§ 3. Функції та операції Національного банку України

Зміст діяльності НБУ розкривається через систему його функцій, основних напрямів функціонування.

Для виконання завдань, покладених на цей особливий централь­ний орган державного управління, Законом України «Про Національ­ний банк України» (статті 6-7) передбачено такі функції.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» НБУ виконує також такі функції.

1. Відповідно до розроблених Радою НБУ Основних засад грошово-кредитної політики визначає та здійснює грошово-кредит­ну політику.

2. Монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг.

3. Виступає кредитором останньої інстанції для банків і орга­нізовує систему рефінансування.

4. Встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна.

5. Організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та стати­стики платіжного балансу.

6. Визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

7. Визначає напрями розвитку сучасних електронних банків­ських технологій, створює, координує та контролює створення систе­ми електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації.

8. Здійснює банківське регулювання та нагляд.

9. Веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банків­ської діяльності та операцій у передбачених законом випадках.

10. Веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем.

11. Здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудитор­ську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку.

12. Складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогно­зування.

13. Представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків.

14. Здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний кон­троль за банкам та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію НБУ, на здійснення валютних операцій.

15. Забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних ре­зервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами.

» 16. Аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин.

' 17. Організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей.

. 18. Реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі НБУ.

ъ 19. Бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України.

> 20. Визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи НБУ.

. 21. Вносить у встановленому порядку пропозиції щодо зако­нодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функ­цій Національного банку України.

22. Здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить бан­ківську таємницю.

23. Здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в ме­жах своєї компетенції, визначеної законом.

Зокрема, важливе значення для ефективності банківського ре­гулювання відіграє нормотворча функція НБУ.

НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти НБУ видає у формі постанов Прав­ління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджу­ються постановами Правління НБУ. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної дії, крім випадків, коли вони, згідно з законом, пом’як­шують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти НБУ підлягають обов’язковій держав­ній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набувають чинно­сті згідно із законодавством України.

Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України. У практиці нормо- творення НБУ мали розповсюдження і такі види документів, як листи і телеграми, які не можуть мати нормативного характеру і не відповідають вимогам, встановленим Єдиною державною систе­мою діловодства.

При здійсненні НБУ функції щодо проведення єдиної держав­ної грошово-кредитної політики передбачено, що основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного і соціального розвитку України на відповідний період, що включа­ють прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Щороку НБУ інформує Верховну Раду України про Основні засади грошово-кредитної політики та стан грошово-кредитного ринку в державі.

Основними напрямами державної грошово-кредитної політики є:

а) аналіз та прогноз економічної кон’юнктури, яка складається у державі;

б) обґрунтування обсягу грошової маси, що перебуває в обігу на початок і кінець року;

в) методи грошово-кредитного регулювання;

г) шляхи регулювання рівня облікової та відсоткових ставок банківських й інших фінансово-кредитних установ;

д) засади валютної політики;

е) заходи щодо забезпечення стабільності купівельної спро­можності грошової одиниці та стійкості її курсу відносно інозем­них валют.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредит­ної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків;

2) відсоткову політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що під­тверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними.

Національний банк має право надавати кредити для рефінансу­вання банку, якщо це не тягне ризиків для банківської системи.

НБУ встановлює банкам нормативи обов’язкового резервуван­ня коштів. При цьому:

а) норматив обов’язкового резервування встановлюється єди­ним для банків у процентному відношенні до загальної суми залу­чених банком коштів у національній та іноземній валюті;

б) для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні норми обов’язкового резервування;

в) рішення про підвищення нормативу обов’язкового резерву­вання набуває чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.

НБУ виступає кредитором останньої інстанції для банків і ор­ганізовує систему рефінансування, якою визначаються форми, по­рядок, умови та ліміти кредитування банків.

ставки рефінансування НБУ та в порядку, визначеному ним. З метою впливу на грошовий обіг та кредитування Національний банк встановлює облікову та ломбардні відсоткові ставки, розмір яких визначається залежно від рівня інфляції, попиту і пропозицій на кредит на кредитних аукціонах міжбанківського ринку. Обліко­ва ставка НБУ - це той відсоток, який комерційні банки сплачують при купівлі коштів на кредитних аукціонах НБУ (з 10 серпня 2010 р. вона встановлена в розмірі 7,75% річних).

