Поняття монархії

Історія державно організованого суспільства свідчить, що монархія як історичний тип форми державного правління є одним із найдавніших. Він склався ще на зорі появи держави в суспільствах ранніх землеробських культур, де організація влади, здійснювана на жорстко централізованій основі, була найбільш ефективною, зрозумілою, відповідала найсуворішій регламентації сільськогосподарського виробництва, духовному світові хліборобів-общинників.

1. Найсуттєвішою ознакою, що простежується у змісті самого терміна “монархія”, є єдиновладдя (єдиноправління). Це означає, що державна влада, яка характеризується організаційною та функціональною єдністю своїх органів, сконцентрована в руках одного з них — глави держави, що персоніфікується монархом. Оскільки серед суб’єктів державного спілкування один (μovoς) він є джерелом державної влади, то в його руках зосереджується вся повнота цієї влади. Влада монарха верховна, суверенна, не знає обмежень і поширюється на всі сфери державної діяльності. Тобто правління в такій державі є результатом одноосібних дій одного вищого органу влади — глави держави, оскільки навіть при розподілі повноважень між іншими державними органами остаточне рішення з будь-якого питання залишається за ним.

2.

3. Типовою ознакою монархічної форми правління є безвідповідальність глави держави. Правитель не несе конкретної політичної та юридичної відповідальності за результати свого правління, а за помилки і зловживання в державному керівництві відповідають державні чиновники.

4. Спадковість при передачі влади від одного глави держави до іншого.

5. Безстроковість, довічність влади правителя.

6. Така форма правління за своєю суттю є насамперед політичним, а потім юридичним явищем. “Для традиційного (станово-кастового. — С.Б.) суспільства з його релігійною легітимацією влади, — слушно відзначає російський учений А. Медушевський, — проблема розриву формально-правової та реальної структури влади не поставала так гостро. Правове закріплення монархічного суверенітету відповідало фактичній ситуації абсолютистських держав” ³⁴⁷. Це досягалося тим, що політичні форми створені монархом ним же “одягалися” в юридичний “одяг”.

З огляду на викладене, монархія — це спосіб вираження сутності держави станово-кастового суспільства, який відображається в політико-юридичній системі верховної державної влади, де вся її повнота сконцентрована в руках глави держави, котрий у силу свого особливого статусу (первинність і довічність владних повноважень, безвідповідальність і спадковість) одноосібно править державою.

Монархія як форма правління держави колишньої епохи в епоху громадянського суспільства закономірно має піти з історичної сцени. Це підтверджує й тенденція її розвитку в останні сто років: якщо на початок минулого століття монархія за своєю чисельністю суттєвого переважала, то на початку XXI ст. з понад 200 країн світу таких держав, за деякими даними, існує 45.

Географія її поширення така: у Європі — 12 (Андорра, Бельгія, Ватикан, Великобританія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція), в Америці — 10 (Канада, Антигуа й Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Гренада, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Лусія, Ямайка), в Австралії та Океанії — 6 (Австралія; Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Соломонові Острови, Тонга, Тувалу); в Азії — 11 (Бахрейн, Бруней, Йорданія, Малайзія, Непал, Камбоджа, Кувейт, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Оман, Саудівська Аравія, Таїланд, Японія); в Африці — 3 (Лесото, Марокко, Свазіленд) ^34x.

Вище перелічені монархії визначені за традиційним критерієм — порядок заміщення посади глави держави (наслідування, хоча в деяких з цих країн вони обираються), але, якщо за основу взяти поділ влади, то “справжніх” монархій у сучасному світі стане ще менше. Такими, на нашу думку, мають бути держави, котрі за рівнем соціально-політичного розвитку перебувають або ще у станово-кастовому суспільстві, або ж на перехідному до громадянського суспільства етапі. Ключовою ознакою їх форми державного правління є відсутність поділу влади, що призводить до єдиновладдя глави держави, вираженого у змісті самого терміна “монархія”. *

З урахуванням цього справжньою монархією, на нашу думку, слід вважати не державу, глава котрої формально наслідує владу, а лише ту державу, де саме зосереджена в руках її глави (монарха) політична влада “поширюється на всі сфери державної діяльності, є рушійною силою всього державного механізму” ³⁴⁹. Відповідний зміст такої форми державного правління, як зазначалося, зумовлений певним рівнем соціально-економічного та політичного розвитку суспільства. Але не останню роль у цьому відіграє й духовний чинник, і насамперед правосвідомість цього суспільства, про що стверджував відомий російський філософ і державознавець 1. Ільїн (1883-1954 рр.). У фундаментальній праці “Про монархію та республіку” ³⁵⁰ він визначив 20 осібних рис (ознак), які в сукупності створюють “правосвідоме” підґрунтя монархічної та республі­канської форм правління.

Монархія, за висновками вченого, має базуватися на правосвідомості з такими характерними рисами: 1) уособлення влади й держави-народу; 2) культ рангу; 3) містичне споглядання верховної влади; 4) доля і природа, що є волею провидіння;

5) держава — це сім’я — патріархальність та фамільярність;

6) пафос довіри до глави держави; 7) пафос вірності; 8) тяжіння до централізації; 9) тяжіння до інтегрувальної акумуляції; 10) культ честі; 11) заслуги служіння; 12) стихія солідарності; 13) органічне сприйняття державності; 14) культ традиції; 15) аскеза політичної сили судження; 16) культ дисципліни, армія; 17) гетерономія, авторитет; 18) пафос закону; 19) субординація, призначення; 20) держава — це установа³⁵¹.

Оскільки в багатьох державах, що традиційно відносяться до монархій, окрім особливостей владного устрою (наприклад, наявності розподіленої державної влади), немає більшості притаманних для цієї форми правління рис правосвідомості, то й перелік “справжніх” монархій коротший. За нашими підрахунками, їх у сучасному світі 13: Бахрейн, Бруней-Даруссалам, Бутан, Йорданія, Катар, Кувейт, Марокко, Непал, Об’єднанні Арабські Емірати, Оман, Саудівська Аравія, Свазіленд, Тонга.

3.2.