12.2.3. Трансформація загальних норм міжнародних договорів у норми національного патентного законодавства України

171

Терміни чинності патенту на той самий об'єкт промислової власності є незалежними. Тобто, наприклад, Україна не зобов'язана припиняти дію виданого нею патенту на тій підставі, що термін його чинності закінчився в іншій державі — учасниці Конвенції. І такої ув'язки немає у патентному законодавстві України.

Конвенція визнає за винахідником право бути названим у патенті. Відповідна матеріальноправова норма відображена у ч. 5 ст. 8 Закону України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" та ч. 4 ст. 7 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки". У них зазначається, що винахіднику або автору промислового зразка належить право авторства, яке є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково, а в ч. 6 ст. 12 та ч. 5 ст. 11 відповідних законів зазначається, що винахідник або автор промислового зразка має право вимагати, щоб його не згадували як такого в будьякій публікації установи, зокрема у відомостях про заявку чи патент.

Конвенція дає можливість державамучасницям запроваджувати примусові ліцензії. Така норма спрямована на запобігання зловживанням, що можуть виникнути з огляду на патентну монополію. Наприклад, трапляється, що власник патенту взагалі не використовує або ж використовує недостатньо об'єкт промислової власності, що набув правової охорони, не надає ліцензій на використання відповідного об'єкта іншим особам.

Для того щоб компетентні державні органи видали примусову ліцензію, необхідно, щоб через тричотири роки у разі невикористання чи недостатнього промислового застосування об'єкта зацікавлена особа подала відповідну заявку про видачу їй примусової ліцензії.

Якщо винахід, корисна модель, промисловий зразок не використовуються в Україні протягом трьох років починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли їх використання було припинено, то будьяка особа, яка має бажання і виявляє готовність їх використовувати, у разі відмови власника патенту від укладення ліцензійного договору може звернутися до суду (арбітражного суду) із заявою про надання їй дозволу на використання відповідного об'єкта промислової власності.

Якщо власник патенту не доведе, що факт невикористання чи недостатнього використання об'єкта промислової власності зумовлений по

172

важними причинами, суд (арбітражний суд) виносить рішення про надання дозволу заінтересованій особі, строк дії дозволу, розмір та порядок виплати винагороди власнику патенту.

Конвенція передбачає також анулювання (тобто скасування) патенту. Анулювання використовують тоді, коли видача примусової ліцензії є недостатнім заходом для запобігання зловживанням. Діловодство, спрямоване на анулювання патенту, можна розпочинати лише через два роки після дати видачі першої примусової ліцензії.

Такого анулювання патенту в українському законодавстві немає. Наше законодавство передбачає захід, що одержав назву "примусове відчуження прав". Це означає, що Кабінет Міністрів України виходячи із суспільних інтересів і за умови воєнного та надзвичайного стану має право дозволити використання запатентованих винаходу, корисної моделі, промислового зразка без згоди власника патенту на умовах невиключної ліцензії, але з виплатою йому відповідної компенсації.

Кабінет Міністрів України 29 липня 1994 р. прийняв постанову № 516 "Про порядок видачі дозволів на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) або запатентованого промислового зразка без згоди власника патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації".

Якщо продаж запатентованого виробу чи виробу, що виготовляється за допомогою запатентованого способу, підлягає забороні чи обмеженням згідно з національним законодавством, то Конвенція не визнає це як підставу для визнання патенту недійсним.

Реєстрація товарного знака в одній із держав — учасниць Конвенції не залежить від можливої його реєстрації у будьякій іншій країніучасниці. Припинення дії чи анулювання реєстрації товарного знака в одній із державучасниць не має жодних правових наслідків на чинність реєстрації знака в інших державахучасницях. Такої ув'язки немає і в законодавстві України. Якщо товарний знак належним чином зареєстрований у країні його походження (чи було подано заявку на таку реєстрацію), то його мають приймати для реєстрації і охороняти за його первісним виглядом в інших державахучасницях за умови дотримання заявником періоду конвенційного пріоритету. Про відповідну норму українського законодавства вже згадувалося.