НБУ, виступаючи емісійним центром держави, має виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організо­вує їх обіг і вилучення з обігу.^[XV] Готівка перебуває в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот і монет. Для друкування банкнот і карбу­вання монет в Україні діють фабрика банкнотного паперу і Банк­нотно-монетний двір. НБУ визначає систему захисту, платіжні ознаки та дизайн грошових знаків.

Банкноти і монети, які вводяться в обіг НБУ, є безумовними зобов’язаннями НБУ і забезпечуються всіма його активами. Грив­ня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, і приймається усіма фізичними та юридич­ними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. НБУ встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.

На НБУ, банки України покладено обов’язок вилучати фаль­шиві, підроблені або такі, що не мають необхідних ознак платіж­ності, грошові знаки. Порядок вилучення таких грошових знаків встановлює НБУ і регулюють відповідні нормативні акти. Виготов­лення з метою збуту або збут підроблених грошових знаків, дер­жавних цінних паперів тягне за собою кримінальну відповідаль­ність, передбачену ст. 199 КК України.

До функцій НБУ належить організація розрахунків та бухгал­терського обліку. НБУ встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економіч­ному обігу України із застосуванням як паперових, так і електро­нних документів, а також платіжних інструментів та готівки, ко­ординує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клі­рингових операцій та розрахунків.

НБУ забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахун­ків через прямі кореспондентські відносини банків та через їхні власні розрахункові системи.

Відповідно до чинного законодавства всі юридичні особи всіх форм власності та видів діяльності, а також громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб’єктами підприємницької діяльності, зобов’язані зберігати свої кошти на рахунках в установах банків. В Україні у структурі загальної гро­шової маси на готівку, яка обертається значною мірою поза бан­ками, припадає сьогодні 28,7%, у той час у розвинутих країнах сві­ту обсяг готівки у складі загальної грошової маси не перевищує 10%. Держава в особі НБУ здійснює заходи щодо максимального змен­шення в обігу грошової маси.

Усі розрахунки в господарському обігу України юридичні та фі­зичні особи здійснюють як готівкою, так і у безготівковому порядку через установи банків відповідно до правил здійснення розрахунко­вих і касових операцій, затверджених НБУ. Порядок ведення касових операцій підприємств усіх форм власності передбачає, що підпри­ємства можуть мати готівку у своїх касах в межах лімітів залиш­ку готівки в касі і використовувати її в межах зазначених норм. Перевірку касової дисципліни суб’єктами господарювання здійс­нюють органи державної податкової служби, державної контроль­но-ревізійної служби, органи Міністерства внутрішніх справ Украї­ни, фінансові органи. За порушення касової дисципліни до винних осіб застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу.

НБУ також установлює обов’язкові для банків стандарти і пра­вила ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандар­там фінансової звітності.

Особливе місце займає НБУ в проведенні валютної політики держави, і йому належить активна роль щодо операцій з валютни­ми цінностями.

НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний кон­троль.

У сфері валютного регулювання та контролю НБУ має такі пов­новаження:

- здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний ба­ланс України;

- контролює додержання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України:

- визначає у разі потреби ліміти заборгованості нерезидентам в іноземній валюті уповноважених банків;

- видає у межах своєї компетенції обов’язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- накопичує, зберігає й використовує резерви валютних цін­ностей для здійснення державної валютної політики;

- видає ліцензії та письмові дозволи на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- установлює способи визначення і використання валютних курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів ва­лютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахунко­вих (клірингових) одиницях;

- установлює за погодженням з Держкомстатом України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, по­рядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

НБУ визначає структуру валютного ринку України та організо­вує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до зако­нодавства про валютне регулювання.

Для забезпечення стабільності національної грошової одиниці НБУ провадить дисконтну та девізну валютну політику і застосо­вує в необхідних випадках валютні обмеження.

НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування пла­тіжних зобов’язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

НБУ здійснює девізну валютну політику на підставі регулю­вання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шля­хом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках.

НБУ здійснює валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні. Валютні цінності та інше майно резидентів, які перебувають за межами України, підлягають 4^і 73

обов’язковому декларуванню в НБУ. Порядок і терміни деклару­вання встановлюються НБУ. НБУ гарантує таємницю зазначеної інформації.

