називається ор­дерним. Чек, який виписано на певну особу або передано іншій особі лише шляхом укладення договору про уступку вимоги, нази­вають іменним.

У разі здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних бан­ків комерційні банки повинні укладати між собою кореспондент­ські угоди і передбачати в них взаємні зобов’язання щодо оплати чеків, а також відповідальність сторін за порушення правил розра­хунків. У разі відсутності такої угоди банки зобов’язані приймати від клієнтів чеки та інкасувати їх у ті банки, які обслуговують че­кодавця. У таких випадках кошти на рахунок пред’явника чека можуть бути зараховані лише за умови отримання їх з банку - емі­тента чека, тобто після пересилання банку платника.

У платіжному обігу існує і така форма безготівкових розрахунків, як акредитив (статті 1093-1098 ЦК України). Акредитив є грошо-

вим зобов'язанням банку, за яким банк-емітент за дорученням клі­єнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказі­вок або від свого імені зобов’язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) бан­ку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи-бенефіціара.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами пе­редбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не повинні суперечити чинному законодавству. Акредитив є дого­вором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національ­ній валюті передбачено, що банк-емітент може відкривати такі види акредитивів: покриті та непокриті, а також відкличні або безвід­кличні.

Покритим вважається акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окре­мому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Такий вид акредитивів застосовується за відсутності між банком-емітен- том і виконуючим банком кореспондентських відносин.

Непокритим (гарантованим) вважається акредитив, оплата за яким у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви також поділяються на відкличні або безвідкличні, про що має бути чітко зазначено. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив - це такий акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара. Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідом­ляє виконуючий банк, а останній - бенефіціара. Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива. Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулю­вання акредитива, підлягають оплаті.

Безвідкличний акредитив - це такий акредитив, який може бути анульований або умови якого може бути змінено тільки за

•згодою на не бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Бс- нсфіціар може достроково відмовитися від використання акре­дитива.

Акредитив може відкриватися для розрахунків не тільки з од­ним постачальником. Також існує і перевідний акредитив. Строк дії та порядок розрахунків за акредитивом встановлюються у до­говорі між платником і постачальником. Для відкриття акредитива клієнт подає обслуговуючому банку-емітенту заяву, в якій платник повинен зазначити:

- дату і номер договору, згідно з якими відкривається акре­дитив;

- строк дії акредитива (число, місяць закриття акредитива);

- назву заявника та бенефіціара, їхні ідентифікаційні коди;

- назву банку-емітента та банку, що виконує акредитив, вид акредитива;

- суму акредитива; умови акредитива (види товарів, які спла­чуються, розрахункові документи, порядок оплати цих доку­ментів).

Зазначені реквізити є обов’язковими. У разі відсутності одного з них акредитив не відкривається.

Для одержання коштів за акредитивом, депонованим у банку- емітенту, бенефіціар після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) подає виконуючому банку потрібні докумен­ти, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром докумен­тів за акредитивом. Після ретельної перевірки поданих бенефіціаром документів і дотримання всіх умов акредитива виконуючий банк здійснює списання коштів з аналітичного рахунку «Розрахунки за акредитивами». Не приймаються до оплати за акредитивом доку­менти, які мають розбіжності з умовами акредитива або зміст яких суперечить один одному.

Якщо умовами акредитива передбачено акцепт заявника акреди­тива, то у виконуючому банку відповідальний виконавець перевіряє наявність акцептованого напису та відповідність його поданому зразку.

У такому разі уповноважена особа заявника повинна подати бенефіціару документ, що засвідчує її особу, зразок її підпису, за­свідчений заявником акредитива, доручення, видані заявником ак­редитива, щодо її повноважень.

На банки покладається контроль за дотриманням умов акреди­тива. Виплати за акредитивом готівкою не допускаються.

Закриття акредитива можливе в таких випадках: після закін­чення обумовленого в акредитиві строку дії, відмови одержувача грошових коштів від використання акредитива до спливу строку його дії, якщо це передбачено умовами акредитива, та повного або часткового відкликання акредитива платником, якщо таке відкли­кання передбачене умовами акредитива.

Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідом­лення банку-емітенту. Усі претензії до бенефіціарів, крім тих, що виникли з вини банку, розглядаються сторонами без участі банку.

Відносно новою формою безготівкових розрахунків у платіж­ному обігу України є вексель. Вексель - це цінний папір, борговий документ, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання борж­ника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену су­му грошей власнику векселя (векселедержателю). Вексельний обіг на території України запроваджено Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. «Про застосування векселів в госпо­дарському обороті України»^[XXXVI]. Питання використання векселів регулюються як загальним законодавством України, так і спеці­альним законодавством України у сфері вексельного обігу. Відпо­відно до п. З ст. 341 ГК України безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у різних формах, в тому числі за допомогою вексе­лів. У ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ри­нок» наведено правову характеристику векселя, його види. З ме­тою створення спеціального вексельного законодавства в Україні прийнято понад ЗО нормативних актів, які регулюють вексельний обіг. Зокрема, випадки і порядок використання векселів у госпо­дарському обігу передбачено:

- для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприєм­ницької діяльності згідно з Указом Президента України від 14 ве­ресня 1994 р. № 530/94 «Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України»;

- для сплати ввізного мита, податків та зборів вітчизняним виконавцем при ввезенні на митну територію України давальни­цької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) ми­та, податків та зборів вітчизняним замовником при вивезенні да­вальницької сировини за межі митної території України згідно із Законом України «Про операції з давальницькою сировиною

зовнішньоекономічних відносинах» в редакції Закону від 4 жовт­ня 2001 р.;. „.

_ у разі застосування векселів Державного казначейства згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 1996 р. № 689 «Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства»;

- для випуску, обігу та погашення податкових векселів (по­даткових розписок), які видаються до отримання спирту етилового неденатурованого (Постанова Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 р.) та ін.

Важливе значення для врегулювання операцій з векселями в господарській діяльності має Закон України від 5 квітня 2001 р. «Про обіг векселів в Україні»¹, яким визначено особливості обігу векселів в Україні, а також Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затверджене постановою Правління НБУ від 16 груд­ня 2002 р. № 508, Положення «Про розрахункові палати для пред’явлення векселів до платежу», затверджене постановою Прав­ління НБУ від 25 вересня 2001 р. № 403.

Векселі поділяють на прості та переказні, які можуть бути ви­ставлені як у національній, так і в іноземній валюті. Простий век­сель - це документ, який містить просте і нічим не обумовлене зо­бов’язання векселедавця сплатити власнику векселя в зазначений строк визначену суму. Переказний вексель (тратта) - це складений за суворо визначеною формою документ, який містить письмовий наказ векселедавця (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у зазначе­ний строк. Трасат стає боржником по векселю лише після того, як акцептує вексель, тобто дає згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що век­селедавець у переказному векселі сам платежу не здійснює, а пе­реказує цей обов’язок на свого боржника (платника за векселем). Переказний вексель також може переказуватись одним держате­лем іншому шляхом передаточного напису (індосаменту). Індо­самент має бути написаний на переказному векселі чи на приєд­наному до нього аркуші (алонжі). Вексель як борговий документ має низку особливостей, за якими він відрізняється від інших

боргових зобов’язань. До них належать: грошовість, тобто пред­метом векселя можуть бути тільки гроші; терміновість та визна­ченість, тобто тривалість існування вексельного зобов’язання може бути розрахована заздалегідь або лише за одними даними в тексті векселя, або на підставі вексельного закону; безумовність та беззастережність - це означає, що наказ у векселі про сплату визначеної грошової суми не має обумовлюватись будь-якими вимогами і застереженнями або посиланнями на них; абстракт­ність, тобто в тексті векселя не вказується причина його появи, а видача векселя юридично не пов’язується з будь-якими обста­винами, письмову, суворо встановлена законом форму; оборот­ність та однобічність, тобто для одержання платежу за векселем необхідно його пред’явлення, а однобічність вексельного зобо­в’язання означає зобов’язання сплатити суму векселя законному власникові держателю векселя.

