<<
>>

4.3. Регулювання надання послуг у сфері освіти законодавством США

З одного боку правове регулювання сфери освіти у США, відповідне законодавство і практика його застосування значно відрізняються від українського. З іншого боку, є і певна схожість. Наприклад, перед суспільством і НЗ США стоять «українські проблеми» надмірної гуманітаризації освіти за рахунок недовипуску фахівців з освітою технічною. В цілому законодавство та практика його застосування у США відрізняється від прикладів інших країн. Окремі положення американського законодавства та практика його застосування поступаються вітчизняним і є неприйнятними для нас, а окремі являють цікавість і потребують дослідження та імплементації.

США є федеративною державою зі специфічними відносинами між людиною і штатом, людиною і державою, штатами, штатом і державою. Основним суб’єктом права є не громадянин або держава, як у більшості країн світу, а саме штат1. У США історично склалося так, що Вашингтон не відігравав помітної ролі у житті діячів освіти. Протягом першої половини ХХ століття батьки і вчителі вважали, що школами повинні займатися місцева влада і влада штатів. При цьому «місцевий контроль» за освітою супроводжувався твердженням, що освіта повинна залишатися осторонь від політики, що неможливо у США, чиє локальне життя підпорядковане інтересам місцевих громад [94]. Можливо тому у США тривалий час була відсутня як така загальнодержавна система освіти з відповідним міністерством. Окремі правила надання послуг у сфері освіти визначаються у межах кожного штату; ВНЗ мають реальну автономію. Як вірно вказують російські вчені ні у Конституції США, ні в поправках до неї термін «освіта» не згадується. Тим не менше, у Х поправці до Конституції США закріплено принцип остаточної компетенції штатів, сформульований як «Повноваження, не надані цією Конституцією федерації і користування якими не заборонено окремим окремим штатам, залишаються за штатами або за населенням» [237, с. 3]. Проте структура освіти у США зберігається: спочатку послуги надають дошкільні НЗ; потім ідуть елементарна школа (як наша початкова школа), середня школа, яка може бути академічною, професійною або багатопрофільною. Навчання у НЗ елементарної та середньої школи починається із тестування на визначення рівня інтелекту учня і продовжується постійним регулярним складанням іспитів та проходженням тестувань. До суб’єктів системи вищої освіти США відносять коледжі та університети. У зв’язку із цим зарубіжними та вітчизняними вченими вища освіта у США умовно поділяється на два рівні: не університетський і університетський. Між ними немає ніякого законодавчо задекларованого розходження і визначаються вони скоріше рівнем кваліфікації, закладеної в певній програмі, ніж типом установи, що її пропонує [158, с. 135]. Але якщо особа прагне викладати або займатися наукою, то для неї передбачено післядипломну освіту, до якої належать магістратура та докторантура, які передбачають навчання від двох років [628, p. 158].

Міністерство освіти США було утворено у 1979 році. До цього не існувало окремого органу, який би відповідав за здійснення освітньої політики (частково ці функції виконували Департамент охорони здоров’я, освіти і соціального добробуту). Правову основу діяльності Міністерства освіти США становить глава 48 Зводу законів США, Положення про Міністерство, а також підзаконні НПА, які воно видає і які систематизуються у титулі 34 Кодексу федеральних НПА і Федеральному реєстрі [238, с.

255]. Основною правовою формою, в якій систематизуються закони, і є Звід законів США, розділений на титули (томи) за критерієм предмету правового регулювання. Безпосередньо питанням освіти присвячено 20 титул Зводу законів. Титули відрізняються і з точки зору юридичного значення, оскільки одні із них (відповідно до статті 204 титулу 1 Зводу законів США) мають пряму обов’язкову дію і застосовуються у суді як прямий доказ наявності статутного права, тоді як положення інших (у т.ч. і Титулу 20 «Освіта») можуть розглядатися лише в якості prima facie доказів (при відсутності доказів на користь зворотного або в порядку спростованої презумпції) [338, с. 18].

На сьогодні Глава 28 Титулу 20 містить 8 підглав: І) Загальні положення; ІІ) Програми підвищення якості підготовки викладачів; ІІІ) Інституційна допомога; ІV) Студентська допомога: А) види допомоги у вигляді ґрантів; В) система студентських позик – «Федеральна програма освітніх позик для сімей»; V) Розвиток інститутів; VІ) Міжнародні освітні програми; VІІ) Програми розвитку вищої освіти; VІІІ) Положення про ґранти з метою забезпечення працевлаштування юних правопорушників, а також про протидію насиллю до жінок у вищій освіті [338, с. 19-20].