Визначаючи валютну політику, НБУ забезпечує формування певної стратегії і тактики у здійсненні валютного регулювання, управлінні валютними резервами, здійснює заходи, спрямовані на забезпечення поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України.

У сучасних умовах набуває дедалі більшого розвитку міжнаро­дне співробітництво у сфері правового регулювання банківської діяльності. У зв’язку-з цим НБУ представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійс­нюється на рівні центральних банків.

НБУ тісно співробітничає з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та Європейським банком реконструкції і розвит­ку, Банком міжнародних розрахунків у Базелі, центральними та провідними комерційними банками Західної Європи та СІНА з пи­тань монетарної політики, організації банківського нагляду, бан­ківської статистики, складання платіжного балансу, впровадження прийнятих у світовій практиці систем розрахунків та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та аудиту.

З метою виконання своїх зовнішньоекономічних функцій НБУ має право відкривати кореспондентські рахунки і свої пред­ставництва за кордоном. Нині НБУ встановив кореспондентські відносини з більш як 50 іноземними банками.

Останнім часом в Україні реалізується стратегія інтеграції до Європейського Союзу, спостерігається процес адаптації за­конодавства України до законодавства Євросоюзу, приведення його у відповідність до вимог законодавства ЄЄ^[XVI]. Розвиток

міжнародних зв'язків, реалізація програми інтеграції України до ЄС у банківській сфері сприяє плідному співробітництву НБУ з міжнародними фінансовими організаціями та співпраці з централь­ними банками і фінансовими установами розвинутих країн.

НБУ має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між ним та іноземними центральними банками (ст. 43 Закону України «Про Національний банк України»).

Нормальне функціонування банківської системи України, на­лагодження ефективної банківської діяльності багато в чому за­лежить від організації банківського регулювання і нагляду. Закон України «Про Національний банк України» містить спеціальний розділ 10 (статті 55-63), присвячений питанням банківського ре­гулювання і банківського нагляду, в якому визначено механізми і засоби підтримання надійності банківської системи України.

Головною метою банківського регулювання і нагляду є забез­печення безпеки та фінансової стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

НБУ виконує важливі функції щодо здійснення банківського ре­гулювання і нагляду за діяльністю банків. У здійсненні державою пруденційного регулювання банківської діяльності важливе значення має організація ефективного нагляду за роботою кредитних установ¹.

Ці завдання вирішуються таким чином. НБУ здійснює постійний нагляд за додержанням банками, їхніми підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об'єднаннями, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативних актів НБУ та економічних нормативів, веде державний реєстр банків, здійснює ліцензування бан­ківської діяльності та встановлює обов'язкові для банків стандарти і правила ведення бухгалтерського обліку й звітності та ін.

НБУ при здійсненні нагляду за діяльністю банків не рідше ніж один раз на рік проводить перевірку банків з питань додер-

жання ними законодавства, що регулює відносини у сфері запо­бігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Для здійснення своїх функцій НБУ має право безоплатно одер­жувати від банків інформацію про їхню діяльність і пояснення стосовно отриманої інформації та проведених операцій.

Для підготовки банківської та фінансової статистики, аналізу економічної ситуації НБУ має право безоплатно отримувати не­обхідну інформацію від органів державної влади і органів міс­цевого самоврядування та суб'єктів господарювання усіх форм власності.

Отримана інформація не підлягає розголошенню, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.

Одним з найважливіших елементів пруденційного регулюван­ня банківської діяльності виступають економічні нормативи, які є методом управління грошовим обігом і регулювання банківською діяльністю. До них належать показники відрахування кредитних ресурсів, інших відрахувань, достатності капіталу, платоспромож­ності і ліквідності кредитних установ.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про Національний банк України» з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків НБУ встановлює для них обов'язкові економічні нормативи, які мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, лік­відністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиками. Про подальші зміни норма­тивів та методики їх розрахунку НБУ офіційно повідомляє не піз­ніше ніж за місяць до введення їх у дію. Більш детальне визна­чення економічних нормативів і порядок їх застосування регулює Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена 28 серпня 2001 р. постановою Правління НБУ.№ 368 та відповідною методикою^[XVII].

