Питання 37. Суб ’єкти доказування. Обов ’язок доказування у кримінальному процесі.

Суб’єктами доказування є усі державні органи, посадові, службові особи та інші суб’єкти кримінального процесу, які приймають участь у збиранні, перевірці та оцінці доказів.

Суб’єкти доказування поділяються:

1) державні органи та посадові особи, які ведуть кримінальний процес (слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, слідчий суддя, суд);

2) особи, які мають інтерес у доказуванні (підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники, законні представники);

3) особи, які виконують допоміжну роль у доказуванні (свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий).

Критерієм поділу (класифікації) суб'єктів доказування може бути також їх відмінність у повноваженнях, а саме:

1) суб'єкти кримінального провадження, на яких покладається обов'язок доказування відповідно до ст. 92 КПК (слідчий, прокурор, а у визначених КПК випадках - потерпілий);

2) суб'єкти кримінального провадження, які мають право брати участь у доказуванні: підозрюваний, обвинувачений, захисник, законний представник, потерпілий тощо.

Зміст обов'язку доказування полягає у необхідності доводити вину, а не довести її. Інакше на посадових осіб органів кримінального переслідування, довелося б покладати юридичну відповідальність за невиконання обов'язку у кожному випадку постановления судом виправдувального вироку.

Відповідальність компетентних службовців, які представлять сторону обвинувачення, встановлена лише за невжиття всіх заходів для встановлення вини обвинуваченого. Тобто за неналежне здійснення процесу доказування, а не за отриманий під час законного і об'єктивного доказування результат, яким е невстановлення вини обвинуваченого.

Обов'язок сторони обвинувачення доказати усі елементи складу злочину обумовлений кількома чинниками.

1. Потреба протидіяти злочинності. Завдання щодо виявлення злочинів і осіб, які їх вчинили, покладається на створені державою органи: прокуратуру, органи досудового розслідування, які у кримінальному провадженні виконують процесуальну функцію обвинувачення.

2.

3. Потреба перевірити, чи може бути спростована презумпція невинуватості. Особа вважається невинуватою у

вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст.

Конституції, ст. 11 Загальної декларації прав людини, ч. 2 ст. 6 ЄКПЛ).

Презумпція невинуватості належить до числа спростовних правових (процесуальних) презумпцій. Обов'язок спростувати її у кримінальному провадженні покладається винятково на сторону обвинувачення. ЄСПЛ вирішив, що у кримінальних справах правило ч. 2 ст. 6 ЄКПЛ (презумпція невинуватості) вимагає, щоб обов'язок доказування покладався на сторону обвинувачення.

4. Потреба обгрунтувати обвинувачення. Обвинувачення, сформульоване органами кримінального переслідування під час досудового розслідування, у судових стадіях кримінального провадження виконує роль кримінального позову. Як і будь - який інший позов до суду, кримінальний позов має бути обґрунтований доказами. Обгрунтування позову покладається на сторону, яка його подає, тобто на сторону обвинувачення.

5. Відсутність у обвинуваченою обов'язку доводити свою винуватість. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62 Конституції). Якщо у обвинуваченого (сторони захисту) відсутній обов'язок доводити свою невинуватість, то тим паче він не зобов'язаний доводити свою винуватість. Оскільки суд теж не зобов'язаний це робити, то обов'язок доказати елементи складу злочину покладається саме на сторону обвинувачення.