2.1. Статут сільськогосподарського підприємства — особ­лива форма локального нормативно-правового акта сіль­ськогосподарських підприємств

Зважаючи на різноманітний характер внутрішньогосподар­ських відносин внутрішньогосподарські локальні нормативно- правові акти, що приймаються сільськогосподарським підпри­ємством для регулювання внутрішньогосподарських відносин, також мають бути за змістом різноманітними [102, с.

Як вже зазначалось, на практиці в більшості випадків у сіль­ськогосподарських підприємствах обмежуються прийняттям лише декількох внутрішньогосподарських локальних норма­тивно-правових актів, серед яких Статут як основний внут­рішньогосподарський локальний нормативно-правовий акт, що регламентує діяльність сільськогосподарського підприєм­ства в цілому [102, с. 187—188].

Перелік обов'язкових положень, які необхідно включати до статуту сільськогосподарських підприємства як одного з йо­го основних актів, визначають залежно від видів підприємств. Розрізняють нормативно-правові акти загального характеру сто­совно підприємств та положення спеціальних законів про окре­мі види підприємств [112, с. 304].

Регламентуючи діяльність сільськогосподарського підпри­ємства в цілому, статут приймається конкретним сільськогос­подарським підприємством із дотриманням вимог, наприклад, закріплених ст. 7 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», щодо сільськогосподарських кооперативів, ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство», що стосують­ся фермерських господарств та набирає чинності з моменту державної реєстрації сільськогосподарського підприємства. Усі інші внутрішньогосподарські локальні нормативно-правові акти такі, як Правила внутрішнього розпорядку, Положення про оплату праці, Положення про структурні підрозділи та ін., з моменту їх затвердження органами управління сільськогос­подарського підприємства.

Статут сільськогосподарського підприємства є особливою формою правового регулювання внутрішніх відносин у сіль­ськогосподарських підприємствах.

Статут сільськогосподарського підприємства є як правоут- ворюючим, так і праворегулюючим актом. У цьому виявляєть­ся така його специфічна ознака, як універсальність. Статут регулює не певний вид відносин, а широке коло різнорідних внутрішньогосподарських відносин: земельні, трудові, майнові, організаційно-управлінські [102, с. 187-188]. Істотною відмін­ністю статуту від інших внутрішньогосподарських локальних нормативно-правових актів сільськогосподарського підприєм­ства, форми аграрного права, є норми деталізованого характе­ру, які закріплені і знаходять свій зовнішній вираз у ньому.

Наприклад, згідно зі ст. 7 Закону України «Про сільськогос­подарську кооперацію» у Статуті визначаються: найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет і мета діяль­ності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; поря­док визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і ком­петенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів виробничого коопера­тиву та форми господарської участі членів обслуговуючого кооперативу; розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї; умови ре­організації та ліквідації кооперативу.

Приписи, що містяться в Законі України «Про сільськогос­подарську кооперацію», є обов'язковими для закріплення у Ста­туті кожного сільськогосподарського кооперативу, імперативні за своїм характером. До Статуту сільськогосподарського коопе­ративу можуть включатися й інші положення, пов'язані з особ­ливостями діяльності кооперативу, що не суперечать законо­давству України.

Свого часу, досліджуючи правове регулювання внутріш­нього розпорядку ще у колгоспах (у межах колгоспного права), С.

Професор Н. І. Титова визначає поняття «статут» як звід пра­вил, норм, які визначають завдання, склад, структуру, порядок створення (і припинення) певної організації, основи її діяль­ності, земельні, трудові, майнові засади, управлінські відноси­ни тощо [168, с. 39].

Статут сільськогосподарського підприємства — універсаль­на форма регулювання суспільних відносин у процесі організа­ційної, виробничо-господарської та культурно-побутової діяль­ності сільськогосподарського підприємства. Наявність стату­ту — обов'язкова і невід'ємна ознака функціонування сільсь­когосподарського підприємства. Як вже зазначалося, за своєю правовою природою статут є локальним нормативно-правовим актом. Його розробляють і приймають члени сільськогоспо­дарського підприємства, він відображає їх колективну волю, інтереси у регулюванні діяльності сільськогосподарського під­приємства. Про універсальність статуту сільськогосподарсько­го підприємства як основного правового документа, що регулює його діяльність, свідчить те, що у статуті фіксується низка сут­тєвих правових моментів, які визначають юридичні парамет­ри діяльності кооперативу: його правосуб'єктність, структуру, наявність відокремленого майна, повноваження і види органів управління, характер діяльності, найменування тощо.