НБУ встановлює такі нормативи, що є обов'язковими до вико­нання всіма банками:

• нормативи капіталу:

- мінімальний розмір регулятивного капіталу;

- адекватність регулятивного капіталу;

- адекватність основного капіталу;

• нормативи ліквідності:

- миттєва ліквідність;

- поточна ліквідність;

- короткострокова ліквідність;

• нормативи кредитного ризику:

- максимального розміру кредитного ризику на одного контр­агента;

- великих кредитних ризиків;

- максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру;

- максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та по­ручительств, наданих інсайдерам;

• нормативи інвестування:

- інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;

- загальні суми інвестування;

- ризик загальної (довгої/короткої) валютної позиції банку.

Нормативи капіталу. Для розрахунку економічних нормати­вів використовується регулятивний капітал.

Регулятивний капітал - це розрахунковий показник, який встановлюється та використовується наглядовим органом із ме­тою регулювання ризиків у банківській діяльності. Регулятивний капітал банку складається з основного та додаткового капіталу. Основний капітал є незмінним і складається: з фактично сплаче­ного зареєстрованого статутного капіталу, розкритих резервів, що створені або збільшені за рахунок перерозподіленого прибут­ку. Додатковий капітал може підлягати коригуванню і включає такі елементи: резерви під стандартну заборгованість інших бан­ків та заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків, результат переоцінки основних засобів, прибуток звітного поточ­ного року, що зменшені на суму неотриманих доходів, суборди- нований борг.

З метою визначення реального розміру регулятивного капіталу банки з урахуванням ризиків своєї діяльності зобов’язані постійно оцінювати якість всіх своїх активів і позабалансових зобов’язань, здійснювати відповідні корегування їх вартості шляхом форму­вання резервів для покриття можливих збитків за зобов’язаннями контрагентів. Мінімальний розмір капіталу на момент реєстрації

банку не може бути менше 120 млн грн^! (ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Перерахування розміру капіталу у гривні здійснюється за офі­ційним курсом гривні до іноземних валют, встановлених НБУ на день укладення установчого договору.

НБУ має право встановити для окремих банків залежно від їхньої спеціалізації диференційований мінімальний статутний капі­тал на момент реєстрації банку, але не нижче від розмірів, перед­бачених ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність». НБУ залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу.

Норматив адекватності регулятивного капіталу відображує здат­ність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних та ін­ших операцій грошового характеру. Значення показника адекват­ності регулятивного капіталу визначається як співвідношення ре­гулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позаба­лансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активни­ми операціями. Від банків вимагається підтримувати їх регулятив­ний капітал на рівні, що становить не менше 8% зважених до ри­зику активів та позабалансових зобов’язань.

Норматив адекватності основного капіталу розраховується як співвідношення основного капіталу і загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями. Цей норматив має бути не менший ніж 4%. ^[XVIII]

Нормативи ліквідності. Ліквідність банку - це здатність бан­ку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашен­ня розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’я­зань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати^[XIX]). З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нор­мативи ліквідності: миттєвої ліквідності, поточної ліквідності та короткострокової ліквідності.

Нормативи кредитного ризику:

а) Норматив максимального розміру кредитного ризику на од­ного контрагента. Цей показник визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента (мінус фактично сфор­мовані резерви) та всіх позабалансових зобов’язань, виданих бан­ком щодо цього контрагента, і капіталу банку.

б) Норматив великих кредитних ризиків установлюється з ме­тою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контр­агентом або групою пов’язаних контрагентів. Кредитний ризик, що банк прийняв на одного контрагента або групу пов’язаних контр­агентів, вважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів і всіх позабалансо­вих зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента або гру­пи пов’язаних контрагентів, становить 10% і більше регулятивного капіталу банку. Норматив великих кредитів визначається як спів­відношення суми всіх зобов’язань одного контрагента або групи пов’язаних контрагентів перед банком (мінус фактично сформовані резерви) і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, до регулятив­ного капіталу банку. Норматив великих кредитних ризиків не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

в) Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та порук, наданих одному інсайдеру. Цей норматив визначається як співвід­ношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком (мі­нус фактично сформовані резерви) і всіх позабалансових зобов’я­зань, виданих банком щодо цього інсайдера і капіталу банку. Нор­мативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5%. ¹

г) Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гаран­тій та порук, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупності заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед бан­ком (мінус фактично сформовані резерви) і 100% суми позабалан­сових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, і капіта­лу банку. Нормативне значення цього нормативу не має переви­щувати 30%.

