модуль 4. особливості призначення покарання. звільнення від відбування ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ

ЦІЛІ, СТРУКТУРА МОДУЛЯ, ПРОЦЕДУРА ПРОВЕДЕННЯ

ЦІЛІ:

• ознайомити слухачів з проблемними питаннями призначення покарання неповнолітнім обвинуваченим;

• ознайомитися з особливостями покладення обов’язків на неповнолітніх, звільнених від відбування покарання з випробуванням;

• засвоїти на практиці особливості укладення угоди про примирення за участю неповнолітніх.

СТРУКТУРА МОДУЛЯ

ПРОЦЕДУРА ПРОВЕДЕННЯ

ТЗ Тренер звертається до слухачів:

«За загальним правилом, встановленим ст. 50 КК, покарання має на меті:

• кару за вчинений злочин;

• виправлення засуджених;

• запобігання вчиненню нових злочинів засудженими;

• запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

При цьому покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність».

^3 Тренер демонструє слайд 26:

слайд 26

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

ЗАГАЛЬНИЙ підхід до обрання покарання

• Головною метою покарання є реабілітація (виправлення) неповнолітнього як реалізація принципу найкращих інтересів дитини.

• Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів (ч.

Тренер коментує слайд 26:

«Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Міжнародні стандарти. Відповідно до п. 10 Зауважень загального порядку №10 (2007) Комітету ООН з прав дитини «Права дітей у системі юстиції щодо дітей» у всіх рішеннях, які ухвалюються у контексті здійснення юстиції щодо дітей, головним міркуванням має бути якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Якнайкраще забезпечення інтересів дитини означає, наприклад, що традиційні цілі кримінального правосуддя, такі як покарання, повинні поступатися місцем реабілітаційним та відновним цілям правосуддя у справах дітей-правопорушників.

Згідно з п. 23.2. Рекомендацій CM/Rec (2008) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про Європейські правила стосовно неповнолітніх правопорушників, щодо яких застосовуються санкції або заходи», перевагу слід надавати таким санкціям та заходам, які можуть мати виховний вплив, а також сприяти відшкодуванню збитків, завданих правопорушенням, яке вчинила неповнолітня особа.

Рекомендації. Мета покарання за злочин, вчинений неповнолітнім, має істотні відмінності від наведеного вище загального правила, встановленого українським законодавством. У цьому випадку головною метою покарання є реабілітація (виправлення) неповнолітнього як реалізація принципу найкращих інтересів дитини.

Відповідно до ст. 103 КК при призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 КК, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього».

Тренер демонструє слайд 27:

Тренер коментує слайд 27:

«Щодо осіб, які були неповнолітніми у момент вчинення злочину, може бути застосовано лише такі п’ять різновидів основних покарань:

• штраф;

• громадські роботи;

• виправні роботи;

• арешт;

• позбавлення волі на певний строк.

Довічне позбавлення волі, обмеження волі, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців застосовуються лише до повнолітніх осіб.

У випадку, якщо санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані, суд, за наявності для того підстав, повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності, або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання (абз. 7 п. 8 постанови Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2003року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»)».

Тренер демонструє слайд 28:

слайд 28

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

ШТРАФ

• Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернено стягнення.

• Розмір штрафу не може перевищувати 500 встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 99 КК).

• Якщо неповнолітній засуджений за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернено стягнення, до нього може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт.

Тренер коментує слайд 28:

«Відповідно до ч. 1 ст. 99 КК штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернено стягнення.

КК не обмежує джерела, з яких неповнолітній одержав кошти або майно у власність. Хоча КК прямо не вказує на вимогу про те, що вартості майна, належного неповнолітньому, або ж його самостійного доходу має вистачати для сплати штрафу, відповідно до п. 12 постанови Пленуму ВСУ № 5 суди повинні досліджувати докази щодо наявності у неповнолітнього достатнього для сплати штрафу доходу, коштів або майна та наводити у вироку відповідні мотиви прийнятого рішення.

При цьому КК обмежує розмір штрафу, який може бути накладено на неповнолітнього. Такий розмір відповідно до ч. 2 ст. 99 КК не може перевищувати 500 встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Визначаючи розмір штрафу, який підлягає сплаті, суд на виконання ст. 99 КК зобов’язаний врахувати тяжкість вчиненого злочину та майновий стан неповнолітнього.

З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року (ч. 4 ст. 53 КК).