А на рівні штатів приймаються закони і навіть освітні кодекси (найбільш відомими є освітні кодекси штатів Іллінойс, Каліфорнія, Кентуккі, Техас, Монтана, Південна Кароліна, Вірґінія, Джорджія, Пенсільванія, Делавер та ін.). Цими актами визначається компетенція спеціальних рад з освіти штатів. Для прикладу, відповідна Рада з освіти у штаті Техас складається із 15 осіб, 7 чи 8 з яких переобираються щодва роки. До компетенції Ради належить прийняття та коригування плану розвитку освіти у штаті; розробка навчальних планів і програм, вимог до випускників; розробка вимог для отримання ліцензії екзаменатора ради з ліцензування шкільних працівників; встановлює методику виявлення обдарованих дітей для реалізації відповідної регіональної програми; запроваджує форми і вимоги до змісту документів звітності шкільних округів за виконання освітніх програм штату і результати; прогнозує розвиток телекомунікаційних мереж; призначає раду директорів Центру освітніх технологій Техасу та ін. [238, с. 256-257].

НЗ США усіх рівнів можуть бути як державними або федеральними, так і приватними. НЗ нижчого рівня можуть бути дочірніми підприємствами або структурними підрозділами НЗ вищого рівня. У коледжах учні можуть отримати лише ОКР «бакалавр», тоді як в університетах – усі інші ОКР або наукові ступені. Університети можуть бути: 1) загальнодержавного значення, які поєднують надання послуг з навчання та проведення наукових досліджень; 2) регіонального значення зі спеціалізацією на підготовку фахівців до «земельних» і «морських» наук; 3) відкриті, що надають послуги з дистанційного навчання, підвищення кваліфікації тощо.

Кожен рік ВНЗ США присуджують 1399542 ступені бакалавра, 558940 – магістра, 48378 – доктора і 83041 професійний ступінь. Ті, хто має ступінь бакалавра, більш імовірно будуть мати високі доходи і краще місце роботи, ніж ті, хто має лише свідоцтво про середню освіту. У тих, хто має ступень доктора чи професійний ступінь, справи йдуть ще краще. Цікаво, що всередині кожної з цих кваліфікаційних категорій – бакалавра, магістра, доктора, спеціаліста (професійний ступінь) – майбутнє місце роботи і заробіток значною мірою різняться. Основна маса цих відмінностей зумовлюється двома причинами: попит на вузькі спеціальності та набутий статус (також це стосується вибірковості, репутації чи престижу) установи, яка присуджує ступінь. Ступінь взаємозв’язку між цими двома факторами і майбутнім місцем роботи та заробітком стримується станом економіки [216, с. 118]. При цьому така велика кількість випускників НЗ США і значна кількість робочих місць у державі з’явилася в останні роки, коли економіка США почала зростати за рахунок експорту до колишніх соціалістичних країн через відчинення кордонів та інших країн за рахунок глобалізації. А сам початок сучасному розвитку освіти у США було покладено у кінці 50-х – початку 60-х років ХХ століття. Це сталося завдяки успіхам СРСР у науці і техніці, військово-промисловому комплексі й особливо в освоєнні космосу.

Досягнення колишнього СРСР в космічній галузі було сприйнято в США як національна катастрофа, причиною якої було визнано слабкість американської системи освіти. Як наслідок, у 1958 році було прийнято Закон «Про освіту в цілях національної оборони» (The National Defense Education Act) [266, с. 228]. Пізніше у 1963 році було прийнято Закони (Акти) «Про професійну освіту» і «Про розвиток вищої освіти», а в 1965 році – Закон (Акт) «Про початкову та середню освіту». Прийняття цих актів було наслідком запровадження Президентом Дж. Кеннеді гасла «Нація в небезпеці» і розроблення програми реформування американської школи. Ці та подальші заходи сприяли збільшенню видатків на розвиток матеріально-технічної бази ВНЗ, підготовку викладацького складу, запровадження стипендій студентам та аспірантам [59, с. 62.; 266, с. 228]. З цього часу розпочалося постійне покращення фінансового забезпечення НЗ у США, а також вирівнювання умов для отримання освіти для різних расових та етнічних груп населення.

