Особливості відбування покарання у колоніях максимального рівня безпеки

Колонії максимального рівня безпеки — це установи, в яких три­маються найбільш суспільно небезпечні засуджені. Ці колонії відріз­няються найбільш суворим режимом та найменшим обсягом елемен­тів режиму.

В виправних колоніях максимального рівня безпеки передбачено тримання засуджених у приміщення двох типів, в залежності від особи засудженого та скоєного злочину. У виправних колоніях максималь­ного рівня безпеки засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції у звичайних жилих приміщеннях та приміщеннях камерного типу.

Частина 1 ст. 140 КВК України встановлює категорії осіб, які три­маються в звичайних жилих приміщеннях та осіб, які тримаються в приміщеннях камерного типу. Ці питання були докладно розглянуті нами в темі, присвяченій класифікації засуджених.

Різниця у вказаних приміщеннях полягає в розмірах, обладнанні та комфорті цих приміщень, а також в кількості осіб, яких одночасно розміщують в таких приміщеннях. Наприклад, умови тримання у ПКТ такі: особи, які тримаються у ПКТ установ виконання покарань, забез­печуються жилою площею у розмірі, передбаченому законодавством (2,5 кв. м.). Вікна камер у ПКТ обладнуються металевими звареними ґратами та кватирками. З боку приміщень (камер) вікна прикрива­ються ґратами, які унеможливлюють доступ до скла. Підлога в ПКТ будується на бетонній основі і покривається дошками. Стіни камер ПКТ армуються, штукатуряться цементною сумішшю і біляться у світлі тони. У камерах ПКТ зовнішні двері з внутрішнього боку оббиваються листовою сталлю та укріплюються металевими кутниками по всьому периметру і мають товщину 6 см. У центрі дверей на висоті 1,4-1,5 м об­ладнується отвір для нагляду за засудженими. У середній частині две­рей на висоті 95 см від підлоги обладнується кватирка розміром 18 см на 22 см для передачі засудженим їжі, книжок тощо. Дверцята кватир­ки відкриваються у бік коридору та обладнуються замком.

Ніші ізолюються ґратами. Природне освітлення камер повинно бути таким, щоб задовольняти побутові потреби засуджених, а штучне ос­вітлення камер повинно бути достатнім для того, щоб засуджені мали змогу писати, читати чи працювати без шкоди для зору. Світильники відгороджуються від можливого їх пошкодження. Вимикачі для кож­ної камери встановлюються з боку коридору. Напруга в електроме­режі для освітлення камер ПКТ, де засуджені відбувають дисциплі­нарне стягнення, установлюється 36 В. У камерах ПКТ гучномовці встановлюються в нішах стін. У цих камерах також установлюються кнопки сигналізації для виклику молодших інспекторів. У камерах обладнуються санітарні вузли з обов’язковим їх відгородженням су­цільною перегородкою висотою не менше 1 м. Камери ПКТ виправних колоній забезпечуються інвентарем та іншими предметами за норма­ми, установленими переліком (додаток 5 до ПВР). Камери ПКТ установ виконання покарань обладнуються відкидними ліжками, тумбами для сидіння за кількістю осіб, які там тримаються, столом, умивальником та настінними шафами або полицями, що наглухо прикріплені до під­логи або стін. Відкидні ліжка в камерах ПКТ з підйому до відбою закри­ваються на замок. Приймання їжі засудженими здійснюється у каме­рах. Поряд з ПКТ обладнуються робочі камери для організації праці осіб, які тримаються в цих приміщеннях.

У виправних колоніях максимального рівня безпеки незалежно від того, в якому з приміщень тримається особа, засуджені мають право:

— витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній ко­лонії, в сумі до 70% мінімального розміру заробітної плати;

— одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три міся­ці тривале побачення;

Засудженим, які тримаються в приміщеннях камерного типу, надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.

Передбачена й можливість поліпшення умов тримання. При сум­лінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і додат­кове витрачання на місяць грошей в сумі тридцяти відсотків мінімаль­ного розміру заробітної плати.

4.