Закони як національні джерела адміністративного права України[69]

1.4.1. Закони, які є основними джерелами адміністративного права України

У системі норм адміністративного права немає жодного основного джерела, як наприклад у кримінальному праві^[70].

1. Закон України від 6 вересня 2012року № 5203-VI «Про адміністративні послуги», який визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних інте­ресів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг. Він регулює відносини між адміністративними органами та суб’єктами звернення. Це стосується отримання адміністративних послуг, що включає видання дозво­лів, ліцензій, сертифікатів, реєстрацію та інші види дій з боку держави. Закон гарантує захист прав заявників, забезпечуючи їм доступ до адміністративних послуг на основі рівності, прозорості та недискримінаційного підходу. Норми Закону від 6 вересня 2012 року № 5203-VI установлюють єдині правові стан­дарти надання послуг^[71].

2. Закон України від 13 грудня 2022 року № 2849-IX «Про адміністративну процедуру», що врегульовує суспільні відносини між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами, які здійснюють функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами. Норми Закону від 13 грудня 2022 року № 2849-IX визначають порядок і процедури, які застосовуються для розгляду та вирішення адміністративних справ, що виника­ють у сфері публічного адміністрування. Закон спрямовано на забезпечення прав і свобод громадян у процесі взаємодії з адміністративними органами, встанов­люючи чіткі правила для забезпечення прозорості та ефективності публічної адміністрації.

Норми означеного Закону України законодавчо виписують, що адмініст­ративний орган - це будь-який орган виконавчої влади, орган влади Автоном­ної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, а також інший суб'єкт, який відповідно до закону наділений повноваженнями здійснювати функції публічної адміністрації; публічний інтерес - це інтерес держави, суспільства або територіальної громади, а також важливі для великої кількості осіб інтереси й потреби^[72].

3. Закон України від 24 серпня 2023 року № 3354-IX «Про правотворчу діяльність» в аспектах підзаконної правотворчості (розпорядчої діяльності) визначає правові та організаційні засади видання підзаконних нормативно- правових актів. Згідно з ним підзаконний нормативно-правовий акт - це доку­мент, виданий суб'єктом правотворчої діяльності на виконання Конституції та законів України. Підзаконні нормативно-правові акти мають узгоджуватися між собою і мати відповідність законам та міжнародним договорам. Закон установ­лює правила для обліку, планування та видання підзаконних актів, що дозволяє забезпечити систематичність і послідовність правового регулювання в різних сферах суспільного життя^[73].

4. Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобі­гання корупції» відіграє вирішальну роль у нормах адміністративного права, які забезпечують формування та функціювання системи запобігання корупції в Україні. Цей Закон закріплює правові та організаційні основи для ефектив­ного попередження корупційних правопорушень й правопорушень, пов'яза­них з корупцією, зменшення ризиків корупційних дій, а також для усунення їхніх наслідків. Серед основних інструментів, що запроваджуються, є вимоги до прозорості фінансової звітності посадових осіб, декларування доходів, запо­бігання конфлікту інтересів та низка інших обмежень (скажімо, суміщення й сумісництва з іншими видами діяльності; отримання подарунку; спільної роботи близьких осіб)^[74].

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Його завдан­ням є забезпечення охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного устрою України, а також захисту прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій. Кодекс спрямовано на підтримання встановленого правопорядку та зміцнення законності в державі. Одним із ключових завдань є запобігання адмі­ністративним правопорушенням та виховання громадян у дусі поваги до Консти­туції і законів України. Він також сприяє вихованню громадян у дусі сумлінного виконання своїх обов'язків перед суспільством, поваги до прав, честі та гідності

Глава 3.

6. Кодекс адміністративного судочинства України насамперед є джерелом адміністративного судочинства (адміністративного процесу) та має своїм призна­ченням визначення юрисдикції та повноваження адміністративних судів, уста­новлення порядку здійснення судочинства в адміністративних судах. Основною метою КАСУ є забезпечення ефективного та справедливого розгляду публічно- правових суперечок, що виникають між фізичними чи юридичними особами та суб’єктами владних повноважень. Він спрямований на захист прав, свобод та законних інтересів громадян і організацій у процесі здійснення публічного адмі­ністрування, а також на зміцнення законності та правопорядку в Україні. Проте в системі адміністративних судів розглядаються публічно-правові суперечки фізичних чи юридичних осіб з адміністративними органами, які в адміністра­тивному процесі отримують назву суб’єктів владних повноважень, щодо оскар­ження їхніх рішень, дій чи бездіяльності^[76].

Відповідно норми КАСУ:

- по-перше, за своїм прямим призначенням забезпечують захист поруше­них прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень;

- по-друге, рішення адміністративних судів щодо задоволення позовних вимог приватних осіб є гіркою правдою для адміністративних органів, які припустилися порушення прав, свобод та (або) законних інтересів приват­них осіб. Тим самим за нормами КАСУ змушені повіряти свою діяльність адміністративні органи.

Зазначені вище закони отримали галузеву назву «основні джерела адмініст­ративного права» через те, що використовуються для врегулювання адміністра­тивно-правових відносин практично в усіх галузях суспільного життя.

Треба підкреслити, що названі вище джерела адміністративного права творці адміністративної реформи ще наприкінці ХХ століття хотіли кодифікувати під назвою «Адміністративний кодекс», який мав включати:

1) кодекс про адміністративні проступки;

2) адміністративно-процесуальний кодекс;

3) адміністративно-процедурний (процедуральний) кодекс;

4) кодекс загальних правил поведінки державних службовців, а також деякі інші кодифіковані акти^[77].

Незважаючи на те, що реальна законотворчість утвердила дещо інші відтінки, загалом можна вважати, що реформа адміністративного права (від 1998 р.) щодо правотворчого напрямку відбулась, проте за винятком ще не ухваленого у другому читанні Верховною Радою України проєкту Кодексу України про адмі­ністративні проступки.

Тим самим громадяни України, юридичні особи та адміністративні органи мають у своєму арсеналі основні джерела адміністративного права, які за умови їх виконання дають можливість громадянам отримувати якісні адміністративні послуги та належний адміністративно-правовий захист.

Отже, з погляду галузевої інкорпорації, систему норм законів України («Про адміністративні послуги»; «Про адміністративну процедуру», «Про правотворчу діяльність» в аспектах норм підзаконної правотворчості (розпо­рядчої діяльності), «Про запобігання корупції», Кодекс України про адмініст­ративні правопорушення, Кодекс адміністративного судочинства України) можна об'єднати під доктринальною назвою «АДМІНІСТРАТИВНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ».

1.4.2 Закони, які є загальними джерелами адміністративного права України

Поряд з основними джерелами адміністративного права об’єктивно існують й загальні джерела адміністративного права - закони України, які використо­вуються при врегулюванні правовідносин більшості галузей суспільного життя. Зокрема це:

Закон України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України»^[78];

Закон України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади»^[79];

Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самовряду­вання в Україні»^[80];

Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану»^[81];

Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу»^[82];

Закон України від 7 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування»^[83];

Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов’я­зок і військову службу»^[84];

Закон України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади держав­ного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»^[85].

Природним є те, що зазначений перелік загальних джерел адміністратив­ного права у формі законів не є повним. Він може бути доповнений суб’єктивно або об’єктивно - після утвердження нових законів України з нормами адмініст­ративного права, які будуть врегульовувати адміністративно-правові відносини в багатьох сферах суспільного життя.

Отже, закони України формують основні, загальні, особливі та спеціальні національні джерела адміністративного права. Норми перших використову­ються для всіх, а других - для врегулювання більшості адміністративно-право­вих відносин. Особливі використовуються в таких підгалузях адміністративного права, як службове та адміністративно-деліктне право. Спеціальні національні джерела адміністративного права використовуються для публічного адміністру­вання певних сфер (секторів) суспільного життя^[86].

1.5