Закон (Акт) «Про розвиток викладання» 1967 року мав на меті забезпечення якості підготовки викладачів. Однією із найбільш значущих стала реформа 1972 року, за посередництва якої було встановлено обсяг загальної допомоги ВНЗ, утворено Національну комісію з фінансування вищої освіти, заборонено дискримінацію за ознакою полу (хоча і досі у США існують окремі НЗ для хлопчиків та дівчат. Цікавою є і ситуація стосовно представників сексуальних меншин. Зазвичай у США законодавство і суспільна думка стосовно цього явища набагато толерантніша у порівнянні з ситуацією в Україні. Проте є й певні виключення. Так, існує прецедентна справа «Джеймс Дейл проти Бой-скаутів Америки» 2001 року, в якій Верховний суд США п’ятьма голосами проти чотирьох підтвердив право бой-скаутів не приймати гомосексуалістів вожатими і не приймати їх до своїх лав. Суд послався на Першу поправку до Конституції США, яка гарантує свободу асоціацій [632; 220]. Тобто автономія НЗ виявилася сильніше за толерантність до сексуальних меншин), утворено організаційні структури з питань розвитку общинних коледжів і освіти індіанців. Закон (Акт) «Про фінансову допомогу студентам із родин з середніми доходами» дозволив поширити фінансову допомогу на значно більш широкі верстви населення [338, с. 20].

Проте платні державні і приватні НЗ все одно знаходилися у кращому положенні і надавали більш якісні послуги. У більшості безоплатних НЗ послуги надавалися не найкращими викладачами, з’являлися питання наркоманії, злочинності, протизаконного обігу і використання зброї учнями НЗ. Ці проблеми та критика державної фінансової політики у галузі освіти призвели до появи у 1983 році двох державних програм. Перша за назвою не відрізнялася оригінальністю і звалася «Нація у небезпеці: необхідність реформи освіти» і констатувала, що «хвиля посередності захоплює націю і загрожує її добробуту». Друга з назвою «Нація на грані ризику...» викликала проведення більш ніж 30 досліджень 290-ма державними комісіями. Внаслідок досліджень було зроблено висновок про необхідність модернізації системи освіти у США.

У 1983 році Законом (Актом) «Про консолідацію студентських позик» і Законом (Актом) «Про поправки до програми Челендж ґрантів», у 1993 році Законом (Актом) «Про реформу студентських позик», у 1997 році Законом (Актом) «Про консолідацію студентських позик за надзвичайних обставин» було реформовано та розширено систему студентських позик, зокрема забезпечено пряме кредитування, додатково враховано інтереси платників податків і студентів [338, с. 20]. Можливо завдяки прийняттю цих та інших законів, реалізації загальнодержавних програм з формальної точки зору ситуація у сфері освіти США значно покращилася, оскільки збільшилася кількість учнів і випускників та обсяги фінансування. На початок ХХІ століття близько 60 % працюючих американців мали вищу й незакінчену вищу освіту, у 1970 році цей показник становив усього 30 %. Для порівняння: в Україні – 45,2 % працюючого населення мають вищу освіту [32, с. 71]. Якість такої освіти пересічних американців нам оцінити складно.

18 квітня 1991 року президентом Дж. Бушем було прийнято програму «Америка-2000. Стратегія освіти». Цю програму було розраховано на 9 років – до 2000 року. Програмою передбачалося стимулювання НЗ (насамперед середніх) за новаторство в освіті; комп’ютерне забезпечення НЗ; підтримка випускників, що отримали роботу; виведення освіти на рівень родини. Складно сказати наскільки цю програму було виконано, адже на сьогодні американська середня школа не є кращою у світі.

До системи вищої освіти США входять 4216 закладів: 639 державних ВНЗ з чотирирічною програмою навчання, 1061 державний заклад із дворічною програмою, 1894 приватних НЗ з чотирирічною програмою і 622 приватних заклади з дворічною програмою [216, с. 113-114]. Вважаємо таку кількість для трохи більш ніж 300-мільйонного населення США оптимальною.

Крім поділу НЗ за рівнем та ОКР, у США як і в більшості інших країн світу є поділ НЗ за спеціалізацією. Специфічним ФНЗ є Академія Федерального бюро розслідувань, розташована на території бази морської піхоти ВМС США у Квантіко (штат Вірджинія). Засновану у 1972 році спочатку як науково-дослідну базу, а також центр підготовки й професійного вдосконалення різних категорій працівників правоохоронних органів Академію розташовано на 385 акрах лісистої місцевості, що забезпечує реальну охорону, безпеку й секретність, необхідні для навчання агентів, виконання різноманітних функцій, здійснюваних ФБР. На цій же території розташовується тренувальний центр Адміністрації із застосування законів про наркотики [56, с. 6]. Безумовно цей ВНЗ як і інші спеціалізовані НЗ США працює на основі державного майна.