У процесі здійснення безготівкових розрахунків можуть засто­совуватися розрахунки під час здійснення заліку взаємної заборго­ваності. До розрахунків, що здійснюються шляхом заліку взаєм­них вимог, належать розрахунки, за якими взаємні зобов’язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах і лише за їх різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’я­зань між двома або групою платників усіх форм власності, або різ­них галузей господарства.

Підприємства, що мають господарські зв’язки за постав­ками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), мо­жуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог.

У договорах між підприємствами передбачаються періодич­ність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійс­нюватимуться розрахунки. Після складання акта звіряння взаємної заборгованості в строки, визначені чинним законодавством, та сторона, на користь якої склалося кредитне сальдо взаємозобов’я- зання, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, пла­тіжну вимогу-доручення) або оформляє вексель.

Особливою формою безготівкових розрахунків є інкасове дору­чення (статті 1099-1101 ЦК України) Інкасування (інкасо) - и^е здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунко­вими та супровідними документами з метою одержання платежу

•іоо передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних документів за інших умов.

У разі розрахунків за інкасовими дорученнями оанк-емітєнт за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одер­жання від платника та/або акцепту платежу. Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його вико­нання інший банк.

Новою прогресивною формою організації безготівкових розра­хунків є платіжні картки. Платіжна картка - це спеціальний платі­жний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або відповід­ного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, пе­рерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обмі­ну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відпо­відним договором.

Договір про надання і використання платіжної картки уклада­ється згідно із законодавством України та правилами платіжної системи.

Цей договір може включати умови, що визначають порядок відкриття карткового рахунка (надалі - картрахунок) і порядок надання та використання платіжної картки. Допускається укла­дення окремого договору про відкриття картрахунка.

Договір містить норми, що встановлюють порядок відкриття карткового рахунка та порядок надання й використання платіжної картки. Порядок відкриття карткового рахунка відповідно до гла­ви 72 Цивільного кодексу України (статті 1066-1067) регулюється договором банківського рахунка.

Крім того, якщо договором передбачено використання кредит­ної схеми використання держателем коштів, то цей договір має визначати також умови кредитування (права та обов'язки сторін, пов язані з кредитуванням рахунка, визначаються положенням про позику та кредит — параграфи 1 і 2 глави 71 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з п. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України за своїм змістом такий договір можна віднести до змішаного типу договорів,

який містить норми договорів банківського рахунка, про надання та використання платіжної картки і кредитного договору.

У договорі про надання та використання платіжної картки не­обхідно обумовити предмет договору, права, обов'язки клієнта та емітента, їх відповідальність, порядок розгляду спорів та інші ви­значені сторонами умови.

Організація розрахунків за допомогою платіжних карток регу­люється Положенням про впровадження пластикових карток між­народних платіжних систем у розрахунках за товари, надані по­слуги та при видачі готівки від 24 лютого 1997 р. та Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх за­стосуванням від 19 квітня 2005 р. № 137, затвердженими постано­вами Правління НБУ.

Правилами НБУ закріплені такі принципи, що стосуються опе­рацій з використанням платіжних карток:

- емісія платіжних карток у межах України проводиться ви­ключно банками, що уклали договір з платіжною організацією відповідно до платіжної системи та отримали її дозвіл на виконан­ня цих операцій;

- з метою розширення спектра послуг банка держателям пла­тіжних карток є надання банкам можливості здійснювати облік коштів за операціями з використанням платіжних карток не тіль­ки на карткових рахунках, а й на звичайних поточних рахунках клієнтів;

- платіжна картка є власністю емітента і надається клієн­тові або його довіреній особі відповідно до умов договору з клієнтом;

- еквайринг платіжних карток у межах України здійснюється виключно юридичними особами-резидентами, що уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи;

- у межах України переказ коштів за операціями, ініційовани­ми із застосуванням платіжних карток, здійснюється виключно в гривнях;

- операції держателей платіжних карток повинні виконува­тися з оформленням документів за операціями із застосуванням платіжних карток на паперових носіях (сліп, квитанція платіжно­го терміналу, чек банкомату тощо) та/або документів у електрон­ному виді;

- міжбанківський переказ між членами платіжних систем за операціями із застосуванням платіжних карток, здійсненими

їх держателями в межах України, проводяться виключно в гривнях незалежно від того, у якій валюті відкритий картрахунок клієнта.