Для належної індивідуалізації покарання, визначаючи майновий стан неповнолітнього в розумінні ст. 99 КК, варто не обмежуватися встановленням переліку майна, яке перебуває у власності неповнолітнього, але й з’ясувати розміри та джерела покриття його власних регулярних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 99 КК до неповнолітнього, що не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернено стягнення, засудженого за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт.»

Тренер демонструє слайд 29:

слайд 29

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

ГРОМАДСЬКІ роботи

• Неповнолітній добровільно погодився на виконання громадських робіт перед винесенням відповідного вироку (див. ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

• Громадські роботи не виконуватимуться на користь приватних осіб або ж компаній (див ст. 2 Конвенції про примусову чи обов’язкову працю № 29).

• Громадські роботи можуть бути застосовані лише щодо неповнолітніх, яким виповнилося 16 років.

• Тривалість громадських робіт не може бути меншою 30 та перевищувати 120 годин.

Тренер коментує слайд 29:

«Національне законодавство. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Громадські роботи можуть бути застосовані лише щодо неповнолітніх, яким виповнилося 16 років.

Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджений працюватиме за визначеним місцем роботи. Тривалість громадських робіт не може бути меншою 30 та перевищувати 120годин. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 38 Кримінально-виконавчого кодексу України громадські роботи виконуються не більш як чотири години на день, а неповнолітніми - дві години на день, але не менше двадцяти п’яти годин на місяць.

Разом із тим є випадки неналежного виконання суддями наведених вимог ст. 100 КК, які полягають у неврахуванні встановлених цією статтею вікових обмежень щодо призначення аналізованого виду покарання. Порушуючи вимоги ч. 1 ст. 100 КК, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області засудив М.К., 1998 року народження, за ч. 1 ст. 185 КК до 80 годин громадських робіт, не врахувавши, що М.К. на момент вчинення злочину виповнилось лише 15років.

Ухилення від відбування громадських робіт особою, засудженою до цього покарання, вважається злочином, відповідальність за який встановлено ч. 2 ст. 389 КК. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 40 Кримінально-виконавчого кодексу України ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є:

• систематичне невиконання встановлених обов’язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження;

• неявка невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Враховуючи наведене вище положення, застосування покарання у видігромадськихробіт автоматично містить у собі елемент випробування, адже вчинення адміністративного правопорушення або ж порушення трудової дисципліни протягом строку виконання громадських робіт за певних умов може потягнути за собою кримінальну відповідальність.

Міжнародні стандарти. Відповідно до ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов’язкову працю. Для цілей цієї статті значення терміна «примусова чи обов’язкова праця» не поширюється «а) на будь-яку роботу, виконання якої зазвичай вимагається під час призначеного згідно з положеннями ст. 5 цієї Конвенції тримання в умовах позбавлення свободи або під час умовного звільнення».

Згідно зі ст. 2 Конвенції про примусову чи обов’язкову працю № 29 «в розумінні цієї Конвенції термін примусова чи обов’язкова праця означає будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої- небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг». Проте термін «примусова чи обов’язкова праця» в розумінні цієї Конвенції не включає в себе «с) будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи внаслідок вироку, винесеного рішенням судового органу, при умові, що ця робота чи служба виконуватиметься під наглядом і контролем державних властей і що зазначена особа не буде віддана або передана в розпорядження приватних осіб, компаній чи товариств».

Рекомендації. Застосування громадських робіт можливе лише за виконання двох таких умов, встановлених чинними міжнародними договорами:

1) неповнолітній добровільно погодився на виконання громадських робіт перед винесенням відповідного вироку (див. ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод);

2) громадські роботи не виконуватимуться на користь приватних осіб або ж компаній (див ст. 2 Конвенції про примусову чи обов’язкову працю № 29).»

Тренер демонструє слайд 30:

слайд зо

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

виправні роботи

• Виправні роботи можуть бути застосовані лише до тих неповнолітніх, які перебувають у трудових відносинах (уклали трудову угоду),

при цьому вік неповнолітнього не може бути меншим 1ь років.

• Суд повинен вказати строк виконання виправних робіт (у днях, місяцях або роках) та розмір відрахувань (у відсотках) від заробітку неповнолітнього. При цьому розмір таких відрахувань не може бути меншим 5% та перевищувати 10% заробітку неповнолітнього. Строк виконання виправних робіт встановлюється судом у межах від 2 місяців до одного року.

• Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого.

тЗ Тренер коментує слайд 30:

«Національне законодавство. Незважаючи на назву, за своєю суттю виправні роботи є ближчими до штрафу, ніж до громадських робіт, та фактично не передбачають прямого «виправного» елемента.