Слушною є думка В. Ю. Уркевича, який вважає, що сільсь­когосподарські кооперативи мають комплексну правосуб'єкт- ність, зміст якої становлять цивільна, майнова, земельна, господарська, трудова, організаційна, управлінська, фінансова правосуб'єктності, які, поєднуючись у перебігу господарської діяльності, утворюють аграрну правосуб'єктність сільськогос­подарського кооперативу, зміст якої є здатністю володіння і реа­лізації сукупності прав та обов'язків, які виникають під час ве­дення сільськогосподарської діяльності [171, с.

Як «основний закон» сільськогосподарського підприємства статут встановлює принципові положення виробничої і органі­заційно-господарської діяльності сільськогосподарського під­приємства, визначає принципи взаємовідносин сільськогоспо­дарського підприємства в особі його органів управління з його підрозділами, членами сільськогосподарського підприємства, посадовими особами, особами, що працюють у сільськогос­подарському підприємстві за трудовим договором (угодою). Як «основний закон» статут не має за мету конкретизувати рег­ламентування всіх відносин, які становлять предмет його регу­лювання.

Положення Статуту служать юридичною базою для подаль­шої нормотворчої і правозастосовної діяльності сільськогоспо­дарського підприємства. Інші види внутрішньогосподарських локальних нормативно-правових актів приймаються на підставі статуту та на виконання приписів «основного закону» сільсь­когосподарського підприємства і мають на меті конкретизацію його нормативних положень та впровадження їх у життя. Лише за наявності такої відповідності можна розглядати законність цих норм, їх обов'язкове виконання при повсякденному опера­тивному регулюванні внутрішньогосподарських відносин [103, с. 96-98].

Статут як основний правовий документ є основою для роз­робки проектів і затвердження інших внутрішньогосподарських локальних нормативно-правових актів, наприклад, Правил внутрішнього розпорядку, Положень про оплату праці, Поло­жень про структурні підрозділи тощо. Статут у цьому разі слу­жить правовою базою для розробки і прийняття зазначених внутрішньогосподарських локальних нормативно-правових ак­тів та розробки і прийняття інших внутрішньогосподарських локальних нормативно-правових актів, які регулюють внут­рішньогосподарські відносини в сільськогосподарському під­приємстві.

Необхідно зазначити, що на практиці, на жаль, у більшості випадків Статути в сільськогосподарських підприємствах є не­досконалими і не відповідають теоретичним вимогам щодо статуту як основного внутрішньогосподарського локального нормативно-правового акта, який регламентує діяльність сіль­ськогосподарського підприємства.

Наприклад, у селі Кошари Роздільнянського району на Оде­щині навколо місцевого сільськогосподарського кооперативу «Світанок» виник конфлікт. Найбільша проблема кооперативу полягає в тому, що він має двох голів: О. Колесник і нещодавно обраного голову І. Васька. Причину такої ситуації слід вбачати в недосконалості статуту. Одним із розділів кооперативу «Сві­танок» є розділ «Членство в кооперативі». У ньому зазначаєть­ся, що в кооперативі може бути просте і асоційоване членство: член кооперативу — фізична або юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внески у розмірах, визначених статутом ко­оперативу, визнає принципи і мету кооперативу, дотримується вимог даного статуту і користується правом ухвального голо-

Внутрішньогосподарські локальні нормативно-правові акти В.В. Панченко сільськогосподарських підприємств як форма аграрного права су у кооперативі; асоційований член кооперативу — фізична або юридична особа, що зробила пайовий внесок і користуєть­ся правом дорадчого голосу в кооперативі. Виникає запитан­ня: чим відрізняється «член кооперативу» від «асоційованого члена» і в якому порядку набувається статус члена або асоцій­ованого члена кооператива «Світанок». Дати відповідь на це за­питання неможливо, тому що таке положення не закріплено в статуті цього кооперативу. О. Колесник запевнила, що це Ти­повий статут, який надали юристи райдержадміністрації. О. Ко­лесник переконана, що членами кооперативу є тільки семеро осіб (разом із нею), яких у додатку до зареєстрованого рай- держадміністрацією статуту записано як «засновників коопе­ративу».