Банківська платіжна картка (БПК) - це узагальнюючий термін, що означає всі види карток, і є засобом безготівкових розрахунків і отримання кредиту.

БПК - пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого отримувачу БПК надається можливість здійснювати операції оплати вартості товарів і послуг та отримувати гроші у готівковій формі. Іден­тифікування отримувача БПК має забезпечуватись нанесенням на БПК номера, строку дії, прізвища, імені і зразка підпису держателя БПК.

БПК можна класифікувати за різними ознаками.

За своїми функціональними характеристиками (можливістю кредитування) існують картки дебетові і кредитні. Дебетові карт­ки,- призначені для отримання готівки в банківських автоматах або купівлі товарів з розрахунком через електронні термінали, од­нак без дозволу сплачувати покупки за відсутності грошей на ра­хунку в банку. Із цими картками кошти можна використовувати в межах залишку на спеціальних карткових рахунках.

Для обліку операцій фізичних осіб з використанням наперед оплачених платіжних карток за дебетовою схемою банк відкриває консолідований картковий рахунок для емітованих ним наперед оплачених платіжних карток.

Максимальна сума емітованої банком наперед оплаченої пла­тіжної картки, кошти за якою обліковуються на консолідованому картковому рахунку банку, не може перевищувати суму 1000 грн або її еквівалент в іноземній валюті.

Кредитні картки дають змогу її власникам автоматично отри­мувати від банку кредит при оплаті товарів або послуг, вартість яких є вищою за залишок на їх спеціальних карткових рахунках, однак виданий кредит має бути погашено протягом певного терміну.

Залежно від характеру використання (картки, які надаються фі­зичним особам, і картки, які надаються підприємствам та приват­ним підприємцям) БПК бувають:

особисті - платіжні картки, емітовані на ім'я клієнта - фізичної особи, що не є суб'єктом підприємницької діяльності;

корпоративні - платіжні картки, емітовані на ім'я довіреної особи - клієнта - юридичної або фізичної особи - підприємця. Такі картки видаються банком підприємствам або приватному під­приємцеві. Користуватися ними можуть його уповноважені спів­робітники.

За матеріалом виготовлення картки поділяють на паперові, пластикові та металеві. Нині найбільшого розповсюдження набули пластикові картки.

За сферою використання картки бувають універсальні, тобто ті, які служать для оплати будь-яких товарів і послуг, та приватні комерційні - розраховані на оплату певної послуги (зокрема, карт­ки супермаркетів, готелів та ін.).

За технічними характеристиками картки поділяють на звичай­ні, магнітні, мікропроцесорні.

За територіальною належністю картки бувають міжнародні, національні (діють в одній державі) і локальні (використовуються в певній частині держави).

Учасниками такої платіжної системи може стати юридична або фізична особа, яка має договірно-правові відносини з членами платіжної системи, тобто з юридичними особами, які одержали ліцензію міжнародної платіжної системи на емісію карток цієї си­стеми та на їх обслуговування (еквайринг).

Банки зобов’язані у порядку, встановленому законодавством України, ідентифікувати клієнтів, які відкривають карткові та інші рахунки в банках, та держателів платіжних карток, які здійснюють операції з їх використанням за цими рахунками.

Ідентифікація клієнтів банку не є обов’язковою під час здійс­нення кожної операції, якщо клієнти були раніше ідентифіко­вані згідно з вимогами законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банки мають право вимагати, а клієнти зобов’язані надати до­кументи і відомості, необхідні для з’ясування особи, суті діяльно­сті, фінансового стану.

Порядок проведення емісії платіжних карток та здійснення операцій з їх застосуванням, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються НБУ згідно з вимогами законодавства України.

Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія, іден­тифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіж­ною організацією відповідної платіжної системи, в якій ця картка застосовується, з урахуванням вимог, установлених відповідними стандартами України та міжнародними стандартами, прийнятими Міжнародною організацією зі стандартизації.

Обов’язковими реквізитами, що наносяться на платіжну карт­ку. є реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента.

Банківські платіжні картки запроваджені в практику безготів­кових розрахунків з метою прискорення касового обслуговування і скорочення готівкового обігу національної валюти із врахуванням міжнародного досвіду^[XXXVII].

Розрахунки із застосуванням платіжних карток в Україні про­вадяться з 1997 року і сьогодні використовуються такі платіжні картки:

а) міжнародних платіжних систем («Master Card», VISA), не- банківських платіжних систем (American Express, Diners Club, JCB), інших платіжних систем («Золота корона», Union Card, СТБ тощо);

б) державних і внутрішньобанківських платіжних систем, за­проваджених вітчизняними банками (Укркарт); локальних одноемі- тентних платіжних систем (СБОН, ПІБ, МТ-Карт, МЕЛКарт тощо);

в) Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП) - це внутрішньодержавна банківська багатоемітентна платіжна система, в якій розрахунки за товари і послуги здійсню­ються з використанням платіжних карток з чіпами при контролі з боку НБУ.

Останнім часом у платіжних технологіях відбулися істотні зміни, модернізувалися не тільки самі платіжні картки, а й їхні можливості з великим обсягом пам’яті, вдосконалюється термі­нальне обладнання для їх обслуговування та ін.

Принципи побудови, організація, структура і технологія робо­ти, емісія платіжних карток НСМЕП визначені Правилами Наці­ональної системи масових електронних платежів, затвердженими постановою Правління НБУ 10 грудня 2004 р. № 620. НСМЕП є відносно дешевою, надійно захищеною автоматизованою систе­мою масових платежів з використанням платіжних карток, яка дає можливість населенню здійснювати розрахунки за товари і послуги швидко, зручно і безпечно, не користуючись готівкою, зберігати та заощаджувати кошти в банках на поточних і картко­вих рахунках.

Важливу роль у здійсненні платежів і розрахунків між клієнта­ми відіграє система міжбанківських розрахунків^[XXXVIII]. Міжбанківські розрахунки - це система здійснення і регулювання платежів за грошовими внесками і зобов’язаннями, які виникають між банків­ськими установами у процесі їх діяльності.

Вдосконалення платіжної системи в Україні вирішується шля­хом створення і розвитку електронної системи міжбанківських розрахунків. Електронні міжбанківські розрахунки становлять собою розрахунки із застосуванням електронних засобів одер­жання, передачі, оброблення та захисту інформації. Електронні розрахункові документи становлять собою документи, інформа­ція в яких представлена у формі електронних даних з відповід­ними реквізитами. Під час здійснення розрахунків за допомогою систем дистанційного обслуговування таких, як система «клієнт- банк», «клієнт-Інтернет-банк», «телефонний банкінг» застосову­ються електронні розрахункові документи. В Україні діють сис­теми електронних платежів НБУ (СЕП НБУ), НСМЕП і система термінових переказів, які становлять систему електронних між­банківських переказів (СЕМИ), державну систему міжбанків­ських розрахунків. Постановою Правління НБУ «Про затверджен­ня правил організації електронних документів» певною мірою визначено порядок передачі повідомлень між банками через СЕП. Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися через систему електронних платежів НБУ, через власну внутрішньобанківську платіжну систему, через прямі кореспондентські відносини між комерційними банками.

Міжбанківські безготівкові розрахунки здійснюються через банки за допомогою кореспондентських відносин, що зумов­люють ведення кредитними установами кореспондентських ра­хунків.