Виправні роботи можуть бути застосовані лише до тих неповнолітніх, які перебувають у трудових відносинах (уклали трудову угоду), при цьому вік неповнолітнього не може бути меншим 16 років.

Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого.

У результаті застосування цього покарання певна частина заробітку неповнолітнього утримується та перераховується до бюджету. Застосовуючи цей різновид покарання, суд повинен вказати строк виконання виправних робіт (у днях, місяцях або роках) та розмір відрахувань (у відсотках) від заробітку неповнолітнього. При цьому розмір таких відрахувань не може бути меншим 5% та перевищувати 10% заробітку неповнолітнього. Строк виконання виправних робіт встановлюється судом у межах від двох місяців до одного року.

Рекомендації. Призначаючи покарання у вигляді виправних робіт, суду слід роз’ясняти неповнолітньому, у чому воно полягає та якими є основні обов’язки неповнолітнього. Зокрема, неповнолітньому варто повідомити, що протягом строку відбування покарання засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу уповноваженого органу з питань пробації (ст. 42 Кримінально-виконавчого кодексу України). Крім того, засуджений зобов’язаний: додержуватися встановлених порядку та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; працевлаштуватися, або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися за постановкою на облік до органів служби зайнятості для реєстрації як безробітного (якщо на час виконання вироку вони не працюють або звільнені з роботи відповідно до законодавства про працю) та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу); з’являтися за викликом до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з’являтися на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації (ст. 41 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Також суду рекомендується роз’яснити неповнолітньому, що ухилення від відбування виправних робіт особою, засудженою до цього покарання, вважається злочином, відповідальність за який встановлена ч. 2 ст. 389 КК. При цьому відповідно до ч. 6 ст. 46 Кримінально-виконавчого кодексу України ухиленням засудженого від відбування покарання у виді виправних робіт є:

• систематичне невиконання встановлених обов’язків;

• порушення порядку та умов відбування покарання;

• вчинення проступку, за який його було притягнуто до адміністративної відповідальності;

• допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.»

Тренер демонструє слайд 31:

слайд зі

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

арешт

• Арешт полягає у триманні неповнолітнього в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах строком від п›ятнадцяти до сорока п›яти діб.

• Застосовується лише до особи, якій на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років.

• За винятком строків, режим арешту істотно не відрізняється від санкції у вигляді позбавлення волі.

Тренер коментує слайд 31:

«Національне законодавство. Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.

За винятком строків, режим арешту істотно не відрізняється від санкції у вигляді позбавлення волі. Відповідно до ч. 2 ст. 51 Кримінально-виконавчого кодексу на засуджених до арешту поширюються права, обов’язки, заборони і обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

Міжнародні стандарти. Відповідно до п. 13.1 Пекінських правил, утримання під вартою до суду застосовується лише як крайній захід і протягом найкоротшого періоду часу.

Згідно зі ст. 37(b) Конвенції ООН про права дитини держави-учасниці забезпечують, щоб жодна дитина не була позбавлена волі незаконним або свавільним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюються згідно з законом та використовуються лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу.»

ТРЕНЕР звертає увагу на ТАКЕ:

«За результатами узагальнення судової практики з'ясовано, що суди припускалися помилок, призначаючи неповнолітньому покарання у виді арешту. Так, ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Закарпатської області змінено вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області щодо неповнолітнього Н.О., який визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 263 КК, та засуджений за ч. 2 ст. 125 КК до двох місяців арешту; за ч. 2 ст. 263 КК до одного року позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК призначено остаточне покарання Н.О. у виді одного року позбавлення волі. Відповідно до ст. 105 КК неповнолітнього Н.О. звільнено від покарання з переданням його під нагляд матері на один рік. Апеляційним судом Закарпатської області ухвалено вважати Н.О. засудженим за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді 15 днів арешту. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Таким чином, незважаючи на те, що у наведеному прикладі більш суворе покарання поглинуло більш м'яке, судом не були дотримані норми матеріального права щодо призначення покарання у виді арешту. Проте перевищення меж покарання допускаються також і судами апеляційної інстанції. Наприклад, Апеляційний суд Миколаївської області скасував вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва і ухвалив свій вирок, яким неповнолітню П. засудив за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді арешту на строк три місяці. Зазначений вирок змінено ухвалою колегії суддів ВССУ, оскільки апеляційний суд допустив неправильне застосування кримінального закону, тому що максимальний строк покарання такого виду для неповнолітніх не може бути більшим 45 діб. З аналогічних підстав колегія суддів ВССУ змінила ухвалу Апеляційного суду Полтавської області щодо неповнолітнього Д.»