Підготовка кадрів для поліції здійснюється у НЗ, що традиційно мають назву поліцейських академій. Кадри поліції готуються діяти в умовах жорсткого контролю з боку спеціальних агентств, відповідальних за законність і гласність в роботі правоохоронних органів, виконавчих органів, суддів, прокуратури, адвокатури, бюро присяжних. Це вимагає особливого професіоналізму, а також високих особистих моральних якостей [4, с. 357].

На сьогодні США є країною з високим рівнем розвитку освіти. У ВНЗ США отримують освіту понад 15 млн. студентів, із них близько 9 млн. – в університетах і чотирирічних коледжах, близько 6 млн. – у дворічних коледжах. Для порівняння: у ВНЗ України навчається 2,5 млн. студентів [32, с. 71].

За іншими даними, у НЗ, що утворюють систему вищої освіти США, навчається близько 14,8 млн. студентів, 2,1 млн. аспірантів і 334 тис. спеціалістів (професійне навчання). 57,2% усіх студентів – це жінки, 61,4% – студенти денного відділення, 30,4 % студентів належать до національних меншин і 3,4% – іноземні студенти. Згідно з результатами дослідження, комбінація наведених нижче факторів певним чином впливає на рішення студентів стосовно подання заяви й обрання місця навчання: якість навчання і репутація ВНЗ загалом та академічної програми зокрема, вступні вимоги, місце розташування, вартість навчання, можливість отримання фінансової допомоги, інфраструктура, можливість працевлаштування випускників, суспільне життя, поради людей, думка яких є важливою (наприклад, друзі, родина, вчителі у школі) та інші матеріали, що створюються на комерційній основі, такі як довідники та публікації рейтингів (hossler and Gallagher, 1987; Kallio, 1995; Lipman Hearne, 2006; Perna, 2006) [216, с. 117]. Серед відомих ВНЗ США, які не мають проблем із конкурсом абітурієнтів, а вартість навчання в яких становить кілька десятків тисяч доларів США на рік, можна виділити Гарвардський, Йєльський, Мічіганський, Прістонський, Стенфордський, Чиказький, Каліфорнійський, Іллінойський та деякі інші університети, інститути і коледжі. При цьому переважна більшість «топ-ВНЗ США» знаходяться у приватній власності. Вони надають значну кількість платних послуг. Однак це не заборонено і державним НЗ. Це підтверджують вітчизняні дослідники, вказуючи, що більше половини ВНЗ США є приватними корпораціями. До ВНЗ приватного сектору належать відомі ВНЗ – Гарвардський, Стенфордський, Йєльський, Чиказький та ін. Вони отримують значні пожертвування від спонсорів та користуються високою репутацією. Плата за навчання у них складає у середньому $ 20 тисяч на рік. Окрім плати за навчання студенти оплачують медичне страхування, бібліотечне обслуговування, користування паркувальними майданчиками, вартість лабораторних матеріалів, проходження практики, гуртожиток, харчування та ін. [26, с. 37].

На сьогодні наявні проблеми в освіті США так чи інакше пов’язані із недостатністю фінансових ресурсів. І це при тому, що у США на освіту витрачається 5,6 % ВВП, і за обсягом фінансування освіти США посідають перше місце у світі [239, с. 3].

Джерелами фінансового забезпечення діяльності ВНЗ США є: кошти, що виділяються з бюджетів федерального, штату та місцевого; плата студентів за навчання та послуги; доходи від власної діяльності; пожертвування організацій і окремих осіб; відсотки від накопичень із спеціальних фондів, створених приватними організаціями й особами [323, с. 73]. Із цих джерел фінансуються і приватні, і державні ВНЗ США. Однак стосовно фінансування із федерального, штату або місцевого бюджету приватних НЗ існують певні особливості. Російські дослідники складнощі із фінансуванням державою приватних НЗ пов’язують із наданням ними послуг з вивчення дисциплін релігійного характеру. Ними зазначається, що у США у зв’язку з релігійною орієнтацією більшості приватних шкіл та світським характером держави найважливішим принципом організації відносин між публічним і приватним секторами освіти є заборона на пряме фінансування приватних освітніх установ з бюджету. Цей принцип є результатом трактування Верховним судом США Першої поправки до Конституції США, згідно з якою забороняється приймати закони, що стосуються встановлення і затвердження релігій. Прецедентна практика йде шляхом послаблення категоричності цього принципу. У рішенні справи Lemon v. Kurtzman (1971 року), суд постановив три критерії припустимості державного фінансування приватних шкіл: 1) законодавчий акт чи дія держави повинні мати світську мету; 2) їх основний ефект не повинен давати переваги релігії, проте й не перешкоджати їй; 3) не повинно заохочуватися надмірне залучення держави у релігійні питання [63, с. 76]. Як бачимо із трьох критеріїв припустимості приватному НЗ нескладно їм відповідати й отримувати фінансування своєї діяльності за рахунок федерального бюджету, штату чи місцевого бюджету. Через це фінансування приватних НЗ у США збільшується. При цьому частково і за рахунок фінансування державних НЗ.

