8.2. Формаційний підхід до типології держави

В основі формаційного підходу до типології держави лежить учення К.Маркса та Ф.Енгельса про існування певних історичних типів держави за­лежно від пануючої суспільно-економічної формації.

Суспільно-економічна формація — історичний тип суспільства, яке ба­зується на тому чи іншому способі виробництва матеріальних благ і його ос­нові — пануючій формі власності.

Сутність формаційного підходу полягає у тлумаченні держави як систе­ми взаємопов'язаних економічних відносин, які визнаються базисними відно­сно надбудовних— соціальних, політичних, ідеологічних. При цьому діяльність держави переважно має примусовий характер, оскільки панівна верхівка представляє інтереси панівного класу. Головна економічна кате­горія — власність — є основою здійснення політичної влади і головною при­чиною класового розшарування суспільства. Так, панівним визнається клас власників основних засобів виробництва. Зміни формацій зумовлені класовою конкуренцією, яка виникає внаслідок конфліктів між прогресивним та віджилим способами економічного виробництва.

130

З позицій формаційного підходу історичний тип держави— це най-типовіші риси та ознаки держави, яка належать до певної суспільно-економічної формації, виражають її сутність і соціальне призначення.

Згідно з типологією Маркса, чотирьом типам суспільно-економічним формацій державної стадії розвитку суспільства (за Марксом на першій стадії розвитку людського суспільства панував первіснообщинний лад) відповідають чотири типи держав, які послідовно змінююють одна одну: ра­бовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична. При цьому слід зауважи­ти, що соціалістична держава визнавалася ніби напівдержавою, яка належить до історично останнього типу, не має чітко визначеного класового характеру, оскільки з апарату класового насильства перетворюється на інструмент забез­печення захисту інтересів суспільства рівноправних індивідів на міжнародній арені, гарантією законності та правопорядку.

Суттєвою проблемою класичного формаційного підходу є віднесення до певного історичного типу східних держав, які принципово відрізняються від західних. Ця принципова відмінність полягає у наступній важливій обставині: якщо для західних держав характерною є належність політичної влади еко­номічно господарюючому класу (власнику основних засобів виробництва), то для східних держав характерним є похідний характер влади економічної від влади політичної (можливість розпоряджатися основними засобами вироб­ництва належить політично-господарюючій верхівці). Незважаючи на виділення класичним формаційним підходом чотирьох типів держав, слід за­уважити, що рабовласницькі і феодальні держави існували тільки в Європі. Давні держави Африки, Азії доцільно відносити до "східного типу", саме то­му більшість сучасних дослідників формаційного підходу виділяють східний, рабовласницький, феодальний, буржуазний та соціалістичний типи держави (схема 8.2.).

Східна держава — перший тип в історії людської цивілізації. Давнь-осхідні держави (Єгипет, Вавилон, Індія, Китай) виникають в зонах поливно­го землеробства 4-5 тисяч років тому. Через необхідність розбудови іригаційних споруд було вигідним збереження колективного укладу. Приват­на власність не поширюється на землю, не виділяються за економічною озна-

131

кою окремі класи (власники основних засобів виробництва). Класова на­лежність індивіда визначалася його місцем у державній "піраміді", яку очо­лював цар, далі — його найближче оточення (радники, помічники, міністри), далі — духовенство, за ними — чиновники середнього та низького рангу і, нарешті, сільськогосподарські общини. Приватна власність існувала, але не відігравала значної ролі у суспільному виробництві. Головна частка суспільного багатства створювалась працею общинників, які були головними платниками податків, і рабів, які належали державі.

Головні функції: організація суспільних робіт; фінансова— стягнення податків; військова — захист власної та захоплення інших територій; приду­шення опору общинників та рабів.

Форма правління: переважно східна деспотія (вид необмеженої мо­нархії, за якої вся повнота влади належить одному володарю, який отримує її у спадок, здійснює довічно, спираючись на потужний військово-бюрократичний апарат).

Ознаки східної держави:

1. Заснована на державній або суспільній власності на основні засоби виробництва (землю);

2. Класовий розподіл не за ознаками власності, а за належністю до пев­ ного щабля єдиної державної піраміди;

3. Потужний чиновницький апарат, що здійснює контроль за викори­ станням основних засобів виробництва;

4. Сувора централізація державного апарату;

5. Державна влада має "божественну основу";

6. Нерозвинутість правової системи, основні нормативи, закріплені в релігійно-моральних догматах;

7. Має стагнаційний характер, дуже повільно змінюється протягом історичного процесу.

На відміну від східних, західні держави доволі швидко розвивалися, саме в Європі відбувалась зміна суспільно-економічних формацій і типів держави: рабовласницька держава змінилася на феодальну, яка в свою чергу— на бур­жуазну.

Рабовласницькі держави виникли у IX — VI столітті до н. є. в Давній Греції, Давньому Римі внаслідок розпаду первісної общини і виникнення сімейної (приватної власності). Суспільство поділяється на антагоністичні класи, відмінність між якими полягала у ставленні до засобів виробництва. Один клас став власником землі, знарядь праці і головної виробничої сили — рабів. Саме цей клас узурпує публічну владу, придушуючи опір експлуатова­ної більшості. Таким чином, влада у рабовласницьких державах належала економічно панівному класу, була похідною від головної економічної кате­горії — власності.

Головні функції: охорона приватної власності рабовласників, створення умов для експлуатації; фінансова— стягнення податків; ідеологічна — підтримка дисципліни; військова — захист власної та захоплення інших тери­торій; управління захопленими територіями; підтримка мирних зв'язків з іншими державами, придушення опору рабів.