До нормативів інвестування належать: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою, норматив загальної суми інвестування і норматив ризику загальної відкритої (дов- гої'/короткої) валютної позиції банку.

а) Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру інвестицій, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, і регулятивного капіталу банку. Нормативне значення цього нормативу не має перевищувати 15%.

б) Норматив загальної суми інвестування визначається як спів­відношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (па- їв/часток) будь-якої юридичної особи, і регулятивного капіталу банку. Нормативне значення цього нормативу не має перевищува­ти 60%.

в) Норматив ризику загальної відкритої (довгої'/короткої) ва­лютної позиції банку встановлюється для обмеження операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку. Цей норматив визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті і регулятивного капіталу банку. Норма­тивне значення загальної відкритої валютної позиції має бути не більше ніж 30%.

НБУ здійснює регулювання спеціалізованих банків і встанов­лює спеціальні вимоги стосовно певного виду діяльності банків.

Важливим інструментом грошово-кредитної політики є обов’яз­кові резерви банків, що становлять собою кошти комерційних банків, які вони зобов’язані зберігати в НБУ як забезпечення своїх операцій відповідно до нормативів, передбачених законодавством^[XX]. На сьо­годні застосовується нова форма формування банками обов’язко­вих резервів, диференційована залежно від видів залучених коштів.

НБУ визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резер­вів для покриття валютних, відсоткових та інших фінансових ри­зиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за ра­хунок доходу від оподаткування відповідно до законодавства України.

НБУ виконує функцію банку банків і є органом регулювання банківської діяльності та нагляду за діяльністю банків. Відповідно до ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» голов­ною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фі­нансова стабільність банківської системи та захист інтересів вкла­дників і кредиторів. Регулятивні та наглядові функції НБУ здійс­нює як безпосередньо, так і через створений при ньому орган банківського нагляду. Наглядова діяльність НБУ охоплює всі бан­ки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на тери­торії України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб щодо здійснення бан­ківської діяльності. Стаття 66 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» визначає такі форми державного регулювання банківської діяльності:

I. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового ха­рактеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків;

II. Індикативне регулювання:

1) встановлення обов’язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов’язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ри­зиків від активних банківських операцій;

4) визначення процентної політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентських відносин;

7) управління золотовалютними резервами, включаючи валют­ні інтервенції;

8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорту та експорту капіталу.

Нагляд за комерційними банками НБУ здійснює двома мето­дами: шляхом безвиїзного нагляду та виїзного інспектування бан­ків. Безвиїзний нагляд полягає в аналізі звітності, що надається установам НБУ на регулярній основі. Інспекційні перевірки банків на місцях проводяться кваліфікованими спеціалістами служби бан­ківського нагляду НБУ.

Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора бан­ку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом бан­ківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно з іншими заходами впливу.

Важливе значення для забезпечення надійності комерційних банків має застосування НБУ заходів впливу згідно зі ст. 73 Зако­ну України «Про банки і банківську діяльність». У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нор­мативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ адекватно вчиненому порушенню має право застосовувати такі заходи впливу:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшен­ня невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчу­ження неефективних інвестицій;

2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи ви­значена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4) видати розпорядження щодо:

а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь- якій іншій формі;

б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кре­дитами та іншими активами;

г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику;

ґ) заборони надавати бланкові кредити;

д) накладення штрафів на: керівників банків у розмірі від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян (ст. 166' КУпАП); на банки відповідно до положень, затвер­джених Правлінням НБУ, але у розмірі не більше ніж один відсо­ток від суми зареєстрованого статутного капіталу;

с) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі у банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України;

є) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення поса­дової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного по­рушення цією особою вимог цього Закону або нормативно- правових актів Національного банку України;

ж) примусової реорганізації банку;

з) призначення тимчасової адміністрації.