В якості засобу для «вирівнювання балансу» державні НЗ розширюють асортимент послуг та постійно підвищують плату за надання основних і додаткових освітніх та інших послуг. На підтвердження цього можна навести арифметичну інформацію вітчизняного економіста, яка вказує, що останніми роками державні коледжі й університети США відчули помітні зміни у співвідношенні статей доходів із різних джерел. Фінансування з урядових джерел зменшилося з 45,6 % від загального обсягу доходів у 1980-1981 роках до 35,8 % у 1999-2000-му і до 28,3 % у 2007-2008 роках1. Компенсацією за цю кардинальну зміну є значне підвищення плати за навчання (з 12,9 % до 29,6 %), збільшення приватних пожертв, ґрантів і контрактів (з 2,5 % до 10,2 %), торгівлі й послуг (з 19,6 % до 27,4 %). Остання категорія включає доходи від супутніх підприємств (госпрозрахункові гуртожитки, пункти харчування), а також від університетських клінік, які для деяких ВНЗ формують значний обсяг грошових надходжень. Для порівняння: в Україні у 2007-2008 навчальному році частка бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася підготовка фахівців, становила 74,6 %, власних коштів – 21,6 %, кредитних ресурсів – 1,8 %, ґрантів – 0,8 %, коштів підприємств – 0,7 %. Як бачимо, переважала частка бюджетних коштів [32, с. 82]. З наведеного порівняння випливає, що у США держава фінансує НЗ приблизно на 30 % від їх потреби, а в Україні – приблизно на 75 %. При цьому американські НЗ здатні самостійно заробити потрібні 70 % коштів, тоді як наші НЗ часто не можуть заробити потрібні 25 %. Причин можна назвати багато. Це і надмірна кількість НЗ, що через збільшення пропозиції послуг знижує їх вартість (у т.ч. і вартість послуг НЗ, що надають якісні послуги); це і низька престижність української освіти для громадян європейських країн; це і недостатня забезпеченість НЗ обладнанням, матеріалами та іншими основними фондами та обіговими коштами. А може бути і зворотній відбір державою частини від зароблених ресурсів у НЗ. Так, В.О. Огнев’юк вказує, що у США держава створила належні умови для розвитку університетів. При цьому вона, на відміну від нашої, яка не фінансує найважливіші потреби НЗ та ще й вилучає 50 % коштів від здачі приміщень НЗ в оренду, не відбирає університетських коштів. Прибуток, отриманий українськими університетами, якщо такий буде, може спрямовуватися на розвиток та наукові дослідження, які фактично в університетах не фінансують. І навіть якщо витрати на університетську науку будуть відноситися до захищених статей бюджету, коштів буде обмаль. Університети мають налагоджувати прямі відносини із підприємцями, підприємствами, корпораціями та іншими державними і приватними структурами, надаючи їм відповідні послуги та одержуючи за це адекватну винагороду, – наголошує вчений [370, с. 11].

Вітчизняними вченими також пропонується в Україні розвивати правову базу, яка б регулювала господарські відносини за участі ВНЗ у різних господарських об’єднаннях, а також надання підтримки науково-дослідній вузівській діяльності, наприклад, через венчурне фінансування. З цього приводу, наприклад, цільовий капітал (ендаумент) Гарвардського університету становить 37 млрд. доларів США, серед яких стаття прибутків від підготовки фахівців є значно меншою, ніж від пошукової роботи [585]. Україна значно відстає у впровадженні передових досягнень у порівнянні з іншими країнами [270, с. 83], що вимагає використовувати зарубіжний досвід, зокрема досвід практичної діяльності НЗ у США, і вдосконалювати практику співпраці НЗ та комерційних суб’єктів.