Кореспондентський рахунок - це рахунок одного банку, від­критий в іншому банку, для обліку розрахунків, що виконує одна кредитна установа за дорученням і на кошти іншої кредитної уста­нови на підставі укладеного між ними кореспондентського догово­ру. Кореспондентський договір є угодою між двома або декількома

дитними установами про здійснення платежів і розрахунків ' • • • ТЛ •

однією з них за дорученням і на кошти іншої. Кореспондентські рахунки підрозділяють на два види: рахунок «НОСТРО» (наш рахунок у Вас) і рахунок «ЛОРО» (Ваш рахунок у нас). Ці рахун­ки можуть відкриватися в односторонньому порядку і на взаєм­ній підставі.

На підставі кореспондентських рахунків міжбанківські розра­хунки можуть здійснюватися такими способами:

- шляхом відкриття комерційними банками (один одному) взаємних кореспондентських рахунків;

- шляхом відкриття комерційними банками, що не мають безпосередньо кореспондентських відносин, кореспондентського рахунка в третьому банку. Наприклад, розрахунки через кореспон­дентські рахунки, відкриті в НБУ, які здійснюються розрахунко­вими палатами (РП) НБУ;

- шляхом створення спеціальних клірингових палат, учасни­ки яких провадять залік взаємних вимог.

Кліринг - це система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери та надані послуги, що основані на заліку взаємних вимог і зобов’язань. Застосування клірингу дає змогу звести до мінімуму погашення фінансових зобов’язань готівкою. Міжбан­ківські клірингові розрахунки здійснюються через спеціально створені клірингові палати, НБУ або великі комерційні банки.

У платіжній практиці розрізняють внутрішній - міжбанків- ський та міжнародний - валютний кліринг. Міжбанківський клі­ринг - це систематичні безготівкові розрахунки між банками шля­хом заліку взаємних грошових вимог юридичних осіб однієї краї­ни. Валютний кліринг - це спосіб розрахунків у зовнішній торгівлі та інших формах економічних відносин між країнами на підставі міжнародних платіжних угод. Валютний кліринг широко викори­стовується для розрахунків між країнами, коли вони не мають конвертованої валюти.

Широке використання в банківській справі електронних засобів передачі інформації сприяло розповсюдженню клірингових розра­хунків на основі створення автоматизованих розрахункових палат, що функціонують із застосуванням магнітних носіїв інформації.

Важливу роль у зміцненні розрахункової дисципліни відіграє інститут цивільної відповідальності. За порушення правил здійс­нення розрахункових операцій банки, платники і отримувачі несуть відповідальність у формі відшкодування збитків та сплати неустой-

ки (пені, штрафу), яка передбачається чинним законодавством та укладеними договорами.

Відповідно до Закону України від 5 квітня 2001 р. «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки несуть таку відпо­відальність перед платниками у здійсненні переказу грошей. У разі порушення банком, що обслуговує платника, строків виконання доручення клієнта банк зобов’язаний сплатити пеню у розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10% суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлено договором між ними.

У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов’язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10% суми переказу, як­що інший розмір пені не обумовлено договором між ними. У цьо­му випадку платник не несе відповідальності за прострочення пе­ред отримувачем.

Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподія­ної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання до­кумента на переказ.

У разі помилкового переказу коштів, що стався з вини банку, банк-порушник зобов’язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу законному отримувачу. Інакше отримувач має право у встановленому зако­ном порядку вимагати від банку-порушника ініціювання перека­зу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені у розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожний день про­строчення, починаючи від дати завершення помилкового перека­зу, що не може перевищувати 10% суми переказу.

У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника з вини банку, цей банк зобов’язаний переказати відповідну суму грошей з рахунку платника на рахунок неналежного платника, а також сплатити платнику,що постраждав, пеню у розмірі процент­ної ставки, що встановлена цим банком за короткостроковими кредитами, за кожний день, починаючи від дня помилкового пе­реказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

У свою чергу, передбачається і відповідальність платника перед банком або іншою установою - членом платіжної системи, що його обслуговує. Згідно із Законом України від 22 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін (треба взяти до уваги, що дія цього Закону не поширю­ється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів всіх рівнів і позабюджетних фондів).

