5. Влада в додержавних формах організації суспільства.

Влада у сучасному розумінні передбачає наявність волі, від якої виходить наказ, і волі, яка цьому наказові підпорядковується. Такої влади у первісному суспільстві нема. В ньому воля індивіда повністю розчинялася у волі групи.

У розвинутому родо-племінному устрої можна вже говорити якщо не про владу, то про її зародки. Як правило, влада знаходиться у руках загалу або, власне, частіше у руках чоловічої частини групи. Всі головні питання господарського та військового життя вирішуються на племінних зібраннях. Склад їхній спершу невпорядкований. Згодом участь у них точно обмежується колом певних осіб, як правило старших, — батьків родин. На тлі цієї громадської рівності два моменти дають підставу для того, щоб окремі індивіди займали вище становище у громаді. Перший — це війна, ведення якої вимагає одноособового керівництва. Другий — на грунті ставлення людини до надприродних сил появляються індивіди, які виділяються над загалом особливими знаннями чи здібностями і стають посередниками між громадою і надприродними силами. Ці люди займають передове суспільне місце.

Між воєначальником і жерцем принципова відмінність. Перший діє на період війни, з її закінченням він зрівнюється зі всіма. Він також вміє і знає, може, тільки трохи краще все те, що знає і вміє кожен. Військове вміння не тільки бажаний, але й обов’язковий атрибут виховання. Жрець потрібен завжди, і те, що знає та вміє він, не знає і не вміє ніхто. Свої знання він передає вибраним. Він також не несе, на відміну від воєначальника, особистої відповідальності за свої дії. Єдиним чинником, який скріплює становище ватажка, воєначальника, є постійність війн та воєнної небезпеки. На тлі цього влада ватажка стає постійною, хоча і при цьому він тільки перший серед рівних. Інколи відбувається злиття в одній особі ватажка і жерця. Де цього нема, там наступає дуалізм влади, їхнє суперництво і боротьба між собою. Ця боротьба між світською і духовною владами є першою формою політичної боротьби.