Тренер демонструє слайд 32:

слайд 32

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

позбавлення волі на певний строк

• Не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

• Може бути призначено на строк від шести місяців до п’ятнадцяти років, при цьому застосуванню підлягають такі обмеження, встановлені ч. 3 ст. 102 КК:

• за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості строк позбавлення волі не може бути більшим одного року шести місяців;

• за злочин середньої тяжкості - не більше чотирьох років;

• за тяжкий злочин - не більше семи років;

• за особливо тяжкий злочин - не більше десяти років;

• за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - до п’ятнадцяти років.

іЗ Тренер коментує слайд 32:

«Позбавлення волі на певний строк є найсуворішим різновидом покарання, яке може бути застосовано до неповнолітнього відповідно до КК. Відповідно до п. 16 постанови Пленуму ВСУ № 5 це покарання має застосовуватися до таких осіб тільки тоді, коли у суду є переконання, що застосування більш м’якого покарання не сприятиме виправленню засудженого. Висновок суду про необхідність застосування до неповнолітнього позбавлення волі, якщо санкцією статті, за якою він засуджується, передбачені й інші види покарань, повинен бути мотивованим у вироку.

Відповідно до ч. 2 ст. 102 КК позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначено на строк від шести місяців до п’ятнадцяти років, при цьому застосуванню підлягають такі обмеження, встановлені ч. 3 ст. 102 КК:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості строк позбавлення волі не може бути більшим одного року шести місяців;

2) за злочин середньої тяжкості - не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин - не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - до п’ятнадцяти років.

Відповідно до ч. 2 ст. 103 КК при призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п’ятнадцяти років.»

ТЗ Тренер демонструє слайд 33:

слайд 33

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

додаткові покарання

ШТРАФ ЯК ДОДАТКОВЕ ПОКАРАННЯ

• може застосовуватися лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК;

• застосування штрафу здійснюється на тих самих умовах і в тому самому порядку, що й штрафу у якості основного покарання.

ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА ОБІЙМАТИ ПЕВНІ ПОСАДИ АБО ЗАЙМАТИСЯ

ПЕВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

• застосовується на період від одного до трьох років;

• може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК.

Тренер коментує слайд 33:

«Окрім основних покарань, до неповнолітніх можуть бути застосовані також додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 98 КК).

Суд вправі призначити як одне з вказаних додаткових покарань, так і два одночасно (ч. 4 ст. 52 КК). Розглядаючи можливість застосування додаткових покарань, суду варто звернути увагу на той факт, що відповідно до ч. 3 ст. 53 КК штраф як додаткове покарання може застосовуватися лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК. Застосування штрафу здійснюється на тих самих умовах і в тому самому порядку, що й штрафу у якості основного покарання.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується на період від одного до трьох років (ч. 1 ст. 55 КК). На відміну від штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв язку із зайняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає неможливим збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 55 КК).

Слід також звернути увагу на набрання чинності 27 серпня 2015 року Законом України «Про пробацію» від 05 лютого 2015року. Відповідно до його положень, беручи до уваги види пробації, передбачені у ст. 8 цього Закону, а також враховуючи імперативні вимоги законодавця щодо особливостей кримінального провадження стосовно неповнолітніх (КПК) та особливостей пробації щодо цієї категорії осіб, згідно з цим Законом пробація здійснюється за рішенням суду у всіх без виключень випадках, якщо неповнолітню особу засуджено до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.

У зв’язку з цим суд, призначаючи неповнолітньому покарання, не пов’язане з позбавленням волі, має в судовому рішенні окремим пунктом зазначити таке: «Застосувати до обвинуваченого К. наглядову пробацію у вигляді проведення соціально-виховних заходів органом пробації».

Важливим аспектом у контексті призначення покарання неповнолітнім є необхідність виконання вимог норм матеріального права, а саме врахування обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання. Неповнолітній вік особи, яка вчинила злочин, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 66 КК є обставиною, яка пом’якшує покарання незалежно від того, чи досяг підсудний на час розгляду справи повноліття.»

ТРЕНЕР звертає увагу НД ТАКЕ:

«Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Полтавської області змінено вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області щодо О.Я., 1996 року народження, засудженого за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 315 КК, до покарання у виді шести років позбавлення волі. Застосовуючи щодо О.Я. статті 69, 75 та 104 КК, апеляційний суд зазначив, що при постановленні вироку місцевим судом не було враховано сукупність обставин, що пом’якшують покарання, в тому числі те, що О.Я. скоїв злочин, будучи неповнолітнім, визнання ним вини, щире каяття, а також відомості про особу обвинуваченого: умови виховання в неповній сім’ї, позитивні характеристики.

Стаття 98 КК визначає вичерпний перелік видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх. Як основні покарання можуть бути застосовані лише штраф, громадські та виправні роботи, арешт і позбавлення волі на певний строк, а як додаткові — штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Застосування до осіб, які на час постановлення вироку не досягли шістнадцятирічного віку, таких покарань, як громадські та виправні роботи, а також арешт законом не передбачено.

Інші основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття. Визначаючи розмір покарання таким особам, суд має керуватися відповідними положеннями статей 99 - 102 КК.

У значній кількості статей Особливої частини КК міститься лише два альтернативні види покарання: обмеження волі та позбавлення волі на певний строк. Враховуючи положення ч. 3 ст. 61 КК про те, що такий вид покарання, як обмеження волі, не застосовується до неповнолітніх осіб, можна дійти висновку, що за вчинення злочинів, передбачених диспозиціями цих статей КК, неповнолітньому може бути призначено покарання лише у виді позбавлення волі. Тому при розгляді кримінальних проваджень судді доцільно з’ясовувати наявність підстав для застосування до неповнолітнього положень ст. 69 КК та призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. Разом із тим у судовій практиці мали місце випадки призначення неповнолітньому такого виду покарання, застосування якого до неповнолітніх не передбачено ст. 98 КК. Зокрема, ухвалою колегії суддів ВССУ змінено вирок Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 18 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 березня 2013 року, оскільки вироком суду першої інстанції обвинуваченого М.К., 03 березня 1994 року народження, було засуджено до покарання у виді обмеження волі, яке згідно із приписами ст. 98 КК не могло бути призначено неповнолітньому.

Якщо санкцією статті передбачено лише такі види покарань, які з огляду на вік підсудного чи його стан не можуть до нього застосовуватися, то у таких випадках судам доцільно дотримуватись п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», відповідно до якого суд звільняє неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, або закриває справу і звільняє його від кримінальної відповідальності, або постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від покарання.

Відповідно до п. 16 зазначеної вище постанови Пленуму ВСУ позбавлення волі на певний строк є найсуворішим покаранням, що може бути призначене особам, яким на момент вчинення злочину не виповнилося 18 років. Це покарання має застосовуватися до таких осіб тільки тоді, коли суд переконаний, що застосування більш м'якого покарання не сприятиме виправленню засудженого. Висновок суду про необхідність застосування до неповнолітнього позбавлення волі, якщо санкцією статті, за якою він засуджується, передбачені й інші види покарань, повинен бути мотивованим у вироку.»

Тренер демонструє слайд 34:

слайд 34

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

звільнення від відбування покарання з

ВИПРОБУВАННЯМ

• неповнолітнього засуджено до арешту або позбавлення волі;

• враховуючи особу винного та інші обставини справи, суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Окрема підстава: затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Тренер коментує слайд 34:

«Звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням врегульовано статтями 75-78, 104 КК. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише за таких умов:

• неповнолітнього засуджено до арешту або позбавлення волі;

• враховуючи особу винного та інші обставини справи, суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Ще однією підставою (відповідно до ч. 2 ст. 75 КК) для застосування цього різновиду звільнення від відбування покарання з випробуванням є затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При застосуванні цього інституту суди обґрунтовано визнають такими, що пом’якшують покарання, щире каяття, відшкодування збитків, вчинення злочину неповнолітнім, позитивні характеристики. За наявності пом’якшуючих обставин, з урахуванням ступеня тяжкості злочину, відсутності обтяжуючих обставин, суди обґрунтовано застосовують статті 75, 76, 104 КК, звільняючи неповнолітніх від відбування покарання, встановлюючи передбачені законом обов’язки. Проте доволі часто суди не дотримувались зазначених умов і при звільненні від відбування покарання застосовували або ст. 75 КК, або ст. 104 КК, натомість правильним є застосування статей 75, 76, 104 КК.