А тепер знову звернімося до Статуту кооперативу «Світа­нок», де написано, що вищим органом управління коопера­тиву є загальні збори, які обирають шляхом прямого таєм­ного голосування голову кооперативу терміном на три роки та членів правління і членів ревізійної комісії. Нібито все зро­зуміло, але загальні збори передбачають і обов'язкову (для кво­руму) участь у них асоційованих членів. Якщо передбачають, то з яким правом голосу — лише дорадчим? Тоді хто ж має пра­во вирішального голосу? Невже тільки ті семеро нотаріально завірених «засновників»?

У протоколі зборів, який засвідчує обрання О. Колесник го­ловою кооперативу в червні 2006 р., виявилося, що замість «за­гальних зборів кооперативу», що передбачено статутом, її обра­ли «збори засновників» у складі всього лише п'яти осіб, серед яких і О. Колесник, яка була тоді головним бухгалтером коопе­ративу. Ні правління, ні ревізійної комісії на цих зборах обрано не було, тобто порушені основні положення Статуту. На яких підставах О. Колесник керувала упродовж трьох років коопера­тивом «Світанок» незрозуміло. Те саме зафіксовано у протоколі

зборів кооперативу «Світанок» від 3 червня 2009 р. Відтак зно­ву сотні членів цього кооперативу були позбавлені права не те, щоб обирати голову та правління кооперативу і навіть бути присутніми на цих «зборах засновників».

На альтернативні, тепер уже звітні збори членів сільськогос­подарського виробничого кооперативу «Світанок», організо­вані «ініціативною групою», зібралося аж 137 осіб і всі з вирі­шальним (ухвальним) голосом, як зазначено у протоколі. Тобто «ініціативна група» інакше тлумачить окремі положення Ста­туту кооперативу «Світанок», має зовсім інше розуміння того, хто в кооперативі є «членом із вирішальним голосом», а хто «асоційованим членом із дорадчим голосом» та хто насправді повинен обирати голову, правління кооперативу тощо. Ці збо­ри одностайно обрали головою кооперативу «Світанок» І. Вась­ка, також обрали правління у складі шістьох осіб та ревізійну комісію. Втім їх теж було проведено із деякими порушеннями. Зокрема, у порядку денному зборів було записано статутний пункт про «звіт голови кооперативу та головних спеціалістів кооперативу за період 2006—2009 роки». Проте ні О. Колесник, ні спеціалісти там не звітували і навіть не були присутніми, тобто «звітні збори» звітними не були [151].

У статуті мають бути закріплені деталізовані норми, напри­клад, щодо порядку вступу громадян до сільськогосподарсько­го кооперативу та виходу з нього членів кооперативу. Інші норми, зокрема, щодо порядку використання робочого часу, матеріального та морального заохочення членів кооперативу, які сумлінно виконують свої трудові обов'язки, застосування заходів дисциплінарного впливу в разі порушення ними трудо­вої дисципліни тощо, закріплюються у Правилах внутрішньо­го розпорядку з урахуванням умов та специфіки конкретного сільськогосподарського кооперативу [107, с. 38].

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про сільськогоспо­дарську кооперацію» сільськогосподарські кооперативи само­стійно визначають форми, види і систему оплати праці членів кооперативу.

Отже, у статуті конкретного сільськогосподарського коопе­ративу мають бути закріплені норми, які деталізують застосу­вання форм, видів і систему оплати праці членів кооперативу з урахуванням гарантій, встановлених законодавством. Ніхто не може нав'язати конкретному сільськогосподарському коопе­ративу умови щодо обмеження рівня заробітної плати, невико­ристання розрахунків готівкою або тільки у формі натуральної сільськогосподарської продукції та ін. Саме статут окремого сільськогосподарського кооперативу надає йому суб'єктивні права і визначає юридичні обов'язки з питань оплати праці чле­нів кооперативу.

Можна виділити основні обов'язкові положення, які пови­нен містити статут сільськогосподарського підприємства, тоб­то дані про сільськогосподарське підприємство, без яких воно вважається таким, що не відповідає вимогам чинного законо­давства. Зокрема, це такі дані:

— найменування і вид сільськогосподарського підприємства;

— зазначення власника (склад засновників, учасників) та міс­цезнаходження сільськогосподарського підприємства;

— предмет та мета діяльності сільськогосподарського під­приємства; юридичний статус сільськогосподарського підпри­ємства. Це положення про юридичну особу сільськогосподар­ського підприємства, про його майно, про самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та знак для товарів і послуг, про печатку з найменуван­ням сільськогосподарського підприємства;

— порядок вступу до сільськогосподарського підприємства і виходу з нього;

— порядок визначення розміру та порядок внесення вступ­ного внеску і паю;

— про склад майна сільськогосподарського підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди);

— порядок утворення майна; порядок розподілу прибутків та покриття витрат;

— якщо сільськогосподарське підприємство не є власником майна, включається положення про те, що майно закріплене за ним на праві повного господарського відання, оперативного управління або оренди;

— права і обов'язки членів сільськогосподарського підпри­ємства;

— про перелік органів управління сільськогосподарського підприємства, порядок їх формування, компетенцію;

— форми трудової участі та оплати праці членів сільсько­господарського підприємства;

— розподіл доходів сільськогосподарського підприємства;

— про контрольні органи — спостережну раду, ревізійну ко­місію (ревізора);

— про порядок припинення діяльності сільськогосподарсько­го підприємства: підстави; орган, що приймає рішення про при­пинення; порядок створення роботи ліквідаційної комісії; умо­ви розрахунків із бюджетом і кредиторами; розподіл майна, що залишилося.

Також окремими положеннями у статуті сільськогоспо­дарського підприємства визначається порядок внесення змін до статуту.

Крім обов'язкових, до статуту сільськогосподарського під­приємства можуть включатися альтернативні положення, які не повинні суперечити чинному законодавству України.

Це положення, пов'язані з особливостями діяльності сіль­ськогосподарського підприємства: про трудові відносини, за­сновані на членстві, про раду підприємства (порядок її ство­рення, склад, компетенцію), про інші органи, які реалізують повноваження трудового колективу (раду трудового колективу, профспілковий комітет) [24, с. 126].

Статут як внутрішньогосподарський локальний норматив­но-правовий акт, що приймається в сільськогосподарсько­му підприємстві, повинен відповідати положенням загальних і спеціальних законів, які займають провідне, визначальне міс­це в ієрархії нормативно-правових актів.

Норми, що містяться у статуті, повинні відповідати приписам спеціальних законів щодо сільськогосподарських підприємств. Це є важливим фактором підвищення соціальної активності зазначених підприємств як суб'єктів внутрішньогосподарських відносин, сприяє розширенню прав господарської самостій­ності цих підприємств та створює передумови для ефективної виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, орієнтованих на стабільний економічний резуль­тат [97, с. 157-159].

Таким чином, особливість Статуту, як внутрішньогоспо­дарського локального нормативно-правового акта сільськогос­подарського підприємства як форми аграрного права, полягає в тому, що він є: по-перше, основним, оскільки визначає під­приємство як статутний суб'єкт; по-друге, конститутивним (від лат. constitutes — визначений, від фр. сonstitutif — який складає основу чого-небудь) [169], тобто правоутворюючим, праворе- гулюючим локальним актом; по-третє, універсальним, адже регулює різні за характером внутрішні відносини (членські, трудові, земельні, майнові, організаційно-управлінські тощо) у конкретному підприємстві; по-четверте, деталізуючим внут­рішньогосподарським локальним актом.

На сьогодні відсутній Примірний статут сільськогосподар­ського виробничого кооперативу. На відміну від цього розроб­лені і затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 26 червня 2003 р. № 191 «Примірні статути сільсько­господарського обслуговуючого кооперативу» [48].

Процедура розробки та затвердження локальних норматив­но-правових актів не врегульована чинним законодавством, а це створює певні труднощі для органів управління сільсько­господарського підприємства, які займаються їх розробкою. Полегшити ці завдання, які стоять перед сільськогосподарськи­ми підприємствами, можуть юридичні служби (юрисконсульти) головних обласних та районних управлінь агропромислового розвитку при обласних та районних державних адміністра­ціях, які повинні надавати методичну допомогу у підготовці та розробці локальних нормативно-правових актів, які необхід­ні для ефективної діяльності сільськогосподарського підприєм­ства [99, с. 63-66].

Виходячи з цього, доцільно було б розробити Департамен­ту правової та законопроектної роботи Міністерства аграрної політики та продовольства України та затвердити наказом Міні­стерства аграрної політики і продовольства «Примірний статут сільськогосподарського виробничого кооперативу» та «Примір- ний статут фермерського господарства».

Це дасть змогу організовувати відповідну методичну допо­могу сільськогосподарським підприємствам у сфері належно­го здійснення локальної нормотворчості в цих підприємствах [100, с. 129-132].