Конвенція передбачає випадки, коли державиучасниці мають право відмовляти у реєстрації товарних знаків. У ст. 6 "Підстави для відмови у наданні правової охорони" Закону України "Про охорону прав на зна

173

ки для товарів і послуг" детально перелічуються відповідні чинники. Цей перелік співзвучний зі ст. 6 Паризької конвенції.

Конвенція передбачає, що коли згідно із законодавством певної країни використання зареєстрованого товарного знака обов'язкове, то відповідна реєстрація може бути анульована лише після "розумного терміну". При цьому реєстрація анулюється лише за умови, що власник охоронного документа не може подати доказів, які б виправдовували його бездіяльність. Стаття 17 "Обов'язки, що випливають із свідоцтва" Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" сформульована так: "Власник свідоцтва повинен добросовісно користуватися виключним правом, що випливає із свідоцтва.

Якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання знака було припинено, будьяка особа має право звернутися до суду (арбітражного суду) із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва.

Промислові зразки повинні охоронятися у кожній державіучасниці. Конвенцією встановлено, що їх правова охорона не може бути визнана недійсною на тій підставі, що вироби, в яких застосовуються промислові зразки, не виготовляються у цій країні.

У ст. 8 Конвенції зафіксовано, що фірмові найменування охороняються у кожній державіучасниці без обов'язкової подачі заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є вони частинами товарних знаків. Конвенція передбачає, що будьякий продукт, незаконно позначений товарним знаком чи фірмовим найменуванням, підлягає арешту у разі його імпорту у країни Паризького союзу, в яких цей знак чи фірмове найменування має право на охорону. Конвенція вимагає накладення арешту і в країні, де було здійснено незаконне маркування.

Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" передбачає лише цивільноправову відповідальність за порушення прав власника свідоцтва на товарний знак. Існує також кримінальна відповідальність за порушення законодавства у сфері товарних знаків. Адміністративна відповідальність згідно зі ст. 1643 Кодексу України "Про адміністративні правопорушення" передбачає накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва та сировини чи без неї.

174

Щодо зазначення місць походження товарів Конвенція передбачає, що державиучасниці вживатимуть відповідних заходів проти прямого чи опосередкованого використання неправдивих зазначень походження продукту чи неправдивих зазначень особи виробника, промисловця чи торгівця.

За винятком положень Стокгольмського акта 1967 р., яких повинні дотримуватися всі держави, Конвенція надає країнамучасницям широке "поле для маневрів" у сфері національного законодавства з промислової власності.

Країни — учасниці Конвенції мають право вирішувати питання про те, як набувається право на товарний знак: шляхом дефакто використання чи через реєстрацію. Україна використовує процедуру реєстрації. Країниучасниці можуть також самостійно вирішувати—реєстрації товарного знака повинна передувати експертиза по суті чи здійснювати відповідну реєстрацію без експертизи. Україна є прихильником експертизи по суті заявленого позначення.

Механізм Паризької конвенції про охорону промислової власності передбачає подання заявки на видачу охоронного документа у кожній країніучасниці. Заявники з кожної країниучасниці, які бажають одержати охоронні документи України, повинні подавати до Києва на кожний об'єкт окремі заявки. Заявники, які бажають однією заявкою охопити крім інших держав і Україну, можуть скористатися процедурою Вашингтонського договору про патентну кооперацію (РСТ).

У Вашингтонському договорі передбачено подання міжнародної заявки (international application). Таку заявку подають до національного патентного відомства державиучасниці, громадянином якої є заявник або у якій він проживає. Якщо заявник є громадянином або живе у державі — учасниці Європейської патентної конвенції, то згадану заявку можна подавати до Європейського патентного відомства. В окремих випадках заявку подають до штабквартири ВОІВ (Женева, Швейцарія).

175

Заявник у міжнародній заявці зазначає держави—члени Паризького союзу, у яких його заявка була б чинною.