Форма правління: монархія, демократична (у виборах до органів влади брало участь все вільне населення) або аристократична (участь у виборах — прерогатива представників військово-земельної аристократії) республіка.

Ознаки рабовласницької держави:

1. Економічна основа — власність рабовласників на знаряддя та засоби виробництва і рабів;

2. Класовий поділ залежно від ставлення до приватної власності;

3. Забезпечення рабської праці неекономічним примусом;

4. Гострі соціальні суперечки між класами рабів та рабовласників, що призводили до бурхливого розвитку державних інститутів;

5. Держава— головний механізм захисту приватної власності рабовлас­ ників;

6. Важлива роль армії у державному апараті (одночасно виконувала і внутрішні, і зовнішні функції).

Феодальні держави виникають в Європі у VI-IX ст.н.е. (Англія, Німеччина, Київська Русь). Економічним базисом була приватна власність феодалів на землю. Селяни мали працювати на землі феодала, не отримуючи за це винагороди, й віддавати частину врожаю з власного наділу, що знахо­дився на землі феодала. Нерідко така залежність доповнювалася заходами державного примусу (селяни закріплювалися за землею і не мали можливості покинути своє господарство). Експлуатований клас селян практично не брав участі в управлінні державними справами. Державна влада мала класовий ха­рактер і належала феодалам. Держава була знаряддям захисту інтересів пані­вного класу.

Головні функції: охорона феодальної власності; стягнення податків; придушення опору селян та інших залежних груп населення, ведення загарб­ницьких війн, захист держави від зовнішнього втручання.

Форма правління: переважно монархія у різних формах свого прояву (централізована монархія, монархія періоду феодальної роздробленості (час­тини держави входять до її складу формально, фактично отримуючи неза­лежність), станово-представницька монархія, абсолютна монархія). Проте в незалежних містах, де панувала приватна власність, існувала республіканська форма правління (Венеція, Генуя, Новгород тощо).

Ознаки феодальної держави:

1. Економічна основа — власність феодалів на землю і неповна власність на експлуатованих селян;

2. Поєднання класової диференціації з поділом суспільства на стани;

3. Класовий характер державної влади;

4. Держава — основний механізм захисту власності феодалів. Буржуазні держави виникають внаслідок розвитку капіталістичних

відносин, які передбачають можливість вільної пропозиції власної праці. Ос­новним шляхом переходу до цієї формації були буржуазно-демократичні ре­волюції. Перші держави подібного типу виникають в Європі і Північній Аме­риці в XVII-XVIII ст. Економічну основу цього типу складала капіталістична приватна власність на засоби виробництва. Незважаючи на юридичну рівність перед законом, тривалий час зберігаються економічна нерівність і поділ суспільства на класи буржуазії та робітників. Станова нерівність змінюється

134

нерівністю соціальною. Капіталістична держава проходить три послідовні стадії свого становлення (схема 8.3.) і значно трансформується залежно від вимог історичних реалій.

Головні функції: функції буржуазної держави змінюються залежно від етапів її становлення і поступово набувають вигляду сучасних класифікацій.

Форма правління: переважно конституційна монархія та демократична республіка (праламентська, президентська, змішана).

Етапи становлення буржуазної держави

Соціалістична держава заснована на торетичних положеннях праць К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, в яких вони протиставляють її тим держа­вам, де влада належить експлуататорській меншості і використовується для придушення експлуатованої більшості.

Проте більшість прогнозів себе не виправдала, націоналізація національного продукту не призвела суспільство до відчуття реальної влас­ності, зрівняльна політика позбавила працю необхідних стимулів. Окремі до­сягнення соціалістичного суспільства— наслідок впровадження не еко­номічних, а ідеологічних та примусових методів. Держави, що виникали, бу­ли засновані на єдиній державній власності, головним розпорядником якої виступав партійно-державний апарат. Участь народу у здійсненні влади стала формальною разом з діяльністю представницьких інститутів.

Незважаючи на те, що більшість держав, якими було проголошено соціалістичний шлях розвитку, як такі не сталися, дійшли глибокої політичної та економічної кризи, не можна нехтувати позитивними моментами соціалістичної теорії (одна з найпотужніших держав сучасного світу — КНР— продовжує будувати соціалізм з китайською специфікою). Не варто забувати й про "західний соціалізм", його канадську, скандинавську модель.

Головні функції: на етапі становлення однією з головних специфічних функцій є організація диктатури пролетаріату організація суспільної праці, адмі-ністративно-господарська, ідеологічна, соціального забезпечення, співробіт-ництва з державами соціалістичного табору, захисту інтересів на міжнародній арені та інші.

Форма правління: досить часто недемократична республіка, в якій за формального проголошення влади народу остання належала правлячій партійно-бюрократичній верхівці.

136

Ознаки соціалістичної держави:

1. Теоретичним підґрунтям є праці К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна;

2. Економічною основою є державно-народна власність;

3. Головний клас — робітничий ( пролетаріат);

4. Визнається державою вищого та історично останнього типу, протис­ тавлялася всім іншим типам експлуататорських держав;

5.Є перехідним етапом на шляху розбудови бездержавного комунізму;

6. Влада належить правлячій верхівці;

7. Формальна участь народу у реалізації влади за офіційного проголо­ шення його демократичних прав;

8. Догматизація державної ідеології.

Серед переваг формаційного підходу варто зазначити його кон­кретність та послідовність, використання для відмежування держав різних соціально-економічних формацій зрозумілого економічного критерію.

Суттєвим недоліком формаційного підходу є догматичність та вузьке трактування класового підходу і абсолютизація економічних характеристик держави.