У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів коштів пеню у роз­мірі, що передбачено угодою про проведення касово-розрахункових операцій. Розмір встановленої сторонами пені нараховується від суми простроченого платежу, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Платники самостійно нараховують пеню за несвоєчасно сплачені ними суми, оформляючи і подаючи до банку окреме платіжне дору­чення про сплату пені. Відповідальність за правильність визначеної суми пені, повноту і своєчасність її сплати несе платник.

Платник несе відповідальність за правдивість інформації, по­даної ним в документі на переказ, та суті операції, щодо якої здійс­нюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі - члену платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації. Платник зобов’язаний відшкоду­вати шкоду, заподіяну банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, внаслідок недотримання цим плат­ником вимог щодо захисту інформації і проведення незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструмен­ти, обладнання, програмне забезпечення тощо). При цьому банк або інша установа - член платіжної системи, що обслуговує плат­ника, звільняється від відповідальності перед платником за прове­дення переказу. За необґрунтованість примусового списання (стяг­нення) коштів, недостовірність даних, зазначених у розрахунко­вих документах, стягувані несуть відповідальність згідно з чинним законодавством та відшкодовують збитки, завдані внаслідок без­підставного примусового списання (стягнення) коштів. Згідно зі ст. 8 ГПК України за необгрунтоване списання у безспірному по­рядку претензійної суми винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 10% списаної суми. Банки не несуть відповідаль-

ності за достовірність змісту розрахункового документа, оформле­ного клієнтами, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, зборів та обов’язкових платежів, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Крім того, в договорах може передбачатися відповідальність у вигляді штрафу за випадки необгрунтованого безспірного стяг­нення коштів, що встановлюється за згодою сторін.

Усі спори, які виникають між сторонами (банком, платником, отримувачем) при проведенні переказу, розглядаються у судовому порядку.

Відповідно до ст. 1071 ЦК України банки можуть списувати кошти з рахунків клієнтів тільки за їх розпорядженням або на під­ставі рішень суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Особливе місце у правовому режимі здійснення розрахунків займає примусове стягнення коштів з рахунків платників, тобто така форма розрахунків, за якої у випадках, встановлених чинним законодавством, банк здійснив платіж з рахунка платника без зго­ди останнього.

У законах, які прийняті останнім часом, застосовується уза­гальнюючий термін «примусове стягнення коштів». Однак на прак­тиці слід розрізняти примусове стягнення коштів шляхом:

а) безспірного стягнення коштів з рахунків платників;

б) безакцептного списання коштів з рахунків платників.

Безспірне стягнення коштів - це захід публічно-правового характеру, за якого в установлених законодавством випадках за рішенням судових та інших органів стягувач має право отримати платіж з банківського рахунку платника в примусовому порядку. Таке стягнення може здійснюватися на підставі виконавчих доку­ментів, виданих за рішенням судів, за наказами господарських су­дів, за виконавчими написами нотаріусів та в інших випадках, пе­редбачених законом.

Примусове списання, стягнення, примусову оплату коштів з рахунків платників, відкритих у банках, відповідно до законів України ініціюють:

- державні виконавці, які отримали відповідне право виключ­но на підставі визначених законом виконавчих документів;

- банки на підставі своїх наказів про примусову оплату бор­гового зобов’язання з рахунків клієнтів-боржників, якщо це пе­редбачено кредитними договорами.

Безакцентне списання коштів - це захід приватно-пуб­лічного характеру, за якого у випадках, спеціально передбаче­них законодавством, стягувач має право отримати через банк платіж з рахунку платника без безпосередньої згоди останнього, тобто «без акцепту» на підставі документів, поданих банку стя- гувачем.

