Стаття 8

1. Злочини, зазначені в статті 4, вважаються такими, що підлягають включенню як злочини, що мають наслідком видачу, в будь-який договір про видачу, що існує між дер­жавами-сторонами.

Держави-сторони зобов’язуються включати такі злочи­ни як злочини, що мають наслідком видачу, в будь-який договір про видачу, що укладається між ними.

2. Якщо держава-сторона, яка обумовлює видачу наяв­ністю договору, отримає прохання про видачу від іншої держави-сторони, з якою вона не має договору про видачу, вона може розглядати цю Конвенцію щодо таких злочинів як правову підставу для видачі.

Видача здійснюється згідно з іншими умовами, пе­редбаченими законодавством держави, якій адресовано прохання про видачу.

3. Держави-сторони, що не обумовлюють видачу наяв­ністю договору, розглядають у відносинах між собою такі злочини як злочини, що мають наслідком видачу, згідно з умовами, передбаченими законодавством держави, до якої адресовано прохання про видачу.

4. Такі злочини для цілей видачі між державами-сто­ронами розглядаються як такі, що були вчинені не лише в місці їх вчинення, а й на території держав, які зобов’язані встановити свою юрисдикцію згідно з пунктом 1 статті 5.

1. Видача особи (екстрадиція) - це видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для при­тягнення до кримінальної відповідальності або виконання ви­року. Екстрадиція включає: офіційний запит про видачу особи; її встановлення на території однієї держави; перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі; прийняття рішення за запитом; фактичну передачу особи державі, компетентні органи якої звер­нулися із запитом про видачу

Питання видачі в національному законодавстві в основному регламентуються ст. 10 КК України і статтями 573-594 КПК України.

2. Згідно з Конвенцією про правову допомогу і правові відно­сини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р.

Ця Конвенція діє у відносинах України з Білоруссю, Вірменією, Казахстаном, Киргизстаном, Молдовою, Росією, Таджикистаном, Туркменістаном, Узбекистаном.

3. Дещо інші умови видачі передбачені Європейською конвен­цією про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. і Додат­ковими протоколами до неї. Ці акти діють у відносинах України з державами Ради Європи, які їх ратифікували.

Так, видача не здійснюється, якщо злочин, у зв'язку з яким вона запитується, розглядається як:

а) політичний чи пов'язаний з політичним, а так само звичай­ний, якщо є достатні підстави вважати, що запит на видачу зро­блено з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної належності чи політичних переко­нань. До політичних злочинів не належать: вбивство або замах на вбивство глави держави чи члена його сім'ї; злочини проти людства, зазначені у Конвенції про запобігання злочинові гено­циду та покарання за нього; злочини, перелічені у ст. 50 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, ст. 51 Конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, зі складу збройних сил на морі, ст. 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни; будь- які порушення законів і звичаїв війни, крім тих, що передбачені у зазначених положеннях Женевських конвенцій;

б) військовий (якщо він не є злочином за звичайним криміналь­ним правом. При цьому видачу за вчинення загальнокримінальних злочинів, що також є військовими злочинами, може бути здійсне­но Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, не буде піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом);

в) фінансовий (пов'язаний з податками, зборами, митом та валютою).

Погодившись із визначеннями політичних, військових і фінан­сових злочинів, Україна Законом про ратифікацію даної Конвенції і Протоколів до неї залишила за собою право вирішувати в кожній окремій справі, задовольняти чи не задовольняти запит про видачу правопорушника, а також зобов'язалася здійснювати видачу лише тих осіб, які вчинили злочини, що караються позбавленням волі на строк не менше одного року або більш суворим покаранням.

4. Нормативними підставами видачі (екстрадиції) злочинця, крім названих актів, є багатосторонні та двосторонні угоди про:

- видачу правопорушників (такі двосторонні угоди укладені Україною з КНР, ОАЕ, Бразилією, Індією, Панамою, Єгиптом, Іра­ном);

- правову допомогу у кримінальних справах (такі двосторонні угоди укладені Україною з Молдовою, Латвією, Грузією, Естонією, Монголією, США, В'єтнамом, Бразилією, Індією, Гонконгом, Кубою, Панамою, КНДР, Єгиптом, Іраном, Лівією), а також

- окремі положення відповідних договорів (конвенцій) про бо­ротьбу з деякими видами злочинів, зокрема Конвенції проти кату­вань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.

У Декларації ООН про злочинність та громадську безпеку не­двозначно вказано, що держави-члени мають передбачити ефек­тивну процедуру видачі або переслідування осіб, які беруть участь у небезпечних транснаціональних злочинах, з тим, щоб ці особи «не знаходили собі жодного безпечного притулку».

За відсутності відповідного багатостороннього чи двосторон­нього договору видача відбутися не може (питання про неї не може бути вирішене і в дипломатичному порядку).

5. Як правило, всі міжнародні договори, що стосуються видачі, учасниками яких є Україна, ґрунтуються на принципах, відповідно до яких, зокрема:

1) злочин, за вчинення якого вимагається видача, має визнава­тися злочином і за законами держави, де перебуває винна особа (принцип тотожності);

2) якщо вимога про видачу має на меті притягнення особи до кримінальної відповідальності, держава, яка вимагає видачі, повинна надати докази вчинення злочину;

3) іноземець (особа без громадянства), що вчинив злочин на території іншої держави, не підлягає видачі іноземній державі, якщо він:

- отримав в установленому порядку політичний притулок;

- хоча ще не отримав такого притулку, але переслідується за злочин політичного характеру;

- переслідується за військовий злочин, який при цьому не є злочином за загальним кримінальним правом;

- вчинив діяння, яке за КК даної держави не визнається зло­чином або закінчився строк давності;

- в іншій державі може бути страчений або підданий іншому покаранню, результатом якого є не відновлювана шкода фізичній цілісності організму людини, або іншому жорстокому і нелюд­ському покаранню;

- за вчинене діяння був засуджений, виправданий чи звільне­ний від кримінальної відповідальності чи покарання.

У разі, якщо іноземець або особа без громадянства, що постійно не проживає в Україні, вчинили злочини на території кількох дер­жав, питання про видачу 'їх одній з них вирішується дипломатичним шляхом на підставі міжнародних договорів України. При цьому обов’язковою умовою видачі зазвичай є те, що винний має нести відповідальність за всі вчинені ним злочини, незалежно від того, на території якої держави вони вчинені.