<<
>>

3.1. Підвідомчість і підсудність справ господарським судам

За загальним уявленням інститут підвідомчості означає розмежування кола справ між судами, судами і адміністративними органами. Сукупність правових норм, які утворюють інститут підвідомчості, визначає властивості справ (характер правовідносин), за якими їх вирішення віднесене до компетенції того чи іншого органу.

У юридичній літературі існують різні погляди щодо розуміння підвідомчості господарських справ. Одні автори підвідомчість справ господарським судам розуміють як коло справ, віднесених до ведення цих органів на підставі прямої вказівки закону.

Інші вважають, що юридичні норми, сукупність яких утворює інститут підвідомчості, визначають не компетенцію певних юрисдикційних органів, а властивості (характер спірних правовідносин) справ, за якими їх вирішення віднесене до компетенції того чи іншого органу.

Підвідомчіст – це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Таке розуміння підвідомчості дозволяє враховувати характер спірних правовідносин і відносити вирішення однохарактерних (однотипових) спорів до ведення того чи іншого органу. Це надає змогу не виходити тільки з того, що вже встановлено в законодавстві, а вдосконалювати норми інституту підвідомчості. Таким чином, інститут підвідомчості використовується для визначення кола справ, віднесених саме до ведення господарського суду, і дозволяє відмежувати їх від справ, віднесених до ведення інших органів.

На думку Р. Е. Гукасяна, В. Ф. Тараненко, критеріями, що визначають підвідомчість справ господарському суду, є суб'єктивний склад і характер діяльності суб'єкта (підприємницька діяльність)[16]. Цей підхід поширений і в українській юридичній літературі. В основу визначення підвідомчості покладено два критерії – суб'єктивний (суб'єктивний склад) і об'єктивний (певний характер спірних матеріальних правовідносин).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує всі господарські спори, що виникають між юридичними особами, а також громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності і ним, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участі державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

За об'єктивним критерієм – це коло справ, визначених ст. 12 ГПК України:

1) справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів із підстав, зазначених у законодавстві, крім:

- спорів, що виникають при погодженні стандартів і технічних умов;

- спорів про встановлення цін на продукцію, а також тарифів на послуги, якщо ці ціни й тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

- інших спорів, вирішення яких відповідно до законодавства України, міждержавних договорів та угод віднесене до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Отже, підвідомчість господарських спорів господарським судам і відмежування їх від підвідомчості іншим юрисдикційним органам проводиться на підставі правових ознак, а саме: характеру спірних правовідносин, суб'єктивного складу учасників спору.

При вирішенні питань щодо підвідомчості спорів за участі фізичних осіб, які здійснюють чи здійснювали підприємницьку діяльність, необхідно враховувати, зокрема, таке.

Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, але не мають виданого у встановленому порядку свідоцтва про державну реєстрацію підприємця, не набувають статусу підприємця. Отже, спори за участі таких громадян, у тому числі пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, не підвідомчі господарським судам. З моменту скасування державної реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, за його особистою заявою, спори за участі такого громадянина, у тому числі пов'язані зі здійсненням ним раніше підприємницької діяльності, підвідомчі судам загальної юрисдикції, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було порушене до настання зазначених обставин. Якщо в державній реєстрації громадянину було відмовлено або її не проведено у встановлений строк, справи зі спорів про визнання недійсним акта відповідного державного органу про відмову в реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності або про спонукання провести таку реєстрацію підвідомчі суду, а не господарському суду.

Справи зі спорів про відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, підлягають розгляду господарськими судами лише за умови попереднього спростування цих відомостей за рішенням суду загальної юрисдикції або добровільно особою, яка їх поширила.

На відміну від підвідомчості, яка визначає розмежування повноважень господарських судів та інших органів, у тому числі загальних судів, щодо розгляду господарських справ, підсудність означає розмежування компетенції між різними ланками господарських судів та між окремими судами однієї ланки.

Підсудністю називається розмежування компетенції щодо розгляду справ між окремими господарськими судами[17]. Таке розмежування здійснюється за двома ознаками:

1) за родовою ознакою, тобто родом справи, її предметом – за допомогою родової підсудності можна встановити, якій судовій ланці підсудна конкретна справа.

Загальні положення родової підсудності зазначені в ст. 13 ГПК України;

2) територіальною ознакою, тобто за місцезнаходженням сторін. Територіальна підсудність дозволяє розмежувати компетенцію господарських судів одного рівня. Територіальна підсудність справ господарському суду визначена ст. 15 ГПК України. При встановленні територіальної підсудності необхідно керуватися таким. Територіальна підсудність справи за участі відокремленого структурного підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог ст. 15 ГПК України за місцезнаходженням відокремленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи. Оскільки цей підрозділ діє в межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності. У разі відсутності у відокремленого підрозділу відповідних повноважень та (або) коли спір не пов’язаний із діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю – у господарський суд за місце- знаходженням юридичної особи.