У разі порушення банківського законодавства, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настання ознак неплатоспро­можності банку, НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно зі ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи представника юридичної особи - власника істот­ної участі у банку, якій пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, складу злочину не встановлено, але має місце порушення вимог цього Закону або нормативно-правових актів НБУ, або як­що таку особу визнано винною у вчиненні корисливого злочину із призначенням покарання без позбавлення волі, НБУ має право ви­дати банку розпорядження про звільнення такої особи з посади або заборону користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв).

Відповідно до постанови Правління Національного банку Ук­раїни «Про порядок накладення Національним банком України штрафів за порушення банками вимог Закону України «Про запо­бігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», від 17 березня 2004 р. № 108 за неналежне виконання або невиконання банком вимог щодо протидії легаліза­ції доходів, одержаних злочинним шляхом, передбачено застосу­вання Комісією НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків установленого штрафу у розмірі до 1000 неоподатковува­них мінімумів доходів громадян. У разі несплати порушником (банком) суми штрафу НБУ звертається з позовом до суду про стягнення відповідної суми коштів.

Правилами НБУ також визначено розмір штрафу за невико­нання вимог банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ щодо попередження та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Штраф становить 0,01% від зареє­строваного статутного фонду банка за кожне порушення. Загальна сума за однотипні порушення, що виявлені перевіркою, не можуть перевищувати 1% суми зареєстрованого статутного фонду банку.

Підстави і порядок застосування до банків та інших осіб, які є об'єктом перевірки, заходів впливу НБУ за порушення банківсько­го законодавства, конкретніше викладено в Положенні про засто­сування НБУ заходів впливу за порушення банківського законо­давства, затвердженому постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 369, та в Положенні про порядок накладення адмініст­ративних штрафів, затвердженому постановою Правління НБУ від 29 грудня 2001 р. № 563 з відповідними змінами від 21 травня 2003 р. №211.

У Положенні про порядок накладення адміністративних штрафів визначено підстави, за яких НБУ вживає заходів щодо притягнення до адміністративної відповідальності за допущені порушення:

1) банківського законодавства;

2) нормативно-правових актів НБУ;

3) у разі здійснення ризикових операцій, які загрожують інте­ресам вкладників чи інших кредиторів банку;

4) порядку подання фінансової звітності, ліквідаційного балан­су та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації банку;

5) у разі незаконного розголошення або використання інфор­мації, що становить банківську таємницю;

6) у разі створення перешкод будь-якою особою для доступу тимчасового адміністратора або ліквідатора до банку, його акти­вів, книг, записів, документів;

7) у разі здійснення банківської діяльності без банківської лі­цензії;

8) вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію;

9) порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають пер­винному фінансовому моніторингу;

10) у разі неподання, несвоєчасного подання або подання не­достовірної інформації про фінансові операції, що підлягають пер­винному фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу;

11) у разі невиконання вимог щодо зберігання документів, що стосуються ідентифікації осіб, які здійснюють фінансові опе­рації, та документації щодо проведення ними фінансових опе­рацій;

12) у разі розголошення інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу або факту надання такої інформації.

Заходи впливу застосовуються НБУ на підставі:

- результатів інспекційних (планових і позапланових) переві­рок діяльності банків чи їхніх філій;

- результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомі­сячних і щоденних балансів тощо; результатів перевірок діяль­ності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими від­повідно до чинного законодавства на їх здійснення, пропозицій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі порушення бан­ками норм Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фі­зичних осіб»; результатів перевірки дотримання банками валют­ного законодавства, здійснених уповноваженими працівниками Національного банку, що свідчать про порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Наведений перелік під­став є вичерпним.

Заходи впливу, що застосовуються НБУ до банків мають бути адекватними конкретним порушенням. Вибір адекватних заходів впливу НБУ має здійснюватися з урахуванням: характеру допуще­них банком порушень, причин, які зумовили виникнення виявле­них порушень, загального фінансового стану та рівня достатності капіталу.

Банк або інші особи мають право оскаржити в суді рішення про застосування заходів впливу. До прийняття відповідного рі­шення судом дія застосованих заходів впливу не зупиняється.

Запроваджено також процедуру досудового регулювання спо­рів, які можуть виникнути між банками (фінансовими установами) та Національним банком України (в тому числі його територіаль­ними управліннями) з приводу застосування НБУ до банків (фі­нансових установ) заходів впливу за порушення банківського за­конодавства та міри відповідальності (фінансових санкцій) за по­рушення валютного законодавства.

