§ 1. Підсудність судам справ за участю іноземних суб’єктів господарювання

Статтею 123 ГПК встановлено, що іноземні підприємства і організації мають право звернення до господарських судів згідно з встановленою підвідомчістю і підсудністю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

До питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, слід віднести такі:

♦ коли один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою;

♦ якщо об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

♦ у разі, якщо юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р.

Пункт перший частини першої ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб’єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Статтею 124 ГПК встановлено, що підсудність справ за участю іноземних суб’єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що у ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених ст.

• якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

• якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

• у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

• якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

• дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

• якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

• в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

До виключної підсудності ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» відносить справи з іноземним елементом у таких випадках:

• якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

• якщо спір пов’язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

• якщо спір пов’язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців;

• якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

• якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;

• якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

• в інших випадках, визначених законами України.

Стаття 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» іноземними суб’єктами господарської діяльності визнає суб’єктів господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.

Згідно ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Таким чином, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності (пункт 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» спір підлягає вирішенню в господарських судах України з урахуванням вимог розділу III ГПК, а саме, підвідомчість та підсудність справ господарським судам. Водночас, як зазначається в роз’ясненні Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» № 04-5/608 від 31 травня 2002 р. у вирішенні відповідних спорів необхідно також мати на увазі, що ст. 80 ГПК припинення провадження у справі у випадку, коли сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення державного іноземного суду, не передбачено. У розгляді справ у спорах за участю іноземних підприємств і організацій господарським судам України слід виходити із встановленої частиною третьою ст. 4 ГПК пріоритетності застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством України.

За змістом статей 41, 12 - 17, 123 ГПК для іноземних суб’єктів господарської діяльності передбачено національний режим судового процесу для розгляду справ, підвідомчих господарським судам. Місцеві господарські суди вправі вирішувати спори і у тих випадках, коли міжнародним договором передбачено можливість укладення письмової пророгаційної угоди між суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб’єктом господарської діяльності (угода про договірну підсудність).

Обираючи як орган вирішення спорів місцевий господарський суд України, сторони пророгаційної угоди повинні дотримуватись вимог міжнародного договору та ст. 16 ГПК щодо виключної компетенції господарських судів України. Отже, у разі непідвідомчості справи у спорі за участю іноземного підприємства чи організації господарський суд має відмовити у прийнятті позовної заяви на підставі пункту 1 частини ст. 62 ГПК. Крім того, з метою дотримання вимог законодавства щодо правосуб’єктності сторін спору господарський суд вживає заходів для встановлення статусу іноземного підприємства чи організації, яка є учасником судового процесу. Так, на вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має подати оформлений з урахуванням ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документ, що є доказом правосуб’єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). Такий порядок визначення правового статусу іноземної особи може бути передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Проте, у разі відсутності у міжнародному договорі такого порядку суд має звернутися до норм внутрішнього цивільного законодавства. Зокрема, згідно частини другої ст. 567 ЦК цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій під час укладання угод у сфері зовнішньої торгівлі та пов’язаних із нею розрахункових, страхових та інших операцій визначається за законом країни, де створено підприємство чи організацію. Отже, згідно з цією колізійною нормою правовий статус іноземного учасника судового процесу визначається за його особистим законом, який надає можливість визначити обсяг правоздатності та дієздатності іноземної особи. Правовий статус іноземної юридичної особи визначається за законом країни, де створено інкорпоровано) юридичну особу та підтверджується, як правило, випискою з торговельного (банківського, судового) реєстру країни, де такий суб’єкт господарювання має офіційно зареєстровану контору. Правовий статус іноземних суб’єктів господарювання може також підтверджуватись еквівалентними доказами правового статусу, що визнаються як такі законодавством країни створення, громадянства або місця знаходження такого суб’єкта і видані компетентними органами цієї країни.