Стосовно необхідності поглиблення співпраці між НЗ і роботодавцями в Україні неодноразово наголошувалося у роботі вище. Проте, якщо в Україні така співпраця залишилася спогадом з радянських часів або існує як виняток в окремих об’єднаннях підприємств, що мають у своєму складі НЗ, то у США публічно-приватне партнерство є реальністю: у США та Великій Британії найбільш ефективним підходом до інтеграції визнана модель державно-приватного партнерства, коли структурний підрозділ НЗ (кафедра інституту, університету) і комерційне підприємство реалізують спільний проект. Викладачі спеціальних дисциплін НЗ спільно з асоціацією випускників коледжу, а також із зацікавленими роботодавцями розробляють бізнес-план, що містить регламентацію комплексного організаційно-методичного забезпечення спільного проекту. До його реалізації залучаються студенти різних курсів, що дозволяє виробити у них необхідні професійні компетенції [279, с. 41]. При цьому головна особливість такої співпраці полягає у її фінансовому аспекті: комерційне підприємство фінансує діяльність НЗ в обмін на підготовку для себе якісних майбутніх працівників, підвищення кваліфікації працюючих, отримання результатів від виконання НЗ наукових досліджень на замовлення, отримання консультацій тощо. Проте особливістю фінансового забезпечення діяльності НЗ у США є активна участь у цьому процесі громадських організацій та окремих громадян. Законом (Актом) США «Про можливості вищої освіти» від 14 серпня 2008 року було рекомендовано НЗ поглиблювати зв’язки з підприємницькими структурами [635].

Вітчизняні вчені вказують, що однією з найбільш поширених і дієвих форм взаємодії різних груп суспільства в США є функціонування різноманітних асоціацій1, які є вільними утвореннями, що здійснюють взаємодію громадянського суспільства і держави. У США асоціації відіграють важливу роль у відстоюванні інтересів і просуванні ідей певних верств і груп суспільства. Це перш за все проявляється: в лобіюванні власних інтересів в уряді, при складанні законопроектів, їх обговоренні, розгляді та прийнятті; в розробці, забезпеченні, реалізації конкретних програм і заходів щодо реалізації власних ідей і задач на різних рівнях: окрема організація, штат, загальнонаціональний рівень [584, с. 227-228]. Серед асоціацій у США виділяються асоціації випускників окремих НЗ (особливо ВНЗ). Їх учасники роблять членські внески у розвиток НЗ, який колись закінчили. Існує практика оголошення конкурсу серед учнів на здобуття премії когось із випускників НЗ; практика присвоєння факультету, курсу, кафедрі, корпусу, аудиторії імені випускника, який зробив значний фінансовий внесок у розвиток НЗ. На підтвердження викладеного польським і вітчизняним дослідниками вказується, що одним із визначальних чинників міцної фінансової стабільності в НЗ США є диференціація джерел фінансування: паралельно із платою за навчання, федеральним або фінансуванням від штату, замовленням на дослідження або консультації для виробництва важливим джерелом фінансування стають випускники (особливо найкращих університетів), які виділяють щорічно невеликі суми і роблять значні пожертвування для університетів у заповітах. Для розширення приватної підтримки від випускників та інших жертводавців університети США створили розгалужену систему зв’язків із тими, хто надає фінансову підтримку, – від спеціалізованих журналів для випускників до присвоєння імені благодійників кафедрам, інститутам, дослідницьким центрам, факультетам або лекційним залам» [379, с. 47; 370, с. 10; 371, с. 18].

Деякі компанії та окремі меценати надають безповоротні позики (ґранти) на освіту. Подібні ґранти також можуть надавати штат, місто або графство. Як правило, студент, який отримав ґрант, після закінчення ВНЗ повинен відпрацювати за отриманою спеціальністю 5-10 років [32, с. 75].

Отже, НЗ США справедливим ставленням і якісним навчанням стимулюють своїх студентів до фінансування своєї діяльності у майбутньому, після отримання високодохідної професії. Особливістю є наявність непрямого фінансування, коли випускники або їх асоціації фінансують не НЗ, а навчання студентів. Тобто випускники сплачують за навчання найбільш успішних студентів, надають їм безвідсоткові кредити тощо. А така підтримка є важливою через достатньо високу вартість навчання.