Насамперед здійснюють попередній пошук "попереднього рівня техніки" (preliminary prior art search). Право виконувати такий пошук надано патентним відомствам Австралії, Австрії, Російської Федерації, США, Швеції, Японії. Таке право має також Європейське патентне відомство. У результаті попереднього пошуку складається перелік документів, які необхідні при здійсненні експертизи, і "Звіт про міжнародний пошук". "Звіт" містить висновок про можливість видачі патенту у державах, що становлять інтерес для заявника. Серед них може бути й Україна. Вивчивши "Звіт", заявник приймає рішення про доцільність подальшого процесу патентування. Якщо міжнародна заявка не знімається, то ВОІВ публікує її разом із "Звітом". Заявку і "Звіт" надсилають (isforwarded) до "вибраних відомств" з метою визначення її патентоспроможності відповідно до національного законодавства.

Дата подання міжнародної заявки вважається чинною датою (EFFECTIVE date) подання заявки у країні (країнах), що становить інтерес для заявника. Заявник може заявити клопотання про виконання міжнародної попередньої експертизи (іпіегпаііопаі ргеіітіпагу ехатіпаііогі). "Висновок про міжнародну попередню експертизу" готують патентні відомства Австралії, Австрії, Великої Британії, Російської Федерації, США, Швеції, Японії та Європейське патентне відомство. У "Висновку" йдеться про попередню і необов'язкову думку про патентоспроможність заявленого винаходу.

Основні переваги процедури Вашингтонського договору про патентну кооперацію такі:

Порівняно з процедурами поза межами Договору заявник має на 818 місяців більше часу для роздумів про доцільність подання клопо тання щодо одержання правової охорони в інших країнах, а також для призначення патентних повірених у кожній країні, підготовки необхід них перекладів заявки та сплати національного мита (в Україні — це збори на користь Патентного відомства).

Якщо міжнародна заявка відповідає встановленим Договором ви могам, то заявнику гарантується, що вона не буде відхилена за формаль ними підставами у жодному з "вибраних відомств". Патентні відомства країн патентування (України у тому числі) теж мають значні переваги —

176

вони звільнюються від здійснення повторної експертизи за формальними ознаками.

На підставі "Звіту про міжнародний пошук" заявник може дійти досить обгрунтованого висновку про можливість одержання патентів на власний винахід у державах, що його цікавлять. "Висновок про між народну попередню експертизу" допомагає правильно оцінити власні шанси.

З огляду на наявність "Звіту про міжнародний пошук" та "Виснов ку про міжнародну попередню експертизу" значно скорочується (або ж стає непотрібною) робота патентних відомств.

Договір не вносить змін до національних критеріїв патентоспроможності, але сприяє істотному скороченню дублювання зусиль на складання та подання заявок до кількох країн.

Процедура РСТ має переваги при зарубіжному патентуванні винаходів у кількох країнах одночасно. Українські заявники за процедурою РСТ одержують охоронні документи у зарубіжних країнах, а іноземні заявники — в Україні. Якщо іноземний заявник бажає одержати патент лише в Україні, то йому доцільніше скористатися процедурою Паризької конвенції.

Для заявників України функції міжнародного пошукового органу і органу міжнародної попередньої експертизи виконують Науководослідний інститут державної патентної експертизи (Російська Федерація) та Європейське патентне відомство.

Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" у редакції від 1 червня 2000 р. містить ст. 14 "Міжнародна заявка" такого змісту:

"1. Міжнародна заявка приймається до розгляду за національною процедурою за умови надходження її до Установи не пізніше 1 місяця, а у разі проведення міжнародної попередньої експертизи — не пізніше 31 місяця від дати пріоритету.

Переклад міжнародної заявки українською мовою і документ про сплату збору за подання заявки повинні надійти разом із заявкою або протягом 2 місяців після зазначених строків.

Строк надходження перекладу міжнародної заявки і документа про сплату збору може бути продовжений до 6 місяців від дати надходження міжнародної заявки. За продовження строку сплачується збір.

2. Установа надсилає заявнику повідомлення про прийняття міжнародної заявки до розгляду за умови виконання вимог частини першої цієї статті.

177

Якщо принаймні одну із зазначених у частині першій цієї статті умов не виконано у встановлений строк, заявка не приймається до розг ляду, про що заявнику надсилається повідомлення.

Установа публікує в своєму офіційному бюлетені визначені нею відомості про міжнародну заявку, прийняту до розгляду.

Міжнародна заявка розглядається в Установі згідно із цим Зако ном".

Розглянемо механізм Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р. та Протоколу 1989 р. до неї.

Спочатку заявник реєструє знак (подає заявку на реєстрацію знака до свого національного відомства з товарних знаків).

Потім заявник подає заявку на міжнародну реєстрацію через згада не національне відомство.

Міжнародне бюро ВОІВ здійснює міжнародну реєстрацію і публі кує повідомлення про це. Потім повідомляє про таку реєстрацію держа вамучасницям, щодо яких заявник виявив зацікавлення. Серед них може бути і Україна.

Кожна із зазначених держав має право протягом півтора року зая вити про неможливість надання знаку правової охорони на своїй тери торії, зазначивши підстави для відмови. Якщо заявник зацікавлений в одержанні правової охорони на власний знак у такій країні, то він про довжує обстоювати власні права у патентному відомстві цієї країни чи її судових органах.

Якщо ж протягом 18 місяців не надходить заперечення від держа ви, на яку заявник хотів би поширити міжнародну реєстрацію, то заявка набуває сили національної реєстрації.

Процедура Угоди містить для заявників такі вигоди:

для кількох країн подається лише одна заявка;

у заявці використовується лише одна мова (французька);

мито сплачується лише один раз (Міжнародному бюро ВОІВ);

реєстрацію поновлюють один раз на 20 років.

Процедура Угоди вигідна і для національних відомств з товарних знаків. Поперше, завдяки їй зменшуються обсяги робіт. Подруге, відомства одержують від ВОІВ частину мита.

Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, вказівок походження товарів (1891 р.) передбачає, що на всі товари, які містять неправдиву або таку, що вводить в оману, вказівку походження, яка прямо чи опосередковано вказує на одну з країнучасниць або на місце в ній як на країну чи місце походження, на

178

кладається арешт у разі ввезення або ж таке ввезення забороняється. Можуть також застосовуватися інші заходи та санкції щодо такого ввезення.

Угода забороняє використовувати позначення рекламного змісту, здатні ввести громадськість в оману щодо джерела походження товару у зв'язку з продажем, демонстрацією чи пропозицією товарів до продажу.

Лісабонська угода про найменування місць походження і їх міжнародну реєстрацію (1958 р.) спрямована на забезпечення охорони найменувань місць походження, тобто географічної назви країни, району чи місцевості, яку використовують для позначення виробу, що походить з цієї країни, якість і особливості якого пояснюються виключно чи в основному географічним середовищем, включаючи природний і людський чинники. Якщо порівняти Мадридську і Лісабонську угоди, то можна помітити, що перша бореться з наслідками, а друга спрямована на запобігання неправдивим чи оманливим вказівкам.

Норми зазначених угод знайшли відображення у ст. 23 і 24 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів". Наведемо їх офіційний виклад.

"Стаття 23. Порушення прав на використання зазначення походження товару

Порушення прав на використання зазначення походження товару є використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазна чення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місця поход ження товару.

Будьяке посягання на права власника свідоцтва на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару тягне за собою відповідальність згідно з законами.

Порушенням прав власника свідоцтва на використання зареєстро ваного кваліфікованого зазначення походження товару є:

а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення поход ження товару особою, яка не має свідоцтва на право його використання;

б) використання зареєстрованого зазначення географічного поход ження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походжен ня товару або географічне зазначення його походження використовуєть ся у перекладі або супроводжується словами "вид", "тип", "стиль", "мар ка", "імітація" тощо;

в) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення поход ження товару або подібного до нього позначення для відмінних від опи

179

саних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;

г) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви.

4. Не вважається порушенням прав власника свідоцтва:

а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення поход ження товару, передбачене пунктами "б" і "в" частини п'ятої статті 17 цього Закону, будьякою особою, яка на законних підставах придбала по значений цим кваліфікованим зазначенням походження товар у власника свідоцтва і повторно вводить його в обіг;

б) використання кваліфікованого зазначення походження товару осо бою, яка не має свідоцтва про право на його використання, але добросо вісно його використовувала до дати реєстрації. Якщо ця особа протягом дванадцяти місяців від дати реєстрації кваліфікованого зазначення по ходження товару не подасть до Відомства заявки на одержання права на використання цього зазначення, подальше його використання вважаєть ся порушенням прав власника свідоцтва.

Стаття 24. Відповідальність за порушення права на використання кваліфікованого зазначення походження товару

Порушення права на використання кваліфікованого зазначення по ходження товару тягне за собою цивільну, адміністративну або кримі нальну відповідальність згідно із законом.

При ввезенні на митну територію України товару, позначеного з порушенням прав законних користувачів (власників свідоцтва) права на використання зазначеного походження, цей товар може бути тимчасово затримано в порядку, встановленому законом.

Власник свідоцтва на використання зазначення походження має право вимагати від порушника:

а) припинення дій, що порушують права або створюють загрозу по рушення;

б) вилучення з обігу товару з неправомірним використанням зазна чення походження;

в) вилучення з товару чи його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походження, а при неможливості цього — знищення товару;

г) відшкодування витрат, включаючи неодержані доходи;

180

д) відшкодування збитків у розмірі не більше, ніж отриманий поруш ником прибуток;

е) вжиття інших передбачених законами заходів, пов'язаних із захис том прав на зазначення походження товару.

4. Власник свідоцтва має право звернутися до суду з позовом про припинення порушення та відшкодування заподіяної шкоди".

Згідно зі ст. 74 Митного кодексу України імпорт в Україну та експорт з неї товарів, що порушують права інтелектуальної власності, заборонений. Відповідна заборона міститься і в ст. 17 Закону Української РСР "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р.

Деяким з названих у підрозділі "Джерела права та основні терміни" міжнародноправовим актам притаманні переважно публічноправові функції (наприклад, класифікація винаходів, промислових зразків, товарних знаків). Такі акти не розглядаємо за браком місця і рекомендуємо самостійно ознайомитися з ними в патентознавчій літературі, в тому числі створеній автором.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

Поняття "промислова власність".

Поняття "інтелектуальна власність".

Суміжні права.

Міжнародні договори з охорони промислової власності.

Трактування винаходу, промислового зразка, товарного знака, відкриття, сорту рослин радянським законодавством.

Види охоронних документів, що існували в СРСР.

Закони України з промислової власності.

Як український законодавець розуміє об'єкти промислової власності?

Перший у незалежній Україні нормативноправовий акт з охорони промис лової власності.

Що означає національний режим у сфері промислової власності?

Роль пріоритету у сфері промислової власності.

Конвенційний та виставковий пріоритети.

Поняття "автономністьпатентів".

Поняття "примусове відчуження прав".

Переваги Вашингтонського договору про патентну кооперацію.

Механізм Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р.

181інтересів громадянина, зображеного в творі образотворчого мистецтва.

Стаття 512. Право використання виконаних за замовленнями архітектурних, інженерних та інших технічних планів.

Стаття 513. Авторський ліцензійний договір про надання права використати твір шляхом перекладу на іншу мову або переробки.

Сподіваємося, що зазначений перелік створює достатнє уявлення про коло питань, які регулювалися Цивільним кодексом.

Якщо у сфері винаходів, відкриттів, промислових зразків і товарних знаків за радянських часів існували окремі спеціальні комплексні нормативноправові акти (зазначені у попередньому розділі), то у сфері авторського права їх практично не було. Поодинокі нормативні акти стосувалися окремих питань авторського права, наприклад гонорару. Закони з промислової власності з'явилися в СРСР лише за останній рік його існування. Окремого ж закону про авторське право в СРСР ніколи не було. Обходилися згаданим розділом Цивільного кодексу. Його зміст був ідентичним у всіх республіках. Прямо іноземного елемента стосувалася ст. 474. Вона була сформульована так:

"Авторське право на твір, уперше випущений в світ на території СРСР, або не випущений у світ, але такий, що знаходиться на території СРСР у будьякій об'єктивній формі, визнається за автором і його спадкоємцями незалежно від їх громадянства, а також за іншими правонаступниками автора

Авторське право визнається також за громадянами Української РСР і інших союзних республік, твори яких уперше випущено в світ або знаходяться в будьякій об'єктивній формі на території іноземної держави, а так само за їх правонаступниками.

За іншими особами авторське право на твір, уперше випущений в світ або такий, що знаходиться в будьякій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів СРСР. У цих випадках факт випуску твору в світ на території іноземної держави визначається згідно з положеннями відповідного міжнародного договору.

За іноземними правонаступниками авторів — громадян Української РСР і інших союзних республік авторське право визнається на території Української РСР у випадках передачі їм цього права в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР".

184

Чи створювалося законодавство СРСР з авторського права в ізоляції від світової спільноти? Певна річ, ізоляція не була цілковита. Радянський Союз був учасником Всесвітньої конвенції про авторське право (Uniуегзаі Соругіфі Сопуепііогі). Ця Конвенція була розроблена під егідою ЮНЕСКО і підписана на конференції в Женеві 6 вересня 1952 р. У Конвенції беруть участь близько 90 країн світу. Серед них є й такі, що не належать до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Вегпе Сотепііоп/ог іНе Ргоіесйоп о/Ьііегагу апйАгйзйс 1?огкз) від 9 вересня 1886 р. Бернська конвенція — масовіша. Для СРСР Женевська конвенція у редакції 1952 р. діяла від 27 травня 1973 р. Україна стала учасницею Бернської конвенції 25 жовтня 1995 р. Верховна Рада України прийняла Закон від 31 травня 1995 р. № 189/95ВР про приєднання до Бернської конвенції.

Як одна з держав — правонаступниць колишнього СРСР Україна продовжила членство у Всесвітній конвенції про авторське право відповідно до постанови Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. № 3794ХІІ.

У колишньому СРСР назва Женевської конвенції перекладалася як "Всесвітня" (а не просто "Загальна" чи "Універсальна"), тому що СРСР був учасником саме цієї Конвенції і не брав участі у Бернській конвенції. До речі, остання належить до компетенції іншої спеціалізованої агенції ООН — Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

Якщо проаналізувати Женевську і Бернську конвенції, то можна дійти висновку, що Женевська конвенція містить небагато матеріальноправових норм і віддає перевагу колізійним нормам. Це означає, що вона часто відсилає розв'язання того чи іншого питання до національного законодавства країн. Іншими словами, Женевська конвенція менше обмежує свободу дій власті державучасниць щодо розробки і запровадження такого законодавства, якого б їм хотілося.

Бернська конвенція, навпаки, віддає перевагу матеріальноправовим нормам, що нерідко не до вподоби законодавцям окремих країн світу. Запеклі опоненти часів "холодної війни" США і СРСР належали до Женевської конвенції, але не були учасниками Бернської.

Всесвітня конвенція не має зворотної сили, Бернська — має. Образно кажучи, властям країн планку Бернської конвенції подолати складніше, ніж планку Женевської конвенції.

У ст. 5 Бернської конвенції передбачається, що автори — громадяни будьякої країниучасниці мають в інших країнахучасницях щодо власних творів (як опублікованих, так і не опублікованих) права, які нада

185

ються нині чи будуть надані у майбутньому відповідними законами цих країн власним громадянам, а також права, спеціально передбачені Конвенцією.

Така сама охорона надається авторам — громадянам держав, що не беруть участі у Конвенції, щодо їх творів, уперше опублікованих в одній з країнучасниць чи одночасно в зазначеній країні і країніучасниці. Бернська конвенція у редакції 1971 р. передбачає надання охорони громадянам країнучасниць і тоді, коли їх твори вперше опубліковані поза територією країнучасниць.

Щодо неопублікованих творів Бернська конвенція надає правову охорону створеним авторами країнучасниць.

