10.3. Утворення станово-представницької монархії в Англії

71

королі вимагали від населення все більше грошей і повинностей та здійснювали свою політику (особливо зовнішню), не зважаючи на інтереси країни.

З огляду на це, король Іоанн Безземельний (1199-1216) змушений був у 1215 р. підписати, так звану, Велику хартію вольностей (відома в історіографії як "Хартія вольностей англійського народу"). Насправді ж, це була хартія вольностей феодалів і, передусім, баронів. Значно менше хартія відображала інтереси лицарства та верхівки вільного селянства, а ще менше - інтереси міщан. Однак Велика хартія вольностей певною мірою стримувала королівське свавілля, обмежувала владу посадовців.

Коли наступні правителі Англії почали ігнорувати Велику хартію вольностей, відносини між королем і населенням знову загострилися й навіть переросли у військові зіткнення. Боротьба розпочалася в 1258р. виступами баронів, які домоглися від короля прийняття, так званих, Оксфордських провізій, що ставили правителя під контроль баронів (баронська олігархія). У 1259 р. проти короля виступили лицарі та міщани й змусили підписати його Вестмінстерські провізії, котрі захистили лицарів і верхівку вільних селян як від свавілля великих феодалів, так і від адміністрації короля. Та ці документи не припинили протистоянь, які в 1263 р. призвели до відкритої війни. Вона зумовила широкий рух серед народних мас Англії- стихійні виступи селян проти феодалів і виступи міського населення проти міської верхівки.

Налякані цим рухом барони, лицарі, заможні міщани та король припинили громадянську війну й пішли на взаємні поступки.

72

зумовлювався порівняно значний політичний уплив англійського Парламенту. В1297 р. Парламент отримав право встановлювати податки, а згодом взагалі затверджувати бюджет, у 1322 р. - право санкціонувати важливі закони. З кінця XIV ст. він мав уже законодавчу ініціативу: парламентські акти-статути приймалися за петиціями Палати общин з наступним затвердженням їх Палатою общини та королем.

Запроваджується процедура імпічменту, що полягала в порушенні палатою общин перед Палатою лордів, як вищим судовим органом, звинувачення проти якоїсь посадової особи у зловживанні владою.

У XIV ст. парламент двічі скидав невгодних йому королів: Едуарда II (в 1327 р.) і Річарда II (в 1399 р.). Одночасно він сприяв подальшому зміцненню англійської феодальної держави, згуртовував феодалів навколо центральної влади, допомагав їй втілювати антиселянську політику.

У цей час відбувається також розвиток нового виконавчого органу - Королівської ради, до якої переходить вища законодавча та судова влада. З'являються нові посадові особи нарівні місцевого управління — коропери й констеблі.

Утверджується практика призначення з місцевих землевласників у графствах, так званих, охоронців миру, чи мирових суддів, які згодом перебрали на себе функції місцевого управління замість шерифів. Розвивається судова система, вищими ланками якої стають: Суд королівської лави (для розгляду кримінальних справ), Суд загальних позовів (цивільні справи), Суд скарбниці (цивільні справи, в яких однією зі сторін була держава). Згодом із загальної системи вищих королівських судів виділяється Суд лорда-канцлера (вирішував справи за принципом справедливості).