Для подолання проблеми фінансування навчання у США також виникла система фінансової допомоги, що надається в основному американським громадянам, частково – іноземним студентам, у т.ч. студентам із республік колишнього СРСР. Виділяється вона з ряду фондів (федерального, штатів) та інших джерел [32, с. 76]. Проте гроші фондів, спонсорів, випускників та їх асоціацій, уряду і штатів, які виділяються в якості ґрантів на навчання, у більшій мірі дістаються громадянам США. Іноземці заздалегідь попереджаються про неможливість отримання фінансування освіти у США. Тому для більшості із них відмова у грошах американських спонсорів не є трагедією. А незначна частка найбільш перспективних студентів можуть вважати себе везунчиками. Т.М. Боголіб наводить дані Інституту міжнародної освіти, згідно з якими 68 % витрат на навчання у США несуть самі іноземні студенти або їхні сім’ї; 16 % коштів надають американські коледжі або університети; 5,2 % виділяє уряд або НЗ країни, звідки прибув студент; закордонний спонсор покриває в середньому 2,9 % витрат; робота забезпечує 2,3 %; американський приватний спонсор оплачує 2,1 %, американський уряд – 1 %, міжнародні організації – 0,6 %; інші джерела – 2 % [32, с. 77]. Арифметична інформація є переконливою. Однак навряд чи слід винуватити американський уряд, громадські організації та громадян у неповному фінансуванні освіти іноземців. В Україні іноземці не можуть отримати вищу освіту безоплатно. А раніше нами пропонувалося розширювати кількість послуг для іноземців, підвищувати їх якість і пропорційно збільшувати вартість. Так само і НЗ США розглядають іноземного студента як потенційного поповнювача свого бюджету. І саме цей студент повинен дбати про оплату свого навчання. А НЗ США, уряд, адміністрація штатів, банки, фонди, об’єднання громадян та підприємств вигадують різні способи стимулювання студентів до оплати свого навчання у НЗ США. З одного боку, різноманітні пільги, знижки, кредити тощо надаються не НЗ, а отримувачам їх послуг – студентам. Однак далі студент передає ці кошти НЗ. Раніше у роботі пропонувалося визнати такі дії з боку держави непрямими засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання. В якості одного із таких заходів у США розпочинає використовуватися так звана ваучерна система освіти.

Ваучер є формою розподілу фінансових ресурсів, яку можна охарактеризувати як субвенцію об’єктно-суб’єктну: об’єктна (для постачальників освітніх послуг) і суб’єктна (для споживачів – одержувачів цих послуг) [625, s. 12]. Обґрунтовуючи ідеї ваучерної системи освіти, відомий економіст, лауреат Нобелівської премії М. Фрідмен запропонував, щоб усім батькам, що мають дітей шкільного віку, видавалися особливі сертифікати (ваучери), якими б вони сплатили школі за навчання своїх дітей і які б потім були викуплені у шкіл державою [617, с. 140]. На думку В.С. Журавського, при ваучерній системі фінансування вищої освіти «застереження щодо можливості втрати певних НЗ, наукових центрів, що формуються десятиріччями, через ринкові коливання можуть бути пом’якшені шляхом сприяння НЗ у вивченні потреб ринку праці, спрощення механізмів трансформування та злиття НЗ, передбачення в державному освітньому бюджеті антикризових компенсаторних фондів» [181, с. 80; 617, с. 140].

З 2000 року у штаті Флорида за допомогою ваучерної системи штат намагається скоротити витрати на освіту. Учнів із низькими показниками навчання за ваучерною програмою переводять до приватних шкіл, а в школах штату скорочують викладачів і, відповідно, витрати на фонд оплати праці, амортизацію приміщень тощо. А викуп ваучерів у батьків учнів, що погано вчаться, здійснює держава. Тому адміністрація державних шкіл та інших НЗ зацікавлена у штучному «витягуванні» слабких учнів [238, с. 258].

Проте ваучерна система вигідна для приватних НЗ та учнів і їх батьків. Ефективність ваучерної системи зводиться до наступного: по-перше, кошти спрямовуються одразу до НЗ; по-друге, відбувається підвищення якості навчання в результаті конкуренції між НЗ за споживача освітніх послуг; по-третє, зникає проблема економії бюджетних коштів, яка завжди є актуальною при бюджетному фінансуванні; по-четверте, НЗ самостійно, на власний розсуд можуть розпоряджатися коштами; по-п’яте, можливість самостійного вибору НЗ особою, що навчається чи її батьками [617, с. 140].

