Форма як відображення змісту держави

Форма ^[112] держави - система поєднаних способів організації територіального устрою і методів здійснення державної влади. Ознаки форми держави: 1) характеристика зовнішніх істотних особливостей держави, які відрізняють її від інших держав; 2) доктринальний кри­терій класифікації держав на види, типи, формування оцінних понять і підходів; 3) основа юридичного закріплення організації державної влади, визначальним елементом чого є компетенція.

Форма держави в науковому пізнанні - одна з головних категорій характеристики держави. Форма тісно пов’язана зі змістом держави, її сутністю і функціональним призначенням. Хоча прямого зв’язку між формою і сутністю (головним призначенням) держави немає, проте існує опосередкований взаємовплив. Форма держави як зовнішній, формалізований чинник по мірі розвитку держави впливає на зміст ді­яльності державно-владних осіб. А зміст, в якому втілюється сутність держави, визначає форму. Взаємодія форми, з одного боку, змісту і сутності - з іншого, демонструють еволюційні моменти змін під впли­вом тих чи інших чинників. Зміна сутності означає зміну історичної епохи, як наслідок - зміну типу держави. Зміна змісту і форми озна­чають виділення певних етапів у розвитку того чи іншого типу держа­ви в межах певної історичної епохи. Тобто в межах відповідної сутні- сної властивості зміст і форма можуть змінюватися. Зміна змісту і форми не обов’язково веде до зміни сутності держави. Отже, із сутні­стю пов’язаний тип держави, зі змістом - форма. Остання дозволяє розкрити зовнішні істотні особливості будь-якої держави, що відрізня­ють її від іншої. Форма є відображенням змісту й опосередковано сут­ності держави, отже, відображає істотні властивості, особливості держа­ви, сприяє наявності власного елементного складу. Елементи форми держави органічно взаємопов’язані та характеризують з різних боків державу як єдине, цілісне явище.

Форма як науковий прийом пізнання держави має давню історію. Вже в античних Греції та Римі філософи висловлювали думки щодо форми держави. Платон зосередив увагу на тому, хто здійснює управління, і запропонував такі форми: 1) аристократія ^[113] - справедли­ве управління найкращих; 2) тимократія ^[114] - правління найсильніших воїнів; 3) олігархія ^[115] - правління невеликої кількості найбагатших чле­нів суспільства; 4) демократія ^[116] - влада народу; 5) тиранія ^[117] - влада однієї особи. Форми (правління) мінливі, здатні переростати одна в одну. Форма держави за Аристотелем визначалася за ознаками: 1) кількість тих, хто править (один, декілька, багато); 2) у чиїх інтересах здійснюється правління. Остання ознака була критерієм поділу держав на правильні форми: 1) монархія ^[118]; 2) аристократія; 3) політія ^[119] і не­правильні форми: 1) тиранія; 2) олігархія; 3) демократія. Цицерон кри­терій розмежування форм держави вбачав у характері та волі тих, хто править, запропонувавши прості форми держави: 1) царська влада - монархія; 2) влада оптиматів - аристократія; 3) народна влада - де­мократія. Ідеальною формою вважав змішану (складну) форму, яка поєднує риси всіх трьох простих форм. Монтеск ’є зосередив увагу на методах організації та здійснення державної влади, які визначають три основні форми. Республіку ^[120] визначають доброчесність і рів­ність; монархію - гідність, а деспотію ^[121] - страх. Руссо звернув увагу на особливості структурної організації державної влади, які втілю­ються в ту чи іншу форму. Монархію як форму визначає одноосібне управління; аристократію - управління групи осіб; демократію - управління всіх членів суспільства.

На основі екскурсу історії пізнання форми держави можна зупи­нитися на головному елементі, який впливає і визначає форму держа­ви, - правлінні (управлінні, владі) та сукупних однорідніх елементах, що його доповнюють.

Особливість форми держави - компетенційний (від компетенції) зв’язок між вищими органами державної влади, насамперед між орга­нами законодавчої та виконавчої влади. Компетенційний зв’язок відо­бражає інституціональні особливості організації державної влади, по- суті, фіксує різновиди монархії та республіки. Форма немовби засвід­чує організацію державної території, компетенції між центральними державними органами та локалізованими в межах складових території держави (регіональні, місцеві). Форма держави виявляється переваж­но з аналізу відповідних конституційних положень.

Чинники, що визначають форму держави: 1) політичні - ступінь розвитку суспільного та державного життя, завдання і цілі, що ставить перед собою державна влада, співвідношення політичних сил, які ви­значають внутрішню суспільно-політичну ситуацію в країні; 2) еко­номічні - економічний устрій, матеріальні умови суспільства, еконо­мічні зв’язки; 3) ідеологічно-культурні - домінування в суспільстві певних ідеологій, культурний рівень суспільства, характер релігійних міркувань, історичні традиції; 4) соціально-національні - наявність національностей, соціальних груп, здатних впливати на розвиток фор­ми держави; 5) міжнародні - вплив інших країн, міжнародних органі­зацій, міжнародного співробітництва щодо конкретної держави.

Публічна організація суспільства виробила, принаймні, дві форми об’єднання людей: 1) підданство; 2) громадянство. Підданство - фор­ма правової належності особи до держави, або зв ’язок особи й держа­ви з монархічною формою правління. У своїй основі підданство харак­теризує державу з персоніфікованою системою управління. За такої ор­ганізації особа, в початковому варіанті цього зв’язку, розглядалась як належна монарху, переважно в приватному аспекті. Подальша суспіль­на еволюція, а також інтерпретація цього зв’язку, вийшла за межі при­ватного аспекту підданства шляхом додавання публічного. Підданим є особа, яка перебуває під владою монарха, не бере участі в її формуванні та реалізації. Історично підданство в усіх його аспектах характерне для держави з формою: 1) монархія; 2) тиранія; 3) деспотія. Громадянство - форма правової належності особи до держави, або зв’язок особи й держави з республіканською формою правління. У своїй основі грома­дянство характеризує державу з неперсоніфікованою (або деперсоніфі- кованою) системою управління. За такої організації особа розглядаєть­ся як учасник громади, бере участь у політичному житті громади, може брати участь в установленні законів, формуванні та реалізації держав­ної влади. Історично громадянство характерне для держави з формою: 1) демократія; 2) республіка.

Деяке узагальнення проявів державної влади дає змогу вирізнити три основні форми держави, які існували в минулому, але мають місце й нині: 1) монократична; 2) полікратична; 3) сегментарна.

Монократична форма вичерпується принципом єдності у букваль­ному сенсі цього слова, її ознаки такі: 1) єдиновладдя; 2) концентрація влади; 3) централізація влади; 4) відсутність місцевого управління; 5) від­сутність розподілу влад.

Полікратична форма вичерпується принципом субсидіарності, її ознаки: 1) наявний розподіл влад; 2) деконцентрація і децентралізація влади; 3) наявність місцевого управління.

Сегментарна форма вважається перехідною від монократичної до полікратичної або навпаки.

6.2.