З територіальної підсудності зроблено три винятки, які охоплюються поняттям виключної підсудності. Виключна підсудність має місце тоді, коли категорія справ законом віднесена до підсудності конкретного суду, що виключає можливість розгляду цих справ у будь-якому іншому суді. Так, справи, що виникають з договору перевезення, у яких одним із відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Справи в спорах про право власності на майно, або витребування майна з чужого незаконного володіння, або про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього майна. Місцезнаходження цього майна має бути достовірно встановлене й підтверджене документально. У разі неможливості подання позивачем такого підтвердження підсудність справи визначається на загальних підставах згідно зі статтею 15 ГПК України. Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення. Справи у спорах, у яких відповідачем є вищий або центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Справа, яку прийняв господарський суд до свого провадження, має бути ним розглянута по суті. Коли через певні обставини справа не може бути розглянута господарським судом, ст. 17 ГПК України встановлює правила передачі матеріалів справи з одного господарського суду до іншого.

Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п’яти днів із дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи, яка може бути оскаржена.

Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого належить справа, то Голова Вищого Господарського Суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є в провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду.

Підсудність справи про стягнення іноземної валюти визначається відповідно до ст. 13 ГПК України, виходячи з ціни позову в національній валюті України – еквіваленті іноземної валюти згідно з офіційним курсом, установленим Національним банком України на день подання позову.

Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" стягнення заборгованості з орендної плати здійснюється в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Відповідна норма передбачена також затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99р. № 1172 Переліком документів, за якими стягнення заборгованості здійснюється у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Щодо угод про оренду майна інших, крім державної та комунальної, форм власності чинне законодавство відповідних приписів не містить. Однак якщо такі угоди нотаріально засвідчені, то заборгованість за ними також може стягуватися на підставі виконавчих написів нотаріусів. Водночас господарським судам слід ураховувати, що відповідно до ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості. У разі наявності спору з приводу стягнення заборгованості з орендної плати та (або) пені за несвоєчасне внесення такої плати справа з відповідного спору підвідомча господарському суду на загальних підставах.

Спори, пов'язані із застосуванням чи порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвідомчі господарським судам на загальних підставах, якщо інше не встановлено чинним законодавством, міжнародними договорами або угодами. Господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, пов'язаних з визнанням права на майно, на яке накладений арешт, і про звільнення майна з-під арешту, та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана проводити стягнення коштів із боржника у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи (ст. 59 і 86 Закону України "Про виконавче провадження") за умови, якщо сторонами в судовому процесі є підприємства чи організації в розумінні ст. 1 ГПК України. Щодо скарг, які подаються до суду на підставі ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 121-2 ГПК України, то за змістом останньої їх розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто в першій інстанції.

Визначаючи підсудність справи, у якій поєднані майнові та немайнові вимоги, господарські суди мають виходити з такого. Якщо заявником об'єднані вимоги про визнання недійсним акта державного чи іншого органу і повернення стягнутих на його підставі сум, підсудність спору повинна визначатися з урахуванням вимог ст. 16 ГПК України. Об'єднання вимог про розірвання чи зміну умов договору та відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань, суперечить правилам ст. 58 ГПК України, і тому такі позовні заяви не повинні прийматися до розгляду відповідно до ч. 5 ст. 63 ГПК України.

Спори, пов'язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійсними бартерних угод, підлягають вирішенню господарським судом, до якого звернувся заявник, за місцем знаходження однієї зі сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ГПК України справи зі спорів, зокрема, про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі, як передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. У вирішенні питання щодо визначення територіальної підсудності справ зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами в цих договорах (прокурорів, органів державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначені обидві сторони того чи іншого договору, слід виходити з такого. У відповідних випадках територіальна підсудність має визначатися згідно з ч. 3 ст. 15 ГПК України, а тому розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.

<< | >>
Источник: Горевий В. І.. Господарський процес. Практикум : навчальний посібник / В. І. Горевий, А. М. Куліш, В. Д. Чернадчук. – 3-тє видання, виправлене і доповнене. – Суми : Сумський державний університет,2013. – 308 с.. 2013

Еще по теме 3.1. Підвідомчість і підсудність справ господарським судам:

  1. Третейські суди.
  2. ЗМІСТ
  3. 3.1. Підвідомчість і підсудність справ господарським судам
  4. 3.4. Процесуальні строки
  5. 10.3. Відповідальність за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду
  6. Стаття 108. Підсудність справ, у яких однією із сторін є суд або суддя
  7. Стаття 109. Підсудність справ за місцезнаходженням відповідача
  8. Стаття 110. Підсудність справ за вибором позивача
  9. Стаття 111. Підсудність справ про спори між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами
  10. Стаття 213. Законність і обґрунтованість рішення суду
  11. § 2. Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ
  12. § 2. Адміністративна юрисдикція. Підсудність справ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -