Стаття 4. Статут сільськогосподарського кооперативу

1. Статут сільськогосподарського кооперативу розробляється відповідно до вимог статті 8 Закону України «Про кооперацію».

Статут є основним локальним правовим документом, який регулює діяльність сільськогосподарського кооперативу (і не тільки сільсько­господарського).

Основні вимоги до статутів кооперативів встановлює стаття 8 Зако­ну України «Про кооперацію»^[42], де зазначено, що статут кооперативу є основним правовим документом, який регулює його діяльність. Згідно зазначеної статті статут кооперативу повинен містити такі відомості:

1) найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження;

2) мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності;

3) склад його засновників;

4) умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього;

5) права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу;

6) порядок внесення змін до статуту кооперативу;

7) порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати;

8) форми участі членів кооперативу в його діяльності;

9) порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рі­шень, у тому числі з питань, рішення яких приймається одноголосно чи кваліфікованою^[43] більшістю голосів членів кооперативу, які бе­руть участь у загальних зборах;

10) порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу;

11) порядок розподілу його доходу та покриття збитків;

12) порядок обліку і звітності у кооперативі;

13) порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних із цим майнових питань;

14) порядок скликання загальних зборів;

15) умови і порядок повернення паю.

До статуту можуть включатися й інші положення, пов'язані з особли­востями діяльності кооперативу, що не суперечать законодавству України.

Норма закону, яка має перелік вищеназваних положень, обов'яз­кових для статуту кожного сільськогосподарського кооперативу, є імперативною за своїм характером, і її вимоги повинні виконуватися в обов'язковому порядку.

Інші положення, які не суперечать чинному законодавству, можуть включатися до статуту на розсуд і за рішенням засновників та/або за­гальних зборів.

До таких положень належать основні засади земельних відносин, принципи господарської діяльності, регулювання праці та її оплати, основи зовнішньоекономічної діяльності кооперативу тощо.

Статут приймається засновниками на установчих зборах. Факт його ухвалення є вираженням волі осіб, які бажають створити кооператив, і фіксується в протоколі таких зборів.

У процесі діяльності кооперативу до статуту можуть бути внесені зміни й доповнення, зумовлені як змінами в діяльності самого коопе­ративу (наприклад, включення додаткових видів діяльності, введення правління та ін.), так і змінами чинного законодавства, які впливають на діяльність кооперативу.

Зміни й доповнення до нього вносять загальні збори членів коопе­ративу як його найвищий орган управління у порядку, встановленому для його прийняття.

З огляду на специфіку кооперативної організації праці та особливос­тей сільськогосподарського виробництва, статути як локальні правові акти відіграють провідну роль у врегулюванні внутрішніх відносин у кооперативах. Виконуючи роль власника й господарюючого суб'єкта, кооператив самостійно розробляє правові акти, враховуючи певні специфічні особливості кожного конкретного кооперативу^{[44] [45],41}. Що ж стосується зовнішніх відносин, то статут встановлює лише можливість вступу кооперативу в такі відносини, визначає їх основні принципи (право вступати в договірні відносини, бути суб'єктом зовнішньоеко­номічної діяльності тощо).

Виступаючи в ролі основного правового документа, що регулює діяльність кооперативу, статут водночас не має на меті врегулювання усіх відносин, які є предметом його правової регламентації.

Відмінність статуту від інших локальних внутрішньокооперативних актів (Правил внутрішньогосподарської діяльності, положення про оплату праці тощо) полягає в тому, що він набирає чинності з момен­ту державної реєстрації кооперативу, а всі інші акти — із моменту їх прийняття.

2. Примірні статути сільськогосподарських кооперативів розро­бляються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Примірні статути сільськогосподарських кооперативів розробля­ються Міністерством аграрної політики та продовольства України — центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, виходячи із Положення про Міністер­ство аграрної політики та продовольства України затвердженого ука­зом Президента України від 23 квітня 2011 р. № 500/2011, де записано, що Мінагрополітики здійснює нормативно-правове забезпечення у визначених сферах та галузях^[46].

Накази Мінагрополітики України, які відповідно до закону є регу­ляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»^[47].

Нормативно-правові акти Мінагрополітики України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази Мінагрополітики України, видані в межах його повнова­жень, є обов'язковими для виконання центральними органами вико­навчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, орга­нами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і орга­нізаціями всіх форм власності та громадянами.

Примірний статут сільськогосподарського обслуговуючого коопе­ративу у новій редакцій затверджено Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 315 від 21 травня 2013 р. «Про затвердження Примірного статуту сільськогосподарського обслугову­ючого кооперативу»^[48].