Безакцептне списання коштів передбачено статтями 55 і 183 Кодексу торговельного мореплавства України - для компенсації витрат із судновласника на репатріацію членів екіпажу і сплати штрафів за простій суден; ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів Украї­ни від 8 квітня 1993 р. «Про порядок вилучення та реалізації ван­тажів, що знаходяться в морських торгових портах та на припор­тових залізничних станціях понад установлений строк» - для ком­пенсації витрат морських портів або припортових залізничних станцій на відправлення вантажовласнику (вантажовідправнику) залежаного вантажу; п. 9 ст. 49 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність» - для реалізації банківського наказу про при­мусову оплату боргового зобов’язання, якщо це передбачено уго­дою з позичальником. Останнім часом спостерігається тенденція до скорочення випадків безакцептного списання коштів з рахунків платників. Слід зазначити, що у ст. 1071 ЦК України визначені підстави списання коштів з рахунка клієнта, а саме: банк може спи­сати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпоря­дження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених договором між банком і клієнтом. Порядок приму­сового списання коштів з рахунків у банках визначено розділом V Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті.

Для забезпечення примусового списання коштів, виконання судових рішень важливе значення має накладання арешту на майно та кошти, що належать власнику рахунка. Арешт на май­но, кошти та інші цінності призводить до обмеження прав влас­ника на ці об’єкти, зокрема, припиняються операції з видачі грошей з рахунка власника та забороняється розпоряджатися вкладами в банку.

Згідно зі ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, а так само арешт на кошти та інші цінності юридичних

або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключ­но за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Звільнення майна та коштів з-під арешту здійснюється за постановою державного ви­конавця або за рішенням суду. Зупинення власних видаткових опе­рацій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до закону України на підставі рі­шень суду. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладе­но без установлення такої суми.

Заборонено накладати арешт на кореспондентські рахунки банку.

Рішення суду про стягнення на кошти, які знаходяться на ра­хунках юридичних чи фізичних осіб, підлягають негайному і без­умовному виконанню, за винятком випадків введення мораторію згідно з чинним законодавством.

Згідно зі статтями 1, 21, 26 Закону України від 5 квітня 2001 р. «Про платежі системи та переказ коштів в Україні» цікавою нове­лою є розрахунки в порядку договірного списання, що є самостій­ною формою розрахунків і охоплює процедуру, коли банк реалізує платіжну вимогу на виконання відповідно укладеного господар­ського договору між сторонами.

Фізичні та юридичні особи при укладенні договорів мають право передбачати право отримувача на договірне списання гро­шей з рахунка платника.

Передбачене в договорі право отримувача банк, що обслуговує платника, реалізує у разі отримання доручення платника на здійс­нення договірного списання.

Під дорученням платника обслуговуючому його банку на здійс­нення договірного списання мається на увазі зазначене в договорі, укладеному між платником та обслуговуючим його банком, роз­порядження на списання грошей. Зазначене розпорядження має включати інформацію, що буде достатньою для належного вико­нання банком, який обслуговує платника, його доручення: обста­вини, за яких банк має право здійснити договірне списання, на­йменування особи отримувача, реквізити рахунка платника, з яко­го має здійснюватися договірне списання, реквізити договору між платником та отримувачем, що передбачає право отримувача на

договірне списання, перелік документів, що мають бути представ­лені отримувачем в обслуговуючий платника банк, тощо.

Отримувач для здійснення договірного списання оформляє платіжну вимогу, яку подає до банку, що обслуговує платника.

У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий плат­ника банк, право банку на проведення договірного списання пе­редбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг. Договір повинен містити інформацію, яка потрібна банку для списання коштів з рахунка платника.

Важливим аспектом у правовому режимі банківського рахунка є черговість списання грошових коштів. Банк виконує розрахун­кові документи відповідно до черговості їх надходження та ви­ключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом. По­рядок календарної черговості списання грошових коштів з рахунка, передбачений ст. 1072 ЦК України.

У разі одночасного надходження до банку кількох розрахун­кових документів, на підставі яких здійснюється списання гро­шових коштів, банк списує кошти з рахунку клієнтів у такій чер­говості:

- у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягненням аліментів;

- у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішен­ня суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

- у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;

- у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунко­вими документами, що передбачають платежі до бюджету;

- у п'яту чергу списуються грошові кошти за іншими роз­рахунковими документами в порядку їх послідовного надхо­дження.

У разі відсутності (недостатності) грошових коштів на рахунку клієнта банк не веде обліку розрахункових документів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.