§ 7. Далекосхідно-традиційне право

Особливе місце у групі правових систем займає далекосхідна правова сім’я. Її формують правові системи Японії, Китаю, Півден­ної Кореї, Монголії, країн Індокитаю, Малайзії. Перевага надається загальносоціальним нормам як взірцю поведінки — нормам моралі, етичним нормам.

Далекосхідний регіон у минулому не зазнав скільки-небудь істот­ного впливу ані з боку континентального права Західної Європи, ані з боку правової системи США. Однак сьогодні держави цього регіо­ну, і, особливо, Японія, активно запозичують правові інститути цих країн, орієнтуючись на вдосконалення національного законодавства у відповідності із сучасними міжнародними стандартами.

У країнах Далекого Сходу споконвічно панувало філософсько- моральне уявлення про соціальне життя як частину природної світо­будови. Зразком для суспільного устрою завжди слугувала гармонія природи. Роль права з його формалізмом і зовнішнім примусом оці­нювалася невисоко. Вважалося, що за допомогою права можна вста­новити початковий ступінь порядку, характерний для варварських народів. Мета неписаних правил, освячених традицією, полягає у тому, щоб забезпечити соціальну гармонію, ідентичну природній, а при вирішенні конфліктних ситуацій надати можливість тому, хто програв, «зберегти гідність». У країнах континентального і англо- американського права основним результатом правозастосування є чітке і недвозначне рішення, яким одна сторона визнається потерпі­лою, а інша — порушником. У далекосхідному праві рішення на ко­ристь однієї сторони (принаймні, повністю) приймається дуже рідко. Наріжним каменем цієї правової системи є компроміс, який досяга­ється без залучення закону.

Китай і Японія вирізняються специфікою морально-ідеологічного підходу до права, який справив вплив на правові системи інших країн Далекого Сходу.

Китайське право — це сукупність підтримуваних державою морально-етичних і релігійно-правових норм, що склалися на осно­ві філософсько-моральних концепцій даосизму, конфуціанства і ле- гізму.

Кожна із зазначених теоретичних концепцій різною мірою впли­нула на правосвідомість китайського народу. Конфуціанство, яке згодом увібрало в себе деякі ідеї своїх опонентів, виявилося найстій- кішим і найпоширенішим у просторі і часі. Під впливом життєвих об­ставин послідовники конфуціанства змушені були визнати, що для регулювання поведінки людей потрібне позитивне право. Проте за­кон вони поставили нижче «лі^[58]», хоча й не відкидали його важливості.

До джерел китайського права, як і всієї далекосхідної групи пра­вових систем, можна віднести:

1) норми-традиції (передусім, ритуали) — мають першорядне значення. Такої позиції додержувалося ще раннє конфуціан­ство, вбачаючи в ньому умови для збереження громадського порядку;

2) етичні норми — мирне життя в суспільстві гарантується не правом, а етикою;

3) норми-звичаї — розв’язання конфлікту за допомогою мирот­ворця, а не суду, відповідно до «дао»^[59];

4) норми права — вдаватися до правової допомоги слід якомога рідше (навіть легісти^[60] вважали право неминучим злом). Лише останнім часом норми права набули певного значення. Закон став одним з провідних джерел права.

Юридична регламентація відносин не має глибоких коренів у ки­тайській цивілізації. У ній головною регулюючою силою виступають моральні догми й постулати, що базуються на вченні Конфуція^[61]. У спірних ситуаціях керувалися традиційними правилами узгодження інтересів сторін за допомогою посередника (мирового судді), лише у виключних випадках зверталися до суду або державної адміністра­ції. Нині судові та адміністративні рішення відіграють важливу роль, але не як джерело права, а як результати правозастосовної діяльності держави.

Система сучасного права Китаю, звичайно, поділена на галузі та правові інститути. Це певною мірою є результатом впливу континен­тального права, а також правової системи Японії, де диференціація права в ХХ ст. набула принципового характеру. Деякою мірою впли­нуло на розвиток права Китаю у напрямі систематизації та кодифі­кації й те, що КНР стала соціалістичною державою. Щоправда, соці­алізм у Китаї завжди був і залишається формальним, а не реальним. Звичайно, існує планове управління економікою (в певних сферах), існує офіційна державна ідеологія, але тим не менш, і право, і держава, розвиваються у прогресивному, демократичному напрямі, хай навіть із певними специфічними особливостями, породженими соціалістич­ною епохою. Сьогодні в Китаї активно розвивається конституційне і адміністративне право, особлива увага приділяється удосконаленню інститутів цивільного і господарського права, розвитку екологічного, трудового права. Правова норма займає провідне місце в системі дже­рел китайського права.

Японське право — це сукупність морально-етичних, релігійних і правових норм, яка склалася на основі релігійно-філософських кон­цепцій Стародавнього Китаю та рецепції американського і романо- германського права континентальної Європи. Незважаючи на відо­кремлене становище і значне поширення звичаїв, традицій і ритуалів, Японія з перших днів своєї історії перебувала під суттєвим впливом іноземних культур і цивілізацій. Щоправда, активне сприйняття всього нового і корисного не завжди критично оцінювалося з точки зору практичної доцільності.

Починаючи з V ст. і до епохи Мейдзі (ХІХ ст.) Японія зазнала сильного впливу китайських ідей і теорій. Основою японського пра­ва була філософська концепція конфуціанства. Під її впливом роз­виваються японське право, законодавство, правова філософія. Перші пам’ятки японського права з’явилися на початку VII ст. і являли со­бою юридичні збірники, складені на зразок тодішнього китайського законодавства.

Протягом тривалого часу (XVII — сер.

Визначальними для формування сучасної правової системи Япо­нії стали 60-80-і рр. ХІХ ст. Це так звана епоха Мейдзі-ісін («осві­ченого правління»), яка почалася з буржуазної революції 1867-1868 рр., повалення третього сьогунату^[62] Токугави та відновлення динас­тичного правління імператорської влади. Попри всю її обмеженість, революція дала значний поштовх до істотних реформ у різних сферах суспільного життя. Інтерес до культури Китаю почав швидко спада­ти. Японія спрямувала свої погляди на Західну Європу.

Становлення нової правової системи європейського зразка про­ходило в гострій політичній боротьбі між прихильниками консерва­тивних і демократичних методів управління. Законодавство неодно­разово змінювалося. При упорядкуванні Цивільного кодексу Японії відбувалося переорієнтування то на Цивільний кодекс Франції, то на німецьке Цивільне Уложення. Те саме й з кримінальним правом — спочатку був розроблений кодекс за французькою моделлю, яка піз­ніше була відкинута, і натомість використана німецька модель, але із використанням деяких положень французького зразка.

У 1889 році була прийнята перша конституція Японії. Зразком для неї стала прусська конституція 1850 року.

Після капітуляції Японії у Другій світовій війні і аж до укладення у 1951 році мирного договору, всі сфери суспільного життя країни перебували під контролем командування Союзних сил. За цей час ба­гато інститутів права сформувалися за американським зразком. Тож при упорядкуванні нової, демократичної Конституції Японії 1947 року за основу був узятий проект, підготовлений американцями. Як наслідок, вся правова система Японія була переорієнтована на аме­риканську правову модель з деякими елементами континентального права.

Сьогодні до джерел японського права відносять нормативно- правовий акт (закони та підзаконні акти), нормативно-правовий договір (має значне поширення), норми-звичаї та норми-традиції (гирі), сфера застосування яких обмежується деякими цивільними і торговельними відносинами, а також судовий прецедент, який фор­мально не вважається джерелом права, однак на практиці широко за­стосовується судами, іноді навіть у порядку неухильного виконання.

Діюча сьогодні в Японії правова система походить від німецького та французького права. Однак специфіка національної ментальності створює праворозуміння, яке важко змінити під впливом іноземно­го права. Японське право не зовсім вписується у систему романо- германського права. Воно зберігає свою своєрідність, діючи у тра­диційному культурному середовищі, яке формувалося століттями в умовах відсутності тривалих, та й взагалі, будь-яких контактів із західною цивілізаційною культурою. Риси, які поєднують континен­тальне право Західної Європи і традиційне право сучасної Японії, — це, передусім, поділ права на публічне і приватне, структурний поділ системи права на галузі права та правові інститути, а також кодифіка­ція нормативно-правового матеріалу, яка торкнулася всіх основних сфер суспільних відносин. Але попри цю видиму схожість, практика функціонування японського права значно відрізняється від аналогіч­ної практики в Західній Європі.