Зазначені спори розглядає спеціально створена в рамках НБУ Апеляційна комісія¹. Банки можуть у п’ятиденний строк оскаржити у цій комісії постанови, протоколи, рішення НБУ, що стосуються бан­ків. У разі звернення до Апеляційної комісії на час розгляду питання припиняється застосування до банку оскаржуваних заходів впливу.

Важливим засобом банківського нагляду є ліцензування бан­ківських операцій. Ліцензування - це порядок видачі банкам, які з часу реєстрації НБУ набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо умови діяль­ності комерційних банків відповідають чинному законодавству України та нормативним актам НБУ, а їхня діяльність не загрожує інтересам клієнтів.

На здійснення банківських операцій НБУ видає комерційним банкам ліцензії (п. 9 ст. 7, п. 2 ст. 44 Закону України «Про Націо­нальний банк України», статті 19-20 Закону України «Про банки і банківську діяльність»)".

Банківська ліцензія - цс документ, що видається НБУ в поряд­ку і на умовах, визначених законодавством, на підставі якого бан­ки мають право здійснювати банківську діяльність.

Ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою за­лучення на ринок банківських послуг комерційних банків та фі­нансових установ, умови діяльності яких відповідають установленим НБУ обов’язковим вимогам та діяльність яких не загрожує інтере­сам їхніх клієнтів.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

Без отримання банківської ліцензії не дозволяється одночасно залучати вклади та інші кошти, що підлягають поверненню, нада­вати кредити, а також вести рахунки.

Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банків­ської ліцензії, несуть кримінальну, цивільному чи адміністративну відповідальність згідно із законами України.

Здійснення банківської діяльності або банківських операцій без спеціального дозволу (ліцензії), якщо це було пов’язано з ^{1 [21] [22]}

отриманням доходу у великих розмірах (перевищення неоподат­ковуваного мінімуму доходів громадян в 1000 і більше разів) вва­жається одним із видів злочинів у сфері господарської діяльності (ч. 2 ст. 202 КК України) і карається штрафом від 200 до 500 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3 років. Правопорушення меншого ступеня суспільної небезпеки у даній сфері тягне за собою адміністративну відпові­дальність. Стаття 16о КУпАП передбачає, що здійснення банків­ської діяльності без банківської ліцензії тягне за собою накладення штрафу від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

Банківська ліцензія видається НБУ на підставі клопотання бан­ку за наявності документів, що підтверджують: наявність сплаче­ного та зареєстрованого підписного капіталу банку в розмірі, що встановлюється чинним законодавством; наявності як мінімум трьох осіб, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком, і забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями.

Чинними правилами НБУ встановлено певні умови і документи, необхідні банкам для отримання банківських ліцензій та письмо­вих дозволів^[XXIII]. Так, для отримання банківської ліцензії банки по­дають до територіального управління НБУ такі документи:

- клопотання банку про видачу банківської ліцензії за підпи­сом голови правління банку;

- інформацію про керівників банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління, кандидатури яких відповідають кваліфікаційним вимогам;

- відомості про забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпечен­ням та комунікаційними засобами, що відповідають вимогам НБУ, потрібним для здійснення банківських операцій;

- документ про право власності на приміщення (свідоцтво про власність, цивільно-правові угоди, що підтверджують право власності) або договір оренди на приміщення, в якому буде роз­міщено банк на строк не менше ніж п’ять років;

- відомості про відповідність технічного стану та організації охорони приміщень банку вимогам нормативно-правових актів НБУ.

Крім вищезазначених документів, також подаються спеціальні документи: план (бізнес-план), опис банківських операцій з обгрун­туванням їх економічної доцільності, економічне обгрунтування прогнозних показників розрахунків балансового звіту та звіту про фінансові результати; опис та дані про управлінську та організа­ційну структуру банку, внутрішні положення про правління (раду директорів) банку, розрахунки балансового звіту та прибутковості всієї діяльності банку та ін.

Висновок щодо можливості видачі банку ліцензії готує терито­ріальне управління НБУ після отримання повного пакета докумен­тів протягом одного місяця з дня їх отримання від банку.

У разі позитивного рішення територіальне управління надсилає пакет документів банку зі своїм висновком та клопотанням банку Департаменту з питань реєстрації та ліцензування банків.

Висновок про надання комерційному банку банківської ліцензії, письмового дозволу, ліцензій на виконання окремих операцій готу­ється зазначеним департаментом НБУ, який передає його і проект відповідного рішення та повний пакет документів на розгляд Комісії НБУ, яка приймає відповідне рішення.

Банківська ліцензія набуває чинності з дня прийняття відповід­ного рішення Комісією НБУ та оформлення її належним чином на спеціальному бланку за підписом заступника Голови НБУ.

НБУ може відмовити банку у наданні банківської ліцензії, якщо за результатами розгляду поданого пакета документів установлено, що надано недостовірну або неповну інформацію, або якщо банк протягом одного року з дати державної реєстрації не виконав умови, передбачені правилами НБУ. Рішення про відмову у ви­дачі банківської ліцензії НБУ повідомляє банку у письмовій фор­мі протягом місяця із зазначенням причин відмови.

Банківська ліцензія може бути відкликана НБУ у таких випадках:

1) якщо було виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію;

2) якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії;

3) у разі порушення банківського законодавства, що спричи­нило значну втрату активів або доходів і настання неплатоспро­можності банку;

4) на підставі висновку тимчасового адміністратора про не­можливість приведення діяльності банку у правову відповідність до вимог банківського законодавства;

5) у разі недоцільності виконання плану тимчасової адмініст­рації щодо реорганізації банку.

НБУ негайно повідомляє банк про відкликання у нього банків­ської ліцензії. Банк протягом трьох днів з моменту отримання рі­шення зобов’язаний повернути НБУ свою банківську ліцензію.

У день отримання рішення про відкликання банківської ліцен­зії у зв’язку з виявленням недостовірних даних у документах банк припиняє здійснення усіх банківських операцій та вчиняє дії, що забезпечують виконання банком своїх зобов’язань перед вкладни­ками та іншими кредиторами відповідно до укладених договорів та положень закону.

Рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії публікуєть­ся в газеті «Урядовий кур’єр» або «Голос України» і є підставою для звернення до суду з позовом про ліквідацію банку.

Рішення про відкликання ліцензії на право здійснення бан­ківських операцій є крайнім заходом НБУ, якому мають переду­вати інші заходи запобіжного характеру згідно з чинним законо­давством.

Рішення НБУ про відкликання ліцензії на право здійснення всіх банківських операцій повідомляється всім банкам України.

Чинне законодавство України передбачає, що основною метою будь-якого банку є здійснення ним банківських операцій.

Згідно зі ст. 42 Закону України «Про Національний банк Украї­ни» для забезпечення виконання покладених функцій НБУ здійс­нює такі операції:

- надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквід­ності за ставкою не нижче від ставки рефінансування НБУ та в порядку, визначеному НБУ;

- надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції на термін п’ять років;

- здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визначеному НБУ;

- купує та продає на вторинному ринку цінні папери у поряд­ку, передбаченому законодавством України;

- відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

- купує та продає валютні цінності з метою монетарного регу­лювання;

- зберігає банківські метали, а також купує та продає бан­ківські метали, дорогоцінні метали, каміння та інші коштовно­сті, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензу­вання;

- розміщує золотовалютні резерви самостійно або через бан­ки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рей­тинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче від катего­рії А;

- приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності;

- видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердже­ного Радою НБУ;

- веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків;

- виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашен­ням і виплатою доходу за ними;

- веде особові рахунки працівників НБУ;

- веде рахунки міжнародних організацій;

- здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів згідно із законодавством України, в тому числі за рішенням суду.

НБУ має право здійснювати й інші операції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій. НБУ має право встанов­лювати плату за надані ним послуги. У разі порушення НБУ дого­ворів при здійсненні банківських операцій він несе цивільну від­повідальність перед комерційними банками та іншими фінансово- кредитними установами.

Згідно із законом НБУ має право брати участь у формуванні капіталу та діяльності міжнародних організацій відповідно до між­народних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між ним і центральними банками іноземних держав.

Таким чином, перелік банківських операцій, здійснюваних НБУ, створює передумови державного регулювання грошового ринку і наближається до міжнародних стандартів роботи центральних бан­ків розвинутих країн.