Особливості відбування покарання у виховних колоніях

Покарання у виді позбавлення волі відбувають й неповнолітні засуджені. Для таких категорій засуджених утворюються спеціальні кримінально-виконавчі установи — виховні колонії.

Як видно з назви, ці установи орієнтовані, перш за все, на вихо­вання засудженого.

Тому у виховних колоніях намагаються утворювати такий режим, який надавав би можливість більше уваги приділяти вихованню за­судженого, а також не мав би такого ступеню правообмежень, який жорстко відокремлює засудженого від зовнішнього світу.

КВК України в ст. 143 фіксує такі особливості відбування покаран­ня у виховних колоніях:

— у виховних колоніях засуджені мають право:

— витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати;

— одержувати короткострокові побачення без обмежень і щомі­сяця одне тривале побачення;

— безкоштовно одержувати середню освіту.

Частина 2 цієї статті передбачає можливість поліпшення умов тримання засуджених. Так, при сумлінній поведінці і ставленні до пра­ці та навчання після відбуття не менше однієї четвертої частини строку покарання засуджені мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено:

— додатково витрачати на місяць гроші в сумі шістдесяти відсо­тків мінімального розміру заробітної плати;

— за постановою начальника колонії одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення за межами виховної колонії.

На мою думку, вказана стаття не відбиває тих особливостей, які дійсно властиві режиму тримання в виховних колоніях. Стаття 143 КВК називає лише окремі елементи режиму, які хоча і відрізняють вихов­ні колонії від виправних, але не містять суттєвих ознак цієї різниці.

— більш м'який та лояльний режим тримання. Його прояв по­лягає в тому, що для засуджених неповнолітніх передбачені більш якісні умови тримання взагалі, підвищені норми харчу­вання, більші можливості для занять спортом, участі в інших заходах, перебування на свіжому повітрі;

— можливості щодо навчання засуджених;

— специфічні умови праці засуджених, які передбачені законо­давством про працю;

— заборона у застосуванні спеціальних засобів безпеки та на­кладення дисциплінарних стягнень;

— обмеження застосування деяких заходів щодо неповнолітніх (переміщення без супроводу, слідування до місця вибуття при звільненні засудженого, переведення неповнолітніх в інші ко­лонії, т. ін.);

— обов'язкове переведення засуджених на дільницю соціальної адаптації у тих випадках, коли до звільнення засудженого за­лишилося на більше 6 міс;

— більші можливості щодо звільнення та дострокового звільнен­ня засуджених.

Деякі із вказаних інститутів будуть розглянуті у темах, присвяче­них праці засуджених, підставам звільнення та т. ін., а деякі ми розгля­немо і в цій темі.

За сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій і виховних заходах до за­суджених неповнолітніх можуть застосовуватися, крім передбачених статтею 130 КВК, такі заходи заохочення:

— надання права відвідування культурно-видовищних і спортив­них заходів за межами виховної колонії в супроводі працівни­ків колонії;

— надання права виходу за межі виховної колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів.

Тривалість виходу за межі колонії встановлюється начальником колонії, але не може перевищувати восьми годин. Забороняється відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами колонії, які проводяться після двадцятої години.

Стаття 145 встановлює заходи стягнення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх:

— догана;

— сувора догана;

— скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтею 143 КВК;

— поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до п'яти діб з виведенням чи без виведення на навчання або роботу.

Вказані заходи стягнення можуть застосовувати до засудже­них не всі посадові особи кримінально-виконавчої установи. Крім посадових осіб, визначених у статті 135 КВК, правом застосуван­ня заходів заохочення і стягнення користуються старші вихователі і вихователі.

Старший вихователь має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочення і стягнення: подяка; дострокове зняття раніше на­кладеного ним або вихователем стягнення; попередження; догана.

Вихователь має право застосовувати в усній формі такі заходи за­охочення і стягнення: подяка; дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення; попередження; догана.

Наступним інститутом, який властивий для виховних колоній і на який необхідно звернути увагу — це переведення засуджених із ви­ховної колонії до виправної колонії (ст. 147 КВК України).

Відповідно до положень ст. 147 КВК України засуджені, які до- сягли вісімнадцятирічного віку, переводяться із виховної колонії для дальшого відбування покарання до виправної колонії мінімаль­ного рівня безпеки із загальними умовами тримання. Питання про переведення засудженого, який досяг вісімнадцятирічного віку, з виховної колонії до виправної колонії вирішується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за рішенням педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії, погодженим із службою у справах дітей.

Отже, законодавець передбачає для засуджених, які досягли повноліття, можливість переведення до виправних колоній. На мою думку, ця норма в чинному законодавстві повинна мати дещо інший вигляд. Вважаю, що було би правильніше передбачати переведення засудженого лише в тому випадку, коли до кінця строку засудженого лишилося більше 1 року. У всіх інших випадках засудженого доцільно залишати в виховній колонії. Зумовлене це тим, що хоча засуджено­го му й виповнилося 18 років, але це не значить, що він миттєво стає у психічному та фізіологічному плані повнолітнім. Тому переводити його до «дорослих» колоній відразу ж після «дня народження» буде передчасним.

Треба вказати, що законодавець робить виключення із загаль­ного правила про переведення по досягненню повноліття. Стаття 148 КВК України вказує на випадки залишення у виховних колоніях засуд­жених, які досягли вісімнадцятирічного віку. Таке залишення можли­ве за наступних умов:

— з метою закріплення результатів виправлення, завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання за­суджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, можуть бути залишені у виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними двадцяти двох років. Залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного ві­ку, у виховній колонії проводиться за рішенням педагогічної ради постановою начальника колонії, погодженою із службою у справах неповнолітніх.

На засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і залишені у виховній колонії, поширюються умови відбування покарання, нор­ми харчування і матеріально-побутового забезпечення, встановлені для неповнолітніх засуджених. Умови праці осіб, які досягли вісімнад­цятирічного віку, встановлюються відповідно до законодавства про працю.

Безумовно, ця норма дає можливість посадовим особам вихов­них колоній залишати засудженого, якому виповнилося 18 років, у ви­ховній колонії фактично у будь-якому випадку.

Специфічним для виховних колоній є також наявність більш по­глибленої взаємодії громадськості з адміністрацією таких колоній у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених неповнолітніх.

Так, для надання допомоги адміністрації виховної колонії в ор­ганізації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-тех­нічної бази колонії, здійснення громадського контролю та оцінки рівня дотримання прав людини, вирішення питань соціального за­хисту засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються, при виховних колоніях створюється піклувальна рада з представників органів державної влади, органів місцевого самов­рядування, громадських організацій.

Крім того, на відміну від дорослих, засудженим неповнолітнім харчування, одяг, взуття, білизна та комунально-побутові послуги на­даються безоплатно.

Під час спілкування із засудженими адміністрація виховної колонії звертається до засудженого на «ти» або називають їх по імені, або «вихованець». Навряд чи можна вважати, що звернення на «ти» сприяє більш кращому усвідомленню засудженим своєї осо­бистості, але зміни до законодавства в цій частині будуть внесені ще не скоро.

5.