Ще одним видом допомоги є позики, що надаються студентам чи їхнім батькам і мають цільове призначення – лише для оплати навчання. Проценти за ними нижчі, ніж при оплаті звичайного кредиту. Позики надаються також іноземним студентам, коли як гарант виступає громадянин США або особа, що має вид на постійне проживання. Якщо студент бажає отримати позику, він повинен зареєструватися в американському коледжі або університеті, а також мати поручителя, який живе і працює у США не менше двох років. Поручитель повинен мати роботу, що дає можливість оплачувати кредит, а також гарну «кредитну історію», тобто інформацію про те, що раніше він отримував і вчасно виплачував кредити. Студенти можуть звернутися з проханням надати їм кредит у розмірі повної вартості освіти (включаючи плату за навчання і проживання в гуртожитку). Мінімальна сума позики – 1 тис. доларів США, максимальна – 45 тис. доларів США за навчальний рік. Нову позику можна отримати протягом наступного року. Термін повернення позики – від 10 до 25 років залежно від її суми. Мінімальна місячна плата – $ 50 [32, с. 78].

Під виглядом допомоги для бідних студентів, в ході національного дослідження американських коледжів та університетів було виявлено, що багато установ роблять значні капіталовкладення в гуртожитки, волоконно-оптичні комп’ютерні мережі, спортзали та місця для відпочинку й іншу інфраструктуру як ще один спосіб залучити успішних студентів. Дослідники припускають, що ці перегони за престижем за допомогою косметичного ремонту (який зовсім не обов’язково підвищує власне якість освіти) посилюється комерційними рейтингами, які використовують витрати на студентів як основне мірило якості. Ще один наслідок такого вкладення коштів – це скорочення ресурсів, призначених для інших сфер, у т.ч. й тих, що були розраховані на набір та навчання студентів із традиційно недостатньо представлених груп [216, с. 116].

Таким чином, провівши аналіз законодавства і практики діяльності НЗ США, необхідно відзначити позитивні моменти, які можна буде використати при організації практики та розробці законодавства в Україні. Для об’єктивності слід сказати, що негативних моментів у законодавстві та практиці діяльності НЗ США також вистачає. Однак вони нас менше цікавлять, оскільки вдосконалення американського законодавства не є метою нашого дослідження.

Отже, позитивом в управлінні діяльністю НЗ у США є наявність освітніх кодексів, які систематизують регулювання відносин в освіті та інкорпорують у собі різні за предметом регулювання норми. Безумовним позитивом сфери освіти США є ефективність управління НЗ з боку адміністрації штату та безпосереднього керівництва, а також застосування різноманітних заходів, спрямованих на фінансування діяльності НЗ.

<< | >>
Источник: Деревянко Б.В.. Адміністративно-правове регулювання надання послуг у сфері освіти : монографія / Б. В. Деревянко ; МВС України, Донецький юридичний інститут. – Донецьк,2012. – 527 с.. 2012

Еще по теме 4.3. Регулювання надання послуг у сфері освіти законодавством США:

  1. Деревянко Б.В.. Адміністративно-правове регулювання надання послуг у сфері освіти : монографія / Б. В. Деревянко ; МВС України, Донецький юридичний інститут. – Донецьк,2012. – 527 с., 2012
  2. ЗМІСТ
  3. РОЗДІЛ 1. Загальнотеоретичні основи формування законодавства про надання послуг у сфері освіти
  4. 1.1. Поняття освіти, навчальних закладів та надання послуг у сфері освіти
  5. 1.2. Еволюція національного законодавства про надання послуг у сфері освіти в контексті європейського вибору
  6. 1.3. Нормативно-правове регулювання діяльності з надання освітніх послуг
  7. РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ ПравовОГО статусУ суб’єктів, що надають послуги У СФЕРІ ОСВІТИ
  8. 2.1. Поняття та класифікація суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
  9. 2.2. Легітимація діяльності суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
  10. 2.3. Майнова та фінансова основи діяльності суб’єктів, що надають послуги у сфері освіти
  11. 2.4. Компетенція суб’єктів, що надають послуги у сфері освіти
  12. 2.5. Структурно-функціональні особливості діяльності суб’єктів, що надають послуги у сфері освіти
  13. 3.3. Правова регламентація надання інших послуг у сфері освіти
  14. РОЗДІЛ 4. Зарубіжний досвід АДМІНІСТРАТИВНО-правового регулювання надання послуг У СФЕРІ ОСВІТИ
  15. 4.1. Регулювання надання послуг у сфері освіти країн ЄС та інших країн центральної Європи
  16. 4.2. Регулювання надання послуг у сфері освіти законодавством країн СНД
  17. 4.3. Регулювання надання послуг у сфері освіти законодавством США
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -