§ 1. Право на звернення та порушення справ у господарському суді

Згідно з Конституцією України Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері господарських правовідносин є звернення до господарського суду.

Право на звернення до господарського суду відповідно до ГПК України мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених господарським процесуальним кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

У цій статті реалізується конституційний принцип доступності право­суддя. До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Частина перша ст. 1 ГПК визначає два види суб’єктів, які вправі звертатися до господарських судів:

♦ підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні);

♦ громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності

Частина перша ст. 62 ГПК визначає підприємство як самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому господарським кодексом та іншими законами. На відміну від норм господарського кодексу норми ст. 80 Цивільного кодексу України визначають юридичну особу як організацію, яка створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Право на звернення до суду мають громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. Відповідно до ст. 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, регулюються в першу чергу Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 26 листопада 2015 року.

Також передбачається можливість звернення до господарського суду з метою вжиття передбачених ГПК заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Крім того, законодавство може встановлювати право особи на звернення до суду з метою захисту права власності. Так, згідно частини другої ст. 386 ЦК власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Закон може обмежувати коло осіб, які мають право на звернення до суду з відповідним позовом, чи безпосередньо визначати таку особу. Передання права на пред’явлення позову іншій особі не допускається, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Як витікає із частини другої ст. 1 ГПК до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності. Тобто, право на пред’явлення позову можуть мати й інші особи, які не вказані в частині першій ст. 1 ГПК. Наприклад, це може здійснюватися із відносин, що виникають з перевозок вантажів. Зокрема, такі роз’яснення надаються Вищим арбітражним судом України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом» № 01-6/856 від 21липня 1992 р. та Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» № 04-5/601 від 29 травня 2002 р. та ін.

Згідно частини третьої ст. 1 ГПК угода про відмову від права на звернення до господарського суду є нікчемною, слід виходити із того, що угода про відмову від права на звернення до господарського суду може бути викладена в договорі або в окремому документі.

З урахуванням того, що звернення до господарського суду є правом особи, а не обов’язком (тобто заінтересована особа сама визначає, чи звертатися до суду за захистом свого права), не може розцінюватися як відмова від права на звернення до господарського суду, якщо особа з будь-яких причин не реалізує свого права на звернення до суду. Не вважається відмовою від права на звернення до господарського суду угода про передачу справи за згодою сторін на розгляд третейського суду (арбітражу) на підставі ст. 12 ГПК.

Не буде також вважатися відмовою від права на звернення до господарського суду встановлення у договорі заходів досудового врегулювання спору.

Стаття 2 ГПК встановлює, що справи порушуються господарським судом за позовними заявами:

♦ підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

♦ державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

♦ прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника.

Господарський суд розглядає справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди».

По суті, частина перша ст. 2 ГПК визначає зовнішню форму звернення до суду з метою порушення справи господарським судом, яка зазначена в ст. 1 ГПК. Тому, доцільним є розглянути інші підстави порушення справи за позовними заявами передбачених частинами 2-4 цієї статті.

Повноваження Рахункової палати на звернення до суду встановлено статтею 98 Конституції України, відповідно до якої Рахункова палата здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України. Повноваження Рахункової палати встановлені Законом України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. Згідно ст. 1 цього Закону Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь- яких інших органів держави. Функції Рахункової палати визначені ст. 6 Закону України «Про Рахункову палату», в якій зазначено, що Рахункова палата відповідно до завдань, передбачених статтею 2 цього Закону:

1) здійснює контроль за виконанням законів України та прийнятих Верховною Радою України постанов, виконанням Державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм в частині, що стосується використання коштів Державного бюджету України;

2) здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за виконанням Державного бюджету України за поквартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, в тому числі видатків по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього боргу України, витрачанням коштів цільових фондів;

3) перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і подає за наслідками перевірки Верховній Раді України висновки щодо можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших видатків Державного бюджету України;

4) контролює ефективність управління коштами Державного бюджету України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету України, в тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів у Національному банку України, уповноважених банках та кредитних установах України;

5) надає консультації органам і посадовим особам, які обираються, затверджуються або призначаються Верховною Радою України, з питань витрачання коштів Державного бюджету України.

6) здійснює за дорученням Верховної Ради України, комітетів Верховної Ради України контрольні функції щодо фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно- культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, що затверджуються Верховною Радою України;

7) контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади, перевіряє законність та ефективність використання фінансових ресурсів, що виділяються з Державного бюджету України на виконання загальнодержавних програм;

8) проводить попередній аналіз до розгляду на засіданнях комітетів та Верховної Ради України звітів Антимонопольного комітету України щодо здійснення ним державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, а також звітів Фонду державного майна України та посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України, щодо ефективного управління майном, що є основним національним багатством, власністю українського народу;

9) здійснює контроль за виконанням рішень Верховної Ради України про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України, за касовим виконанням Державного бюджету України Національним банком України та уповноваженими банками;

10) перевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно до свого статусу кошторис витрат, пов’язаних з діяльністю Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також витрачання коштів державними установами та організаціями, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету України;

11) готує і дає висновки та відповіді на звернення органів виконавчої влади, органів прокуратури і суду з питань, що належать до її відання;

12) здійснює зв’язки з контрольними органами іноземних держав та відповідними міжнародними організаціями, укладає з ними угоди про співробітництво;

13) здійснює контроль у сфері державних закупівель.

Частина друга ст. 2 ГПК встановлює вимоги до позовної заяви, з якою звертається прокурор до господарського суду в інтересах держави. Як зазначається в пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» № 01-08/204 від 9 квітня 2009 р., право прокурора подати позов в інтересах держави не пов’язане з наявністю відповідного письмового звернення органу влади чи місцевого самоврядування до органів прокуратури про виявлене правопорушення.

Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель з позовом про визнання недійсним укладеного районною державною адміністрацією та приватними підприємцями договору оренди земельної ділянки.

Рішенням місцевого господарського суду в позові було відмовлено з посиланням на те, що відсутні докази письмового звернення Управління до органів прокуратури про виявлене правопорушення, і це унеможливлює подання прокурором відповідного позову в інтересах Управління чи іншого органу, право якого порушене у зв’язку з укладенням оспорюваного договору.

Передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції,

Верховний Суд України зазначив, зокрема, таке. За приписами статей 2, 20 ГПК, статей 20, 361 Закону України «Про прокуратуру» позов може бути подано прокурором як за ініціативою відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади щодо здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, так і за відсутності такої ініціативи з боку відповідного органу, тобто безпосередньо прокурором. При цьому прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (постанова Верховного Суду України № 11/6618 від 3 лютого 2009 року).

У питанні порушення справи про банкрутство частина третя ст. 2 ГПК встановлює письмову форму звернення до господарського суду у справах про банкрутство. Такою формою звернення є заява. Питання пов’язані із платоспроможністю боржника або визнання його банкрутом регулюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р.

У господарських судах функціонує автоматизована система документообігу, що відповідно до ст. 2-1 ГПК забезпечує:

1) об’єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями з додержанням принципів черговості та рівної кількості справ для кожного судді;

2) надання учасникам господарського процесу інформації про стан розгляду справ, у яких вони беруть участь;

3) централізоване зберігання текстів судових рішень та інших процесуальних документів;

4) підготовку статистичних даних;

5) реєстрацію вхідної і вихідної кореспонденції та етапів її руху;

6) видачу судових рішень та наказів господарського суду на підставі наявних в автоматизованій системі документообігу даних щодо судового рішення та реєстрації заяви особи, на користь якої воно ухвалено;

7) передачу справ до електронного архіву.

Позовні заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до господарського суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов’язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, яка здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день надходження документів. До автоматизованої системи документообігу суду в обов’язковому порядку вносяться: дата надходження документів, інформація про предмет спору та сторони по справі, прізвище працівника апарату суду, який здійснив реєстрацію, інформація про рух судових документів, дані про суддю, який розглядав справу, та інші дані, передбачені Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України.

З практичної точки зору вбачалося доцільним розробити та запровадити законодавцем такий правовий механізм подачі позову до господарського суду, які можна було б направляти на електронних носіях.

Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який враховує кількість справ, що перебувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.

Доступ до автоматизованої системи документообігу суду надається суддям та працівникам апарату відповідного суду згідно з їхніми функціональними обов’язками. Несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду має наслідком передбачену юридичну відповідальність, установлену законом.

Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду, в тому числі видачі судових рішень та наказів господарського суду, передачі справ до електронного архіву, зберігання текстів судових рішень, ухвал та інших процесуальних документів, надання інформації фізичним та юридичним особам, підготовки статистичних даних, визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.

В господарських судах мова судочинства визначається ст. 21 Закону України «Про мови в Українській РСР». За змістом цієї норми провадження у господарських справах за участі сторін, які перебувають на території України, здійснюється українською мовою. Допускається здійснення провадження російською мовою, якщо у справах бере участь сторона, що перебуває на території іншої країни СНД. Водночас у господарському судочинстві підлягають застосуванню положення Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, підписаної від імені України 2 травня 1996 р. ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15 травня 2003 р. та Законом України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 р.

При вирішенні господарських спорів ст. 4 ГПК наводить перелік нормативно-правових актів, які застосовуються господарським судом у розгляді справ. Види нормативно-правових актів у цій статті перелічені у певній послідовності залежно від їхньої юридичної сили. Так, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, норм ГПК, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Водночас господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. У той же час, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Дія міжнародних договорів України на території України регулюється ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р., в якій встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У випадках, передбачених законом або міжнародним договором, господарський суд може застосовувати норми права інших держав. Суд також вирішує господарські спори у сфері державних закупівель з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про здійснення державних закупівель» від 10 квітня 2014 р. Вважаючи важливість використання бюджетних грошей, законодавець встановив імператив щодо господарських спорів у сфері державних закупівель.

У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб’єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї. У пункті 3.2 роз’яснення Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» № 04-5/608 від 31 травня 2002 р. зазначається, що в разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб’єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї. Звичаї у сфері зовнішньоекономічних зв’язків у ряді випадків тлумачаться міжнародними організаціями. Прикладом у цьому питанні можуть слугувати правила тлумачення торговельних термінів «Інкотермс».

Суду забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно ст. 4-1 ГПК господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження. Законодавець до частини 2 цієї статті відніс розгляд справ про банкрутство, зазначивши, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». При вирішенні справи про банкрутство слід врахувати рекомендації Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 04-5/1193 від 4 липня 2004 р., в пункті 2.1 зазначається, що відповідно до частини перша ст. 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК, іншими законодавчими актами України. При цьому цей Закон слід розглядати як законодавчий акт, який містить спеціальні норми, що мають пріоритет перед нормами загальними щодо регулювання порядку провадження у справах про банкрутство, відновлення платоспроможності боржника, визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури, укладання мирової угоди між боржником і кредиторами, задоволення вимог кредиторів тощо. Крім того, в пункті 2.6 цієї рекомендації наголошується, що при вирішенні питань процесуального характеру під час розгляду справ про банкрутство господарські суди повинні виходити з такого. Згідно ст. 4-1 ГПК господарські суди розглядають справи про банкрутство в порядку провадження, передбаченому ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених законом.