Верховна Рада СРСР 31 травня 1991 р. прийняла "Основи цивільного законодавства Союзу РСР і республік", які містили розд. ІV "Авторське право". Наводимо перелік статей цього розділу.

Стаття 134. Твори, на які поширюється авторське право.

Стаття 135. Права автора.

Стаття 136. Дія авторського права на території СРСР.

Стаття 137. Термін дії авторського права.

Стаття 138. Використання твору автора іншими особами.

Стаття 139. Авторський договір.

Стаття 140. Службові твори.

Стаття 141. Права виконавців, творців звуко і відеозаписів, організації ефірного мовлення (суміжні права).

Стаття 142. Дія прав виконавців, творців звуко і відеозаписів, організацій ефірного мовлення.

Стаття 143. Захист прав авторів, виконавців, творців звуко і відеозаписів, організацій ефірного мовлення.

"Основи" розширили коло об'єктів, що охороняються, продовжили термін чинності авторського права до 50 років від дати смерті автора (раніше цей термін відповідно до Женевської конвенції становив 25 років), запровадили охорону суміжних прав. Авторських прав іноземців в СРСР прямо стосувалася ст. 136.

Невдовзі після прийняття "Основ" СРСР дезінтегрувався, Україна стала незалежною.

Верховна Рада України першого скликання часів незалежності прийняла Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. №3792ХІІ. Закон Російської Федерації про авторське право і суміжні права було прийнято раніше — 9 липня 1993 р. Маємо вагомі підстави вважати, що український і російський законодавці створювали

186

свої закони, спираючись на модельний закон, запропонований Всесвітньою організацією інтелектуальної власності. З огляду на це обидва закони дуже схожі між собою.

Країни СНД 24 вересня 1993 р. уклали в Москві Угоду про співробітництво у галузі охорони авторського права і суміжних прав.

До міжнародноправових актів у сфері суміжних прав також належать:

Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення — Римська конвенція (International СОПУЄПІІОП $ог іке Ргоіесііоп о/Рег/огтегз, Ргойисегз о/Ркопо?гатз апй Вгосиісазііщ Ог%апізаііопз—Коте СОПУЄПІІОП). Укладена у Римі 26 жов тня 1961 р. Набула чинності 18 травня 1964 р. Україна ще не приєднала ся до цієї Конвенції.

Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від неза конного відтворення їх фонограм — Женевська конвенція (CONVENTION /ог іке Ргоіесііоп о/ Ргосіисегз о/ Ркопо%гатз А%аіпзі ІІпаиікогігесі Виріісаііоп о/Ткеіг Ркопо%гагпз — Сепеуе СОПУЄПІІОП). Укладена у Же неві 29 жовтня 1971 р. Верховна Рада України 15 червня 1999 р. прийня ла Закон №738ХІV про приєднання до цієї Конвенції і вона набрала чинності для України 18 лютого 2000 р.

Конвенція про поширення сигналів, що несуть програми, які пере даються через супутники, — Брюссельська супутникова конвенція {СОПУЄПІІОП Кеіаііщ іо іке ВізігіЬиііоп о/Рго?гаттез Саггуіщ Бщпаіз ТгапзтіііейЬу Баіепііе — Вгшзеі ЗаіеШіе СОПУЄПІІОП). Укладена у Брюс селі 21 травня 1974 р. Україна не є учасницею Конвенції.

У вітчизняному законодавстві охорону суміжних прав уперше було запроваджено, як уже зазначалося, в "Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік" від 31 травня 1991 р. Нині в Україні джерелом права є Закон "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р., чинні міжнародні угоди, учасницею яких є Україна. Після приєднання України до інших, а також нових міжнародних конвенцій у цій сфері джерелом права стануть і вони.

Слід зазначити, що ст. 54 Конституції України сформульована не зовсім вдало. Складається враження, що свобода творчості та права на інтелектуальну власність поширюються лише на громадян:

"Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

187

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом..."

Однак потрібно мати на увазі і ст. 26 Конституції, якою встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають такі самі права і обов'язки, що й громадяни України.

Ознайомившись з правовим полем України, поглянемо, який простір у ньому відведено іноземному елементу