У зазначених вище випадках суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки. Тривалість іспитового строку та обов’язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи. Вивчення матеріалів судової практики свідчить, що деякі суди допускають помилки при визначенні тривалості іспитового строку стосовно неповнолітніх засуджених, які звільняються від відбування покарання з випробуванням. Зокрема, вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя стосовно неповнолітнього П.Д. у порушення ст. 104 КК іспитовий строк призначено тривалістю три роки. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області вирок змінено, іспитовий строк зменшено до двох років.

Аналогічний приклад перевищення іспитового строку має місце у практиці Рівненського районного суду Рівненської області. Так, вироком Рівненського районного суду неповнолітнього Б.А. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на три роки. Відповідно до ст. 70 КК остаточне покарання за сукупністю злочинів із врахуванням вироку від 01 листопада 2013 року шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено п’ять років позбавлення волі. На підставі ст. 104 КК неповнолітнього звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю три роки.»

тЗ Тренер демонструє слайд 35:

слайд 35

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

СУД ПОКЛАДАЄ НА ЗАСУДЖЕНОГО ТАКІ ОБОВ'ЯЗКИ:

В БУДЬ-ЯКОМУ ВИПАДКУ (ОБОВ'ЯЗКОВІ ОБОВ'ЯЗКИ):

• періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

• повідомляти уповноважений орган з питань пробації про

зміну місця проживання, роботи або навчання;

МОЖЕ, ТОБТО ВПРАВІ ДОДАТКОВО ПОКЛАСТИ:

• попросити публічно або в іншій формі вибачення у потерпілого;

• не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

• працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу);

• виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою*;

• пройти курс лікування від розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб;

• дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, обмеження спілкування, пересування та проведення дозвілля.

* обов'язок «виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою» може бути покладений судом після набрання чинності закону в цій частині (згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» № 1492-VIII від 07.09.2016 - положення щодо застосування пробаційних програм набирають чинності з 1 січня 2018 року)

тЗ Тренер коментує слайд 35:

«У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд відповідно до оновленої редакції ст. 76 К К покладає на засудженого такі обов’язки:

• періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

• повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

Додатково суд вправі покласти на засудженого виконання таких обов’язків (одного або декількох):

• попросити публічно або в іншій формі вибачення у потерпілого;

• не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

• працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу);

• виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою;

• пройти курс лікування від розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб;

• дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, обмеження спілкування, пересування та проведення дозвілля.

При цьому варто пам’ятати, що деякі обов’язки осіб, звільнених від відбування покарання, уже встановлені імперативною нормою законодавства. Так, відповідно до ч. 3 ст. 164 Кримінально- виконавчого кодексу України звільнені від відбування покарання з випробуванням зобов’язані виконувати обов’язки, покладені на них судом, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; з>являтися за викликом до зазначеного органу.

Також слід враховувати, що згідно зі ст. 77 КК у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Вказані додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку (абз. 5 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»).

Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання. Варто зважати, що у разі якщо засуджений із незалежних від нього обставин не може виконати обов’язок (обов’язки), покладені на нього судом, уповноважений орган з питань пробації направляє до суду обґрунтоване подання про зміну таких обов’язків (ч. 4 ст. 164 КВК).

У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК.

Разом із тим у судовій практиці мали місце випадки неврахування судами першої інстанції п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з яким у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст. 75 ККпро звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.»

ТЗ Тренер демонструє слайд 36:

слайд 36

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

наглядова пробація щодо осіб, звільнених

ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ

• Орган пробації під час наглядової пробації, крім іншого, реалізовує пробаційні програми стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

• До реалізації пробаційних програм можуть залучатися підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.

• Порядок розроблення та реалізації пробаційних програм визначається Кабінетом Міністрів України.

ТЗ Тренер коментує слайд 36:

«Відповідно до положень Закону України «Про пробацію», беручи до уваги види пробації, передбачені у ст. 8 цього Закону, а також враховуючи імперативні вимоги законодавця щодо особливостей кримінального провадження стосовно неповнолітніх (КПК) та особливостей пробації щодо цієї категорії осіб згідно з цим Законом, наглядова пробація здійснюється за рішенням суду у всіх без винятків випадках, якщо особа є неповнолітньою, яку звільнено від відбування покарання з випробуванням.

У зв’язку з цим суд, звільняючи неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням, має в судовому рішенні окремим пунктом зазначити таке: «Застосувати до обвинуваченого К. наглядову пробацію, призначивши пробаційну програму».

Порядок розроблення та реалізації пробаційних програм визначається Кабінетом Міністрів України.»